Страница 35: ДБН Б.2.2-1-01. Містобудування. планування і забудова населених пунктів (32634)

1. При плануванні і забудові міських та сільських поселень вимоги щодо охорони поширюються на пам’ятки культури не залежно від їх стану. Ці вимоги однакові для автентичних витворів і відтворених об’єктів, а також руйнованих, фрагментованих, перероблених.

Категорія охорони пам’ятки (світового, національного, місцевого значення) не впливає на вимоги щодо її охорони та врахування містоформуючої ролі.

ПРИМІТКА. Знесення, переміщення, перебудова чи інші зміни стану пам’ятки заборонені. Щодо пам’яток національного значення вони здійснюються у виключних випадках за дозволом Кабінету Міністрів України після попереднього погодження з державними органами та громадськими організаціями з охорони пам’яток, а щодо пам’яток місцевого значення % з органами охорони місцевого органу влади.

Ці вимоги стосуються і нововиявлених пам’яток, віднесених до тимчасових списків до вирішення питання про їх державну реєстрацію.

1. Збереженню підлягають, як і об’єкти нерухомої культурної спадщини, естетичні цінності історичних міст і сіл: архітектурно-просторова композиція історичних частин, характерні особливості історичного середовища (стильове, масштабне, кольорове вирішення забудови та ін.); пейзажі (силуети, панорами, види), що містять пам’ятки і визначають своєрідність історичних поселень.

Збереженню підлягають також оглядові точки, архітектурно-планувальні осі, фронти та зони, з яких розкриваються цінні пейзажі історичного поселення, а також основні

внутрішньоміські простори і траси, з яких сприймаються особливості його історичного середовища та архітектурно-просторова композиція.

1. Регулювання планування та забудови в містах і селах в зонах розташування і впливу об’ єктів культурної спадщини здійснюється на основі використання матеріалів історико-архітектурного опорного плану і врахування загальних принципів і вимог охорони об’ єктів спадщини - визначення допустимих перетворень історичного середовища і виділення відповідних режимних територій, а саме заповідників, заповідних територій, зон охорони нерухомих пам’яток культури.
2. кторико-культурш заповідники (історико-архітектурні, історико-археологічні, історико-меморіальні, історико-культурні, палацово-паркові, історико-етнографічні, музеї-заповідники) всіх категорій (національні, регіональні, міського підпорядкування), в яких виключно збережене історичне середовище, насичене пам’ятками культури, своєрідна архітектурно-просторова композиція, мають розглядатись як єдині системні об’єкти найсуворішої містобудівної охорони. Функціонування, регенерація і реконструкція заповідників здійснюються на основі особливих Положень, що розробляються і затверджуються у встановленому порядку для кожного з них.
3. кторико-архПектурш заповідні території % історичні центри, райони або їх частини з численними пам’ятками і добре збереженим середовищем, що мають високу історичну, архітектурну, археологічну та містобудівну цінність і підлягають суворій охороні. Охорона і використання заповідних територій здійснюється на основі Положень, що розробляються і затверджуються для кожної з них.
4. В межах заповідних територій і заповідників здійснюється збереження та регенерація історичного міського та природного середовища і передбачаються лише відновлювально-реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи, пов’ язані з використанням пам’яток, історичної забудови і впорядженням території. Будь-які роботи в них можуть здійснюватись лише за науково обгрунтованими та погодженими з державними органами охорони пам’яток проектами.

З заповідних територій і заповідників необхідно виносити промислові підприємства, майстерні, склади та інші технічні споруди, що здійснюють на них негативний фізичний чи естетичний вплив. В них забороняється прокладання інженерних мереж міського значення, повітряних електричних ліній, трас транзитного транспорту й розміщення реклами та інших об’ єктів, що порушують історичне середовище.

1. Зони охорони пам’яток культури встановлюють навколо всіх пам’яток, включених до Державного реєстру культурного надбання. До їх складу входять: охоронна зона пам’ятки, зона регулювання забудови, зона збереження ландшафту, зона історичного культурного шару. Зони охорони встановлюються також навколо історико- культурних заповідників.

В зонах охорони пам’яток забороняються земляні, будівельні та інші роботи, а також господарська діяльність без дозволу відповідних державних органів охорони пам’яток. З зон охорони пам’яток слід виводити підприємства, що негативно впливають на пам’ятки та значні об’єкти спадщини і дисгармонійні історичному середовищу чи призводять до виникнення великих вантажопотоків, забруднення грунту, повітря та водоймищ.

В зонах охорони пам’яток та в зонах збереження ландшафту слід здійснювати охорону існуючого міського і природного середовища, усунення споруд і насаджень, порушуючих історичне середовище, і відтворення цінних втрачених об’єктів. Нове

будівництво забороняється. В охоронних зонах воно можливе лише у виключних випадках за відповідним чином обгрунтованими і погодженими проектами. Зони збереження ландшафту можуть використовуватись для рекреації з мінімальним впорядженням та для традиційної сільськогосподарської діяльності, що не порушує ландшафт.

В зонах регулювання забудови здійснюється її реконструкція, ступінь якої визначається цінністю культурної спадщини, що міститься в них, розташуванням її об’єктів в структурі міста та особливостями їх впливу на оточення. В зонах зберігаються цінні історичні планування і забудова, озеленення і впорядження, виразні елементи ландшафту; закріплюється і відтворюється значення пам’яток в архітектурно- просторовій організації поселення, в історичному середовище; забезпечуються сприятливі умови їхнього видового розкриття; дисонанси, порушуючи сприйняття пам’яток.

Нова забудова в зонах регулювання регламентується за розташування, прийомами організації, висотою, довжиною, масштабом, стилем, кольором та за її функціональним використанням. Реконструкція існуючої забудови в них

регламентується у відповідності з її культурною і містобудівною цінністю і вимогами до збереження особливостей історичного середовища.

1. Межі зон охорони пам’яток культури та інших режимних історико-культурних територій мають бути чітко визначеними, суміщеними з планувальними та природними рубежами: межами кварталів, площами, вулицями, шляхами, берегами річок, ярами і

т. ін.

1. Реконструкція об’єктів і історичних місць повинна бути орієнтована на максимальне збереження цінного історичного середовища й придатного для використання житлового фонду, а також впорядкування планувальної структури та мережі вулиць; вдосконалення громадського обслуговування, озеленення, впорядження та інженерного забезпечення.
2. При вирішенні питань реконструкції історичних поселень слід враховувати обсяг історично цінного житлового фонду, в тому числі індивідуального, що потребує ремонту та нестандартних прийомів реконструкції; сформовану інженерну інфраструктуру, що потребує модернізації.
3. Регенерація заповідників і значною мірою заповідних територій має здійснюватись з урахуванням потреб організації притаманних ним науково-дослідних, просвітницьких, культурних та туристсько-екскурсійних функцій. Слід передбачати включення цих утворень до систем громадських центрів, пішохідних зв’язків, туристських маршрутів.
4. В історичних поселеннях необхідно суворо додержуватись вимог охорони, визначених їх загальним статусом і режимами використання виділених в них територій історико-культурного призначення і зон охорони пам’яток культури. На заповідники, заповідні території, охоронні зони і зони збереження ландшафту в цілому поширюються вимоги регенерації середовища, а на зони регулювання забудови % режим реконструкції з її обмеженим, частковим і активним перетворенням (табл. 11.2).