1. Вміст зерен пластинчастої (лещадної) та голчастої форми у щебені не повинен перевищувати 35 % за масою. За узгодженням виготовлювача зі споживачем допускається випуск щебеню з вмістом зерен пластинчастої (лещадної) та голчастої форми по 65 % за масою,

  1. Міцність

    1. Марка щебеню за міцністю, яку встановлюють за його дробильністю при стисканні (роздавлюванні) у циліндрі, повинна відповідати вимогам, вказаним у таблиці 2 ДСТУ Б В.2.7-75.

    2. Марка щебеню за міцністю повинна бути не нижче 400.

    3. Щебінь, призначений для будівництва автомобільних доріг, додатково характеризують маркою за стираністю, яка повинна відповідати вимогам, наведеним у таблиці 10 ДСТУ Б В.2.7-74.

  2. Вміст зерен слабких порід

Вміст зерен слабких порід у щебені марок за міцністю 1200, 1000 не повинен перевищувати 5 % за масою, а у щебені марок 800, 600, 400 - не більше 10 % за масою.

Примітка. До слабких відносять зерна з границею міцності вихідної гірської породи при стисканні у насиченому водою стані менше 20 МПа (200 (кгс/см2).

  1. Морозостійкість

    1. Морозостійкість щебеню характеризують числом циклів поперемінного заморожування і відтавання, за яких його втрати у відсотках за масою не перевищують встановлених значень.

Допускається оцінювати морозостійкість щебеню за результатами випробування насиченням у розчині сірчанокислого натрію і висушуванням. Втрати маси при випробуванні заморожуванням і відтаванням або насиченням у розчині сірчанокислого натрію і висушуванням не повинно перевищувати значень, наведених у таблиці 4 ДСТУ Б В.2.7-75. При неспівпаданні марок морозостійкість оцінюють за результатами випробувань заморожуванням і відтаванням.

  1. Щебінь, який випускають за даним стандартом, за морозостійкістю під­розділяють на марки F25, F35, F50, F100, F150 і F200.Вміст пилуватих і глинистих часток, у тому числі глини у грудках

Вміст пилуватих і глинистих часток розміром менше 0,05 мм, який визначають відмулюванням, піпетковимм методом або методом мокрого просіювання, у щебені марок за дробильністю 600 і вище не повинен перевищувати 1 % за масою, у щебені марки 400 - 2 % за масою, у тому числі глини у грудках у щебені усіх марок - 0,25 % за масою.

  1. Стійкість структури

Щебінь повинен мати стійку структуру проти усіх видів розпадів. Структура щебеню вважається стійкою, якщо втрата у масі після випробувань не перевищує 5 % за масою.

  1. Вміст шкідливих домішок і сполук

    1. Вміст у щебені сірчистих і сірчанокислих сполук у перерахунку на S03 не повинен перевищувати 0,5 % за масою.

    2. Щебінь повинен містити не більше 25 % за масою загального заліза.

    3. Щебінь використовують у бетоні без обмежень, якщо вміст кожного з породоутворюючих мінералів (магнетиту, гетиту, гематиту та ін.) не більше 10 % за об'ємом або загальна їх сума не перевищує 15 %.

    4. Допустимий вміст інших шкідливих домішок і сполук у щебені приймається відповідно до обов'язкового додатка Б ДСТУ Б В.2.7-75.

  2. Радіаційні властивості

Щебінь за величиною сумарної питомої активності (Асум) природних радіонуклідів - радію-226, торію-232 і калію-40, яка вимірюється у беккерелях на кілограм (Бк-кг-1), підрозділяють на класи за радіоактивністю згідно з ДБН B.I .4-0.01, ДБН В. 1.4-1.01 і застосовують у залежності від класу, як вказано у 6.18.

  1. Щебінь не повинен містити сторонніх забруднюючих домішок, які видно неозброєним оком.

  2. Додаткові вимоги до щебеню для бетонів у залежності від їх призначення і газузі застосування встановлюють відповідно до ДСТУ Б В.2.7-43.

  3. Виготовлювач і споживач у договорі на поставку продукції можуть встановити обмежений перелік обов'язкових технічних вимог даного стандарту, яких необхідно дотримуватись.

  1. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ І ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО

ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

  1. Щебінь у відповідності з ДСТУ 2272 відноситься до групи негорючих речовин.

  2. Щебінь не токсичний, пожежо- і вибухобезпечний.

  3. При виробництві щебеню потрібно дотримуватись вимог ГОСТ 12.3.002, ГОСТ 12.1.005 і СП 1042.

  4. Загальні вимоги безпеки повинні відповідати ГОСТ 12.0.001.

  5. Гранично допустима концентрація (ГДК) пилу у повітрі робочої зони у відповідності з санітарно-технічними вимогами ГОСТ 12.1.005 не повинна перевищувати 6 мг/м3.

Періодичність контролю - не рідше одного разу за квартал за МУ 4436.

  1. Обладнання і комунікації виробничих процесів повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.2.003 і ГОСТ 12.2.049, засоби захисту від статичної електрики -ГОСТ 12.1.018 і СН 1757.

  2. Експлуатація енергообладнання і електроприладів повинна здійснюватись у відповідності з вимогами ГОСТ 12.1.019.

  3. Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно виконувати відповідно до ГОСТ 12.3.009.

  4. Працюючі повинні бути забезпечені санітарно-побутовими приміщеннями згідно з вимогами СНіП 2.09.04.

  5. Виробничі приміщення повинні бути забезпечені питною водою, що відповідає вимогам ГОСТ 2874.

  6. Працюючим необхідно забезпечити безпечні умови праці згідно з вимогами СНіП ІІІ-4 і СП 3905.

  7. Працюючі повинні бути забезпечені індивідуальними засобами захисту у відповідності з галузевими нормами.

  8. Рівні шуму на робочих місцях повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.003 і ДСН 3.3.6.037.

  9. Мікроклімат приміщень повинен відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005, ДСН 3.3.6.042 і СП 3905.

  10. Виробничі приміщення повинні бути обладнані примусовою вентиляцією за СНіП 2.04.05, ГОСТ 12.4.021, а робочі місця - місцевою витяжкою.

  11. Природне і штучне освітлення повинно відповідати вимогам СНіП ІІ-4.

  12. 3 пожежної безпеки виробничі приміщення повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.004 і НАПБ А.01.001.

  13. Підприємсгво-виготовлювач щебеню повинно проводити його оцінку на радіаційну активність або мати сертифікат якості, що виданий спеціалізованою ла­бораторією і який поновлюється щорічно.

Відповідно до ДБН В.1.4-1.01, ДБН В.1.4-2.01 щебінь І класу за радіоактивністю, у якому сумарна питома активність природних радіонуклідів не перевищує 370 Бк-кг-1, може використовуватись в усіх видах будівництва без обмежень; II класу, у якому сумарна питома активність природних радіонуклідів нижче або дорівнює 740 Бк-кг-1, - для

промислового і дорожного будівництва у межах території населених пунктів і

зон перспективної забудови; III класу, у якому сумарна питома активність природних радіонуклідів нижче або дорівнює 1350 Бк-кг-1, - для дорожного будівництва за межами

населених пунктів.

    1. Викиди в атмосферу, охорона навколишнього природного середовища повинні відповідати вимогам ГОСТ 17.2.3.02 і ДСП 201.

    2. Природоохоронні заходи слід проводити відповідно до СП 3905 і ДСП 201.

  1. ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ

    1. Щебінь повинен бути прийнятий технічним контролем підприємства- виготовлювача.

    2. Для перевірки відповідності якості щебеню вимогам даного стандарту проводять приймальний контроль і періодичні випробування.

    3. Приймальний контроль на підприємстві-виготовлювачі проводять щоденно шляхом випробувань однієї змінної проби. При приймальному контролі визначають:

  • зерновий склад;

  • вміст пилуватих і глинистих часток, у тому числі глини у грудках;

  • вміст зерен слабких порід.

  1. При періодичних випробуваннях визначають:

  • один раз на десять днів - вміст зерен пластинчастої (лещадної) та голчастої форми;

  • один раз на квартал - міцність, стираність (щебінь для автодоріг), насипну густину, стійкість структури проти розпадів, вміст шкідливих сполук і домішок;

  • один раз на рік - морозостійкість і клас за значенням сумарної питомої активності природних радіонуклідів.

Міцність, морозостійкість, радіаційно-гігієнічну оцінку, вміст шкідливих сполук і домішок, стійкість структури щебеню проти усіх видів розпадів визначають також у кожному випадку зміни властивостей породи, яку розроблюють, і при переході на новий горизонт родовища, яке розроблюють.

  1. Відбирання і підготовку щебеню для контролю якості на підприємстві- виготовлювачі проводять відповідно до вимог ДСТУ Б В.2.7-71 (ГОСТ 8269.0) і ДСТУ Б В.2.7-72 (ГОСТ 8269.1), вихідної гірської породи - ДСТУ Б В.2.7-59.

  2. Поставка і приймання щебеню проводиться партіями. Партією вважають кількість щебеню однієї фракції (суміші фракцій), яка одночасно поставляється одному споживачу в одному залізничному составі або судні. При відвантаженні автомобільним транспортом партією вважають кількість щебеню однієї фракції (суміші фракцій), яку відвантажують одному споживачу протягом доби.

  3. Число точкових проб, які відбирає споживач для контрольної перевірки якості у кожній партії у залежності від об'єму партії, повинно бути не менше:

Об’єм партії

Число точкових проб

До 350 м3 вкл.

10

Понад 350 до 700 м3 вкл.

15

Понад 700 м3

20



Точкові проби об'єднують у середню пробу, яка характеризує контрольовану партію; усереднення, скорочення і підготовку проби до випробувань проводять за ДСТУ Б В.2.7- 71 (ГОСТ 8269.0).

  1. Для контролю якості щебеню, який поставляється залізничним транспортом, точкові проби відбирають при розвантаженні вагонів з потоку щебеню на стрічкових конвеєрах, що використовуються для його транспортування на склад споживача. При розвантаженні кожного вагону відбирають через рівні інтервали часу п'ять точкових проб. Число вагонів визначають з урахуванням одержання потрібної кількості точкових проб за 7.7. Вагони вибирають за вказівкою споживача. Якщо партія складається з одного вагону, при його розвантаженні відбирають п'ять точкових проб, які об'єднують у середню пробу.

Якщо конвеєрний транспорт при розвантажуванні вагонів не застосовують, точкові проби відбирають безпосередньо з вагонів. Для цього поверхню щебеню у вагоні вирівнюють і у точках відбирання проб відривають лунки глибиною 0,2-0,4 м. Точки відбирання повинні бути розташовані у центрі і у чотирьох кутах вагону, при цьому відстань від бортів вагону до точок відбирання повинна бути не менше 0,5 м. З лунок проби відбирають совком, переміщуючи його знизу догори вздовж стінки лунки.

  1. Для контролю якості щебеню, який поставляється водним транспортом, точкові проби відбирають при розвантажуванні суден.

У випадку використання при розвантажуванні стрічкових конвеєрів точкові проби відбирають через рівні інтервали часу з потоку щебеню на конвеєрах. При розвантаженні суден грейферними кранами точкові проби відбирають совком через рівні інтервали часу протягом розвантаження безпосередньо зі знову утвореної поверхні щебеню у судні, а не з лунок.

  1. Для контрольної перевірки якості щебеню, який відвантажують автомобільним транспортом, точкові проби відбирають при розвантажуванні автомобілів. Для цього поверхню щебеню в автомобілі вирівнюють, у центрі кузова роблять лунку глибиною 0,2­0,4 м. З лунки пробу відбирають совком, переміщуючи його знизу догори вздовж стінки лунки.

Автомобілі вибирають за вказівкою споживача. Якщо партія складається менше ніж із десяти автомобілів, то проби відбирають з кожного автомобіля.

  1. Кількість щебеню, що поставляється, визначають за об'ємом або масою. Обмір щебеню проводять у вагонах, суднах або автомобілях. Щебінь, який відвантажують у вагонах або автомобілях, зважують на вагах. Масу щебеню, який відвантажують у суднах, визначають за осіданням судна.

Кількість щебеню з одиниць маси в одиниці об'єму перераховується за значенням насипної густини щебеню, яке визначають при вологості під час відвантаження. У договорі на поставку указують прийняту за узгодженням виготовлювача зі споживачем розрахункову вологість щебеню.

  1. Підприємство-виготовлювач зобов'язано супроводжувати кожну партію щебеню, що поставляється, документом про якість, у якому повинні бути вказані:

  • найменування і адреса підприємства-виготовлювача і (або) його товарний знак;

  • номер і дата видачі документа;

  • найменування і адреса споживача;

  • номер партії і кількість щебеню;

  • номер вагона або номер судна;

  • насипна густина;

  • зерновий склад щебеню;

  • вміст пилуватих і глинистих часток, у тому числі глини у грудках;

  • марка за міцністю (дробильністю);

  • марка за стираністю (щебеню для доріг);

  • вміст зерен слабких порід;

  • вміст зерен пластинчастої (лещадної) та голчастої форми;

  • морозостійкість;

  • вміст шкідливих домішок і сполук;

  • стійкість структури щебеню проти розпаду;

  • сумарна питома активність природних радіонуклідів (клас за радіоактивністю);

  • позначення даного стандарту;

  • штамп ВТК.

    1. Крім того, за вимогою споживача у документі вказують мінералого- петрографічну характеристику вихідної гірської породи, з якої виробляють щебінь, дійсну і середню густину, пористість, пустотність і водопоглинання.

    2. Якщо виготовлювач і споживач у договорі на поставку продукції встановили обмежений перелік обов'язкових вимог, яких потрібно дотримуватись, у документі про якість можуть бути наведені тільки результати контролю цих вимог.

  1. МЕТОДИ КОНТРОЛЮ

    1. Випробування щебеню проводять за ДСТУ Б В.2.7-71 (ГОСТ 8269.0) і ДСТУ Б В.2.7-72 (ГОСТ 8269.1), вихідної гірської породи - за ДСТУ Б В.2.7-59 і ДСТУ Б В.2.7-42.