У разі виникнення розбіжностей під час розроблення технічної документації на зразок для їх усунення замовник має звернутися до базових організацій науково-технічної діяльності центрального органу виконавчої влади з питань будівництва для прийняття остаточного рішення.
Зразки для випробувань на вогнестійкість виготовляє замовник випробувань відповідно до вимог технічної документації на цей зразок за технологією, яка відповідає такій, що використовується для виготовлення реальної конструкції.
Зразки надаються у випробувальну лабораторію з технічною документацією на зразок та оформлюються за "Актом приймання зразка до вогневих випробувань".
Копія поданої до випробувальної лабораторії технічної документації на зразок має бути обов'язковою складовою протоколу випробувань.
8.1.2Зразки перекриття (покриття) повинні мати розміри, які відповідають проектним розмірамперекриття (покриття). У випадку, якщо зразки таких розмірів випробувати неможливо, викорис-товують зразки-фрагменти конструкцій. При цьому мінімальна довжина частини зразка, яка підда-ється вогневому впливу в печі, має бути не менше ніж 4000 мм, ширина - не менше ніж 3000 мм, атовщина - відповідати загальному значенню товщини, наданому у технічній документації. Загальнудовжину L.spes зразка визначають відповідно до рисунка А.5. Для зразків-фрагментів монолітногоперекриття (покриття) загальна довжина L.spes (mon) та загальна ширина зразка (на рисунку А.5 непоказано) має бути збільшена згідно з вимогами щодо анкетування арматури за перерізом, в якомувони враховуються з повним розрахунковим опором.
8.1.3Виготовлення зразків-фрагментів конструкцій (наприклад, монолітних перекриттів) здій-снюють із дотриманням вимог проектної документації до характеристик бетону та армування і тех.-нології, визначеної проектом виконання робіт на будівельному майданчику.
Під час виготовлення зразків перекриття (покриття), у конструкції якого використовують стельові системи, у порожнині цих систем відповідно до проектної документації мають бути прокладені освітлювальні та вентиляційні канали і наведено якнайменше одне місце доступу та одне з'єднання між поверхнями підвісної стелі.
8.1.4Для забезпечення вантажно-розвантажувальних робіт при транспортуванні зразків та їхмонтажу на печі зразки мають бути обладнані монтажними пристроями.
4
ДСТУ Б В.1.1-20:2007
8.1.5 Вологість зразків - згідно з ДСТУ Б В.1.1-4.
8.2 Кількість зразків
Для випробувань необхідно виготовити два однакових зразки.
8.3Перевірка зразків на відповідність до технічної документації
9 ПІДГОТОВКА ТА ПРОВЕДЕННЯ ВИПРОБУВАННЯ
9.1 Установлення зразків перекриття (покриття) в печі
9.1.1 Зразок перекриття (покриття) встановлюють на печі за умови вогневого впливу на зразок знизу. При цьому зразки на стінки печі слід опирати відповідно до розрахункової схеми, визначеної у технічній документації на зразок, з урахуванням вимог 6.3 цього стандарту та ДСТУ Б В.2.6.7, а саме:
9.2 Розташування термопар для вимірювання температури у печі
5
ДСТУ Б В.1.1-20:2007
9.3 Розташування термопар для вимірювання температури на необігрівній поверхні зразка
9.3.1Термопари для визначення середньої температури
Для визначення середньої температури на необігрівній поверхні зразка термопари встановлюють відповідно до вимог ДСТУ Б В.1.1-4.
Якщо місце розташування цих термопар припадає на поверхню ділянок зі склінням або інших ділянок з різним тепловим опором, площа поверхні яких менша 0,1 м2, або на теплові містки, що утворюються ребрами жорсткості, арматурою тощо, то термопари у такі місця не встановлюють. У такому разі вимірювальні спаї термопар, що призначені для визначення середньої температури, закріплюють на відстані, більшій 50 мм від теплових містків, ділянок зі склінням або інших ділянок з різним тепловим опором, але не ближче ніж 100 мм від границь поверхні зразка, яка підлягає вогневому впливу.
Для дерев'яних перекриттів та покриттів термопари мають бути встановлені на відстані не менше ніж 50 мм від місць стикування дощок або панелей.
Якщо у зразку можна виділити ділянки з різним тепловим опором (у тому числі ділянки зі склінням), які мають площу поверхні більшу або рівну 0,1 м2, то визначають середню температуру поверхні для кожної з цих ділянок. Для цього в кожній з цих ділянок необхідно встановити термопари з розрахунку одна термопара на кожні 1,5 м2 поверхні, але не менше ніж дві термопари. Середня температура на необігрівній поверхні зразка в цьому випадку визначається як середнє арифметичне значення середніх температур окремих ділянок.
9.3.2Термопари для визначення максимальної температури
Для визначення максимальної температури на необігрівній поверхні зразка використовують термопари для визначення середньої температури, які розташовані відповідно до 9.4 цього стандарту, та додаткові термопари, які встановлюють згідно з ДСТУ Б В.1.1-4.
Вимірювальні спаї додаткових термопар встановлюють у таких місцях необігрівної поверхні зразка, в яких під час випробувань очікується найвища температура: в зоні теплових містків, що утворюються ребрами жорсткості, засклених ділянок, площа поверхні яких не менша 0,1 м2, або інших ділянок з різним тепловим опором, але на відстані не меншій ніж 100 мм від границь поверхні зразка, яка підлягає вогневому впливу.
Термопари для визначення максимальної температури не встановлюють на поверхню ділянок зі склінням, якщо загальна площа цих ділянок менша 0,1 м2.
На кожному стику у конструкції зразка необхідно розмістити на відстані 15 мм ± 2 мм від нього не менше ніж дві термопари.
Не допускається використовувати переносну термопару для визначення максимальної температури необігрівної поверхні зразка.
9.3.3Конструкція термопар для визначення температури на необігрівній поверхні зразка таспосіб їх встановлення - згідно з ДСТУ Б В. 1.1-4.
9.4Встановлення пристроїв для вимірювання деформацій
Конструкція пристроїв для вимірювання деформацій та місця їх розташування на зразку - згідно з ДСТУ Б В.1.1-4 та ДСТУ Б В.2.6-7.
9.5Встановлення приладів для вимірювання надлишкового тиску в печі
Прилади для вимірювання надлишкового тиску в печі для горизонтально орієнтованих конструкцій перекриттів та покриттів встановлюють згідно з вимогами ДСТУ Б В.1.1-4, для похилих конструкцій покриттів - згідно з вимогами ДСТУ Б В.1.1-4 з урахуванням 7.2.2 та 7.2.3 цього стандарту.
9.6Навантаження зразка
9.6.3Під час використання штучних вантажів їх встановлюють на зразок через розподільністалеві балки, які спирають на рухому та нерухому коткові опори через металеві пластини та шартеплоізолювального матеріалу або піску (рисунок А.6).
6
ДСТУ Б В. 1.1-20:2007
9.7Початок випробувань
9.8Вимірювання та спостереження в процесі випробування
Вимірювання та реєстрування температури та надлишкового тиску в печі, температури на необіг-рівній поверхні зразка та деформацій зразка, спостереження за поведінкою та цілісністю зразка -згідно з ДСТУ Б В.1.1-4.
9.9Припинення випробування
Припинення випробування - згідно з ДСТУ Б В.1.1-4.
10ГРАНИЧНІ СТАНИ ТА КЛАСИ ВОГНЕСТІЙКОСТІ
10.1Граничні стани вогнестійкості
10.1.1Для перекриттів, а також для покриттів, що експлуатуються, розрізнюють такі види гра-ничних станів вогнестійкості:
10.1.2Для покриттів, що не експлуатуються, розрізнюють такі види граничних станів вогнестій-кості:
10.1.3Час настання граничних станів за ознаками втрати несучої здатності, цілісності, тепло-ізолювальної здатності визначають згідно з ДСТУ Б В.1.1-4.
10.2Класи вогнестійкості
Перекриття та покриття залежно від нормованих граничних станів з вогнестійкості і межі вогнестійкості поділяють на класи вогнестійкості згідно з ДСТУ Б В.1.1-4.
11ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ВИПРОБУВАННЯ
12ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ВИПРОБУВАННЯ
Результати випробування оформлюють протоколом. Протокол випробування має містити відомості про зразки, що були випробувані, умови та результати випробування, а саме:
7
ДСТУ Б В. 1.1 -20:2007