1.13. Роботодавець зобов’язаний організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до вимог Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1112.
1.14. Атестація робочих місць за умовами праці на підприємствах, зазначених у пункті 1 розділу І цих Правил, проводиться відповідно до вимог Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442.
1.15. Роботодавець, з урахуванням специфіки виробництва, повинен відповідно до вимог Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 № 15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2005 за № 232/10512 (НПАОП 0.00-8.24-05), розробити відповідний перелік робіт з підвищеною небезпекою, для проведення яких потрібні спеціальне навчання і щорічна перевірка знань з питань охорони праці.
1.16. На основі Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15.11.2004 № 255, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2004 за № 1526/10125 (НПАОП 0.00-4.21-04), з урахуванням специфіки виробництва та видів діяльності, чисельності працівників, умов праці та інших факторів роботодавець розробляє і затверджує положення про службу охорони праці підприємства, визначає структуру служби охорони праці, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників відповідно до законодавства.
1.17. На підприємстві повинен бути складений і затверджений роботодавцем перелік робіт, виконання яких потребує професійного добору відповідно до вимог Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 23.09.94 № 263/121, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25.01.95 за № 18/554.
1.18. Працівники, зайняті на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, повинні забезпечуватися спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту відповідно до вимог Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24.03.2008 № 53, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2008 за № 446/15137 (далі — НПАОП 0.00-4.01-08), ГОСТ 12.4.011-89 «ССБТ. Средства защиты работающих. Общие требования и классификация», ГОСТ 12.4.103-83 «ССБТ. Одежда специальная защитная, средства индивидуальной защиты ног и рук. Классификация», ГОСТ 12.4.013-85 «ССБТ. Очки защитные. Общие технические условия».
1.19. Рівень виробничого шуму не повинен перевищувати норм, встановлених Санітарними нормами виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку ДСН 3.3.6.037-99, затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.99 № 37, та вимогами ГОСТ 12.1.003-83 «ССБТ. Шум. Общие требования безопасности».
Працівники, на робочому місці яких еквівалентний рівень шуму перевищує 80 дБА, повинні забезпечуватися засобами індивідуального захисту органів слуху (протишумові вкладиши, протишумові навушники, протишумові шоломи) відповідно до вимог ГОСТ 12.4.051-87 «ССБТ. Средства индивидуальной защиты органов слуха. Общие технические требования и методы испытаний» і ДСТУ EN 352-1-2002 «Засоби iндивiдуального захисту органа слуху. Вимоги безпеки i випробовування. Частина 1. Шумозахисні навушники».
1.20. Вібраційна безпека повинна забезпечуватися дотриманням норм, встановлених Державними санітарними нормами виробничої загальної та локальної вібрації ДСН 3.3.6.039-99, затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.99 № 39, та ДСТУ 12.1.012:2008 «ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования».
1.21. Засоби захисту від статичної електрики повинні відповідати вимогам чинного законодавства.
1.22. Дотримання протипожежного режиму та оснащення виробничих приміщень первинними засобами пожежогасіння здійснюються відповідно до вимог НАПБ А.01.001-2004 та Типових норм належності вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02.04.2004 № 151, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 29.04.2004 за № 554/9153 (НАПБ Б.03.001-2004). Для гасіння пожеж на початкових стадіях необхідно використовувати водяні, водопінні, порошкові або газові вогнегасники відповідно до вимог ДСТУ 3675-98 «Пожежна техніка. Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимоги та методи випробувань» і ДСТУ 3734-98 (ГОСТ 30612-99) «Пожежна техніка. Вогнегасники пересувні. Загальні технічні вимоги», а також кошму, пожежні покривала, пісок та інші первинні засоби пожежогасіння.
Експлуатація вогнегасників повинна здійснюватись відповідно до вимог Правил експлуатації вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02.04.2004 № 152, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 29.04.2004 за № 555/9154 (НАПБ Б.01.008-2004), а їхнє технічне обслуговування — відповідно до вимог ДСТУ 4297:2004 «Пожежна техніка. Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги».
1.23. Необхідність і порядок оснащення виробничих приміщень стаціонарними системами пожежної сигналізації і пожежогасіння повинні визначатися відповідно до вимог Переліку однотипних за призначенням об’єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації, затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 22.08.2005 № 161, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.09.2005 за № 990/11270 (НАПБ Б.06.004-2005).
2. Вимоги безпеки до улаштування вогнеперепинувачів
2.1. Для забезпечення безпеки та захисту від небезпечних чинників пожежі та вибухів застосовуються вогнеперепинувачі, які перешкоджають поширенню полум’я у технологічному обладнанні, трубопроводах тощо, та/або гасять його під час аварійного стану обладнання, завдяки розділенню полум’я на велику кількість потоків і не створюють додаткового опору потоку технологічної суміші в умовах нормальної роботи технологічного обладнання.
2.2. Вибір вогнеперепинувачів за класом, категорією та групою визначається шляхом визначення критичного діаметра полум’ягасильного каналу для кожної конкретної вибухонебезпечної суміші.
Випробування вогнеперепинувачів проводиться лабораторіями, які мають відповідне обладнання і засоби вимірювальної техніки, що атестовані (повірені) відповідно до вимог ГОСТ 24555-81 «Система государственных испытаний продукции. Порядок аттестации испытательного оборудования. Основные положения» (далі — ГОСТ 24555-81) і ДСТУ 3215-95 «Метрологія. Метрологічна атестація засобів вимірювальної техніки. Організація та порядок проведення» (далі — ДСТУ 3215-95).
2.3. За функціональним призначенням вогнеперепинувачі поділяються на два класи: комунікаційні та резервуарні.
Категорії вогнеперепинувачів встановлюються залежно від розташування на обладнанні та режиму горіння вибухонебезпечної суміші.
2.4. Залежно від категорії вибухонебезпечної суміші відповідно до вимог 12.1.011-78 «ССБТ. Смеси взрывоопасные. Классификация и методы испытаний» (далі — ГОСТ 12.1.011-78) та значення БЕМЩ вогнеперепинувачі поділяються на три групи: IIA, IIВ, IIС.
2.5. Матеріали, конструктивні елементи, а також кріпильні та допоміжні деталі вогнеперепинувача повинні витримувати силові навантаження, на які розраховано обладнання, що захищає ці вогнеперепинувачі. Значення допустимого надлишкового тиску повинно бути вказано у технічній документації відповідного вогнеперепинувача.
2.6. Полум’ягасильна здатність вогнеперепинувачів визначається величиною, еквівалентною діаметру каналів (щілин) у полум’ягасильному елементі.
2.7. Залежно від виду полум’ягасильного елемента, розрізняють такі види сухих вогнеперепинувачів: насаджувальні, касетні, сітчасті, металокерамічні, пластинчасті.
2.8. Насаджувальні вогнеперепинувачі з полум’ягасильними елементами у вигляді кульок металевих, скляних, фарфорових, цеолітових або інших матеріалів, стійких до впливу технологічного середовища, характеризуються діаметром кульок, висотою та діаметром шару кульок (насадки) і розміщуються між двома решітками, які мають витримувати навантаження тиску та температури, що утворюються під час вибуху, у тому числі з утворенням детонаційної хвилі. Залежно від величини розрахункового навантаження можуть використовуватись решітки перфоровані або колосникові. Простір між решітками повинен бути щільно заповнений кульками таким чином, щоб не порушувалася суцільність полум’ягасильного елемента вогнеперепинувача під впливом вібрації.
2.9. Касетні вогнеперепинувачі з полум’ягасильними елементами у вигляді рулонів з щільно намотаних плоских та гофрованих стрічок із сталі згідно з вимогами ГОСТ 4986-79 «Лента холоднокатаная из коррозионностойкой и жаростойкой стали. Технические условия», алюмінію відповідно до вимог ГОСТ 13726-97 «Ленты из алюминия и алюминиевых сплавов. Технические условия», а також міднонікелевих сплавів. Касетні вогнеперепинувачі характеризуються чітко фіксованими розмірами полум’ягасильних каналів, мінімальним гідравлічним опором, а також низькою вогнестійкістю. Максимальний діаметр полум’ягасильних каналів визначається висотою рівнобедреного трикутника, утвореного гофрами.
2.10. У сітчастих вогнеперепинувачах полум’ягасильними елементами є пакети, які складаються з сіток, виготовлених відповідно до вимог ГОСТ 3826-82 «Сетки проволочные тканые с квадратными ячейками. Технические условия» і характеризуються розміром вічка сітки на просвіт, діаметром дроту та кількістю сіток у пакеті. Максимальний розмір полум’ягасильних каналів визначається розміром вічок сітки на просвіт.
2.11. У металокерамічних вогнеперепинувачів з полум’ягасильними елементами у вигляді дисків або порожнистих циліндрів із спеченого металопорошка або металоволокна («неіржавіюча» сталь, титан) розмір полум’ягасильних каналів визначається експериментально шляхом просочення полум’ягасильного елемента змочувальним розчином та наповнення газом під тиском до витіснення рідини у вигляді бульбашок.
Максимальний діаметр каналів (пор), м, визначається за формулою:
де: — поверхневий натяг рідини, Н/м;
P — тиск газу, Па.
2.12. У пластинчастих вогнеперепинувачах полум’ягасильними елементами є пакети плоскопаралельних пластин або кілець із «неіржавіючої» сталі, інших металів, що не піддаються корозії, розміщених з певним інтервалом, які характеризуються величиною щілини, що відповідає значенню БЕМЩ відповідно до вимог ГОСТ 12.1.011-78. Довжина щілини повинна бути не менше 25 мм. Полум’ягасильна здатність вогнеперепинувачів визначається значенням БЕМЩ.
2.13. Перевірка експлуатаційних характеристик вогнеперепинувача (вогнеперешкоджаючої та пропускної здатності, механічної міцності, вогнестійкості) повинна проводитись експериментально на випробувальних стендах згідно з відповідними нормативними документами. Підприємство, що проводить ці випробування, повинно мати відповідне обладнання і засоби вимірювальної техніки, що атестовані (повірені) відповідно до вимог ГОСТ 24555-81 і ДСТУ 3215-95.
3. Вимоги безпеки під час монтажу вогнеперепинувачів
3.1. До монтажу вогнеперепинувачів допускаються працівники, які пройшли навчання і перевірку знань з питань охорони праці відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.12-05 та навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки відповідно до вимог НАПБ Б.02.005-03.
3.2. Заходи щодо забезпечення пожежо- і вибухобезпеки вживаються залежно від специфіки об’єкта, на якому проводяться роботи з монтажу вогнеперепинувачів, зварювальні та інші роботи, пов’язані з відкритим вогнем та іскроутворенням відповідно до вимог НАПБ А.01.001-2004, Інструкції з організації безпечного ведення вогневих робіт на вибухопожежонебезпечних та вибухонебезпечних об’єктах, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 05.06.2001 № 255, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.06.2001 за № 541/5732 (НПАОП 0.00-5.12-01), ДБН В.1.1-7-2002, ГОСТ 12.1.004-91, ГОСТ 12.1.010-76.
3.3. Роботи щодо монтажу вогнеперепинувачів повинні виконуватись з дотриманням вимог Санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.99 № 42, та Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами) ДСП 201-97, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 09.07.97 № 201.
3.4. Вогнеперепинувачі розміщуються у технологічних трубопроводах або ємкісному обладнанні відповідно до проектної документації, розробленої, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному ДБН А.2.2-3-2004 «Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва».
3.5. У монтажних схемах місця встановлення вогнеперепинувачів повинні знаходитися максимально близько до можливого джерела запалювання вибухонебезпечного середовища.
3.6. Вогнеперепинувачі можуть використовуватися як самостійно, так і в комплекті з різним обладнанням (дихальними, запобіжними клапанами, газовипускними пристроями тощо), якщо вони не здатні перешкоджати зворотному проскоку полум’я самостійно.
3.7. Вогнеперепинувачі приєднують до технологічних трубопроводів або технологічного обладнання, які не працюють, звільнені від продукту, відключені та заглушені від працюючого обладнання, пропарені, провітрені та очищені. Перед монтажем вогнеперепинувачів і під час виконання робіт проводять вимірювання концентрацій горючих парів і газів за допомогою відповідних приладів і переконуються у відсутності небезпеки вибуху. Перевагу віддають приладам, які забезпечують безперервне вимірювання.
