9.3.2. При складанні стикових з’єднань труб без підкладних кілець з одностороннім розчищенням крайок і зварюваних без підварки кореня шва, зміщення (незбіг) внутрішніх крайок не повинні перевищувати значень, установлених НД.

9.3.3. Крайки деталей, які підлягають зварюванню, і прилеглі до них ділянки повинні бути очищені від окалини, фарби, масла та інших забруднень відповідно до вимог НД.

9.3.4. Прихватка зібраних для зварювання елементів повинна виконуватись із використанням тих самих зварювальних матеріалів, які будуть використані (або допускаються до використання) для зварювання даного з’єднання.


9.4. Атестація технології зварювання


9.4.1. Технологія зварювання при виготовленні, монтажі, реконструкції та ремонті котлів застосовується після підтвердження її технологічності на реальних виробах, перевірки всього комплексу потрібних властивостей зварних з’єднань та засвоєння ефективних методів контролю їх якості.

9.4.2. Атестація технології зварювання проводиться кожним підприємством до початку її застосування з метою перевірки відповідності зварних з’єднань, виконаних за нею в конкретних умовах виробництва, вимогам НД. Атестація повинна проводитися для кожної групи однотипних зварних з’єднань, які виконуються на даному підприємстві.

9.4.3. Атестація проводиться атестаційною комісією, створеною на підприємстві відповідно до програми, розробленої цим підприємством і затвердженої головою комісії.

Програма повинна передбачати проведення неруйнівного і руйнівного контролю контрольних зварних з’єднань та оцінку якості зварювання за результатами контролю.

Порядок проведення атестації, в тому числі й тієї, що застосовувалася на підприємстві до набуття чинності цих Правил, визначається НД.

Якщо при атестації технології зварювання одержані незадовільні результати з будь-якого виду випробувань, атестаційна комісія повинна вжити заходів для виявлення причин невідповідності отриманих результатів установленим вимогам і вирішити, чи слід провести повторні випробування, або дана технологія не може бути застосована для зварювання виробничих з’єднань і потребує доопрацювання.

Дозвіл на застосування технології зварювання, що пройшла атестацію на підприємстві, видається органами Держнаглядохоронпраці на підставі висновків головної організації зі зварювання.


9.5. Технологія зварювання


9.5.1. При виготовленні котлів зварювання елементів, призначених для роботи під тиском, має виконуватися при температурі повітря не нижче 0°С. У процесі монтажу і ремонту допускається зварювання при мінусовій температурі навколишнього середовища з дотриманням спеціальних умов, передбачених технологічною документацією.

9.5.2. Після зварювання шов і прилеглі ділянки повинні бути очищені від шлаку, бризок металу та інших забруднень.

Внутрішній рубчик у стиках труб, виконаних контактним зварюванням, повинен бути видалений для забезпечення прохідного перерізу.


9.6. Контроль якості зварних з’єднань


9.6.1. Підприємство -виготовлювач, монтажне або ремонтне підприємство застосовує такі види та обсяги контролю своєї продукції, які б гарантували виявлення недопустимих дефектів, її високу якість і надійність в експлуатації. При цьому обсяг контролю повинен відповідати вимогам цих Правил.

9.6.2. Контроль якості зварювання і зварних з’єднань включає:

– перевірку наявної документації щодо атестації персоналу;

– перевірку справності складально-зварювального, термічного і контрольного устаткування, апаратури, приладів та інструментів;

– контроль якості основних матеріалів;

– контроль якості зварювальних матеріалів і матеріалів для дефектоскопії;

– операційний контроль технології зварювання;

– неруйнівний контроль якості зварних з’єднань;

– руйнівний контроль якості зварних з’єднань;

– контроль виправлення дефектів.

Види контролю визначаються конструкторською організацією відповідно до вимог цих Правил, НД на виріб і зварювання і вказуються в конструкторській документації котла.

9.6.3. Основними видами неруйнівного контролю металу і зварних з’єднань є:

– візуальний і вимірювальний;

– радіографічний;

– рентгенотелевізійний;

– ультразвуковий;

– капілярний або магнітопорошковий;

– вимірювання твердості;

– прогонка металевої кулі;

– гідравлічні випробування.

Крім цього, можуть застосовуватися інші методи (акустична емісія, струмовихровий контроль та ін.).

9.6.4. При руйнівному контролі повинні проводитися випробування механічних властивостей, металографічні дослідження.

9.6.5. Фахівці з неруйнівного контролю повинні бути атестовані відповідно до Правил атестації фахівців неруйнівного контролю, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України 23.07.96 № 125.

9.6.6. Виріб визнається придатним, якщо при будь-якому виді контролю в ньому не будуть виявлені внутрішні та зовнішні дефекти, що виходять за межі допустимих норм, установлених цими Правилами і НД на виріб та зварювання.

9.6.7. Зовнішній огляд зварних з’єднань проводиться за всією їх довжиною.

Перед зовнішнім оглядом зварні шви та прилеглі до них поверхні основного металу на ширину не менше 20 мм по обидві сторони швів повинні бути очищені від шлаку та інших забруднень, що ускладнюють огляд.

Норми оцінки якості зварного з’єднання за результатами зовнішнього огляду та виміру повинні бути вказані в технічних умовах на виготовлення виробу в інструкціях по зварюванню та контролю зварних з’єднань.

9.6.8. Механічні випробування зварних з’єднань повинні проводитися відповідно до вимог ГОСТ 6996 і ГОСТ 9454. Обов’язковими видами механічних випробувань є випробування на розтяг, вигин і сплющування.

Випробування на розтяг не є обов’язковими для поперечних зварних з’єднань за умовами суцільного контролю цих з’єднань неруйнівними методами.

9.6.9. Для контролю якості зварних стикових з’єднань у трубчатих елементах виробів одночасно з їх зварюванням у тих же виробничих умовах виготовляються контрольні стики, з яких вирізуються зразки для проведення механічних випробувань. Форма та розміри зразків для механічних випробувань, а також їх вирізка повинні відповідати ГОСТ 6996.

9.6.10. Кількість контрольних зварних з’єднань має бути не менше однієї на всіх однотипних виробничих зварних з’єднаннях, виконаних кожним зварювальником протягом 6 місяців.

9.6.11. Результати механічних випробувань зварних зразків повинні бути такими:

– тимчасовий опір розриву наплавленого металу в МПа (кгс/см2) – не меншим нижньої межі тимчасового опору розриву основного металу, встановленого державним стандартом або ТУ для даної марки сталі;

– кут загину – не менше 100° для з’єднань, виконаних електрозварюванням, і не менше 70° для з’єднань, виконаних газовим зварюванням.

Показники механічних властивостей зварних з’єднань повинні визначатися як середнє арифметичне від результатів, одержаних при випробуванні окремих зразків, та бути не нижчими від зазначених норм. При цьому показники механічних властивостей вважаються незадовільними, якщо результати одного із зразків відрізняються від установлених норм більше як на 10% у бік зниження.

9.6.12. При одержанні незадовільних результатів по одному з видів механічних випробувань дозволяється проведення повторних випробувань на зразках, вирізаних із тієї ж контрольної пластини або зі зварного шва виробу. Повторні випробування проводяться лише для того виду механічних випробувань, що дали незадовільні результати. Для проведення повторних випробувань застосовується подвійна кількість зразків.

Якщо незадовільні результати одержані і при повторних випробуваннях, шви вважаються незадовільними.

9.6.13. Обсяг контролю зварних з’єднань ультразвуковим або радіографічним методом визначається НД на виготовлення, але повинен бути не менше:

– для деталей з товщиною стінки більше 30 мм – 25% довжини шва;

– для товщин до 30 мм – 10% довжини шва.

При цьому обов’язковому радіографічному контролю підлягають усі місця сполучення стикових поздовжніх та поперечних зварних з’єднань.

Для товщини стінки до 13 мм допускається проводити 100%-й радіоскопічний метод контролю замість 10%-го радіографічного.

Шви визнаються незадовільними, якщо просвічуванням будуть виявлені такі дефекти:

– тріщини всіх видів та напрямків, розміщені у металі швів, по лінії сплавки і біля шовної зони основного металу;

– непровари в корені та по перетину шва;

– непровари у вершині шва з’єднань, доступних до зварювання з однієї сторони без прокладок, глибиною понад 15% товщини основного металу;

– пори, шлакові включення понад встановлені НД.

Методи усунення дефектів та порядок контролю виправлених ділянок установлюються технічними умовами на виготовлення.


9.7. Гідравлічне випробування


9.7.1. Гідравлічне випробування котлів та їх елементів проводиться з метою перевірки їх щільності та міцності всіх елементів котлів на заводах-виготовлювачах спеціально призначеними робітниками ВТК заводів.

9.7.2. Пробний тиск при гідравлічному випробуванні повинен бути 1,5 робочого тиску, але не менше 0,2 МПа (2 кгс/см2).

Тиск води при випробуванні повинен контролюватися двома манометрами, один з яких повинен бути контрольним.

Для гідравлічних випробувань повинна застосовуватися вода з температурою не нижче 5°С і не вище 40°С.

Час витримки котла під пробним тиском повинен бути не менше 10 хвилин. Падіння тиску під час випробування не допускається.

Використання стиснутого повітря або газу для підняття тиску не допускається.

Після зниження пробного тиску до робочого проводять ретельний огляд усіх елементів котла, зварних з’єднань за всією їх довжиною.

9.7.3. Вважається, що котел витримав гідравлічне випробування, якщо не виявлено:

– тріщин або ознак розриву;

– протікання в зварних, вальцювальних, клепаних з’єднаннях та в основному металі;

– видимих залишкових деформацій.


10. ПАСПОРТ НА КОТЕЛ ТА ЙОГО МАРКУВАННЯ


10.1. На днищах барабанів або фронтальної частини кожного котла повинна бути прикріплена металева табличка з нанесенням на ній ударним способом таких даних:

– назва або товарний знак заводу-виготовлювача;

– позначення котла;

– заводський номер;

– рік виготовлення;

– робочий тиск;

– температура води (для водогрійних котлів);

– номер ДСТ або ТУ на котел.

Допускається маркування іншими способами, які забезпечують чіткість та довговічність зображення, рівноцінними ударному способу.

10.2. Кожний виготовлений котел повинен постачатися замовнику з паспортом встановленої форми (додатки 2, 3) та інструкцією з монтажу і експлуатації українською мовою.


11. ПРИМІЩЕННЯ ДЛЯ КОТЛІВ


11.1. Стаціонарні котли повинні встановлюватися в будівлях та приміщеннях, що відповідають вимогам СНиП II-35-76 «Котельні установки», Правил безпеки у газовому господарстві і цих Правил.

Установка котлів поза приміщенням допускається в тому випадку, якщо котел запроектований для роботи в заданих кліматичних умовах.

11.2. Улаштування приміщень та горищних перекрить над котлами не допускається. Дана вимога не розповсюджується на котли, встановлені у виробничих приміщеннях, відповідно до пункту 11.3.

11.3. Усередині виробничих приміщень допускається встановлення:

– парових котлів, що задовольняють умові (t–100)V џ 100 (для кожного котла), де t – температура насиченої пари при робочому тиску, °С; V – водяний об’єм котла, м3;

– водогрійних котлів, які не мають барабанів, теплопродуктивністю кожний не більше 2,5 МВт (2,15 Гкал/год);

– котлів-утилізаторів.

11.4. При встановленні котлів усередині виробничих приміщень місце встановлення відокремлюється перегородками на всю висоту котла, але не нижче 2 м, з улаштуванням дверей. Місце розташування та напрямки відчинення дверей визначаються проектною організацією.

Перегородки виконуються з неспалювальних матеріалів.

Котли-утилізатори можуть бути відокремлені від решти виробничого приміщення разом із печами чи агрегатами, з якими вони пов’язані технологічним процесом.

11.5. У будівлях котельної розміщуються побутові та службові приміщення для обслуговуючого персоналу відповідно до санітарних норм.

Розміщення будь-яких інших приміщень, а також майстерень, які не призначені для ремонту котельного устаткування, забороняється.

11.6. На кожному поверсі приміщення котельної має бути не менше двох виходів, розміщених у протилежних сторонах приміщення. Допускається один вихід, якщо площа поверху є меншою 200 м2 та має другий евакуаційний вихід на зовнішні стаціонарні сходи, а в одноповерхових котельних – при довжині приміщення по фронту котлів не більше 12 м.

Виходом із приміщення котельні вважається як безпосередній вихід назовні, так і вихід через сходову клітку чи тамбур.

11.7. Вихідні двері з приміщення котельної повинні відкриватися назовні від натиску руки, не мати запорів із котельної та під час роботи котлів не замикатися. Вихідні двері з котельної в службові, побутові, а також допоміжно-виробничі приміщення повинні забезпечуватися пружинами та відкриватися в бік котельної.

На кожних вхідних дверях приміщення котельної з зовнішньої сторони повинен бути напис «Стороннім вхід заборонено».

11.8. Біля воріт приміщення котельної, через які відбувається подача палива і вилучення золи та шлаку, необхідно встановлювати тамбур чи повітряну теплову завісу відповідно до вимог НД.

11.9. Приміщення котельної повинні бути забезпечені достатнім природним світлом, а в нічний час – електричним освітленням.

Місця, що з технічних причин не можна забезпечити природним світлом, повинні мати електричне освітлення. Освітленість повинна відповідати СНиП ІІ-4-79 «Природне і штучне освітлення». Крім робочого освітлення в котельній має бути аварійне електричне освітлення.