Таблиця 1 — Фізико-хімічні властивості парафінів


ДСТУ 4153-2003


сл


Назва показника

Норми для марок

Метод

Х-1

Х-2

Взз

В 55

Bst

В so

Т-1

Т-2

т-з

с

Не

випробовування

9 Температура спалахнення в закри­тому тиглі, °С, не нижче ніж

.—-

160

Згідно з ГОСТ 6356 або ISO 2719 Арбітражний — згідно з ГОСТ 6356

10 Фракційний склад: — до температури не нижче ніж 320 °С, википає, %

  • до 400 °С переганяють, %, не менше

  • до 425 °С переганяють, % не менше

  • до температури не вище ніж 460 °С переганяють, %

5

60

80

97

Згідно з ГОСТ 10120

11 Масова частка сульфуру, %

Відсутність

Не більше ніж 510'2

Згідно з ГОСТ 1437

12 Вміст механічних домішок

Відсутність

Згідно з ГОСТ 6370

13 Вміст фурфуролу

Відсутність

Відсут­ність

Згідно з ГОСТ 1520

14 Вміст фенолу

Відсутність

Відсут- ність

Згідно з ГОСТ 1057

15 Вміст водорозчин­них кислот та лугів

Відсутність

Відсут­ність

Згідно з ГОСТ 6307

Закінчення таблиці 1


Примітка 1. Допускається визначання кольору парафінів згідно з ISO 2049 або іншими методами згідно з національними чи міжнародними стандартами.

Примітка 2. Для парафіну марки Не допустимим є світло-коричневий колір.

Примітка 3. Показник вмісту фенолу визначають для парафінів, отриманих із рафінатів фенольного очищення.


ДСТУ 4153-2003






























  1. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ

    1. Клас небезпеки згідно з ГОСТ 12.1.007:

  • у разі інгаляційного впливання — 4 (речовини малонебезпечні);

  • у разі потрапляння в шлунок — 4 (речовини малонебезпечні);

  • у разі нанесення на шкіру — 4 (речовини малонебезпечні).

  1. Парафіни згідно з ГОСТ 12.1.044 є горючими пожежонебезпечними речовинами і мають тем­пературу спалахнення не нижче ніж 160 °С, температуру самозаймання не нижче ніж 300 °С.

Парафіни не викликають подразнювальної дії у разі багаторазового потрапляння на шкіру. У разі потрапляння на слизові оболонки викликають слабку іригативну дію. Для парафінів характер­на слабка кумулятивна активність, вони не викликають сенсибілізування організму.

  1. Контролювання повітря робочої зони в умовах виробництва та застосування проводять на наявність аерозолю оливи нафтової (ГДК = 5 мг/м3) згідно з ГОСТ 12.1.005 та пари вуглеводнів (ГДК = 300 мг/м3 в перерахуванні на карбон) згідно з ГОСТ 12.1.005.

  2. Виробничі приміщення, де використовують та зберігають парафіни, повинні бути облад­нані припливно-витяговою вентиляцією згідно з СНиП 2.04.05 [2] та ГОСТ 12.4.021, водопровід­ною системою та каналізацією згідно з СНиП 2.04.01 [3], опаленням згідно з СНиП 2.04.05 [2], повинні виконуватися вимоги ДСН 3.3.6.037 [4], ДСН 3.3.6.039 [5], ДСН 3.3.6.042(6].

  3. Обладнання має бути захищене від статичної електрики засобами захисту згідно з ГОСТ 12.4.124 та ДНАОП 0.00-1.29 [7] (питомий об'ємний електричний опір парафінів становить від 1010 до 1016 Ом-м).

  4. За ступенем пожежної небезпеки приміщення, де виконуються роботи з парафінами, згідно з ОНТП 24, відносяться до категорії В - пожежонебезпечні. Вибухопожежонебезпечні зони виробничих приміщень, згідно з ДНАОП 0.00-1.32 [8], повинні відповідати класу 2. Під час роботи в цих приміщен­нях повинні виконуватися НАПБ А 01.001 [10].

У приміщенні, де використовують та зберігають парафіни, заборонено застосовувати відкрите полум’я, освітлення повинно бути у вибухобезпечному виконанні згідно з СНиП 23-05 [11].

  1. Не дозволено тривале зберігання парафінів, нагрітих вище ніж 140 °С, у відкритих вмістищах.

Заборонено короткочасне нагрівання парафінів до температури вище ніж 280 °С.

  1. У разі загорання невеликої кількості парафінів їх полум’я гасять вогнегасниками марки ОХП-Ю, сухим піском, повстиною; у разі значного загорання використовують такі засоби пожежогасінння: вогне­гасники з розпиленою водою, піну, вогнегасні порошки класів В та ABC (універсальні); у разі об’ємного гасіння — вуглекислий газ, вогнегасні порошки класів В, ABC та засоби аерозольного гасіння.

  2. Під час операцій зливання, наливання необхідно вживати захисні заходи від дії статичної електрики. Апарати, вмістища, трубопроводи, зливні, наливні та перекачувальні пристрої повинні бути заземлені згідно з ГОСТ 12.4.124.

  3. Розплавлений парафін розлитий на відкритому майданчику необхідно, після того, як він за­стигне, ретельно зібрати застиглу масу, а місце розливання засипати піском.

  4. Під час роботи з розплавленим парафіном необхідно дотримуватись правил безпеки для уникнення опіків.

  5. Під час роботи з парафінами необхідно використовувати індивідуальні засоби захисту, передбачені типовими галузевими нормами, затвердженими у встановленому порядку:

  • костюми для захисту від нафти і нафтопродуктів згідно з ДСТУ 3962;

  • взуття спеціальне шкіряне для захисту від нафти і нафтопродуктів згідно з ДСТУ 3962;

  • рукавиці спеціальні згідно з ГОСТ 12.4.010;

  • окуляри захисні типу ЗМ згідно з ГОСТ 12.4.013;

  • захисні пасти.

Персонал, що працює з парафінами, повинен проходити попередні і періодичні медогляди згідно з ДНАОП 0.03-4.02 [12].

  1. ВИМОГИ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

    1. Під час виробництва парафінів не виділяються забруднювальні речовини, які б утворювали вторинні шкідливі сполуки.

Під час зберігання, транспортування та застосування парафінів стічні води не утворюються, фунт не забруднюється. Можливість забруднення може виникнути тільки в разі порушення умов про­ведення регламентних робіт.

    1. Для захисту довкілля треба запобігати розливанню парафінів, дотримуватися технологічних регламентів їх виробництва і застосування.

  1. ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ

    1. Парафіни приймають партіями. Партією вважають будь-яку кількість парафіну, яка виготов­лена впродовж безперервного технологічного процесу за затвердженою технологією, однорідна за ком­понентним складом і показниками якості, її супроводжують одним документом щодо якості, оформле­ним згідно з ГОСТ 1510.

    2. Порядок відбирання проб парафіну, складання об’єднаної проби та об’єм вибірки — згідно з ГОСТ 2517.

    3. Парафіни підлягають приймальним, кваліфікаційним, приймально-здавальним, періодичним, типовим та сертифікаційним випробовуванням: приймальним — відповідно до 5.1, 5.2 та пунктів 1—14 таблиці 1; кваліфікаційним — за програмою, затвердженою у встановленому порядку; приймаль­но-здавальним — відповідно до пунктів 1—5, 7, 8,13, таблиці 1 та 4.3; періодичним — відповідно до пунктів 9,10, 11, 12 таблиці 1 не рідше одного разу на місяць, відповідно до пункту 14 таблиці 1 не рідше одного разу на 3 місяці, відповідно до пункту 6 таблиці 1 не рідше 1 разу на рік, типовим — у разі зміни технології за програмою, затвердженою у встановленому порядку; сертифікаційним — відповідно до показників 1—14 таблиці 1.

    4. У разі одержання незадовільних результатів приймально-здавальних випробовувань хоча б одного з показників проводять повторні випробовування знов відібраної проби з тієї сомо вибірки. Ре­зультати повторних випробовувань вважають остаточними і ці результати поширюються на всю партію.

    5. У разі одержання незадовільних результатів періодичних випробовувань виробник переводить випробовування за даним показником в категорію приймально-здавальних до одержання позитивних результатів не менше ніж для трьох партій підряд.

    6. Для перевіряння відповідності паковання та марковання вимогам 4.3 та 4.3.2 відбирають 3 % упакованих одиниць, але не менше трьох. У разі отримання незадовільних результатів перевіряють подвійною вибіркою.

Результати повторного перевіряння розповсюджуються на всю партію.

  1. МЕТОДИ КОНТРОЛЮВАННЯ

    1. Пробу парафінів відбирають згідно з ГОСТ 2517. Маса об’єднаної проби становить 2 кг.

Методи контролювання вказано в графі «Методи випробовування» таблиці 1 .

  1. Визначання температури плавлення

    1. Засоби контролювання та допоміжні пристрої:

  • пробірка скляна зі сферичним дном, внутрішнім діаметром (ЗО ± 1) мм та висотою (130 ± 5) мм;

  • термометр ртутний типу ТН-5 згідно з ГОСТ 400;

  • баня водяна або електрична плитка закритого типу;

  • склянка В-1-50 ТС згідно з ГОСТ 25336, або інша термостійка склянка місткістю 50, 100 см3.

  1. Проведення випробовування

Пробу парафіну розплавляють в склянці, нагрівають на водяній бані або електричній плитці за­критого типу, у цьому разі не допускають місцевих перегрівань.

Кульку термометра занурюють у розплавлений парафін. Після цього термометр виймають з па­рафіну і закріплюють у пробірці корком. Пробірку з термометром нагрівають на водяній бані, доки крап­ля парафіну на термометрі не розплавиться. Пробірку з термометром похитують на повітрі.

Температура, за якої крапля парафіну твердіє на кульці термометра, приймають за темпе­ратуру плавлення парафіну. За результат випробовування приймають середнє арифметичне двох паралельних визначань, розходження між якими не повинно перевищувати 0,2 °С.

  1. Визначання масової частки оливи

    1. Засоби контролювання та допоміжні пристрої:

  • прилад для визначання масової частки оливи у парафіні (рисунок 1), в комплект якого входять: — фільтр для фільтрування під вакуумом, який складається з корпуса, до якого натискуваль- ною гайкою щільно приєднують металеву решітку (діаметром 20 мм з 136 отворами діаметром 1 мм) з накладеним на неї фільтрувальним папером (фільтрат із корпуса виводять через трубку),

  • колба конічна типу Кн-1 -100-14/23 ТХС згідно з ГОСТ 25336 для приймання фільтрату, у гор­ловину колби вставляють їумовий корок, через який пропущені кінець вихідної трубки фільтра та трубка для приєднання приладу до вакуумного насоса,

  • металева або склянка для розчину парафіну, в який занурюють фільтр;

1 — металевий стакан; 2 — фільтр для фільтрування під вакуумом;

З — трубка для від'єднування до вакуумного насоса; 4 — колба приймальна; 5 — трубка відвідна; 6 — прокладка; 7 — фільтрувальний папір; 8 — натискувальна гайка; 9 — решітка; 10 — кришка.

Рисунок 1 — Прилад для визначання оливи в парафінах

Примітка. Для фільтрування можна застосовувати зворотні фільтрувальні лійки з пористою скляною пластинкою ВФО 20-ПОР, 16 ХС згідно з ГОСТ 25336.

  • ваги зразкові 1а згідно з ГОСТ 24104;

  • вакуумний насос, що створює розрідження;

  • баня водяна для підігрівання;

  • баня для охолоджувальної суміші;

  • холодильник лабораторний згідно з ГОСТ 25336;

  • мішалка кільцева;

  • термометр ртутний ТН-6 згідно з ГОСТ 400;

  • термометр ртутний лабораторний згідно з чинними нормативними документами [13] з інтер­валом вимірюваних температур від 0 до 100 °С;

  • колби конічні типу Кн -1-100-14/23 ТХС згідно з ГОСТ 25336;

  • склянки згідно з ГОСТ 25336, місткістю 50 см3;

  • папір фільтрувальний лабораторний марки ФБ або ФС згідно з ГОСТ 12026;

  • ацетон згідно з ГОСТ 2603, бензол згідно з ГОСТ 5955, ацетоно-бензольна суміш у співвідно­шенні 4:1 (за об’ємом), метилетилкетон (розчинники повинні бути свіжоперегнаними та просуше­ними над хлоридом кальцію);

  • охолоджувальні суміші: кухонна сіль, або тверда вуглекислота та гас, або бензин з темпера­турою початку кипіння вище ніж 120 °С.

  1. Проведення випробовування

Конічну колбу для приймання фільтрату зважують з похибкою не більше ніж 0,0002 г.