Споруди транспорту автомобільні дороги

5.2.4Найбільші поздовжні похили на кривих у плані радіусами 50 м і менше слід зменшувати на величини, які наведені в таблиці 5.7.

Таблиця 5.7 – Зменшення поздовжніх похилів автомобільних доріг на кривих у плані

1. При проектуванні доріг I-а і І-б категорій на самостійному земляному полотні для різних напрямків руху в гірській і горбистій місцевості поздовжні похили для спуску можна збільшувати в порівнянні з похилами на підйом, але не більше ніж на 20 ‰.
2. При проектуванні ділянок доріг у гірській місцевості на підходах до тунелів найбільший поздовжній похил не повинен перевищувати 45 ‰ на відстані 250 м від порталу тунелю.
3. На ділянках доріг у гірській місцевості допускаються затяжні похили понад 60 ‰ з обов'язковим влаштуванням майданчиків для зупинки транспортних засобів на відстані не більше довжини ділянок, наведених у таблиці 5.8.

Таблиця 5.8 – Довжина ділянок із затяжним похилом у гірських умовах

Розміри майданчиків для зупинки автомобілів визначаються розрахунком, але вони повинні вміщувати не менше трьох автопоїздів завдовжки 22 м кожний. Вибір місця їх розташування визначається з урахуванням умов безпеки зупинки (за межами можливої появи осипів, каменепадів, снігових лавин тощо).

На затяжних спусках з похилом понад 60 ‰ необхідно передбачати влаштування уловлювальних з'їздів.

Відстані між уловлювальними з'їздами та їх довжину необхідно визначати залежно від величини похилу ділянки дороги, рельєфу місцевості та інтенсивності руху транспортних засобів.

5.2.8 Ділянки прямих і кривих у плані при радіусі кривої у плані 2000 м та менше повинні з'єднуватись перехідними кривими. Найменші довжини перехідних кривих наведені в таблиці 5.9.

Таблиця 5.9 – Найменші довжини перехідних кривих

у метрах

5.2.9Криві у плані і поздовжньому профілі доцільно суміщати. При цьому криві у плані повинні бути на 100-150 м довші за криві в поздовжньому профілі.

Слід уникати сполучення кінців кривих у плані з початком кривих у поздовжньому профілі. Відстань між ними рекомендується приймати не менше 150 м.

5.2.10При малих кутах повороту дороги у плані рекомендується застосовувати радіуси колових кривих згідно з таблицею 5.10.

Таблиця 5.10 – Радіуси горизонтальних кривих при малих кутах повороту

1. Якщо крива у плані розташована в кінці спуску понад 30 ‰ та довжиною більше 500 м, радіус її повинен бути збільшений не менш ніж в 1,5 раза в порівнянні з величинами, наведеними в таблиці 5.6, а крива в плані суміщена з увігнутою кривою в поздовжньому профілі.
2. Не рекомендується коротка пряма вставка між двома кривими в плані, які спрямовані в один бік. При довжині її менше 100 м рекомендується замінювати обидві криві однією більшого радіуса. При довжині прямої вставки від 100 м до 400 м вставку доцільно замінювати перехідними кривими. Пряма вставка як самостійний елемент траси допускається для доріг I-а, І-б та II категорій при її довжині понад 700 м, для доріг III та IV категорій – понад 400 м.
3. Максимальну довжину прямих вставок у поздовжньому профілі необхідно обмежувати залежно від алгебраїчної різниці поздовжніх похилів та радіусів увігнутих кривих, наведених у таблиці 5.11.

Таблиця 5.11 – Максимальна довжина прямих вставок у поздовжньому профілі

1. У місцях зламу проектної лінії в поздовжньому профілі при алгебраїчній різниці похилів 5 ‰ і більше на дорогах I-а, І-б і II категорій, 10 ‰ і більше на дорогах III категорії та 20 ‰ і більше на дорогах IV і V категорій слід застосовувати вертикальні криві.
2. На крутих гірських схилах доцільно прокладати дорогу серпантинами. Норми проектування серпантинів необхідно приймати згідно з таблицею 5.12.

Таблиця 5.12 – Норми проектування серпантинів

Серпантин радіусом менше 30 м можна застосовувати тільки на дорогах IV і V категорій. Необхідно забороняти на них рух транспортних засобів з габаритами за довжиною більше 11 м.

1. Відстань між кінцями кривих двох сусідніх серпантинів слід призначати не менше 400 м для доріг II та III категорій, 300 м – для доріг IV категорії і 200 м – для доріг V категорії.
2. Проїзну частину на серпантинах допускається розширювати на 0,5 м за рахунок зовнішнього узбіччя, а решту розширення – за рахунок внутрішнього узбіччя та додаткового розширення земляного полотна.

6ЗЕМЛЯНЕ ПОЛОТНО

6.1Загальні положення

6.1.1Конструкцію земляного полотна слід проектувати відповідно до [4] з урахуванням:

• категорії дороги;
• висоти насипу, глибини виїмки;
• типу дорожнього одягу;
• властивостей ґрунтів, які передбачається використовувати в земляному полотні;
• умов виконання робіт із спорудження земляного полотна;
• природних умов району будівництва і особливостей інженерно-геологічних умов ділянки будівництва;
• досвіду експлуатації доріг у даному районі, виходячи з необхідності забезпечення потрібних показників міцності;
• стійкості і стабільності як самого земляного полотна, так і дорожнього одягу при мінімальних витратах на будівництво та експлуатацію;
• максимального збереження цінних земель;
• заподіяння найменшої шкоди навколишньому природному середовищу.

6.1.2Конструкція земляного полотна складається з таких елементів:

• робочого шару – верхньої частини земляного полотна, що розташована під дорожнім одягом у межах глибини активної зони, але не менше 1,5 м від поверхні покриття проїзної частини;
• тіла насипу (з укісними частинами);
• основи насипу – природного ґрунтового масиву, що розташований нижче насипного ґрунту або нижче робочого шару;
• основи виїмки – ґрунтового масиву, розташованого нижче робочого шару;
• укісної частини виїмки;
• споруд для відведення поверхневої води;
• споруд для пониження або відведення підземних (ґрунтових) вод;
• геотехнічних споруд і конструкцій, призначених для захисту земляного полотна від небезпечних геологічних процесів.

6.1.3Погодно-кліматичні фактори та природні умови району будівництва формують принципи проектування земляного полотна і критерії його міцності та стійкості.

Відповідно до ландшафтно-географічного зонування, ґрунтово-гідрологічних умов та умов зволоження, а також досвіду експлуатації доріг територія України поділяється на 4 дорожньо-кліматичні зони (додаток А).

За рельєфом місцевості, інженерно-геологічними умовами, характером зволоження та ступенем стікання води місцевість поділяється на три типи:

1-й – сухі ділянки, на яких поверхневі і ґрунтові води не впливають на зволоження верхніх шарів ґрунту (поверхневий водовідвід забезпечений );

2-й – вологі ділянки, на яких можливе короткочасне (до 30 діб) затоплення поверхневими водами (поверхневий водовідвід утруднений), але ґрунтові води не впливають на зволоження верхніх шарів ґрунту;

3-й – мокрі ділянки з постійним надмірним зволоженням і тривалим (понад 30 діб) затопленням як поверхневими (поверхневий водовідвід надзвичайно утруднений), так і підтопленням ґрунтовими водами.

6.1.4Конструкцію земляного полотна в поперечному профілі необхідно призначати за типовими рішеннями з прив'язкою до конкретних умов проектування.

Індивідуальні рішення щодо конструкцій поперечного профілю з відповідними обґрунтуваннями призначаються:

• для насипів заввишки понад 12 м;
• для насипів з тимчасовим або постійним затопленням укосів;
• для насипів, що споруджуються на болотах завглибшки понад 4 м з виторфовуванням, або за наявності поперечних похилів дна болота понад 1:10;
• для насипів, що споруджуються на слабких ґрунтах;
• при використанні в насипах ґрунтів підвищеної вологості;
• при підвищенні поверхні покриття над розрахунковим рівнем води менше зазначеного в таблиці 6.1;
• при застосуванні спеціальних прошарків для регулювання водно-теплового режиму верхньої частини земляного полотна (теплоізолюючих, гідроізолюючих, дренуючих, капіляроперериваючих);
• для виїмок завглибшки понад 12 м, влаштованих у нескельних ґрунтах, та завглибшки понад 16 м – у скельних ґрунтах;
• для виїмок у шаруватих ґрунтових масивах за несприятливих гідрогеологічних умов;
• для виїмок, що перетинають водоносні горизонти, або мають в основі водоносний горизонт, а також в глинистих ґрунтах з коефіцієнтом консистенції понад 0,5;
• для виїмок завглибшки понад 6 м в пилуватих ґрунтах, а також у глинистих і скельних ґрунтах, що розм'якшуються і втрачають стійкість в укосах під дією погодно-кліматичних факторів;
• для виїмок у набухаючих ґрунтах за несприятливих умов їх зволоження;
• для насипів і виїмок, що споруджуються в складних інженерно-геологічних умовах: згідно із СНиП 1.02-07 на крутосхилах понад 1:3, на ділянках з наявністю або можливістю виникнення зсувів, карсту, обвалів, осипів, сельових потоків, снігових лавин тощо;
• при спорудженні земляного полотна із застосуванням вибухових методів або гідромеханізації;
• на ділянках, на яких застосовуються дренажні та інші споруди, що забезпечують стійкість земляного полотна;
• на ділянках сполучення земляного полотна з мостовими спорудами.