6.5.2.6 Розчищення зовнішньої поверхні

Поверхні мурувань від забруднень, висолів та деструктованих шарів розчищають двома методами: механічним та хімічним. Вибір варіанта залежить від міцності та ступеня збереженості цегли чи каменю, наявності пофарбувань і виду забруднень. Вибраний метод не повинен приводити до руйнування поверхні каменю та зміни його зовнішнього вигляду. Підбір методики виконується дослідним шляхом і перевіряється на невеликій (експериментальній) ділянці.

Механічний спосіб очищення поверхні виконується вручну із застосуванням спеціальних інструментів (щіток, скальпелів, стеків тощо) або спеціальних механізмів (водо-, паро- і піскоструминний з регульованим тиском матеріалу; дрилі з спеціальними насадками тощо). Застосування механізмів рекомендується застосовувати тоді, коли поверхня каменю і матеріал у швах мурування міцний та щільний. Силу тиску потрібно встановлювати дослідним шляхом.

При хімічному очищенні мурування для дуже забруднених ділянок дозволяється застосовувати синтетичні миючі засоби, спеціальні змивки, в тому числі й водний розчин фториду амонію. Для видалення висолів рекомендується застосовувати розведені розчини комплексонів і кислот (лимонної, щавлевої тощо) з наступним промиванням холодною водою з додаванням 1...2 % соди до утворення нейтрального середовища на оброблюваній поверхні.

6.5.2.7 Доповнення втрат у муруванні.

Втрати в муруванні потрібно доповнювати цеглою чи каменем, які за своїми якісними властивостями близькі до первинних. Мурувальний розчин за складом повинен максимально наближатись до первісного.

Перев'язку мурування при доповненні втрат потрібно здійснювати такими методами:

- якщо в старій стіні е місця для перев'язки, у них потрібно вставляти цеглу чи камінь нового мурування;

- якщо в старому муруванні немає місця для перев'язки, в ньому потрібно за допомогою зубила чи долота вибити жолобок, ширина якого повинна бути рівною товщині стіни, а глибина 1/4 цегли;

- якщо товщина старої стіни недостатня або з якихось інших причин неможливо вибити в ній жолобок для перев'язки, потрібно оббити штукатурку і ряди цегляного мурування нової стіни примикати до старої.

6.5.2.8 При ін'єктуванні тріщин у муруванні необхідно дотримуватись положень 6.9.22 - 6.9.24 цих Норм.

6.5.2.9 Укріплення сипкої, крихкої цегли спеціальними розчинами.

Для укріплення деструктованої (крихкої) поверхні цегли рекомендується застосовувати розчини на основі полімерних матеріалів, які повинні відповідати таким вимогам:

- покращувати фізико-механічні властивості матеріалу;

- мати високе проникнення в глибину матеріалу;

- не змінювати кольору і фактури поверхні, яка укріплюється;

- полімеризуватися на повітрі.

В будь-якому випадку використання полімерної композиції дозволяється тільки після розробки технології укріплення та виконання експериментальних ділянок на фасаді з відпрацюванням в натурі необхідної концентрації та методики закріплення.

6.5.2.10 Реставрація швів.

Для заповнення швів потрібно використовувати розчини, які за складом близькі до первинних (розчини можуть бути з домішкою цем'янки, кам'яного дрібняку, цементу). За необхідності в розчини додаються лугостійкі пігменти;

Поверхня шва (опукла, ввігнута, трикутна тощо) може мати декоративне призначення, тому нова розшивка за формою та кольором повинна повторювати первинну. Шпаклювання виконується тільки по міцній, розчищеній від деструктованого розчину поверхні.

У процесі роботи і після її закінчення протягом двох діб потрібно забезпечувати періодичне змочування мурування для кращого тужавіння і запобігання усадці розчину.

Обробку швів треба виконувати акуратно, не забруднюючи поверхні конструкції муру. Безпосередньо після заповнення шва цегляну поверхню необхідно протерти вологою ганчіркою від залишків розчину.

6.5.2.11 Шпаклювання каверн, сколів, доповнення незначних втрат.

Шпаклювання каверн, сколів необхідне на поверхні цегли, яка має втрати глибиною не більше як 2...З см, при більш глибоких втратах цегла підлягає повній або частковій заміні.

Для шпаклювання слід підібрати розчин, максимально наближений до поверхні цегли за фактурою та кольором.

Перед шпаклюванням цеглу потрібно ретельно очистити від продуктів руйнування, цегляного дрібняка і пороху (до "здорової" основи), а перед початком робіт цеглу слід змочити водою.

Шпаклювання треба виконувати пошарове. Товщина кожного шару - не більше . Наступний шар накладають після тужавіння попереднього. У процесі робіт і після їх закінчення (протягом двох діб) потрібно періодично змочувати шпаклювальний шар для кращого тужавіння та запобігання усадці розчину.

6.5.2.12 Тонування ділянок вставленої цегли.

Тонування ділянок поверхні мурування, яка відрізняється від загального кольору стіни, потрібно виконувати розчинами, в'яжучими в яких можуть бути клеї, полімерні композиції, рідке калійне скло, а наповнювачами - вапно, цемент і атмосферо- та лугостійкі пігменти.

Основною вимогою при тонуванні є отримання тонкого і рівномірного шару декоративного покриття без напливів і затікань. Нанесений шар не повинен розпорошуватись або блищати.

Для закріплення фарбового шару на поверхні потрібно просочувати затоновані ділянки розчинами на основі кремнійорганічних сполук.

6.5.2.13 Захисна обробка поверхні цегли чи каменю.

Всі види розчищення цегли пошкоджують її верхній захисний шар, тому після розчистки, доповнень і тонування поверхні необхідно виконувати обробку гідрофобними сумішами для захисту від руйнування та подальшого забруднення. Технологія нанесення розчину наведена в додатку Д до цих Норм. Обробку цегляного чи кам'яного мурування гідрофобним розчином рекомендується виконувати за сухої погоди при температурі не нижче 5 °С.

6.6 Консервація стародавніх мурувань археологічних розкопів

6.6.1 Загальні підходи до консервації стародавніх мурувань археологічних розкопів

6.6.1.1 Консервація визначається роботами, які виконуються для запобігання подальшому руйнуванню пам'ятки та створенню умов для її довготривалого збереження.

6.6.1.2 Стародавні мурування повинні бути збережені утому вигляді, в якому вони дійшли до моменту їх консервації. Лише в окремих випадках допускається відновлення їх зовнішнього вигляду на якийсь визначений історичний момент.

Відтворення мурувань пам'ятки на певний історичний момент допускається лише у виняткових випадках, якщо:

- пам'ятка зруйнована внаслідок стихійного лиха або спровокована людиною;

- у наявності є документи і архівні свідчення про вигляд пам'ятки;

- пам'ятка має надзвичайне культурне або історичне значення;

- відтворення не завдає шкоди історичній забудові;

- концепція відтворення пройшла відкрите обговорення, прийнята науково-методичними радами при регіональному і головному управліннях охорони пам'яток і затверджена відповідним органом.

6.6.1.3 Перед проведенням консерваційних робіт потрібно здійснити низку інженерно-геологічних заходів (маяки, шурфи, відведення ґрунтових вод), розробити вертикальне планування зовнішньої території навколо пам'ятки з відведенням поверхневої води від споруди, здійснити благоустрій території з виконанням мощення, ліквідувати рослинність біля розкопів, спорудити накриття над пам'яткою.

6.6.1.4 Консерваційним роботам повинні передувати: детальне обстеження стану мурування з метою виявлення небезпечних тріщин, аварійних ділянок; уточнення об'єму та виду консерваційних робіт; дослідження характеристик автентичних будівельних матеріалів з метою підбору найбільш близьких за своїми характеристиками реставраційних сумішей.

6.6.1.5 При виборі консерваційних заходів потрібно додержуватись таких критеріїв:

- на пам'ятці повинно бути виконано якнайменше змін та доповнень до її збереженого об'єму;

- всі доповнення мають виконуватися без порушення історичного вигляду пам'ятки.

6.6.1.6 Обов'язкова умова консервації - оборотність інженерних і технологічних заходів, які передбачають можливість повторної консервації і усунення доповнень без завдавання шкоди пам'ятці.

6.6.1.7 Технологія консервації повинна розроблятися на основі детального обстеження, хіміко-петрографічних та фізико-механічних досліджень стародавніх будівельних матеріалів.

6.6.1.8 Для проведення консерваційних робіт необхідна така документація:

- історична довідка;

- попередні обстеження з докладною фотофіксаціею;

- інженерні висновки;

- натурні обстеження стану і лабораторні дослідження складу будівельних матеріалів;

- архітектурні обміри;

- проект проведення консервації з пояснювальною запискою і робочими кресленнями та з розробленою технологією консерваційних робіт;

- робоча схема на проведення ремонтно-консерваційних робіт.

Після виконання консерваційних робіт необхідно скласти науково-реставраційний звіт з обов'язковою фотофіксацією об'єкта та окремих елементів до і після виконання робіт.

6.6.1.9 Для розробки та підбору рецептури укріплюючих розчинів та доповнюючих реставраційних сумішей повинні проводитися лабораторні дослідження зразків з натурним випробуванням матеріалів на об'єкті консервації.

6.6.1.10 При консервації необхідно зберегти не тільки зовнішній вигляд пам'ятки, але й матеріали, з яких вона виготовлена. Заміна матеріалу призводить до втрати технологічних особливостей створення даного об'єкта, які характеризують автентичність та оригінальність.

6.6.1.11 Консервація стародавніх мурувань повинна виконуватись із застосуванням матеріалів, які мають відповідати таким вимогам:

- не завдавати шкідливого впливу на стан первинного мурування, тобто мати з ним фізико-хімічну сумісність;

- не допускати утворення конденсату;

- забезпечувати паро- і повітропроникність верхніх шарів мурування;

- забезпечувати структурне закріплення зруйнованого субстрату мурування, мати відповідні фізико-механічні властивості, які забезпечують надання частково зруйнованим матеріалам необхідних властивостей;

- речовини на поверхні матеріалу повинні забезпечувати незмінність колірно-тональної характеристики об'єкта, що реставрується;

- довговічність, адгезійні властивості та збереження міцного з'єднання з матеріалом пам'ятки при довгочасному його зберіганні в умовах перепаду температури і вологості на відкритому повітрі;

- максимально можлива реверсивність матеріалу (можливість видалення консер-ваційного матеріалу без завдання шкоди пам'ятці).

6.6.1.12 Основні напрями консерваційних робіт - заходи зі збереження цілісності об'єкта (консолідація, з'єднання фрагментів для сприяння здатності протистояти подальшому руйнуванню), хімічне укріплення частково зруйнованих матеріалів, захист мурування від замокання, впливу агресивних факторів навколишнього середовища і біологічних пошкоджень.

6.6.1.13 У повний комплекс консерваційних робіт входять:

- розчищення від осипу та деструктованої маси, біообростань, видалення повністю зруйнованих елементів;

- ліквідація аварійного стану;

- заходи із забезпечення захисту від замокання;

- ін'єктування тріщин у конструкціях мурування;

- структурне укріплення сипких або деструктованих ділянок;

- склеювання тріщин та окремих розшарованих елементів;

- доповнення незначних втрат, розшивка та шпаклювання тріщин;

- біоцидна обробка;

- захист від вивітрювання, гідрофобна обробка.

Роботи з укріплення аварійних ділянок, доповнення втрат та консервація поверхні мурування можуть проводитись паралельно на різних ділянках пам'ятки.

Технологічна схема консервації мурувань археологічних розкопів полягає у послідовності виконання окремих технологічних операцій, що повинно забезпечити якісне виконання кожного етапу.

6.6.2 Розчищення від осипу та деструктованої маси

6.6.2.1 Сухе розчищення горизонтальних та вертикальних поверхонь мурування від забруднень, осипу, деструктованої маси та біообростань потрібно провадити вручну м'якими щітками, пензлями, тампонами дуже обережно, щоб не пошкодити руйноване мурування. При цьому розчищають в основному забруднення та біообростання з максимальним збереженням автентичного мурування.

6.6.2.2 Не рекомендується застосовувати механічне розчищення (гідроструминне та піскоструминне з регульованим тиском матеріалу - води, піску).

6.6.2.3 За наявності біологічних руйнівників - чагарникової та трав'янистої рослинності, при прониканні коренів у глибину мурування потрібно застосовувати гербіциди (хімічно активні речовини, які знищують трав'яну і чагарникову рослинність). Для цього використовують препарати вітчизняного або імпортного виробництва, тільки перевірені й відповідним чином нормовані.

6.6.2.4 Уламки каменю, цегли, плінфи, розчину, які видаляють у результаті розчищення, слід збирати і зберігати для доповнень мурування або для приготування реставраційного розчину.

6.6.3 Ін'єктування тріщин у конструкціях мурування

6.6.3.1 Рекомендації щодо ін'єкційного укріплення потрібно розробляти після детального обстеження стану мурування і визначення причин виникнення тріщин.

6.6.3.2 Склад ін'єкційного розчину необхідно вибирати із врахуванням фізико-механічних характеристик матеріалу мурування. Розчин для ін'єктування після твердіння повинен бути сумісним із матеріалом мурування.

6.6.3.3 Застосовувати щільні цементні розчини не дозволяється.

6.6.3.4 Ін'єктування тріщин потрібно провадити після закінчення робіт із компенсації втрат, шпаклювання тріщин, закріплення аварійних ділянок. В іншому випадку це може призвести до витікання ін'єкційного розчину на поверхню крізь відкриті тріщини та вивали.