Страница 19: ДБН В.2.5-67:2013. Опалення, вентиляція та кондиціонування (32609)

а) оцінки дотримання норм щодо планових показників енергоспоживання;

б) оптимізації енергетичних показників при новому будівництві шляхом вибору із декількох варіантів проектних рішень;

г) оцінки ефекту від застосовуваних заходів зі збереження енергії в існуючій будівлі за розрахунком енергопотреби у порівнянні з існуючим станом;

в) індикації загальноприйнятого рівня енергоефективності існуючих будівель;

д) прогнозування потреби в енергетичних ресурсах на національному або міжнародному рівнях шляхом розрахунку енергопотреби декількох будівель, що є репрезентативними для всього житлового фонду.

1. Згідно з ДСТУ Б EN 15316-2-1, ДСТУ Б EN 15316-2-3 допускається визначати енергоефективність окремих елементів систем шляхом порівняння витрати енергії для різних варіантів проектних рішень.
2. Згідно з ДСТУ Б EN 15316-2-1, ДСТУ Б EN 15316-2-3 слід визначати енергопотребу систем при технічному та економічному обґрунтуванні проектного рішення, зазначеному у ДБН В.2.2-15.
3. Визначення розрахункової енергопотреби та енергоефективності тепловіддавальної складової системи опалення слід здійснювати відповідно до ДСТУ Б EN 15316-2-1.

Розрахункову енергопотребу та енергоефективність теплорозподільної складової системи опалення (витрати електроенергії обладнанням водяної системи опалення - насосом, блоком електронного управління, електроприводами клапанів тощо) визначають відповідно до ДСТУ Б EN 15316-2-3.

1. Визначення розрахункової енергопотреби та енергоефективності системи охолодження допускається здійснювати згідно з ДСТУ Б EN 15316-2-1 і ДСТУ Б EN 15316-2-3.
2. Розрахунок енергоспоживання при опаленні та охолодженні слід здійснювати згідно з ДСТУ Б EN ISO 13790.
3. Річна питома тепловіддача систем ОВКП не повинна перевищувати максимально допустимого значення питомого показника для будівлі відповідного типу згідно з ДБН В.2.6-31.
4. Оцінку енергетичних показників будівлі, а також визначення споживання первинних енергоресурсів системами ОВКП та визначення викидів СО2 від них слід здійснювати згідно з ДСТУ Б EN 15603.
5. При проектуванні систем механічної загальнообмінної вентиляції та кондиціонування повітря слід визначити питому вентиляційну потужність і відповідну категорію SPF згідно з ДСТУ Б EN 13779. Класифікацію питомої вентиляційної потужності за категорією SPF наведено у таблиці 2.

Таблиця 2 - Категорії питомої вентиляційної потужності

Примітка. Згідно з ДСТУ Б EN 13779 для будівлі або вентиляційної системи питома вентиляційна потужність (SFP) - це загальна електрична потужність, яку споживають усі вентилятори системи повітрообміну, розділена на загальну витрату повітря, що транспортується у будівлі в умовах розрахункового навантаження:

Sfp _ Psf + Pef ,

Qmax

де SFP - питома вентиляційна потужність для будівлі або вентиляційної системи, Вт • с/м3;

Psf- повна потужність припливних вентиляторів при розрахунковій витраті повітря, Вт;

Pef- повна потужність витяжних вентиляторів при розрахунковій витраті повітря, Вт;

Qmax - розрахункова витрата повітряного потоку через будівлю (найбільша з витрат припливного або витяжного повітря), м3/с.

Питому потужність окремого вентилятора визначають, як:

P _ P _ Ар

PSFP _ 7- _,

Qv ^ tot

де PSFP- питома вентиляційна потужність, Вт • с/м3;

P- споживана потужність двигуна вентилятора, Вт;

Qv- продуктивність вентилятора по повітрю, м3/с;

Ар- повний тиск вентилятора, Па;

ptot- повний ККД вентилятора і електропривода.

Для визначення питомої вентиляційної потужності системи, що обслуговує будівлю/приміщення, до PSFP вентиляторів слід додавати втрати тиску в складових системи (див. ДСТУ Б EN 13779). Будь-які кінцеві пристрої з вентилятором слід враховувати при визначенні питомої вентиляційної потужності SFP для всієї будівлі, якщо вони пов’язані з головною системою.

Показник питомої вентиляційної потужності нормується при розрахунковій витраті повітря за умов чистого фільтра, незабруднених складових частин, відсутності байпасних витоків і при густині повітря 1,2 кг/м3. Для проектної характеристики питомої вентиляційної потужності не використовують максимальні значення параметрів складових вентиляційної системи, а приймають, як правило, від 40 % до 60 % максимального номінального значення. Оскільки продуктивність по повітрю вентилятора суттєво залежить від густини повітря і швидкості обертання робочого колеса, то отримане значення питомої вентиляційної потужності слід перераховувати відповідно до густини та швидкості повітря, для яких задано цей показник у специфікації.

1. Питому вентиляційну потужність слід визначати при проектуванні для порівняння різних проектних рішень як для всієї будівлі, так і для окремих систем або вентиляторів, і вибору оптимального рішення. За розрахунком найнижчу категорію SFP (або відповідне максимальне значення питомої вентиляційної потужності) слід приймати відповідно до таблиці 3.

Вимоги допускається застосовувати до центральних систем вентиляції та кондиціонування повітря, а також до місцевих систем та обладнання. Наприклад, для системи з розрахунковою витратою повітря більше ніж 4000 м3/год з фільтром грубої очистки (класу G3 або G4) та фільтром тонкої очистки (класу F8 або F9) і теплоутилізатором класу Н1 або Н2 (з розрахунковим тепло/холодообміном більше ніж 12 кВт) питома вентиляційна потужність не повинна бути більше ніж для категорії SFP 4.

Питома вентиляційна потужність залежить від втрат тиску, ефективності вентилятора і двигуна. Для зменшення енергоспоживання втрата тиску в складових частинах (секціях) повинна бути якомога нижчою відповідно до технічних характеристик системи. Якщо певна складова частина (секція) має високий спад тиску, то забезпечувати необхідну категорію SFP слід за рахунок більш низького спаду тиску на інших складових.

Таблиця 3 - Значення категорій питомої вентиляційної потужності SFP

1. Проектний режим роботи вентилятора, який застосовують упродовж найбільшого часу його роботи, повинен відповідати номінальному режиму аеродинамічної характеристики вентилятора (режиму максимального коефіцієнта корисної дії ^max) з урахуванням аеродинамічного опору повітротехнічної системи, до якої його приєднано (обладнання та мережі). Регулювання змінного режиму роботи вентилятора слід здійснювати у межах робочого діапазону аеродинамічної характеристики вентилятора (ділянка аеродинамічної характеристики з коефіцієнтом корисної дії не менше ніж 0,9 лтах). Застосування шиберних пристроїв для регулювання продуктивності по повітрю не допускається. Зміну режиму роботи вентилятора за межами робочого діапазону аеродинамічної характеристики слід здійснювати за рахунок зміни частоти обертання робочого колеса вентилятора в межах установленої потужності двигуна.

Слід дотримуватися рекомендацій ДСТУ Б EN 13779, щодо підвищення енергоефективності системи вентиляції та зменшення питомої вентиляційної потужності.

1. Оцінку енергетичної ефективності систем ОВКП слід здійснювати залежно від нормованих умов мікроклімату в приміщеннях житлових, громадських та адміністративно-побутових будівель, зазначених у ДСТУ Б EN 15251. Дані положення слід також виконувати для виробничих будівель, де виробничий процес та технологія виробництва суттєво не впливають на параметри мікроклімату.
2. Економічну оцінку систем ОВКП за їх розрахунковий період експлуатації та розрахунковий період експлуатації будівлі рекомендується здійснювати з урахуванням даних, які наведено у додатку П.
3. Охолодження приміщень слід забезпечувати в першу чергу пасивними засобами - відповідною архітектурою будівлі, маркізами тощо.
4. Для охолодження приміщень рекомендується застосовувати їх нічне провітрювання.
5. При провітрюванні приміщень в опалювальний період та приміщень з балконними дверима рекомендується застосовувати технічні засоби автоматичного відключення опалювальних приладів і убезпечувати їх від замерзання.
6. Застосування вторинних енергетичних ресурсів
7. Системи ОВКП слід проектувати з використанням теплоти вторинних енергетичних ресурсів (ВЕР), як правило, таких як:

а) повітря, що видаляють системами загальнообмінної вентиляції, кондиціонування повітря та місцевими відсмоктувачами;

б) технологічних установок, що працюють постійно або не менше ніж 50 % часу за зміну та видають енергію тепло- або холодоносіями, придатними для опалення, внутрішнього теплопостачання, вентиляції, кондиціонування або охолодження повітря.

1. Проектні рішення щодо використання ВЕР повинні враховувати нерівномірність надходження ВЕР та теплоспоживання.
2. Концентрація шкідливих речовин у припливному повітрі при застосуванні теплоти (холоду) ВЕР не повинна перевищувати зазначеної у 5.11.
3. Для досягнення показників питомих тепловитрат згідно з ДБН В.2.6-31 у системах механічної загальнообмінної вентиляції та системах кондиціонування повітря слід застосовувати теплоутилізацію та/або регулювання за потребою.

Примітка. Регулювання за потребою включає змінний режим роботи системи за часом (наприклад, нічне зниження витрати повітря, зниження у неробочі години/дні тощо) та/або регулювання відповідно до поточних (фактичних) потреб у вентиляції (наприклад, відповідно до присутності людей, концентрації СО2 у повітрі приміщення тощо).

1. Слід застосовувати обладнання з визначеним класом теплоутилізації згідно з додатком Я. Класифікацію теплоутилізаторів наведено за коефіцієнтом ефективності утилізації сухої теплоти (при відношення масової витрати повітря 1:1) та максимальною втратою тиску, які відповідають певним умовам експлуатації обладнання.
2. Необхідну ефективність теплоутилізації слід визначати з урахуванням зовнішнього клімату та мікроклімату приміщень відповідно до розрахункового часу роботи системи упродовж року та максимальної витрати повітря у період опалення та період охолодження.

Для систем механічної загальнообмінної припливно-витяжної вентиляції та для систем кондиціонування повітря клас теплоутилізаторів повинен відповідати:

а) типовому - Н3;

б) у будівлях класу енергоефективності А та В залежно від умов використання системи (внутрішніх і зовнішніх), як правило, Н1 або Н2;

в) у будівлях класу енергоефективності С і нижче допускається Н4 або Н5.

1. У місцях приєднання повітро-повітряних та газоповітряних теплоутилізаторів до повітроводів слід забезпечувати тиск припливного повітря більший за тиск повітря або газу, що видаляють. При цьому максимальна різниця тиску не повинна перевищувати допустимої за технічними умовами на теплоутилізаційне обладнання.

Слід ураховувати вплив конструктивних особливостей повітро-повітряних та газоповітряних теплоутилізаторів на ймовірність перетікання шкідливих речовин.

1. У повітро-повітряних теплоутилізаторах (а також у теплоутилізаторах на базі теплових труб) для нагрівання (охолодження) припливного повітря не слід застосовувати повітря:

а) із приміщень категорій А та Б за вибухопожежною та пожежною небезпекою; допускається використовувати повітря із приміщень категорій А та Б для нагрівання повітря цих приміщень у разі застосування обладнання систем у вибухозахищеному виконанні;

б) із системи місцевих відсмоктувачів вибухонебезпечних сумішей пилу або повітря, що містять шкідливі речовини 1-го класу небезпеки. Допускається використовувати повітря із систем місцевих відсмоктувачів вибухобезпечних пило-повітряних сумішей після очищення від пилу;

в) яке містить шкідливі речовини 1-го та 2-го класу небезпеки, що осідають або конденсуються на теплообмінних поверхнях, або ті, що мають різко виражені неприємні запахи - у регенеративних теплоутилізаторах, а також у теплоутилізаторах на базі теплових труб;

г) яке містить хвороботворні бактерії, віруси, грибки в небезпечних концентраціях, визначених органом санітарно-епідеміологічного нагляду.

1. У теплоутилізаторах для нагрівання (охолодження) припливного повітря допускається використовувати теплоту шкідливих рідин та газів при застосуванні проміжного теплоносія у герметичних трубопроводах та теплообмінниках; для цього слід застосовувати додатковий контур з теплоносієм, що не містить у собі шкідливих речовини 1-го, 2-го, 3-го та 4-го класів небезпеки або з таким, що містить їх у собі в концентрації, яка не зможе перевищити ГДК при аварійному потраплянні до приміщення.
2. У контактних теплоутилізаторах (камерах зрошення тощо) для нагрівання (охолодження) припливного повітря слід застосовувати воду питної якості або водні розчини, які не містять у собі шкідливих речовин.
3. При застосуванні теплоти (холоду) вентиляційного повітря, що містить пил, аерозолі тощо, які осідають, слід передбачати очищення повітря до концентрацій, допустимих за технічними умовами на теплоутилізаційне обладнання, а також очищення теплообмінних поверхонь від забруднення.
4. У системах утилізації теплоти ВЕР слід передбачати заходи щодо захисту від замерзання проміжного теплоносія та обмерзання теплообмінної поверхні теплоутилізаторів.
5. Ефективність теплоутилізаторів слід оцінювати відповідно до ДСТУ EN 308. Слід також враховувати здатність пристроїв розмерзання працювати за низьких зовнішніх температур. Ризик обмерзання й потребу випробування пристроїв розмерзання слід оцінювати розрахунком, беручи до уваги потоки повітря, у тому числі рівновагу між потоками припливного та витяжного повітря, співвідношення температур теплообмінника, температуру зовнішнього й витяжного повітря, вологість.
6. При розміщенні теплоутилізаційного обладнання слід звести до мінімуму втрати повітря й неприпустимі рециркуляційні повітряні потоки. Усі теплоутилізатори повинні мати ущільнення зідно з ДСТУ EN 308.
7. Для зменшення потреби в механічному охолодженні у період охолодження рекомендується додатково до системи утилізації теплоти встановити для витяжного повітря систему випарного охолодження. При цьому слід визначитись з необхідністю застосування піддона для конденсату.
8. Резервне тепло- та холодопостачання систем, що застосовують теплоту (холод) ВЕР від вентиляційних систем та технологічного обладнання, слід передбачати за технічного та економічного обґрунтування.