Страница 33: ДБН Б.2.2-1-01. Містобудування. планування і забудова населених пунктів (32634)

сторони моря від морських суден і промислових об’ єктів що видобувають корисні копалини. Межа цього поясу повинна проходити на віддалі від 7 до 12 морських миль від морського берега (22 км).

1. Сельбищні території міських і сільських поселень, курортні зони і місця масового відпочинку треба розміщувати вище за течією водотоків і водойм відносно випусків виробничих і господарсько-побутових стічних вод. Розміщення їх нижче зазначених випусків допускається при відповідному обґрунтуванні, а також за Правилами охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами, Правилами санітарної охорони прибережних морів.

Підприємства, які потребують улаштування вантажних причалів, пристаней та інших портових споруд, треба розміщувати за течією річки нижче сельбищної території на відстані не менше 100 м.

Таблиця 10.1

1. Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, упередження їх забруднення, вздовж річок, морів, навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються охоронні зони, що складаються з водоохоронної зони і прибережної захисної смуги.

Водоохоронні зони являються природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

• використання стійких і сильнодіючих пестицидів;
• влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;
• скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску, гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон, за межею населених пунктів, визначаються за спеціально розробленими проектами землеустрою.

В межах населених пунктів водоохоронна зона і прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов за спеціально розробленими містобудівними проектами.

Експлуатація водосховищ та їхніх нижніх б’єфів, які використовуються, або намічаються до використання як джерела господарсько-питного і культурно- побутового водокористування, треба здійснювати з урахуванням Санітарних правил проектування, будівництва і експлуатації водосховищ.

1. З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

• для малих річок, струмків і потічків (площа водозбірного басейну до 2.0тис. км2) а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;
• для середніх річок (площа водозбірного басейну 2-50тис. км2), водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
• для великих річок (площа водозбірного басейну більше 50тис. км2), водосховищ на них, озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

1. Вздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (за межею населеного пункту).

У межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися за спеціально розробленими містобудівними проектами.

1. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах вздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

• розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво і огородництво;
• зберігання та застосування пестицидів і добрив;
• влаштування літніх таборів для худоби;
• будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
• миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;
• влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації, тощо.

Об’ єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

1. Прибережні захисні смуги вздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і можуть використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов’ язковим централізованим водопостачанням і каналізацією; а також морських портів та інших об’єктів морського транспорту, об’єктів рибної промисловості і організацій, які виконують берегозміцнювальні та противозсувні роботи.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

• влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;
• влаштування вигрибів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 м3на добу;
• влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;
• застосування стійких і сильнодіючих пестицидів;
• будинків, споруд і комунікацій не менше 100 метрів від суходольної межі пляжу (в межах приморських курортів).

1. Поверхневі води (атмосферні опади) перед скиданням у відкриті водойми підлягають очищенню на спеціальних очисних спорудах або міських очисних спорудах.

Скидання води поверхневого стоку не допускається у непроточні водойми у місцях, відведених для пляжів, у замкнуті площини, які схильні до заболочування, у розмивні яри, якщо не передбачено заходів щодо укріплення їх схилів, у рибні ставки.

1. У декоративних водоймах і таких, що використовуються для купання, розміщених на території поселень, треба передбачати періодичний обмін води за осінньо-літній період залежно від площі їх дзеркала у декоративних водоймах при площі дзеркала: до 3 га - два рази, при площі понад 3 га - один раз; у водоймах для купання - відповідно чотири і три рази, а при площі понад 6 га - два рази.

Глибина води у водоймах, розміщених у межах сельбищних територій, у весняно-літній період повинна бути не менше 1.5 м, а у їх прибережній зоні при умові періодичного віддалення водної рослинності - не менше 1 м.

1. Заходи захисту грунтів треба пердбачати відповідно до вимог законодавства щодо охорони грунтів і санітарних норм, вимог інших відомств, які забезпечують попередження забруднення грунтів різного землекористування понад затвердженні норми ГДК забруднюючих речовин у грунті.

При виявленні в грунті хімічних речовин, які перевищують ГДК, вмісту отрутохімікатів вищому від орієнтованих концентрацій гранично допустимого рівня внесень (ГДРВ) і небезпечних залишкових кількостей (НЗК), а також наявності бактеріологічних показників, що перевищують норми, забороняється використання таких земельних ділянок для будівництва без погодження з органами санітарного нагляду. Визначення ареалів забруднення грунтів проводиться на базі звітів еколого- геохімічного обстеження грунтів, а також даних санітарних служб.

Захист від шуму, вібрації, електричних і магнітних полів, випромінювань і опромінювань

1. Допустимі рівні шумів для житлових і громадських будинків і прилеглих до них територій, шумові характеристики основних джерел зовнішнього шуму, порядок визначення очікуваних рівнів шуму і потрібного їх зниження у розрахункових точках, методики розрахунку акустичної ефективності архітектурно-планувальних і будівельно-акустичних засобів зниження шуму і основні вимоги щодо їх проектування треба приймати відповідно до діючих нормативів.

Допустимі рівні шуму на територіях різного господарського призначення не повинні перевищувати показників санітарних норм, значення яких наведенні у табл. 10.2.

Таблиця 10.2

1. Об’єкти, що є джерелами шуму для сельбищної території, зони масового відпочинку населення, а також курортних зон (місця руху усіх видів транспорту,

промислових підприємств тощо), треба розміщувати при умові організації санітарно- захисних заходів, які забезпечують допустимі рівні шуму на території житлової забудови, у житлових і громадських будинках. Забезпечити обмеження в’їзду автомобільного транспорту та інших пересувних засобів і установок у сельбищні зони, місця відпочинку і туризму. Достатність прийнятих засобів повинна бути підтверджена акустичним розрахунком.

Для зниження шкідливого впливу автотранспорту на екологічний стан у містах, на магістралях регульованого руху треба передбачати будівництво автоматизованих систем керування дорожнім рухом.

Розміщення підприємств, транспортних магістралей, автодромів та інших об’єктів з джерелами шуму при плануванні і забудові населених пунктів здійснювати за встановленими санітарно-технічними вимогами і картами шуму.

1. Допустимі рівні вібрації у житлових будинках повинні відповідати показникам, встановленим санітарними нормами (табл. 10.3).

ля виконання цих вимог треба передбачати відстані, які визначаються шляхом розрахунку, між житловими будинками і джерелами вібрації, застосування на цих джерелах віброгасильних матеріалів і конструкцій.

1. При розміщенні радіотехнічних об’єктів (радіостанцій, радіотелевізійних передаючих і радіолокаційних станцій), промислових генераторів, повітряних ліній електропередачі високої напруги та інших об’ єктів, які випромінюють електромагнітну енергію, треба керуватися Санітарними нормами і правилами захисту населення від впливу електромагнітних полів, що створюється радіотехнічними об’єктами, Санітарними нормами і правилами захисту населення від впливу електричного поля, що створюються повітряними лініями електропередачі змінного стуму промислової частоти, і Правилами будови електроустановок (ПБЕ). Кожний РТО (радіотехнічний об’ єкт ), який випромінює в навколишнє середовище електромагнітну енергію повинен мати санітарний паспорт з визначенням в ньому меж санітарно-захисної зони і зони обмеження забудови.