6.1.1.2 Основним завданням при проектуванні підсилення основ і фундаментів є правильний вибір способу підсилення та визначення його основних елементів:

- несучої здатності по грунту та матеріалу;

- основних параметрів паль - їх довжини і діаметра, кута нахилу, величини заведення в стіни або фундаменти;

- загальної кількості паль на об'єкті та порядок їх розташування в плані;

- технологічної послідовності і способу виконання робіт.

6.1.1.3 При відтворенні пам'ятки з повністю зруйнованими фундаментами конструкція, матеріал і глибина закладання нових фундаментів залежать від величини і характеру діючих навантажень, капітальності і конструктивних особливостей споруд (наявність підвалів, примикаючих споруд тощо), природних умов реставраційного майданчика (глибина промерзання грунтів, характер їх залягання, наявність ґрунтових вод та ін.) і повинні відповідати чинним нормативним вимогам.

6.1.1.4 У результаті проведення інженерно-геологічних досліджень повинні бути отримані такі дані:

- місце та рельєф території об'єкта підсилення, кліматичні та сейсмічні умови, відомості про раніше виконані дослідження та підсилення існуючих фундаментів і грунтів основи;

- тип, конструкція, глибина закладання існуючих фундаментів, ступінь їх збереженості, міцнісні та деформаційні характеристики матеріалу;

- геологічна будова, літологічний склад товщі грунтів, їх стан та фізико-механічні властивості, несприятливі та інженерно-геологічні явища - карст, зсуви, просідання та набухання грунтів, гірничі підробки тощо;

- гідрогеологічні умови з визначенням абсолютних відміток ґрунтових вод, в тому числі на період промерзання, сезонних та багаторічних амплітуд їх коливання та величин витрат;

- досвід місцевого будівництва;

- прогноз зміни інженерно-геологічних умов на ділянці розташування пам'ятки.

6.1.1.5 Для відновлення фундаментів слід використовувати матеріали, властиві пам'яткам: бутовий камінь, цеглу, плінфу і дерево.

6.1.1.6 Конструкції підсилення повинні відповідати таким вимогам: забезпечувати простоту їх влаштування; бути уніфікованими в межах пам'ятки; допускати можливість внесення відповідних змін (підгонка) за місцем укладки; забезпечувати можливість членування робіт на ряд паралельних процесів з метою максимального їх суміщення і розширення фронту робіт.

6.1.1.7 В основу розроблюваних методів підсилення фундаментів повинні бути покладені технологічні ознаки: можливий для конкретного об'єкта пам'ятки склад окремих видів робіт із підсилення, який залежить від матеріалів і технологій, що застосовуються для виконання окремих технологічних процесів.

6.1.1.8 Ремонт, реставрація мурування, ін'єктування тріщин у конструкціях фундаментів здійснюються аналогічно 6.5 цих Норм.

6.1.1.9 Перед початком робіт з обробки поверхонь візуально і простукуванням молотком потрібно уточнювати розміри зон, з яких необхідно видалити слабий розчин.

6.1.1.10 Фундаменти підлягають підсиленню при втраті несучої здатності, яка дорівнює 0,7 руйнівного навантаження.

6.1.1.11 При проведенні робіт із реконструкції фундаментів, що включають одночасно ремонт і підсилення, потрібно використовувати елементи тимчасового їх закріплення та розкріплення, які забезпечують стійкість споруди в процесі виконання робіт.

6.1.1.12 При проведенні робіт із підсилення фундаментів під стіни їх слід ділити на ділянки довжиною 2...3 м. Відкопування фундаменту здійснюється через одну ділянку і не одночасно, щоб не допустити випирання звільненої від привантаження грунтом основи. Проміжні ділянки слід відкопувати тільки після завершення робіт із підсилення попередньої ділянки і засипання її грунтом з ущільненням.

6.1.1.13 Відкопану бокову поверхню старого фундаменту перед початком реставраційних робіт потрібно очистити від грунту і промити водою.

6.1.1.14 Навантаження з пошкоджених фундаментів необхідно зняти методом, передбаченим проектом.

6.1.1.15 Підсилення колон рамних фундаментів може виконуватись без їх розвантаження або з частковим розвантаженням.

6.1.1.16 Використовувати як основу під фундаменти відновлюваних пам'яток верхні шари грунту, послаблені і розрихлені дією атмосферних опадів, вітру і перемінних заморожувань і розморожувань, не дозволяється.

6.1.2 Проведення земляних робіт

6.1.2.1 Розміри траншей для розкриття фундаментів та основ існуючих пам'яток повинні забезпечувати можливість виконання робіт із реставрації, підсилення та ремонту фундаментів, улаштування гідроізоляції, водовідливу, осушення, а також безпечного переміщення людей в пазусі траншеї.

6.1.2.2 Розробку ґрунту та зачистку недоборів необхідно виконувати вручну лопатами.

6.1.2.3 Перебори ґрунту по ґлибині не допускаються. Спосіб відновлення основи, порушеної внаслідок випадкового перебору, промерзання, затоплення тощо, повинен бути узгоджений з проектною організацією.

6.1.2.4 При виконанні земляних робіт у зонах санітарної охорони дозвіл на виконання робіт необхідно погоджувати з санітарно-епідеміологічною службою.

6.1.3 Укріплений конструкцій фундаментів

6.1.3.1 Фундаменти бутові, з природних каменів та цегляні необхідно укріплювати одним із таких способів:

- укріплення мурування ін'єкцією закріплюючими розчинами (цементація, силікатизація, смолізація);

- улаштуванням зовнішніх "сорочок";

- армуванням мурування;

- підвищення несучої здатності методом передачі навантажень на виносні палі;

- поєднання зовнішніх "сорочок" з ін'єкцією мурування;

- облаштуванням металевими обоймами.

6.1.3.2 Параметри ін'єктування - радіус ін'єкції, тиск нагнітання, витрата закріплюючого розчину та послідовність нагнітання - повинні визначатися дослідним шляхом на об'єкті.

6.1.3.3 Зовнішні "сорочки" потрібно влаштовувати методом прибудови до існуючого фундаменту стін визначеної товщини з матеріалу, який прийнятий проектом.

6.1.3.4 При армуванні мурування фундаментів потрібно вжити заходів щодо антикорозійного захисту елементів арматури, а також ретельно контролювати ін'єкцію розчину в канали.

6.1.3.5 Ін'єктування проводиться розчинами, близькими до автентичних. При цьому допускається додавання цементу в даний розчин для гідравлічності і збільшення надійності армування.

6.1.4 Розширення підошви стрічкових фундаментів

6.1.4.1 Для сприйняття навантажень від споруди пам'ятки при недостатній несучій здатності основи підстильного грунту необхідно влаштовувати розширення стрічкових фундаментів, методи і способи яких визначаються проектом.

6.1.4.2 Рекомендуються наступні методи розширення фундаментів (підошов):

- розширенням підошви фундаменту за рахунок залізобетонних двосторонніх обойм, які зв'язуються армуванням з основною кладкою;

- підведенням під фундамент бетонної або залізобетонної плити шириною, більшою за ширину існуючого фундаменту;

- одностороннім або двостороннім розширенням мурування в нижній частині існуючого фундаменту;

- влаштуванням поперечних балок, що пропущені через тіло фундаменту, та поздовжніх залізобетонних плит по обидві сторони стін фундаментів.

6.1.4.3 При розширенні мурування фундаменту в ньому необхідно зробити борозни, вид і характеристика яких визначається проектом.

6.1.4.4 Для зв'язування нового матеріалу з старим існуючим фундаментом потрібно використовувати анкерні стержні.

6.1.5 Закріплення ґрунту основи

6.1.5.1 Для підвищення несучої здатності фундаментів необхідно застосовувати закріплення ґрунтів основ.

При виконанні робіт дозволяється використовувати такі способи закріплення ґрунтів та підсилення основи:

- силікатизація та смолізація;

- цементація;

- буро-змішувальне закріплення;

- термічне закріплення;

- струменеве ін'єктування;

- армування ґрунту.

6.1.5.2 Проектна міцність закріплюваних ґрунтів повинна визначатися виключно дослідним шляхом за результатами контрольного закріплення безпосередньо на рес- тавраційному об'єкті та відповідати чинним нормативним документам.

При цьому слід враховувати можливі впливи (фізичні, хімічні) на пам'ятку.

6.1.5.3 При закріпленні лесовидного ґрунту за технологією однорозчинної силі- катизації зразки ґрунту повинні випробовуватися на стійкість до вилуження шляхом фільтрації через них води з ґрадієнтом тиску не менше 1.

6.1.5.4 Процес хімічного закріплення ґрунтів може інтенсифікуватися шляхом про- пускання через малопроникні ґлиняні ґрунти постійного електричного струму.

6.1.5.5 В анізотропних ґрунтах ін'єкцію закріплюючих розчинів рекомендується виконувати так, щоб основні лінії струменю розчину збіґалися з напрямом макси- мального коефіцієнта фільтрації ґрунту.

6.1.5.6 Проекти закріплення ґрунтів і виконання робіт розробляються після спе- ціальних польових робіт та лабораторних досліджень.

6.1.5.7 Контроль якості робіт із закріплення ґрунтів повинен бути закладений у проект. При цьому основну роль в оцінці якості ін'єкційного закріплення ґрунту відіґрає розриття та обстеження закріплених масивів шурфами та свердловинами з відбором проб і лабораторним визначенням фізико-механічних характеристик закріплених ґрунтів.

6.1.6 Підсилення фундаментів палями

6.1.6.1 Для підсилення фундаментів при реставрації пам'яток можуть застосо- вуватися тільки ті види паль, при влаштуванні яких не виникає динамічних навантажень: вдавлені суцільні; вдавлені баґатосекційні; бурові; буронабивні; буроін'єкційні.

6.1.6.2 За особливостями включення в роботу палі можуть улаштовуватися з по -переднім напруженням відносно фундаменту або з вільним завантаженням палі при подальшому просіданні фундаменту. Порядок передачі навантажень на палі визна- чається проектом.

Рекомендується використовувати такі способи з'єднання паль підсилення з існую- чими конструкціями фундаментів:

- пропускання монолітних паль через тіло фундаменту у вертикальному напрямі або під кутом до вертикалі;

- опирання підошви фундаменту безпосередньо на головку палі підсилення;

- з'єднання головок паль з поперечними балками, пропущеними через тіло фундаменту;

- з'єднання головок паль з поздовжніми ростверками, які з'єднані з конструкцією фундаменту.

6.1.6.3 Питомий опір на контакті палі, пропущеної через тіло фундаменту, з матеріалом рекомендується визначати дослідним шляхом.

6.1.6.4 При влаштуванні суцільних паль методом вдавлення слід керуватися вказівками СНиП 3.02.01-87 та чинними нормативними посібниками та інструкціями.

6.1.6.5 При влаштуванні багатосекційних паль методом вдавлення слід використовувати гідравлічні домкрати вантажопідійомністю, яка перевищує несучу здатність паль не менше ніж у 1,5 рази. Реактивні зусилля від домкратів при вдавлюванні багатосекційних паль залежно від умов виконання робіт можуть передаватися на підсилювані конструкції, спеціальні привантаження або анкерні пристрої. Конкретна схема сприйняття або передачі зусиль встановлюється проектом.

6.1.6.6 Бурові та буронабивні палі потрібно виготовляти відповідно до вимог чинних нормативних документів.

6.1.6.7 При влаштуванні буроін'єкційних паль рекомендується керуватися СНиП 2.02.03-85; ВБН В.2.1-1-97.

6.2 Система захисту від зволоження

6.2.1 Влаштування дренажу

6.2.1.1 При влаштуванні дренажу слід дотримуватись вимог цих Норм та вимог ДБН В.1.1-3-97 в частині, що не суперечить вимогам до пам'яткоохоронних територій.

6.2.1.2 Водозахисні заходи на підтоплених територіях, де знаходиться пам'ятка, потрібно призначати, перш за все, залежно від характеру підтоплення: постійного, сезонного, епізодичного.

6.2.1.3 При виборі дренажних систем повинні бути враховані форма і розмір території, геологічна будова та гідрогеологічні особливості, наявність археологічних досліджень та цвинтарів.

6.2.1.4 Розрізняють чотири типи можливого застосування дренажів: горизонтальні, вертикальні, комбіновані, спеціальної конструкції.

6.2.1.5 Відкриті канави та лотки відрізняються простотою влаштування та експлуатації, невеликою глибиною, але потребують організації містків або труб, постійного розчищення і в умовах можливого масового відвідування пам'ятки повинні влаштовуватись як виняток.

6.2.1.6 Закриті безтрубні дренажі мають невеликий термін експлуатації (З...5 років), а тому їх влаштування слід передбачати лише у випадках епізодичного характеру підтоплення.

6.2.1.7 При виборі типу дренажу перевагу слід віддавати трубчастим дренажам, в яких колодязі огляду дозволяють ефективно контролювати всю мережу, мають великий термін дії (до 25 років) і можуть влаштовуватись на глибину до в умовах глибоких підмурків та підвалин пам'ятки.

6.2.1.8 Дренажі, поєднані з водостоками, найкраще влаштовувати для дренування підземних вод типу "верховодки" в умовах обмеженої площі або при щільній забудові навколо пам'ятки, що знаходиться в обводненому стані.

6.2.1.9 Вертикальні дренажі слід передбачати у формі поглинаючих колодязів для скидання дренажної води, із глухими колекторами - для відведення цієї води з ваку- умними системами, що безпосередньо підключаються до насосів.

6.2.1.10 Дренаж з поглинаючими колодязями слід влаштовувати у товщі грунтів, що мають різні водопоглинаючі властивості. Роль дрен при цьому виконують трубчасті колодязі.

6.2.1.11 Дренаж з глухими колекторами доцільний при товщі нижнього шару більше 20 м, дренаж з вакуумними системами придатний для будь-яких умов.

6.2.1.12 Комбінований тип дренажу (горизонтально-вертикальний) потрібно вла- штовувати у випадках, коли горизонтальні частини дрени призначені для верхнього шару землі на глибину до , а трубчасті колодязі - для нижнього без обмеження глибини.