Страница 18: ДСТУ IEC/ISO 31010:2013. Керування ризиком. Методи загального оцінювання ризику (62225)

ІЕС 2074/09

Рисунок В.13 — Частковий приклад таблиці критеріїв наслідку

ІЕС 2075/09

Рисунок В.14 — Частковий приклад матриці ранжування ризиків

I EC 2076/09

Рисунок В.15 — Частковий приклад матриці критеріїв імовірності

Шкали ранжування й матрицю можна формувати на основі кількісних шкал. Наприклад, у контексті надійності шкала ймовірностей може зображати індикативні інтенсивності відмов, а шкала наслідків — грошові витрати, зумовлені відмовою.

Застосування цього методу передбачає наявність осіб (переважно—■ команди) з відповідною ком­петентністю, а також усіх доречних даних, що будуть у пригоді для експертних суджень щодо наслідків і ймовірностей.

Для ранжування ризиків користувач спочатку знаходить ознаку наслідку, яка найбільше притаманна ситуації, потім визначає ймовірність, з якою ці наслідки виникатимуть. Після цього, залежно від мат­риці, фіксує рівень ризику.

Багато ризикових подій можуть мати певну низку наслідків з різними відповідними ймовірностя­ми. Незначні проблеми зазвичай виникають частіше за катастрофи. Тому треба вибирати між ранжу- ванням найпоширенішого наслідку, найважливішого наслідку чи інших поєднань наслідків. У багатьох випадках доцільно зосереджувати увагу на найважливіших можливих наслідках, оскільки вони є най­більшою загрозою та завдають чимало проблем. У деяких випадках може бути доцільним ранжувати звичайні проблеми та малоймовірні катастрофи як окремі ризики. У цьому випадку важливо викорис­товувати ймовірність, яка відповідає саме вибраному наслідку, а не ймовірність події в цілому.

Рівень ризику, визначений за матрицею, може бути пов’язано з правилом прийняття рішень, на­приклад, стосовно потреби обробляти ризик.

Вихідні дані — ранг кожного ризику чи ранжований перелік ризиків з визначеними рівнями важливості.

Переваги:

• відносно простий у застосуванні;

• дає змогу швидко ранжувати ризики за різними рівнями важливості.

Обмеженості:

• матрицю треба проектувати відповідно до обставин, отже, це може утруднювати застосуван­ня загальної системи в усьому діапазоні обставин, пов’язаних з організацією;

• важко однозначно визначити шкали;

• застосування дуже суб’єктивне, є тенденція значних розбіжностей суджень осіб, які провадять упорядковування;

• ризики неможливо агрегувати (тобто неможливо встановити, що конкретна кількість низьких ризиків або низький ризик, ідентифіковані конкретну кількість разів, є еквівалентними середньому ризику);

• завдає труднощів поєднання чи порівнювання рівнів ризику для різних категорій наслідків.

Результати залежатимуть від рівня докладності аналізування, тобто, чим докладніше аналізування, тим більша кількість сценаріїв, кожний з яких має нижчу ймовірність. Це зумовлює недооцінювання фактичного рівня ризику. Спосіб групування сценаріїв під час описування ризику має бути однаковим і визначеним на початку дослідження.

Аналізування витрат і вигод можна застосовувати для оцінювання ризику, за якого загальні очі­кувані витрати порівнюють із загальними очікуваними вигодами для того, щоб вибрати найкращий або найрентабельніший варіант. Воно є невід’ємною частиною багатьох систем оцінювання ризику. Воно може бути якісним чи кількісним або передбачати поєднання якісних і кількісних елементів. Кількісне СВА об’єднує грошовий вираз усіх витрат і всіх вигод для всіх зацікавлених сторін, унесених до сфери застосування, з урахуванням різних періодів часу, протягом яких виникають витрати та вигоди. Ство­рювана чиста приведена вартість (NPV) стає вхідними даними для прийняття рішень щодо ризику. По­зитивна NPV, пов’язана з якою-небудь дією, зазвичай вказує на те, що цю дію треба виконати. Однак, щодо деяких негативних ризиків, зокрема ризиків для життя людини чи завдання шкоди довкіллю, можна застосовувати принцип ALARP. Він ділить ризики на три області: рівень, вище якого негативні ризики неприпустимі та їх не можна приймати, за винятком надзвичайних обставин; рівень, нижче якого ризи­ки мізерні та їх потрібно лише відстежувати для забезпечення того, щоб вони залишалися низькими; і центральна область, у якій ризики треба підтримувати на мінімальному практично прийнятному рівні (ALARP). На межі нижчого ризику цієї області можна застосовувати жорстке аналізування витрат і ви­год, але там, де ризики наближені до неприпустимих, принцип ALARP передбачає обробляння, якщо тільки витрати на обробляння не ставатимуть явно несумірними з отримуваною вигодою.

Аналізування витрат і вигод можна застосовувати для прийняття рішення щодо вибору серед ва­ріантів, у яких є ризик.

Наприклад:

• як вхідні дані для прийняття рішення про те, чи треба обробляти ризик;

• для розмежовування способів обробляння ризику та вибирання найкращого серед них;

• для вибирання серед різних способів дій.

Вхідні дані — інформація про витрати та вигоди для відповідних зацікавлених сторін і про невиз­наченості цих витрат і вигод. Треба розглядати як матеріальні, так і нематеріальні витрати та вигоди. Витрати охоплюють витрачені ресурси та негативні наслідки, вигоди охоплюють позитивні наслідки, негативні наслідки, що їх було уникнено, і заощаджені ресурси.

Визначають зацікавлені сторони, які можуть зазнавати витрат або одержувати вигоди. До повно­го аналізування витрат і вигод залучають усіх зацікавлених сторін.

Для всіх відповідних зацікавлених сторін ідентифікують прямі та непрямі вигоди та витрати, по­в’язані з варіантами, що їх розглядають. Прямі вигоди — це вигоди, безпосередньо пов’язані з вико­наною дією, тоді як непрямі чи додаткові вигоди — це неплановані вигоди, але вони також можуть знач­ною мірою сприяти прийняттю рішень. Непрямими вигодами є, наприклад, підвищення репутації, за­доволеність персоналу та «душевний спокій». (Часто вони є дуже вагомими чинниками прийняття рішень).

Прямі витрати ■— це витрати, які безпосередньо пов’язані з дією. Непрямі витрати — це додат­кові, супутні та невідновні витрати, як, наприклад, втрата корисності, марно витрачений час на керу- вання чи відвід капіталу від інших потенційних інвестицій. Застосовуючи аналізування витрат і вигод до прийняття рішення щодо доцільності обробляння ризику, треба також розглядати витрати та виго­ди, пов’язані з оброблянням ризику та з прийняттям ризику.

За кількісного аналізування витрат і вигод після того, як ідентифіковано всі матеріальні та нема­теріальні витрати та вигоди, усі витрати та вигоди (зокрема нематеріальні витрати та вигоди) пода­ють у грошовому еквіваленті. Для цього є низка типових способів, зокрема підхід «готовність плати­ти» і використання замінників. Якщо, як це часто відбувається, витрати настають протягом короткого періоду часу (наприклад, протягом року), а вигоди надходять за ними протягом тривалого періоду, то, як правило, вигоди необхідно дисконтувати, приводячи їх до сьогоденного грошового еквівалента так, щоб можна було отримати переконливе порівняння. Усі витрати та вигоди подають як приведену вартість. Приведену вартість усіх витрат і всіх вигод для всіх зацікавлених сторін може бути поєдна­но, щоб отримати чисту приведену вартість (NPV). Позитивна NPV вказує на те, що дія є вигідною. Застосовують також співвідношення вигод і витрат (див. В.ЗО.5).

Якщо стосовно до рівня витрат і вигод є невизначеність, то будь-який чи обидва ці показники може бути оцінено відповідно до їхніх імовірностей.

За якісного аналізування витрат і вигод не намагаються знайти грошову вартість нематеріальних витрат і вигод, а, замість того, щоб вивести єдиний числовий показник, що підсумовує витрати та ви­годи, розглядають на якісному рівні взаємозв’язки та компроміси між витратами та вигодами.

Споріднений метод — аналізування співвідношення між витратами та ефективністю (ефективності витрат), за якого припускають бажаність отримання певної вигоди чи наслідку і те, що є кілька аль­тернативних способів їх отримання. Це аналізування передбачає лише розглядання витрат і вибиран­ня найдешевшого способу досягнення вигоди.

Вихідні дані аналізування витрат і вигод — інформація про відносні витрати та вигоди залежно від різних варіантів або дій. Це може бути подано кількісно як чиста приведена вартість (NPV), внут­рішня норма рентабельності (IRR) або як відношення приведеної вартості вигод до приведеної вар­тості витрат. У якісному поданні вихідні дані зазвичай є порівняльною таблицею витрат і вигод різних типів за особливого враховування компромісів.

Переваги аналізування витрат і вигод такі:

• дає змогу порівнювати витрати та вигоди з використанням єдиної системи вимірювання (гро­шової);

• .забезпечує прозорість прийняття рішень;

• ■ вимагає збирання докладної інформації про всі можливі аспекти рішення. Це може бути корис­ним для виявлення повної необізнаності, а також для обмінювання знаннями.

Обмеженості:

• кількісне СВА може давати істотно різні результати, залежно від методів, застосовуваних для надання економічних значень неекономічним вигодам;

• у деяких випадках застосування важко визначати переконливу ставку дисконтування для май­бутніх витрат і вигод;

• • вигоди, які поширюються на велику популяцію, важко кількісно оцінювати, особливо якщо ви­годи стосуються суспільних благ, які не є об’єктом ринку;

• практика дисконтування показує, що вигоди, які можна здобути у віддаленому майбутньому, досить незначно впливають на прийняття рішення відповідно до вибраної ставки дисконтування. Ме­тод стає непридатним для розглядання ризиків, які позначатимуться на майбутніх покоління^ якщо тільки не буде встановлено дуже низькі чи нульові ставки дисконтування.

MCDA можна застосовувати для:

• порівнювання кількох варіантів у межах першого аналізування, щоб визначити переважні й по­тенційно можливі варіанти та неприйнятні варіанти;

• порівнювання варіантів, що мають численні та іноді суперечливі критерії;

• досягнення узгодженості щодо прийняття рішення, коли різні зацікавлені сторони мають супе­речливі цілі чи цінності.

Сукупність варіантів для аналізування. Базовані на цілях критерії, що їх можна одноманітно за­стосовувати до всіх варіантів, щоб установлювати різницю між ними.

Зазвичай, група добре обізнаних представників зацікавлених сторін виконує такий процес:

1. установлює ціль(-і);

2. визначає ознаки (критерії чи показники результативності) щодо кожної цілі;

3. формує ознаки ієрарахічним порядком;

4. розробляє варіанти, що підлягають оцінюванню за критеріями;

є) визначає важливість критеріїв і встановлює для них відповідні вагові коефіцієнти;

f) оцінює альтернативи щодо критеріїв. Це може бути зображено матрицею бальних оцінок;

д) сполучає кілька бальних оцінок, що мають одну ознаку, в єдину комплексну бальну оцінку, що враховує множину ознак;