Страница 13: ДБН Б.2.2-1-01. Містобудування. планування і забудова населених пунктів (32634)

б) е виділяють шкідливих речовин, але вимагають залізничних під'їзних шляхів, що зумовлює потребу й доцільність їх розміщення у периферійній частині міста. Віддалення таких підприємств від житлової забудови на значну відстань не є обов'язковою умовою;

в) не викидають виробничі шкідливості і з невеликим вантажообігом (не більше 40 автомашин на добу в одному напрямку), що не вимагає улаштування залізничних колій. Такі підприємства вимагають мінімальних санітарно-захисних розривів і можуть безпосередньо прилягати до сельбищної території і навіть розміщуватись в її межах.

1. Великі промислові райони (кількість підприємств більше 40, кількість трудящих 30-40 тис. чоловік, площа території 300-400 га) доцільно планувально розчленовувати на промислові вузли, вирішені на основі єдиного архітектурно-планувального задуму з вираженими планувальними межами, спільністю інженерно-технічної інфраструктури, допоміжних виробництв, об'єктів соціально-побутового обслуговування. Середні параметри промислового вузла: кількість підприємств - 10-20; кількість трудящих - 5- 10тис.чол.; розмір території - 50-150га.
2. 1. Виходячи із соціальних, економічних, екологічних і містобудівних вимог промислові вузли і райони, які розміщуються у центральній зоні міста, треба

формувати із підприємств на базі прогресивних видів сучасного виробництва, екологічно чистих технологій, що характеризуються найбільшою інтенсивністю використання внутрішньо-майданчикових (внутрішньозаводських) територій і не вимагають під'їзних залізничних колій.

1. Розміри загальної площі території промислових районів і вузлів не повинні перевищувати для:

металургійних заводів з повним циклом і пов'язаних з ними коксохімічних цехів, енергетичних допоміжних об'єктів, а також підприємств нафтохімічної і хімічної промисловості - 1000-1500 га;

металургійних заводів з неповним циклом, заводів важкого і середнього машинобудування, з урахуванням енергетичних, допоміжних об'єктів і кущових будівельних баз - 750-1000 га;

великих багатогалузевих груп, утворених підприємствами різних галузей народного господарства з доповнюючими і обслуговуючими об'єктами і майданчиками, що резервуються - 300-700 га;

нешкідливих у санітарному відношенні виробництв, розміщених у сельбищній зоні, без обслуговування залізничним транспортом з переважною багатоповерховою забудовою - до 20 га.

1. Розміри санітарно-захисної зони заводу по знешкодженню токсичних промислових відходів (ТПВ) потужністю до 100 тис.т відходів за рік необхідно приймати 500 м, а 100 тис.т і більше - 1000 м.

Ділянки схоронення ТПВ розміщуються на відстані не менше: 200м від автомобільних доріг, залізничних колій загальної мережі, 50 м від межі лісонасаджень, які не призначені для рекреації.

Розміри санітарно-захисних зон заводів по знешкодженню ТВП і ділянок їх схоронення можуть бути зменшені тільки при виконанні розрахунків і обґрунтуванні у відповідності до вимог санітарних правил і норм.

1. До територіально-виробничих утворень, відділених від сельбищної території санітарно-захисною зоною понад 1000 м, не слід включати підпри-ємства із санітарно- захисною зоною до 100 м, особливо підприємства легкої та харчової промисловості.
2. 1. Улаштування відвалів, шламонакопичувачів, хвостосховищ, відходів і покидьків підприємств у межах промислової зони не допускається. При обгрунтуванні неможливості їх утилізації, ділянки для них треба розміщувати за межами підприємств і 2 поясу зони санітарної охорони підземних вододжерел з дотриманням санітарних норм, а також норм і правил безпеки, затверджених або погоджених з відповідними інстанціями. При цьому для промислових вузлів і районів, як правило, треба передбачати централізовані (групові) відвали.

Відвали, у яких міститься вугілля, сланець, миш'як, свинець, ртуть та інші займисті й токсичні речовини, повинні бути розміщені від житлових і гро-мадських будинків і споруд не ближче розрахункових санітарно-захисного розриву та за межами можливого зсуву відвалів.

Розміщення в населених пунктах нових териконів і відвалів, які можуть бути джерелами забруднення атмосферного повітря або іншого шкідливого впливу на нього забороняється.

При розгляді проектної документації щодо формування промислових утворень треба особливу увагу звертати на впровадження нових технологій з орієнтацією на максимальну утилізацію промислових відходів.

Наукова і науково-виробнича зона

1. У значних і найзначніших містах треба передбачати райони розмі-щення наукових установ, які залежать від характеру дослідницької діяльності і специфіки виробництва. Доцільно:

центральні міські райони - для інститутів і установ суспільних наук, конструкторські бюро зі штатною кількістю працівників, яка на перевищує 300чол.;

сельбищні, сельбищно-виробничі райони, що склалися в серединній зоні міста, - для розміщення установ природних і технічних наук зі штатною кількістю 1000-2000чол.;

периферійні нові міські райони - для розміщення груп наукових, навчальних науково- технічних установ природничо-наукового профілю із штатною кількістю понад 2000чол.;

приміські райони, в межах зони впливу міста - для розвитку наукових містечок, технополісів, агрополісів, об'єктів наукового обслуговування, полігонів, дослідних та інших територіальноємних об'єктів.

1. Раціональне розміщення установ наукової, науково-технічної діяльності досягається за рахунок групового способу функціональної і планувальної організації об'єктів, пов'язаних єдиним дослідницьким і виробничим циклом. Доцільно створення наукових зон, у яких розміщуються групи профільних навчальних, наукових, проектно- конструкторських організацій, об'єктів виробничого призначення.
2. 1. До складу спеціалізованих територій (зон) наукових, науково-виробничих установ треба включати території установ дослідницької діяльності, лабораторій, майстерень, корпусів експериментального (несерійного) виробництва, комунально-складських зон, рекреаційні, озеленені та резервні території.

Вибір інженерних, санітарно-гігієнічних заходів здійснюється з урахуванням факторів впливу на навколишнє середовище.

Організація наукових і науково-виробничих територій повинна задовольняти вимоги інтенсивного її використання, комплексності, планувальної компактності.

1. При визначенні земельних ділянок наукових установ треба приймати показники щільності їх загальної площі, не менше, наведених у табл.4.1.

Примітки:

1 .Показники таблиці не поширюються на об'єкти з особливим режимом роботи (ботанічні сади, обсерваторії, дослідні поля, полігони, прискорювачі елементарних часток).

1. Менші показники щільності треба приймати у середніх і малих містах.

Комунально-складська зона

1. Комунально-складська зона - територія населеного пункту, призна-чена для розміщення груп і окремих підприємств, які забезпечують потреби населення у зберіганні товарів, комунальних і побутових послугах.

На території комунально-складської зони необхідно розміщувати

підприємства і об'єкти торгівлі й плодоовочевого господарства, загальнотоварні склади, розподільчі холодильники, плодоовочеві бази, сховища овочів і фруктів, заготівельні підприємства напівфабрикатів та кулінарних виробів тощо;

транспортні господарства: гаражі, станції технічного обслуговування машин, автозаправочні станції, трамвайні і тролейбусні депо, автобусні і таксомоторні парки тощо;

підприємства побутового обслуговування населення: фабрики-пральні, хі-мічного чищення одягу, ремонту побутової техніки, одягу, меблів; комунально-го господарства:

парки дорожньо-прибиральних машин, бази експлуатації та ремонту жител, інженерних мереж тощо.

Холодильники великої місткості (понад 600 т) і молокозаводи із застосу-ванням великої кількості аміаку треба розміщувати у відокремлених складських районах приміської зони.

Не слід розміщувати комунально-складські зони з об'єктами харчової направленості на територіях промислових вузлів, їхніх санітарно-захисних зон, до складу яких входять підприємства 1-3 класу щодо санітарної характеристики виробництва.

1. Складські комплекси, не пов'язані з безпосереднім обслуговуванням населення, треба розміщувати за межами міст, наближаючи їх до вузлів зовніш-нього транспорту.

За межами території містта їхніх зелених зон, у відокремлених складсь-ких районах приміської зони з дотриманням санітарних, протипожежних і спеціальних норм треба передбачити розосереджене розміщення складів дер-жавних резервів, складів нафти і нафтопродуктів першої групи, перевалочних баз нафти і нафтопродуктів, складів зріджених газів, складів вибухових мате-ріалів і базисних складів сильнодіючих отруйних речовин, базисних складів продовольства, фуражу і промислової сировини; лісоперевалочних баз базис-них складів лісових і будівельних матеріалів.

Примітки:

1. Для обслуговування груп малих міст, селищ міського типу і сільських поселень треба передбачати централізовані склади, розміщуючи їх переважно у районних центрах або пристанційних поселеннях.
2. У районах з обмеженими територіальними ресурсами і цінними сільськогосподарськими угіддями треба, при наявності відпрацьованих гірничих виробок і ділянок надр, придатних для розміщення на них об’єктів, здійснювати в них будівництво сховищ продовольчих і промислових товарів, цінної документації, розподільчих холодильників та інших об'єктів, які потребують забезпечення стійкості до зовнішніх впливів і надійності функціонування. Ці об'єкти повинні відповідати вимогам протипожежної безпеки згідно з діючими нормативними документами.
3. 1. Для попереднього визначення розмірів земельних ділянок складів, призначених для обслуговування поселень, допускається виходити з розрахунку 2 кв.м на одну людину у значних і найзначніших містах з урахуванням застосування багатоповерхових складів і 2,5 кв.м - у решті міст і населених пунктів.

У містах-курортах розміри комунально-складських зон для обслуговування тих, що лікуються і відпочивають, треба приймати з розрахунку 6 кв.м на одного відпочиваючого, а при розміщенні у цих зонах оранжерейно-тепличного господарства - 8 кв.м.

1. У містах загальна площа колективних сховищ сільськогосподарських продуктів визначається з розрахунку 4-8 кв.м на одну сім'ю. Кількість сімей, які користуються сховищами, установлюється завданням на проектування.

Виробнича зона сільських поселень

1. Проектування виробничих зон сільських поселень повинно здійснюватися відповідно до вимог РБН "Планування, забудова і благоустрій виробничих зон сільських населених пунктів України".
2. 1. У виробничих зонах треба розміщувати різні типи агропромислових підприємств і цехів, виробничих об'єктів, які належать акціонерним товариствам, кооперативам, селянським (фермерським) господарствам та інш., а також підприємства несільськогосподарських галузей (філіали підприємств, цехи).
   2. При організації виробничих зон, у тому числі фермерських господарств, перевагу слід віддати розвитку виробничих центрів, що склалися, і які мають капітальні будинки, зручно розташовані стосовно до населених пунктів, транспортних комунікацій, кормових угідь і які відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Розміщення сільськогосподарських комплексів і підприємств повинно забезпечувати надійне збереження природного середовища, включати можливість розвитку ерозійних процесів, забруднення ґрунтів і водних джерел відходами виробництва.
   3. При взаємо розміщенні сельбищної і виробничої зон треба створювати між ними відповідні санітарно-захисні і зооветеринарні розриви.

Розміри санітарно-захисних зон від сільськогосподарських виробничих об'єктів і комплексів до меж житлової забудови установлюються згідно з нормативами.

1. Малі тваринницькі ферми (фермерські господарства) у селищах міського типу та селах з утриманням великої рогатої худоби більше 15, свиней - більше 10 голів, овець - більше 50 голів, птиці - більше 100 голів, кроликів - більше 150 голів, треба розміщувати на відокремлених ділянках з дотриманням розмірів санітарно-захисних зон, згідно з нормативами.
2. 1. У санітарно-захисній зоні допускається розміщення бань, пралень і гаражів при умові, що щільність забудови не буде перевищувати 10%.

Розміщення спортивних споруд, парків, дитячих установ, лікувально-профілактичних і оздоровчих установ, а також садіння плодоягідних дерев і чагарників на території санітарно-захисної зони не допускається.

1. Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми, ветеринарні установи, склади мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин треба розміщувати з підвітряного боку стосовно до інших сільськогосподарських об'єктів у сельбищній зоні. Території виробничих зон не доцільно розділяти на відокремлені ділянки залізничними або автомобільними дорогами загальної мережі.
2. 1. Розриви між будинками і спорудами сільськогосподарських виробничих об'єктів треба приймати відповідно до вимог діючих нормативних документів.

Зона змішаної виробничої та житлової забудови

1. Зони змішаної виробничої та житлової забудови формуються при впорядкуванні і реконструкції існуючих районів населених пунктів, в яких, в наслідок їх історичного розвитку, відбулося проникнення об'єктів сельбищної забудови в промислові та комунально-складські зони, або виробничих об'єктів в сельбищну забудову.
2. 1. В зонах змішаної виробничо-житлової забудови нарівні з житловою забудовою можуть розміщуватись об'єкти комунально-складського призначення, промислові підприємства 4 та 5 класу по санітарній класифікації, з незначним шкідливим впливом на оточуюче середовище та незначними вантажопотоками, об'єкти соціально- побутового, торгового призначення, інженерної інфраструктури, а також інші об'єкти, які можливі для розміщення в санітарно-захисних зонах підприємств за умови забезпечення санітарно-екологічних та протипожежних розривів.
   2. При формуванні зон змішаної виробничої та житлової забудови необхідно забезпечувати: