6.2.8.3 Технологія влаштування горизонтальної гідроізоляції е одним з ефективних методів боротьби з підвищенням вологості мурування. Її потрібно виконувати в комплексі з іншими необхідними заходами - організацією правильного відводу атмосферних опадів від стін, загальним упорядкуванням території, а за необхідності також виконанням вертикальної гідроізоляції.

6.2.8.4 При розробці проекту реставрації потрібно враховувати: рівень грунту і підлоги, товщину стін; рівень ґрунтових вод, матеріали опорядження стін; вологість мурування стін; стан підлоги та замощення.

6.2.8.5 Для проведення ін'єкційної гідроізоляції застосовуються композиції на основі сполук кремнієвої кислоти, кремнійорганічних сполук, парафінів тощо.

6.2.8.6 Технологічна послідовність операцій із влаштування горизонтальної гідроізоляції методом ін'єктування наступна: видаляється штукатурка в місцях свердління отворів; виконується розмітка для свердління отворів; просвердлюються отвори в муруванні; очищаються отвори від продуктів свердління; видаляються дефекти мурування в зоні просочування; встановлюються ін'ектори в отвори та проводиться профілактичне ін'єктування вапняним розчином; за необхідності підсушується мурування в зоні просочування; збирається та під'єднується до ін'єкторів система подачі ін'єкційного розчину; готується ін'єкційний розчин (можна заздалегідь); виконується ін'єктування; роз'єднується і відключається система подачі розчину; закриваються ін'єкційні отвори.

6.2.8.7 При товщині стін більше доцільно свердлити отвори з обох боків мурування, але так, щоб вони не перетинались.

6.2.8.8 Глибина отворів - 0,9...0,95 товщини стіни, кут нахилу до горизонтальної площини - 10...25°.

6.2.8.9 Не рекомендується виконувати на пам'ятках горизонтальну гідроізоляцію металевими або пластиковими пластинами під дією вібровдавлювання або наскрізного прорізання мурування.

6.2.8.10 В окремих випадках рекомендується виконувати дренаж мурування - спеціально облаштовані отвори та зондажі в глибину мурування для виходу вологи.

6.2.9 Влаштування сануючих штукатурок

6.2.9.1 Сануюча штукатурка - це штукатурка з високою пористістю і паропровідністю при одночасній низькій зменшувальній капілярній провідності.

6.2.9.2 Система сануючих штукатурок служить для штукатурення вологих та соле-вмісних мурувань. При цьому шкідливі для будівлі солі видаляють з поверхні, а висока паропровідність системи штукатурок сприяє висиханню мурувань.

6.2.9.3 До системи сануючої штукатурки належить гостра штукатурка (контактний шар), основна штукатурка (соленакопичувальний шар) та відновлювальна штукатурка (випаровуючий, відновлювальний шар). Гостра та відновлювальна штукатурки можуть збігатися, якщо це рекомендує виробник.

6.2.9.4 Гостра штукатурка повинна забезпечувати міцний зв'язок з основною штукатуркою і застосовуватися як солестійка і нанесена, як правило, у формі сітки.

6.2.9.5 Шар гострої штукатурки не повинен перевищувати (на це потрібно звертати особливу увагу при механічній обробці), а щілини не повинні заповнюватись цією штукатуркою.

6.2.9.6 Основна штукатурка може наноситися в один або кілька шарів і служить для вирівнювання нерівностей (вирівнювальний шар) та адсорбції солей при дуже високій засоленості основи (основний пористий шар). Пориста основна штукатурка може використовуватись і як вирівнювальна штукатурка при нанесенні штукатурки в один шар. Відновлювальна штукатурка може використовуватися як основна штукатурка, коли загальна товщина штукатурки становить не більше , що виключає щілини та грубі нерівності.

6.2.9.7 Для капілярного водоприймання визначальною величиною є висота підйому води в міліметрах. При проведенні досліджень потрібно брати проби і витримувати її протягом 24 год у стандартному кліматі (20 °С - температура, 65 % - відносна вологість). При цьому висота підйому вологи повинна бути не більшою . Глибину проникнення вологості потрібно перевіряти по площі розрізу, не беручи до уваги краї.

6.2.9.8 Для забезпечення експлуатаційної довговічності сануючих штукатурних покриттів потрібно суворо дотримуватися технічних умов виконання робіт. Це передбачає дотримання оптимального складу компонентів: форми зерен та ступеня зернистості добавок, а також способу зв'язування, співвідношення суміші, способу і кількості присадок. Всі компоненти системи штукатурок повинні мати високу стійкість проти дії солей. При виборі штукатурних систем та їх застосуванні потрібно також керуватися результатами лабораторних досліджень та рекомендаціями спеціалізованих організацій.

6.2.9.9 При виконанні реставраційних робіт стару штукатурку потрібно видалити смугою, на більшою від встановленої границі пошкодженої зони. При цьому збиті пластини потрібно того ж дня прибрати, щоб перешкодити поверненню солей у грунт і мурування.

6.2.9.10 Рештки розчину, шлам і нашарування на муруваннях потрібно видалити повністю. Щілини в мурах глибиною до потрібно очистити.

6.2.9.11 Відновлювальна штукатурка є завершальним шаром у системі сануючої штукатурки і перешкоджає попаданню капілярної вологи (а разом з нею розчинних солей) в верхній шар штукатурки та забезпечує добру паропровідність (тобто сприяє висиханню мурування).

6.2.9.12 Відновлювальна штукатурка може наноситися в один або декілька шарів. При цьому загальна товщина штукатурки повинна становити щонайменше . Товщина від- новлювальної штукатурки може бути зменшена до , якщо застосовується основна штукатурка згідно з рекомендаціями і у залежності від ступеня засоленості основи.

Одноразовий накривний шар повинен наноситися товщиною не більше .

6.2.9.13 При влаштуванні штукатурного покриття товщиною понад потрібно до нанесення чергового шару штукатурки робити технологічну перерву на одну добу для досягнення необхідної кількості пор в покритті.

6.2.9.14 Необхідно пам'ятати, що зовнішнє покриття сануючої штукатурки буде тільки тоді довговічним, коли її капілярна всмоктувальна здатність істотно не перевищує всмоктувальної здатності усього шару відновлювальної штукатурки.

6.3 Консервація, реставрація та відновлення дерев'яних виробів та конструкцій

6.3.1 Загальні вимоги до консервації, реставрації та відновлення дерев'яних виробів та конструкцій

6.3.1.1 Одним із основних будівельних матеріалів в історичних спорудах є деревина, з якої виготовлені різні конструкційні та декоративні деталі.

6.3.1.2 Руйнівні чинники, що діють на деревину та сприяють її руйнуванню:

- біологічні (дереворуйнівні гриби та комахи);

- атмосферні;

- механічні;

- вогонь;

- надмірна зволоженість.

6.3.1.3 Деструкцію деревини розрізняють за:

а) ступенем її руйнування:

- цілковита;

- сильна;

- середня;

- слаба;

б) місцем її руйнування:

- глибока;

- поверхнева;

- внутрішня.

6.3.1.4 Збереження історичної деревини та характерних дерев'яних деталей є одним з головних завдань при консервації та реставрації пам'ятки і включає в себе комплекс заходів, які відновлюють структурну міцність деревини, захищають її від біологічних та атмосферних пошкоджень, надмірного зволоження та дії вогню.

Сюди входять також і превентивні (запобіжні) заходи від можливої дії руйнівних чинників.

6.3.1.5 Методи захисту деревини визначаються проектом і поділяються на:

- конструктивні (захист від замокання, система провітрювання);

- фізичні (створення оптимального температурно-вологісного режиму);

- хімічні (просочення, зрошування, пофарбування).

Залежно від розподілу захисних речовин хімічна обробка деревини може бути:

- поверхневою (зрошування, оббризкування, поверхневе просочування);

- об'ємною (ін'єктування, глибоке просочування, фумігація).

6.3.1.6 Приймати рішення щодо технології проведення ремонтно-реставраційних робіт із консервації та реставрації виробів із деревини потрібно лише за результатами комплексного наукового обстеження, в якому повинно бути відображено:

- характер і розміри пошкоджень;

- наявність біологічних пошкоджень (грибів, дереворуйнівних комах тощо) та їх активність;

- вологість;

- картограма (схема) зон пошкоджень деревини;

- фотофіксація;

- визначення інженерних вимог до конструкцій із деревини;

- визначення архітектурних вимог до збереження характерних ознак конструкцій та виробів із деревини;

- визначення технологічних вимог до деревини.

6.3.1.7 Проектна робоча документація повинна містити опис виду і порядок кон-серваційних робіт:

- ліквідація або зведення до мінімуму дії руйнівних факторів;

- видалення і заміна пошкодженої деревини;

- протезування і армування;

- зміцнення конструкцій;

- видалення лакофарбових нашарувань;

- доповнення;

- структурне укріплення деревини;

- біоцидна обробка;

- застосування засобів вогнезахисту;

- захисна обробка (гідрофобізація, фарбування тощо).

6.3.1.8 При виконанні консерваційних робіт у першу чергу потрібно приступити до ліквідації причин руйнування. Необхідно обов'язково ліквідовувати такі причини руйнування, як пошкоджені водостоки, тріщини і дірки в обшивці, наявність рослинності, що руйнує корінням деревину, дотикання деревини до елементів з високою теплопровідністю (метал, камінь, бетон), на яких утворюється конденсат.

6.3.1.9 Видалення і заміна пошкодженої деревини повинні застосовуватись до тих ділянок або окремих елементів дерев'яних конструкцій, реставрація яких неможлива або не забезпечує необхідного результату. Видалення може застосовуватись до цілком або сильно зруйнованих ділянок деревини.

6.3.1.10 При проведенні реставраційних робіт не рекомендується: знімати або радикально замінювати дерев'яні деталі, важливі у визначенні історичного характеру будівлі; знімати більшу частину історичної деревини з фасаду замість відновлення або заміни тільки пошкодженої деревини; здійснювати перебудову фасаду з нового матеріалу з метою досягнення кращого зовнішнього вигляду.

6.3.1.11 Не слід замінювати цілком фрагменти дерев'яної пам'ятки (стіна, карниз), коли можливі реставрація, часткова заміна пошкоджених або втрачених елементів.

Не дозволяється використовувати замінники матеріалів, які не підходять за зовнішнім виглядом до тієї частини деревини, що залишилась, або якщо цей матеріал має хімічну несумісність з деревом.

6.3.1.12 Дерев'яні деталі, що не піддаються ремонту, слід замінювати. У випадку коли загальний вигляд і форма деталі збереглися, це потрібно врахувати при виготовленні нової деталі. Якщо використання того ж типу матеріалу технічно невиправдане, можна використовувати схожий (сумісний) замінник.

6.3.1.13 Дозволяється замінювати ті частини і елементи конструктивної системи, як знаходяться у зруйнованому стані або відсутні, коли є їх прототипи. Замінник повинен мати таку ж форму і зовнішній вигляд, як історичний елемент.

6.3.1.14 Коли історична деталь із дерева остаточно втрачена, слід проектувати та виготовляти автентичні нові дерев'яні деталі, наприклад, карниз або деталі дверного прорізу.

6.3.1.15 Забороняється створювати фальшивий історичний вигляд дерев'яної деталі тільки тому, що при заміні була недостатньо опрацьована історична, художня і автентична документація, та встановлювати нові елементи з деревини, несумісні за розміром, масштабом, матеріалом і кольором.

6.3.1.16 Протезування та армування деревини потрібно застосовувати до ділянок деревини з сильним і середнім ступенем руйнування.

6.3.1.17 Перед початком робіт потрібно встановити розвантажувальні опори (на заміну пошкоджених), щоб запобігти заваленню конструкцій та елементів. Після цього слід проводити технологічні роботи з протезування, армування та кріплення.

6.3.1.18 При внутрішньому армуванні слід видалити зруйновану (трухляву) частину конструкцій, а в здоровій частині просвердлити отвори для встановлення арматури. Схема розташування отворів і арматури повинна відповідати статичному розрахунку та вимогам, які ставляться до конструкції.

6.3.1.19 Отвори в деревині для арматури слід заливати синтетичною смолою або клеєм згідно з проектною документацією.

6.3.2 Зміцнення дерев 'яних конструкцій

6.3.2.1 Реставрацію конструктивної системи потрібно здійснювати шляхом зміцнення й укріплення окремих елементів та їх з'єднань.

6.3.2.2 Дерев'яні конструкції пам'ятки повинні задовольняти вимоги розрахунків щодо несучої здатності і деформацій згідно з чинними нормами, з урахуванням характеру і тривалості навантажень.

6.3.2.3 Обов'язково потрібно враховувати такі конструктивні проблеми: прогин балки, тріщини, надмірне навантаження конструктивних елементів тощо.

6.3.2.4 Конструктивні елементи з дерева, закриті різними огорожами або покриттям, можуть служити для визначення первісної будівельної технології, тому конструктивна система споруди повинна вивчатись і оцінюватись на ранніх етапах дослідження і проектування реставраційних робіт, щоб встановити її фізичний стан, первісний вигляд та історичний характер будівлі та не завдати їй шкоди при виконанні ремонтно-реставраційних робіт.

6.3.2.5 Не дозволяється знімати, закривати або радикально змінювати елементи конструктивної системи, які є важливими для визначення загального історичного характеру будівлі, перенавантажувати існуючу конструктивну систему будівлі або встановлювати устаткування, яке може їй зашкодити.

6.3.2.6 Забороняється встановлювати нове механічне або електричне устаткування, що призводить до зміни або пошкоджень конструктивних елементів.

6.3.2.7 Не рекомендується знімати раніше нанесену на дерев'яні поверхні фарбу, яка міцно тримається і тим самим захищає дерев'яну поверхню.