Страница 3: ДСТУ ISO 14004:2006. Системи екологічного управління. Загальні настанови щодо принципів, систем та засобів забезпечення (62929)

ДСТУ ISO 14004:2006

4. Дій: аналізуйте систему екологічного управління та вживайте заходів щодо її поліпшу­вання (див. 4.6):

1. періодично (через належні проміжки часу) провадьте аналізування з боку керівництва системи екологічного управління (див.4.6.1);

2. визначайте сфери діяльності для поліпшування (див. 4.6.2).

Цей неперервний процес надає можливість організації постійно поліпшувати свою систему екологічного управління і загальні екологічні характеристики.

Для забезпечення успіху одним із перших кроків в розробленні або поліпшенні системи еко­логічного управління має бути прийняття найвищим керівництвом організації зобов'язання поліп­шувати екологічне управління своєю діяльністю та продукцією, а також своїми послугами. Пос­тійне дотримання найвищим керівництвом цього зобов'язання та виконання ним провідної ролі має вирішальне значення. Дотриманню зобов'язань та підтриманню лідерства найвищого керівни­цтва можуть допомагати визначання вигод, які може принести запровадження системи екологіч­ного управління, та проблем, від яких вона може позбавити.

Найвищому керівництву треба визначити сферу застосування системи екологічного управ­ління організації. Тобто найвищому керівництву треба визначити межі організації, в яких систему екологічного управління буде застосовано. Якщо сферу застосування системи екологічного управ­ління визначено, тоді всю діяльність та продукцію, а також всі послуги організації в межах визна­ченої сфери застосування треба охопити системою екологічного управління.

Організація, яка не має системи екологічного управління, повинна оцінити свій поточний стан щодо довкілля за допомогою аналізування. Під час цього аналізування треба розглянути еко­логічні аспекти діяльності організації, її продукції та послуг як основу для створення системи еко­логічного управління.

Організаціям з уже наявною системою екологічного управління, можливо, не потрібно роби­ти такого аналізування, хоча воно могло б допомогти їм у поліпшенні системи екологічного управління.

Треба, щоб аналізування охоплювало такі чотири головні напрями:

1. визначання екологічних аспектів, зокрема тих, які пов'язано з роботою у нормальних ро­бочих режимах і в режимах з відхилами від норми, охоплюючи режими запускання та зупинення, а також з надзвичайними ситуаціями та аваріями;

2. визначання застосовних правових вимог та інших вимог, які організація зобов'язується виконувати;

3. вивчання наявних методів та методик у сфері екологічного управління, зокрема тих, які пов'язано із закупівельною та контрактною діяльністю;

4. оцінювання попередніх надзвичайних ситуацій та аварій.

Під час аналізування додатково можна розглянути:

• оцінювання діяльності порівнянням із застосовними внутрішніми критеріями, вимогами зовнішніх стандартів, регламентів, зводів правил, а також із принципами та настановами;

• можливості для конкурентної переваги, зокрема можливості щодо зниження вартості;

• погляди зацікавлених сторін;

• інші організаційні системи, які можуть сприяти чи протидіяти поліпшенню екологічних характеристик.

Результати аналізування може бути використано, щоб допомогти організації встановити сфе­ру застосування системи екологічного управління, розробити або вдосконалити свою екологічну політику, установити свої екологічні цілі та завдання, а також визначити дієвість свого підходу до дотримання відповідності застосовним правовим вимогам та іншим вимогам, які організація зобо­в'язується виконувати.

Практична допомога - Початкове екологічне аналізування

Способи, які можуть використовувати для вивчення наявних методів і методик екологі­чного управління, охоплюють:

1. опитування осіб, які працювали в минулому або в даний час працюють в організації або діють за її дорученням, щоб визначити масштаби минулої й теперішньої діяльності орга­нізації, сферу застосування минулої й теперішньої продукції та минулих і теперішніх послуг;

2. оцінювання внутрішнього та зовнішнього інформаційного зв'язку організації із за­цікавленими сторонами, зокрема скарги, питання, пов'язані із застосовними правовими вимо­гами або іншими вимогами, які організація зобов'язується виконувати, екологічні або пов'я­зані з ними надзвичайні ситуації й аварії в минулому;

3. збирання інформації, пов'язаної із сучасними методами управління, як наприклад, стосовно:

1. процесів контролю закупівлі небезпечних хімікатів;

2. зберігання хімікатів та поводження з ними (наприклад, повторне використовуван­ня; розпоряджання, зберігання несумісних хімічних речовин);

3. засобів контролю неорганізованих викидів;

4. методів розміщення відходів;

5. обладнання щодо готовності до надзвичайних ситуацій і реагування на них;

6. використовування ресурсів (наприклад, використовування освітлення в офісі у неробочий час);

7. захисту рослинності та місць поширювання біологічних видів під час будівницт­ва;

8. тимчасових змін у процесах (наприклад, змін на зразок сівозміни під впливом по­трапляння добрив у водні об'єкти);

9. програм екологічного підготування персоналу;

10. процесів аналізування та схвалення методик операційного контролю;

11. повноти протоколів моніторингу та/або простоти відновлення хронології про­токолів.

Аналізування можна проводити з використанням переліку контрольних питань, блок- схем процесів, опитувань, безпосереднього інспектування, минулих і поточних вимірювань, результатів попередніх аудитів або інших аналізувань залежно від характеру діяльності, про­дукції і послуг організації. Результати аналізування треба задокументувати таким чином, щоб уможливити їх використовування для сприяння установленню сфери застосування та створенню або поліпшенню системи екологічного управління організації, у тому числі еко­логічної політики.

4.2 Екологічна політика

Екологічна політика встановлює принципи діяльності організації. Вона визначає рівень від­повідальності організації за стан довкілля та потрібні екологічні характеристики, за якими будуть оцінювати всі її подальші дії. Політика має відповідати впливам на довкілля діяльності організації, її продукції та послуг (у межах визначеної сфери застосування системи екологічного управління) і бути основою для встановлення цілей і завдань.

Численні міжнародні організації, у тому числі уряди, промислові асоціації та громадські об'єднання, розробили керівні принципи. Ці керівні принципи допомагають організаціям визначи­ти загальний обсяг їхніх зобов'язань щодо довкілля, а також допомагають установити єдину для різних організацій сукупність загальнолюдських цінностей у цій сфері. Ці керівні принципи мо­жуть допомогти організації у розроблянні її політики, яка може бути індивідуальною для цієї ор­ганізації. Відповідальність за визначення екологічної політики покладають на найвище керівницт­во організації. Екологічна політика може бути частиною іншої політики або пов'язана з іншими стратегічними документами організації. Керівництво організації є відповідальним за запрова­дження політики організації, а також за надання даних для формулювання політики та внесення до неї змін. Політику треба довести до відома всіх осіб, які працюють в організації або діють за її до­рученням. Крім того треба, щоб політика була доступною для громадськості (див. 4.4.3.2 щодо ме-

ДСТУ ISO 14004:2006

тодів зовнішнього інформування).

Під час розробляння екологічної політики організація має враховувати:

1. свою призначеність, перспективи, найвищі цінності та переконання;

2. узгодженість з політикою організації в інших сферах (наприклад у сфері якості, охорони праці та професійної безпеки);

3. вимоги зацікавлених сторін та їх інформування;

4. керівні принципи;

5. особливі місцеві або регіональні умови;

6. свої зобов'язання щодо запобігання забруднюванню і щодо постійного поліпшування;

7. свої зобов'язання щодо дотримання відповідності правовим вимогам та іншим вимогам, які організація зобов'язується виконувати.

Практична допомога - Екологічна політика

Треба, щоб в екологічній політиці було визнано, що всі види діяльності, продукції та послуг у межах визначеної сфери застосування системи екологічного управління організації можуть спричинювати вплив на довкілля.

Питання, які розглядають в екологічній політиці, залежать, таким чином, від характеру діяльності організації. Серед інших, у політиці треба декларувати зобов'язання щодо:

1. дотримання застосовних правових вимог та інших вимог, які організація зобов'язу­ється виконувати і які стосуються її екологічних аспектів, або перевищення цих вимог;

2. запобігання забруднюванню (див. Практичну допомогу «Запобігання забруднюван­ню»);

3. досягнення постійного поліпшування, розробляючи методики оцінювання екологіч­них характеристик і відповідних показників.

Політика може також містити й інші зобов'язання щодо:

4. зменшення будь-яких значних несприятливих впливів нових розробок на довкілля за допомогою застосування зінтегрованих методик екологічного управління та планування;

5. проектування продукції з урахуванням екологічних аспектів;

6. демонстрування лідерства у сфері екологічного управління.

Практична допомога - Запобігання забруднюванню

Запобігання забруднюванню може бути враховано під час проектування та розробляння нової продукції та послуг, а також під час розробляння пов'язаних з ними процесів. Такі стратегії можуть, наприклад, допомагати організації заощаджувати ресурси та зменшувати обсяги відходів і викидів, пов'язаних з продукцією та послугами. (Настанови щодо методів і концепцій проектування продукції можна знайти в ISO/TR 14062.)

Послаблення джерела відходів часто може бути найефективнішим методом, оскільки виникає подвійна вигода: уникнути утворення відходів та викидів і одночасно заощадити ре­сурси. Проте запобігання забруднюванню через послаблення джерела відходів може бути практично нездійсненне за деяких обставин і для деяких організацій. Організація має розгля­нути використовування ієрархії підходів для запобігання забруднюванню. У цій ієрархії тре­ба віддавати перевагу запобіганню забруднюванню в його джерелі. Ієрархія підходів може бути така:

1. послаблення або усунення джерела відходів (охоплюючи екологічно обґрунтоване проектування та розробляння, заміну матеріалу, зміни у процесі, продукції або технології й ефективне використовування та збереження енергетичних і матеріальних ресурсів);

2. внутрішнє повторне використовування або рециклізація (повторне використовуван­ня або рециклізація матеріалів у межах процесу або виробничого об'єкта);

3. зовнішнє повторне використовування або рециклізація (передавання відходів матері­алів іншим організаціям для повторного використовування або рециклізації);

4. рекуперація та обробляння (рекуперація з потоків відходів на ділянці чи поза нею, обробляння викидів і виділень з відходів на ділянці чи поза нею, щоб зменшити їх впливи на довкілля);

5. застосування механізмів регулювання, як наприклад, спалювання або контрольова­ного видалення, якщо дозволено. Проте організація має застосовувати ці методи лише після того, як було розглянуто інші варіанти.

4.3 Планування

Загальні настанови - Планування

Планування є важливим для здійснювання екологічної політики, а також розробляння, запроваджування та підтримування системи екологічного управління організації. Організації треба мати процес планування, який охоплює такі елементи:

1. ідентифікування екологічних аспектів і визначання тих, які є суттєвими;

2. визначання застосовних правових вимог, а також інших вимог, які організація зобо­в'язується виконувати;

3. установлення внутрішніх критеріїв дієвості, де це може бути застосовано;

4. установлення цілей і завдань, а також розробляння програми (програм) щодо досяг­нення цілей та виконання завдань.

Такий процес планування може допомогти організації зосередити свої ресурси на тих сферах, які найважливіші для досягнення її цілей. Інформацію, яку отримують під час плану­вання, можна також використовувати у створенні і поліпшенні інших частин системи еколо­гічного управління, як наприклад, підготування, операційного контролю, моніторингу та ви­мірювання.

Планування - це неперервний процес, який застосовують, щоб розробити та запровади­ти елементи системи екологічного управління, а також їх підтримувати та поліпшувати. В основу планування покладають змінення умов, входів і виходів системи екологічного управ­ління.

Треба, щоб під час планування було визначено, яким чином організація буде здійсню­вати вимірювання й оцінювання своєї діяльності на виконання зобов'язань своєї політики, досягнення цілей і виконання завдань, а також за іншими критеріями дієвості. Єдиний підхід, що може бути корисним, - установлювати показники дієвості протягом усього процесу пла­нування.

5. имітка. Настанови щодо показників дієвості та оцінювання наведено в 4.3.3.3, 4.5.1 та в ISO 14031.

Основа забезпечення дієвості системи екологічного управління - розуміння того, яким чином організація може взаємодіяти з довкіллям (див. 4.3.1.2). Елементи діяльності організації, її проду­кції та послуг, які можуть взаємодіяти з довкіллям, називають екологічними аспектами. Прикла­дами екологічних аспектів є скиди, викиди, витрачання чи повторне використовування матеріалу або створення шуму. Організація, яка запроваджує систему екологічного управління, має визначи­ти ті екологічні аспекти, які вона може контролювати і на які вона може впливати (див. 4.3.1.3).