Можливе використання засобів індивідуального захисту імпортного виробництва, за умови забезпечення необхідного рівня безпеки працюючих.
Загальні вимоги захисту працюючих - згідно з ГОСТ 12.4.011.
Правила приймання
Камінь і щебінь приймаються і контролюються партіями.
Розмір партії встановлюється в залежності від річної потужності кар'єру:
4000 т - при річній потужності до 1000000 т;
8000 т - при річній потужності понад 1000000 т.
У залежності від умов виробництва виготовлювач може встановлювати інший розмір партії, але не більше наведених вище.
Кожна партія каменю і щебеню підлягає приймально-здавальним випробуванням.
Приймально-здавальні випробування виконуються за показниками:
фракційний склад;
вміст гіпсу.
Періодичні випробування проводяться за показниками радіаційного контролю не рідше одного разу на рік, а також у випадку зміни забою чи родовища.
За результатами приймально-здавальних та періодичних випробувань встановлюють сорт каменю і щебеню та їх клас з радіаційної безпеки.
Для проведення приймально-здавальних випробувань від кожної партії каменю і щебеню відбирають пробу: масою 50 кг- від партії щебеню і масою 300 кг - від партії каменю.
Порядок відбору проб
Загальну пробу складають не менше ніж з 10 разових проб, відібраних у рівній кількості.
Проби каменю і щебеню відбирають із транспортних засобів подачі на склад готової продукції.
Для контрольних перевірок споживачем якості каменю чи щебеню, відвантажених залізничним чи водним транспортом, проби відбирають не менше ніж з 10 місць у рівній кількості на різній глибині, при відвантаженні автомобільним транспортом - не менше ніж з 5 машин.
Маркування проб та протоколи відбору проб повинні містити:
найменування кар'єру та заводу-виготовлювача;
найменування та позначення проби каменю або щебеню;
місце і дату відбору проб;
посади та прізвища осіб, що відбирали проби.
Приймання каменю і щебеню здійснюється технічним контролем кар'єру або підприємства-виготовлювача за результатами періодичних та приймально -здавальнихвипробувань, які документують за формою згідно з рекомендованим додатком А.
При незадовільних результатах випробувань хоча б за одним із показників, які вказані у 5.4 і 5.5, проводять повторні випробування за цим показником на пробі, відібраній від цієї самої партії. При незадовільних результатах повторних випробувань партія каменю або щебеню прийманню не підлягає.
Кожна партія каменю чи щебеню або її частина, що поставляється одному споживачеві, повинна супроводжуватися документом про якість, в якому наводиться:
найменування кар'єру чи підприємства-виготовлювача;
номер партії і дата;
об'єм продукції, що відвантажується;
найменування і умовне позначення продукції;
сорт;
клас радіаційної безпеки за ДБН В. 1.4-1.01;
позначення даного стандарту.
На вимогу споживача на кожну партію поставки повинен видаватись паспорт радіаційної якості.
Споживач має право проводити контрольну перевірку якості каменю та щебеню згідно з вимогами даного стандарту.
Методи контролю
До випробувань проби каменю і щебеню, а також прилади повинні бути витримані не менше 3 год при температурі (20±3)°С. Відносна вологість у приміщенні повинна бути (65±10)%.
Загальну пробу, складену із проб, відібраних за 5.8 або 5.9, ретельно перемішують і ділять на дві рівні частини: одну використовують для випробувань, другу відкидають.
Визначення фракційного складу
Суть методу полягає у визначенні вмісту каменю чи щебеню, що виходить за межі встановлених розмірів.
Для визначення фракційного складу каменю і щебеню використовують:
ваги з похибкою зважування не більше 1 г;
набір сит з круглими отворами діаметом 5 і 60 мм;
калібр з круглими отворами діаметром (300±1) мм.
Визначення фракційного складу каменю.
Фракційний склад проби каменю розмірами до 300 мм визначають контрольними ситами, а каменю, розмірами рівними або більшими 300 мм, визначають за допомогою калібру.
Із загальної проби, підготовленої для випробувань, беруть 100 кг каменю.Пробу просіюють через сито з розмірами отворів 60 мм, а кількість каменів розмірами більше 300 мм визначають за допомогою калібру діаметром 300 мм.
Куски породи, що пройшли через сито з отворами діаметром 60 мм, а також розміром більше 300 мм, виділені калібром, зважують.
Вміст каменю Х1, у відсотках, що виходить за межі встановлених розмірів, визначають за формулою
X, = G - 100, (1)
G
де G - маса проби, яку брали для визначення, кг;
G1 - маса проби каменю розміром, більшим верхньої межі і меншим нижньої межі фракції, кг.
6.3.3 Визначення фракційного складу щебеню.
Пробу щебеню розмірами 0-60 мм масою 5 кг просіюють через сито з розмірами отворів 5 мм, залишок зважують і вміст зернового складу X2, у відсотках, визначають за формулою
G-G
х 2 = -100, (2)
G
де G - маса проби, яку брали для визначення, кг;
G 2 - маса залишку, кг.
6.4 Визначення вмісту гіпсу (CaSO4 • 2Н20).
Визначення вмісту гіпсу за вмістом кристалізаційної води.
Для визначення вмісту кристалізаційної води використовують:
ваги лабораторні аналітичні з похибкою зважування не більше 0,0002 г;
сушильну шафу;
муфельну піч;
фарфоровий тигель і ступку з товкачиком за ГОСТ 9147;
ексикатор за ГОСТ 6371;
сито з сіткою № 02 за ГОСТ 6613.
Проведення аналізу.
Камінь або щебінь після визначення фракційного складу подрібнюють до розмірів біля 10 мм і відбирають середню пробу масою біля 1 кг. Потім послідовним квартуванням відбирають пробу масою біля 100 г.
Цю пробу подрібнюють у фарфоровій ступці до повного проходження через сито з сіткою № 02.
Допускається пробу масою біля 100 г відбирати після помольного обладнання.
Наважку масою 2 г, висушену в сушильній шафі до постійної маси при температурі (50±5)°С, поміщають у попередньо прожарений зважений фарфоровий тигель і нагрівають у муфельній печі при температурі (400±15)°С
протягом 1 год. Після прожарювання тигель з наважкою охолоджують в ексикаторі і зважують.
Прожарювання повторюють при цій самій температурі до отримання постійної маси. Зважування проводять з похибкою до 0,0002 г.
Вміст кристалізаційної води W, у відсотках, вираховують за формулою
W = m - m1 .100, (3)
m
де т - маса проби до прожарювання, г;
m1 - маса проби після прожарювання, г.
Вміст гіпсу (CaS04 . 2H2O), у відсотках, вираховують за формулою
CaSO4 .2H2O = 4,7785 .W, (4)
де W - вміст кристалізаційної води, %;
4,7785 - коефіцієнт перерахунку.
Визначення вмісту гіпсу за вмістом сірчаного ангідриту.
Суть методу полягає в осадженні в соляно-кислому середовищі сульфат-іонів надлишком хлористого барію і находженні масової частки сірчаного ангідриту при зважуванні виділеного осаду.
Для проведення аналізу використовують:
ваги лабораторні аналітичні з похибкою зважування не більше 0,0002 г;
муфельну піч;
кислоту соляну за ГОСТ 3118, розчини 1:3 і 1:9;
барій хлористий за ГОСТ 4108, розчин масовою концентрацією 40 г/дм3;
амоній вуглекислий за ГОСТ 3770, розчин масовою концентрацією 100 г/дм3;
аміак водний за ГОСТ 3760, розчин 1:1,5;
спирт етиловий ректифікований технічний за ГОСТ 18300;
срібло азотнокисле за ГОСТ 1277, розчин масовою концентрацією 10 г/дм3;
суміш для сплавлення: натрій вуглекислий за ГОСТ 83, натрій тетраборнокислий за ГОСТ 4199, обезводнений при температурі (400±20)°С змішують у співвідношенні 2:1 або натрій вуглекислий, калій вуглекислий за ГОСТ 4321 і обезводнений натрій тетраборнокислий змішують у співвідношенні 1:1:1;
метиловий червоний (індикатор), спиртовий розчин масовою концентрацією 2 г/дм3 в етиловому спирті, готують за ГОСТ 4919.2.
Проведення аналізу.
При аналізі розчинних в соляній кислоті матеріалів наважку проби масою 0,5 г обробляють 50 см3 розчину соляної кислоти 1:9 в склянці місткістю 400 см3. Вміст склянки нагрівають і кип'ятять на плитці 3-5 хв до повного розкладання наважки. Гарячий розчин фільтрують через нещільний фільтр "біла стрічка". Осад промивають 8-10 разівгарячою водою і відкидають.
При масовій частці оксиду сірки (VI) більше 5 відсотків наважку зменшують пропорційно збільшенню масової частки елемента.
При аналізі нерозчинних у соляній кислоті матеріалів наважку проби масою 0,5 г сплавляють у закритому кришкою платиновому тиглі з 2 г суміші для сплавлення при температурі (950-1000)°С протягом 3-5 хвилин. Плав розчиняють у 40-50 см3 підігрітого до температури (50-60)"С розчину соляної кислоти 1:3.
Потім фільтрат чи розчин розводять водою до об'єму не менше 300см3 і нейтралізують розчином аміаку до появи слабкого помутніння, яке розчиняють кількома краплями соляної кислоти. До прозорого розчину добавляють ще 2 см3 соляної кислоти, нагрівають розчин до кипіння і осаджують сірчаний ангідрит 25 см3 киплячого розчину хлористого барію. Розчин кип'ятять на плитці протягом 5 хв при постійному помішуванні, залишають до освітлення рідини над осадом, потім фільтрують через подвійний щільний фільтр "синя стрічка" і промивають осад гарячою водою до зникнення реакції на іон хлору. Осад з фільтром переносять у попередньо прожарений і зважений фарфоровий тигель, злегка підсушують на плитці, обзолюють і прожарюють у муфельній печі протягом 20-30 хв при температурі (800-850)°С. Тигель охолоджують в ексикаторі і зважують. Прожарювання повторюють до отримання постійної маси.
Масову частку сірчаного ангідриту, у відсотках, вираховують за формулою
_(m2 - mi) • 0,343 • 100
XSO 3 , (5)
3m
де m1 - маса порожнього тигля, г;
m2 - маса тигля з прожареним осадом, г;
m - маса наважки проби, г;
0,343 -коефіцієнт перерахунку сірчанокислого барію на оксид сірки (VI).
Розходження між результатами паралельних визначень не повинні перевищувати, у відсотках, таких значень:
для масової частки сірчаного ангідриту понад 30 до 46 % - 0,60;
для масової частки сірчаного ангідриту понад 46 % - 0,75.
Сумарний вміст гіпсу і ангідриту в перерахунку на (CaS04 • 2Н20), у відсотках, вираховують за формулою
CaS04.2H2O = 2,15 •X so 3, (6)
де Xso3 - вміст сірчаного ангідриту, %:
2,15 - коефіцієнт перерахунку.7 Транспортування і зберігання
Камінь і щебінь поставляють навалом усіма видами транспортних засобів відповідно до чинних на цих видах транспорту правил навантаження та перевезення вантажів, що затверджені у встановленому порядку.
При навантажуванні, вивантажуванні, транспортуванні і зберіганні каменю і щебеню повинні вживатися заходи щодо запобігання їх забрудненню сторонніми домішками і предметами.
Камінь і щебінь повинні зберігатися окремо за фракціями та сортами.
Камінь і щебінь, призначені для виробництва гіпсових в'яжучих, що застосовують у фарфоро-фаянсовій, керамічній та медичній промисловостях. а також білого, декоративного і гіпсоглиноземного розширного цементу повинні зберігатись у споживача в закритих складах.Додаток А
(рекомендований)
Форма журналу
приймального контролю каменю і щебеню гіпсових
чи гіпсоангідритових
А.1 Обкладинка журналу
(кар'єр, підприємство, фірма)
ЖУРНАЛ
приймального контролю каменю та щебеню гіпсових
чи гіпсоангідритових
Початий
Закінчений
Всього аркушів
А.2 Результати приймального контролю каменю і щебеню гіпсового чи гіпсоангідритового
|
Дата приймання |
Номер партії |
Розмір партії |
Значення показників якості |
Висновки |
Підпис |
||||||
|
фракційний склад |
вміст гіпсу |
вміст криста- ліз. води чи сірчаного ангідр. |
результати радіаційного контролю |
||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
|||
Примітка 1. У графі 8 наводять висновки щодо віднесення каменю чи щебеню до певного сорту за результатами контролю, а також відмітку про приймання чи бракування даної партії.
Примітка 2. У графі 9 повинен бути підпис відповідальної особи за технічний контроль у кар'єрі чи на підприємстві-виготовлювачі.Ключові слова: стандарт, камінь і щебінь гіпсові, камінь і щебінь гіпсоангідритові, сірчаний ангідрит, кристалізаційна вода, ангідрит, фракційний склад, технічні вимоги, вимоги безпеки, правила приймання, методи контролю.
