Страница 6: ДСТУ ISO 14004:2006. Системи екологічного управління. Загальні настанови щодо принципів, систем та засобів забезпечення (62929)

Для досягнення своїх цілей і виконання завдань організація може вважати корисним застосу­вати такий процес: для кожного зобов'язання в політиці встановити ціль і завдання, що відповіда­ють цьому зобов'язанню, розробити одну або декілька програм для досягнення кожної цілі і вико­нання кожного завдання, встановити конкретні показники характеристик та дії для виконання ко­жної програми. Конкретні цілі та завдання тоді, можливо, потрібно визначити повторно для забез­печення того, щоб показники характеристик та дії можна було співвіднести з ними. Цей процес може повторюватися, наприклад, у разі зміни політики або після аналізування з боку керівництва. У таблиці А.2 наведено приклади кроків цього процесу.

Організація має встановити вимірні показники екологічних характеристик. Треба, щоб такі показники були об'єктивними, перевірюваними та відтворюваними. Треба, щоб вони були доречні щодо діяльності, продукції та послуг організації, узгоджені з її екологічною політикою, досвідом, рентабельністю та були технологічно здійсненні. Ці показники можна застосовувати для відстежу­вання прогресу організації в досягненні своїх цілей та виконанні завдань, їх можна також застосо­вувати з іншою метою, наприклад, як складник загального процесу оцінювання та поліпшування екологічних характеристик. Організація має розглянути застосування як показників екологічної дієвості управління, так і показників екологічної дієвості функціювання стосовно своїх суттєвих екологічних аспектів.

Показники екологічних характеристик організації є важливим інструментом моніторингу по­стійного поліпшування.

Примітка. Подальші настанови щодо вибирання й застосовування показників екологічних характеристик на­ведено в ISO 14031 і ISO/TR 14032.

Практична допомога - Показники дієвості

Прогрес у досягненні цілей можна загалом оцінити за допомогою таких показників еколо­гічних характеристик:

1. кількість витраченої сировини або спожитої енергії;

2. обсяг викидів, наприклад, діоксиду вуглецю (СО₂);

3. отримані відходи відносно обсягу готової продукції;

4. ефективність витрачених матеріальних ресурсів і спожитої енергії;

5. кількість екологічних інцидентів (наприклад, перевищення установлених норм);

6. кількість аварій з екологічними наслідками (наприклад, непередбачених скидів);

7. відсоткова частка рециклізованих відходів;

8. відсоткова частка рециклізованих пакувальних матеріалів;

9. кількість кілометрів пробігу транспортних засобів на одиницю продукції;

10. обсяги викидів специфічних забруднювальних речовин, наприклад, оксидів азоту (NO_x), діоксиду сірки (SO2), оксиду вуглецю (CO), летких органічних сполук (VOCs), свинцю (Pb), хлор-фторвуглеців або фреонів (CFCs);

11. інвестиції в охорону довкілля;

12. кількість поданих позовів;

13. площа території, залишеної під ареали живої природи.

4.4 Запроваджування та функціювання

Загальні настанови - Запроваджування та функціювання

Організація має забезпечити ресурси, можливості, структури та потрібні механізми підт­римування, щоб:

1. виконувати свою екологічну політику, досягати цілей та виконувати завдання;

2. задовольняти змінені вимоги організації;

3. забезпечувати обмін інформацією з питань системи екологічного управління із зацікав­леними сторонами;

4. забезпечувати неперервне функціювання та постійне поліпшування системи екологіч­ного управління для поліпшення екологічних характеристик організації.

Щоб ефективно керувати екологічними питаннями, систему екологічного управління мо­жна розробити або переглянути таким чином, щоб вона була ефективно узгоджена й інтегрова­на з наявними процесами системи управління. Таке інтегрування може допомогти організації збалансувати і вирішити конфлікти між екологічними й іншими цілями та пріоритетами органі­зації, якщо вони існують.

Інтегрування може бути корисним для таких елементів системи управління: політики ор­ганізації в різних сферах діяльності, розподіл ресурсів, засоби операційного контролю та доку­ментування, інформаційні та допоміжні системи, підготування персоналу та підвищення квалі­фікації, організаційна структура та структура відповідальності, системи оцінювання та стиму­лювання, системи вимірювання та моніторингу, процеси внутрішніх аудитів, обмін інформаці­єю та звітування.

5. 4.1 Ресурси, функційні обов'язки, відповідальність і повноваження

Керівництво організації має визначити належні ресурси й забезпечити їх наявність для роз­робляння, запроваджування, підтримування та поліпшування системи екологічного управління. Ці ресурси треба надавати своєчасно й ефективно.

Визначаючи ресурси, необхідні для розробляння, запроваджування та підтримування систе­ми екологічного управління, організація має розглянути:

• інфраструктуру;

• інформаційні системи;

• підготування персоналу;

• технологію;

• фінансові, людські та інші ресурси, специфічні для її діяльності.

Під час розподіляння ресурсів треба розглядати як теперішні, так і майбутні потреби органі­зації. Організація може розробити методики щодо розподіляння ресурсів, щоб відстежити вигоди та витрати, пов'язані з її екологічною або спорідненою діяльністю. До них може бути віднесено витрати, пов'язані, наприклад, з контролем забруднювання, відходами та видаленням.

ДСТУ ISO 14004:2006

Ресурси та їх розподіляння треба переглядати періодично, а також під час аналізування з бо­ку керівництва для забезпечення їхньої достатності. Під час оцінювання достатності ресурсів тре­ба розглядати запланові зміни та/або нові проекти чи нові роботи.

Практична допомога - Людські, матеріальні та фінансові ресурси

Матеріальна база та організаційна структура малого чи середнього підприємства можуть на­кладати певні обмеження на запровадження системи екологічного управління. Щоб подолати ці обмеження, малі та середні підприємства можуть розглянути можливість стратегічного кооперу­вання з:

1. великими організаціями-замовниками/постачальниками - для обміну технологіями та знаннями;

2. іншими малими та середніми підприємствами у ланцюгу постачання чи близько розташо­ваними - для визначання та вирішування спільних питань, для обміну досвідом, сприяння техніч­ному розвиткові, спільного використання засобів виробництва, колективного залучення зовнішніх ресурсів;

3. організаціями зі стандартизації, асоціаціями малих і середніх підприємств, торговими па­латами - для реалізації програм підготування та обізнаності персоналу;

4. вищими навчальними закладами та дослідними центрами - для сприяння підвищенню продуктивності та сприяння іноваціям.

Успішне розробляння, запроваджування та підтримування системи екологічного управління залежить значною мірою від того, як найвище керівництво визначає і розподіляє обов'язки та пов­новаження в межах організації (див. Практичну допомогу «Організаційна структура і відповідаль­ність»).

Найвище керівництво має призначити представника(-ів) (або службу(-и)) з достатніми пов­новаженнями, обізнаністю, компетентністю, а також ресурсами для:

1. забезпечування розроблення, запровадження та підтримування системи екологічного управління на всіх належних рівнях організації;

2. звітування перед найвищим керівництвом про дієвість системи екологічного управління та можливості для її поліпшування.

Обов'язки представника керівництва можуть поширюватись на взаємодії із зацікавленими сторонами щодо проблем, які стосуються системи екологічного управління. Представник керівни­цтва може мати й інші різноманітні обов'язки в межах організації. У малих організаціях цю функ­цію може виконувати сам керівник.

Організація має визначити і довести до відома обов'язки та повноваження осіб, що працюють в організації або діють за її дорученням і чия робота пов'язана з її екологічним управлінням. Обо­в'язки у сфері екології не треба розглядати як обмежені функціями екологічного управління, вони можуть також охоплювати інші сфери діяльності організації, як наприклад, оперативне управління або інші функції персоналу (наприклад, закупівля, проектно-конструкторські роботи, забезпечення якості тощо). Треба, щоб ресурси, надавані найвищим керівництвом, уможливлювали виконання призначених обов'язків. Обов'язки та повноваження треба переглянути, якщо відбувається зміна в структурі організації.

4.4.2 Компетентність, підготовленість і обізнаність

Найвище керівництво має відповідати за підвищення обізнаності та заохочування працівни­ків, роз'яснюючи екологічні цінності організації, інформуючи про її зобов'язання щодо екологічної політики та спонукаючи всіх осіб, що працюють в організації або діють за її дорученням, до усві­домлення важливості досягнення екологічних цілей та виконання екологічних завдань, за які вони відповідають або підзвітні. Саме зобов'язання кожного працівника щодо загальновизнаних еколо­гічних цінностей перетворює систему екологічного управління з «паперової» роботи на ефектив­ний процес. Осіб, які працюють в організації або діють за її дорученням, треба заохочувати пода­вати пропозиції, що можуть зумовити поліпшення екологічних характеристик.

Організація має забезпечувати, щоб усі особи, які працюють в організації або діють за її до­рученням, усвідомлювали важливість відповідності екологічній політиці та вимогам системи еко­логічного управління, а також були обізнані зі своїми функційними обов'язками та відповідальніс­тю в межах системи екологічного управління, фактичними або потенційними суттєвими екологіч­ними аспектами їхньої роботи та пов'язаними з ними впливами, користю від поліпшування роботи та наслідками відхилів від застосовних вимог системи екологічного управління.

Примітка 1. До осіб, які працюють в організації або діють за її дорученням, належать персонал організації, підрядники та (якщо це застосовно) інші залучені сторони.

Треба, щоб ті особи, робота яких стосується фактичних або потенційних суттєвих екологіч­них аспектів або пов'язаних з ними впливів, були компетентними для виконання цієї роботи у спо­сіб, що задовольняє вимоги системи екологічного управління. Для тих видів діяльності, які найва­жливіші в керуванні екологічними аспектами, організація має визначити рівень знань, розуміння, навичок або здібностей, які роблять працівника компетентним для їх здійснення. Визначивши не­обхідний рівень компетентності, організація має забезпечити, щоб особи, які здійснюють ці види діяльності, мали необхідну компетентність.

ДСТУ ISO 14004:2006

Примітка 2. Настанови щодо компетентності аудитора наведено в 4.5.5.

Основою компетентності є належні освіта, підготовленість, навички та/або досвід. Вимоги щодо компетентності треба розглядати під час наймання, підготування та подальшого вдоскона­лювання навичок і здібностей осіб, які працюють в організації або діють за її дорученням. Компе­тентність треба також розглядати під час вибирання підрядників, а також інших осіб для роботи в організації або за її дорученням.

Треба, щоб організація визначила й оцінила будь-які розходження між компетентністю, пот- рібною для виконання роботи, і компетентністю, що має людина, від якої вимагають виконання роботи. Це розходження може бути усунено за допомогою додаткової освіти, підготування, вдос­коналення навичок тощо.

Треба, щоб навчальні програми відображали обов'язки, визначені в межах системи екологіч­ного управління, та враховували вже наявні у слухачів фактичні знання та розуміння ними пред­метного матеріалу. Навчальні програми, пов'язані з системою екологічного управління, можуть охоплювати: