Страница 32: ДБН Б.2.2-1-01. Містобудування. планування і забудова населених пунктів (32634)

Територію для будівництва нових і розвитку існуючих міських і сільських поселень відповідно до земельного законодавства України треба передбачати на землях, непридатних для сільськогосподарського використання, або на сільськогосподарських угіддях гіршої якості, крім випадків надання земельних ділянок за межами населених пунктів і будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням населення (розділ IV статті 149 Земельного кодексу України).

Вилучення земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями для несільськогосподарських потреб, земель рекреаційного призначення, заказників, курортів, а також лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, міські ліси, лісопаркові частини зелених зон населених пунктів, протиерозійні ліси і водоохоронні насадження) для цілей, не пов’язаних з веденням лісового господарства, допускається як виняток, за рішенням Верховної Ради України. При цьому вилучення земель сільськогосподарського призначення та лісових угідь здійснюється у встановленому порядку при обов’ язковій умові відшкодування забудовником збитків і втрат, пов’язаних з вилученням.

1. Не допускаються проектування і будівництво поселень, промислових та інших народногосподарських об’єктів на площах залягання корисних копалин ( крім загальнопоширених) до погодження з органами державного гірничого нагляду, а на площах залягання загальнопоширених корисних копалин - до погодження з обласною Радою народних депутатів.

Особливу увагу треба приділяти охороні навколишнього середовища у районі розміщення породних відвалів вугільних шахт. Санітарно-захисна зона породних відвалів вугільнихшахт повинно становити 500 метрів для діючих породних відвалів що горять, висотою більше 30 метрів, недіючих породних відвалів що не горять, висотою більше 50 метрів; - 300 метрів для недіючих породних відвалів вугільних шахт, висотою менше 50 метрів, що не схильні до горіння; для шахтних дворів - 100м.

oна землях заповідників, заказників, ботанічних садів, дендрологічних

парків і прибережних захисних смуг;

o на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об’ єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства; o у зонах охорони гідрометеорологічних станцій (200м); o у першій зоні санітарної охорони джерел водопостачання і майданчиків водопровідних споруд, якщо об’єкти, які проектуються, не пов’язані з експлуатацією джерел; o у перщій зоні санітарної охорони курортів, якщо об’єкти, які

проектуються, не пов’язані з експлуатацією природних лікувальних засобів курортів; o у другій зоні округу санітарної охорони курортів допускається розміщувати об’єкти, пов’язані з експлуатацією, розвитком і благоустроєм курортів, а також об’ єкти обслуговування населення курортів, якщо вони не викликають забруднення атмосфери, грунту і вод, перевищення нормативних рівнів шуму і напруги електромагнітного поля. У третій зоні округу санітарної охорони курортів допускається розміщення об’ єктів, які негативно не впливають на природні лікувальні засоби і санітарних стан курорту.

ПРИМІТКИ:

1. Не допускається розміщення будинків і споруд: на земельних ділянках, забруднених органічними і радіоактивними відходами (до закінчення строків, установлених органами Міністерства охорони здоров’я України); у небезпечних зонах відвалів породи вугільних , сланцевих шахт і збагачувальних фабрик, зсувів (при відсутності інженерного захисту), сельових потоків і снігових лавин; у зона можливого катастрофічного затоплення, в результаті руйнування гребель або дамб (у зонах затоплення глибиною 1.5 м і більше, які тягнуть за собою руйнування будинків і споруд, загибель людей, виведення з ладу обладнання підприємств); у сейсмічних районах і зонах, які безпосередньо прилягають до активних розломів; в охоронних зонах магістральних продуктопроводів.
2. Розміщення сільськогосподарських підприємств, будинків і споруд в охоронних зонах заповідників допускається, якщо будівництво вказаних об’ єктів або їх експлуатація не порушує природних умов заповідників і не буде загрожувати їхній збереженості. Умови розміщення таких

об’ єктів повинні бути погоджені з відомствами, у віданні яких знаходяться ці заповідники.

1. Ліси зелених зон міст, міські та курортні ліси, які відносяться до лісів І групи, повинні бути використані у рекреаційних, санітарно-гігієнічних і оздоровчих цілях. У заболочених лісах на території поселень і міських зон треба передбачати гідролісомеліоративні заходи відповідно до нормативів.

Вилучення під забудову земель Держлісфонду (перехід лісових площ у нелісові) допускається як виняток і тільки у встановленому законом порядку.

Розміщення забудови на землях Держлісфонду треба проводити на ділянках, не вкритих лісом або зайнятих чагарником і малоцінними насадженнями.

1. У межах приміських зон міст на землях лісового фонду треба передбачати формування зелених зон відповідно до діючих нормативів.

Територіальна організація зелених зон міст повинна передбачати розділення на лісопаркову і лісогосподарську частину, виділення місць відпочинку населення і територій, що охороняються, які забезпечують виконання оздоровчих і природоохоронних функцій лісу.

1. Навколо міських і сільських поселень, розміщених у безлісих і малолісових районах, треба передбачати створення вітрозахисних і берегоукріплювальних лісових смуг, озеленення схилів, ярів і балок.

Ширину захисних смуг треба приймати, м, не менше: для найзначніших і значних міст - 500, великих і середніх - 100, малих і сільських поселень - 50.

1. У проектах планування і забудови курортних міст і селищ поряд з іншими функціональними зонами на найбільш сприятливих територіях треба виділяти курортні зони. Санітарно-захисні розриви між сельбищною і курортною зонами повинні бути не менше 500 м, в умовах реконструкції - не менше 100 м, між курортною та курортно- господарською - не менше 500 м.

Охорона атмосфери, водних об’єктів та грунтів від забруднення

1. Для вибору оптимальних варіантів взаємного розміщення сельбищних територій і народногосподарських об’єктів треба враховувати фонове забруднення по зонах і потенціал самоочищення природного середовища на конкретній території.

ПРИМІТКА. Залежно від метеоумов, які сприяють концентрації шкідливих домішок у приземному шарі, територія України передбачає 4 зони: 1 - низького потенціалу забруднення. Характеризується приземними інверсіями до 35%, швидкістю вітру 0-1 м/сек, рідкими туманами (менше 10%); 2 - помірного потенціалу забруднення. Повторюваність приземних інверсій до 40%, швидкість вітру 10-20 м/сек, тумани до 10% або тумани 10-20% при швидкості вітру до 10 м/сек; 3 - підвищеного потенціалу забруднення. Характеризується повторюваністю слабких вітрів і туманів до 10-20%, приземних інверсій до 40%; 4 - високого потенціалу забруднення. Повторюваність слабких вітрів і туманів більше 20%, приземних інверсій до 60% на рік.

1. Промислові і сільськогосподарські підприємства (вузли) необхідно розміщувати на підвищених ділянкахз достатнім природним провітрюванням, з підвітряної сторони відносно сельбищної території. При цьому необхідно орієнтуватися на середньорічну і сезонну (літню, зимову) розу вітру.

На територіях з гірським, передгірським і горбистим рельєфом житлову і виробничу зони необхідно розміщувати по різні сторони водорозділу. Не допускається розміщення промислової зони між водними об'єктами і сельбищною територією, а також вище за течією річки по відношенню до житлового району або рекреаційної зони.

Підприємства з джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами, що мають санітарно-захисну зону більше за 500 метрів, не треба розміщувати в районах з переважаючими вітрами швидкістю до 1 м/сек, з тривалими або що часто повторюються штилями, туманами (за рік більше за 30-40%, на протязі зими 50-60% днів).

Заходи щодо захисту атмосферного повітря необхідно передбачати згідно з Законом України і Санітарними правилами з охорони атмосферного повітря населених місць. Розрахунок забруднення атмосферного повітря потрібно провести відповідно до діючихнормативних документів.

1. Промислові, сільськогосподарські і інші виробництва не повинні забруднювати навколишнє середовище. Об'єкти які можуть бути потенційними джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними і біологічними чинниками, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відділятися від житлової забудови санітарно-захисними зонами. Санітарно-захисні зони, для підприємств І-ІІІ класу шкідливості, необхідно встановлювати від джерела шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадськихустанов, будівель і споруд, в тому числі дитячих учбових, лікувально-профілактичних установ, установ соціального забезпечення, спортивних споруд і інш., а також територій парків, садів, скверів і інших об'єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих і фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівничих товариств і інших, прирівнянихдо них об'єктів.
2. Для промислових підприємств і виробництв IV-V класу шкідливості, сантехнічних споруд і установок, об’єктів комунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств і об’ єктів санітарно-захисні зони установлюються від межі об’єктів згідно діючих нормативних документів.
3. Мінімальні санітарно-захисні розриви для усіх виробничих будівель і складів, які не виділяють у навколишнє середовище шкідливих, з неприємним запахом і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань і не вимагають під’їздних залізничних шляхів, повинні бути не менше 50 метрів.
4. На зовнішній межі санітарно-захисної зони, що звернена до житлової забудови, концентрації і рівні шкідливих чинників не повинні перевищувати їхгігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на кордоні курортно-рекреаційної зони 0.8 від значення нормативу.

Територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв розширення підприємства, сельбищної території і прирівняних до них об'єктів.

1. При розробці проектно-планувальної документації, розміри нормативно- уточнених санітарно-захисних зон для промислових підприємств і інших об'єктів І-ІІІ класу шкідливості, які є джерелами виробничих шкідливостей, необхідно встановлювати згідно діючих “Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів" (ДСП 173-96) з урахуванням річної рози вітру.
2. На подальших, більш конкретних стадіях проектування, достатність розмірів санітарно-захисних зон підтверджується за “ Методикой расчёта концентраций в

атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий” - ОНД 86, з урахуванням рівнів шуму і електромагнітних випромінювань, з урахуванням реальної санітарної ситуації, (фонового забруднення, особливостей рельєфу, метеоумов, рози вітру і інш.), а також даних лабораторних досліджень відносно діючихпідприємств і об'єктів.

У тих випадках, коли розрахунками не підтверджується розмір нормативної санітарно- захисної зони, або неможлива її організація в конкретних умовах, необхідно приймати рішення про зміну технології виробництва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, його перепрофілювання або закриття.

Пріоритетами територіального розвитку в межахнаселених місць є питання житлового, соціально-культурного і рекреаційно-оздоровчого призначення.

1. Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі підприємства, ветеринарні установи, склади по зберіганню отрутохімікатів, біопрепаратів, добрив та інші пожежонебезпечні склади і виробництва, об’єкти і підприємства по утилізації відходів, очисні споруди, гноєсховища відкритого типу треба розміщувати з підвітряного боку (для вітрів переважаючого напрямку) стосовно до сельбищної території та інших підприємств і об’єктів виробничої зони відповідно до діючих нормативних документів.

Санітарно-захисні розриви від сільськогосподарських підприємств до меж житлової забудови треба приймати за табл. 10.1.

Територія санітарно-захисної зони повинна бути упорядкована і

озеленена. На межах санітарно-захисних зон розміром більше 100 м , з боку сельбищної зони треба створювати смугу дерево-чагарникових насаджень завширшки не менше 30м, при розмірах від 50 до 100 м

- завширшки не менше 10 м.

1. Заходи щодо захисту водойм, водотоків і морських акваторій треба передбачати відповідно до вимог водного законодавства і санітарних норм, забезпечуючи запобігання забрудненню поверхневих і підземних вод з дотриманням норм гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин у водних об’єктах, які використовуються для господарсько-питного водопостачання населення і у рибогосподарських цілях.
2. З метою запобігання забруднення прибережних вод морів установлюється район водокористування і два пояси санітарної охорони.

Організація району водокористування направлена на забезпечення епідеміологічної безпеки і обмеження водокористування внаслідок забруднення морських акваторій шкідливими речовинами. Межі такого району по береговій протяжності визначаються зоною

фактичного і перспективного організованого водокористування (ділянки моря, що використовуються в культурно побутових, рекреаційних і оздоровчо-лікувальних цілях) при ширині в сторону моря не менше двох морських миль (3.7км).

1. й пояс - зона санітарної охорони моря призначається для попередження перевищення установлених нормативних показників мікробного і хімічного забруднення води, в

межах району фактичного і перспективного водокористування від організованих випусків стічних вод. Межа цього поясу повинна проходити на віддалі від 2 до 7 морських миль від берега (13км).

1. й пояс - зона санітарної охорони призначається для попередження забруднень води району водокористування і 1-го поясу санітарної охорони з