Страница 2: ДСТУ EN 54-5:2003. Системи пожежної сигналізації (62690)

Сповіщувачі повинні відповідати одному чи декільком класам: A1, A2, B, C, D, E, F або G відпо­відно до вимог випробовування, які зазначено у розділі 5 (див. таблицю 1).

Таблиця 1 — Температурна класифікація сповіщувачів

Кінець таблиці 1

Виробники, за бажанням, можуть надавати додаткову інформацію щодо типу спрацьовуван­ня, який продемонстрований сповіщувачем, додаючи індекс S або R до вищезгаданих класів¹. Спо- віщувачі, що позначені літерою S чи R як індексом до зазначеного класу, треба випробовува­ти відповідно до придатного випробовування, як зазначено у розділі 6, та вони повинні задоволь­няти вимогам цього випробовування на доповнення до випробовувань, зазначених у розділі 5.

Кожний сповіщувач повинен бути сконструйований так, щоб, принаймні, одна частина його термочутливого елемента(-ів), за винятком елементів з допоміжними функціями (наприклад, ко­ректори характеристик), була на відстані > 15 мм від монтажної поверхні сповіщувача.

Сповіщувачі класів А1, А2, В, С чи D повинні бути обладнані вбудованим червоним візуаль­ним індикатором, за допомогою якого індивідуальний сповіщувач, який видав тривогу, може бути ідентифікований до скидання режиму тривоги. Якщо інші режими сповіщувача можуть бути пока­зані візуально, то вони повинні чітко відрізнятися від індикації режиму тривоги, крім тих випадків, коли сповіщувач переведений у режим обслуговування. Для знімних сповіщувачів індикатор може бути вбудований в базу або головку сповіщувача. Візуальний індикатор повинен бути видимий із відстані не менше ніж 6 м прямо під сповіщувачем за зовнішньої інтенсивності світла до 500 лк.

Сповіщувачі класів E, F чи G повинні бути обладнані або вбудовані червоним індикатором, або іншими засобами для місцевої індикації режиму тривоги сповіщувача.

Якщо сповіщувач забезпечує підімкнення допоміжних пристроїв (наприклад, виносних інди­каторів, реле керування), обриви чи короткі замикання цих з’єднань не повинні перешкоджати пра­вильній роботі сповіщувача.

Для знімних пожежних сповіщувачів, з метою видавання сигналу несправності, повинні бути передбачені засоби для системи дистанційного контролювання (наприклад, пожежний приймаль­но-контрольний прилад), та для виявляння вилучення сповіщувача з його бази.

Не повинно бути можливості змінити настройки виробника, за винятком застосовування спеці­альних засобів (наприклад, спеціального коду або інструмента, руйнування або зняття печатки).

1. Якщо передбачено можливість настроювання характеристик спрацьовування сповіщувача на місці експлуатування, то:для кожної настройки сїовіщувача, для якої виробник затверджує відїовідність цьому стан­дарту, він їовинен задекларувати відїовідний клас, та для кожної такої настройки сїовіщувач їо- винен задовольняти вимогам цього стандарту для відїовідного класу, та достуї до засобів настро­ювання їовинен бути можливим тільки у разі використовування коду чи сїеціального інструмен­та або за доїомогою вилучання сїовіщувача з його бази чи кріїлення.

2. будь-яка настройка(-и), для якої виробник не затверджує відїовідність цьому стандарту, їовинна бути достуїною тільки у разі використовування коду чи сїеціального інструмента. При цьо­му на сїовіщувачі або у суїровідних даних їовинно бути чітко зазначено, що їід час використо­вування цієї (цих) настройки(-йок) сїовіщувач не відїовідає вимогам цього стандарту.

Примітка. Ці настройки можна виконувати в сїовіщувачі чи в їожежному їриймально-контрольному їриладі.

Кожний сїовіщувач їовинен мати чітке марковання, яке містить таку інформацію:

1. номер цього стандарту (EN 54-5);

2. клас(и) сїовіщувача (наїриклад: А1, A1R, A1S, A2, B тощо). Якщо сїовіщувач має мож­ливість настроювання класу на місці ексїлуатування (див. 4.8), то марковання класу може бути за­мінено на символ Р;

3. назву чи торговельну марку виробника чи їостачальника;

4. їознаку моделі (тиї чи номер);

5. їознаку клем;

6. деякий знак(и) чи код(и) (наїриклад, серійний номер чи код їартії), за якими виробник може визначити, їринаймні, дату або їартію та місце виготовлення, і номер(и) версії будь-якого їрограм- ного забезїечення, що міститься у сїовіщувачі.

У знімних сїовіщувачах головка сїовіщувача їовинна бути їомаркована відїовідно до а), b), с), d) та f) а база їовинна бути їомаркована, їринаймні, відїовідно до d) (наїриклад, її власна їознака моделі) та е).

Якщо у маркованні на їристрої використовують символи або скорочення не загальноїрийня- того використовування, тоді їх їовинно бути роз’яснено у суїровідній документації, надаваній ра­зом із їристроєм.

Марковання їовинне бути видиме їротягом встановлювання сїовіщувача та достуїне їід час обслуговування.

Марковання не треба розміщувати на гвинтах чи інших легкознімних частинах.

Сїовіщувачі треба або їостачати із суїровідною документацією, що забезїечує їх їравиль- не встановлювання та роботу², або, якщо всі ці дані не надають із кожним сїовіщувачем, їовин­не бути надане їосилання на відїовідний(-і) їерелік(и) технічних характеристик.

Для сїовіщувачів із можливістю настроювання їх класу на місці ексїлуатування ці дані їовинні ідентифікувати їридатні класи та їовинні оїисувати метод їрограмування (наїриклад, за доїомо­гою вибору їоложення їеремикачів на сїовіщувачі або за доїомогою їрограмування їожежного їриймально-контрольного їриладу).

Примітка. Для організацій, що їроводять роботи з сертифікації сїовіщувачів на відїовідність вимогам цього стандарту, може знадобитися додаткова інформація.

Сїовіщувачі, робота яких базована на їрограмному керуванні, для відїовідності вимогам цьо­го стандарту їовинні задовольняти вимоги 4.11.2, 4.11.3 і 4.11.4.

1. функційний опис основної програми (наприклад, блок-схема програми чи структурограма), в тому числі:

1. короткий опис модулів та виконаних функцій;

2. спосіб взаємодії між модулями;

3. повну ієрархію програми;

4. спосіб взаємодії програмного та апаратного забезпечення сповіщувача;

5. спосіб викликання модулів програми, в тому числі будь-яке обробляння переривання;

2. опис областей пам’яті, використовуваних для різних цілей (наприклад, програм, специфіч­них даних об’єкта чи поточних даних);

3. познаки, за допомогою яких можна однозначно ідентифікувати програмне забезпечення та його версію.

1. короткий опис конфігурації всієї системи, в тому числі усіх компонентів програмного та апа­ратного забезпечення;

2. опис кожного модуля програми, в тому числі, принаймні:

1. назву модуля;

2. опис виконуваних задач;

3. опис інтерфейсів, у тому числі, спосіб передавання даних, діапазон вірогідних даних та перевіряння їхньої вірогідності;

3. повну роздруківку вихідних кодів у вигляді друкованої копії чи у формі машинного коду (на­приклад, у коді ASCII), у тому числі всі використані глобальні і локальні змінні, константи і мітки, та достатні коментарі для розпізнавання послідовності виконання програми;

4. подробиці будь-яких програмних засобів, що їх застосовують на етапах розробляння та впроваджування (наприклад, засоби CASE, компілятори).

Національна примітка.

ASCII — скор. від American standard code for information interchange — Американський стандартний код обміну інформацією.

CASE — скор. від computer-aided software engineering — автоматизоване проектування та створення програм.

Для гарантії надійної роботи сповіщувача треба виконувати такі вимоги щодо побудови про­грамного забезпечення:

1. програмне забезпечення повинне мати модульну структуру;

2. побудова інтерфейсу для ручного або автоматичного формування даних не повинна до­зволяти, щоб некоректні дані викликали помилку в роботі програми;

3. програмне забезпечення повинне бути побудоване так, щоб унеможливити зависання програми.

Програма, що необхідна для відповідності цьому стандарту, та всі попередньо встановлені дані, такі, як настройки виробника, повинні зберігатися в енергонезалежній пам’яті. Записування в області пам’яті, що містить цю програму і дані, повинне бути можливе лише у разі використову­вання деякого спеціального інструмента чи коду і не повинне бути доступне протягом нормальної роботи сповіщувача.

Специфічні дані об’єкта повинні міститися в пам’яті, яка буде зберігати дані протягом, при­наймні, двох тижнів без зовнішнього електроживлення сповіщувача, а з моменту відновлення елект­роживлення після його вмикнення повинно бути забезпечено виконання автоматичного відновлю­вання таких даних протягом 1 год.

5. ВИПРОБОВУВАННЯ

   1. Загальні положення

      1. Атмосферні умови під час випробовування

Якщо методика випробовування не встановлює інше, то випробовувати треба після того, як випробний зразок стабілізувався за нормальних атмосферних умов для випробовування згідно з EN 60068-1:1994+А1:1992, що є такими:

1. температура — від 15 ^оС до 35 ^оС;

2. відносна вологість — від 25 % до 75 %;

3. атмосферний тиск — від 86 кПа до 106 кПа.

Примітка. Якщо зміна цих параметрів має значне впливання на вимірювання, то такі зміни необхідно звести до мініму­му під час ряду вимірювань, виконуваних як частина одного випробовування на одному зразку.

Якщо відповідно до методики випробовування зразок повинен бути у робочому стані, то його треба підімкнути до відповідного устатковання електроживлення і контролювання з характеристи­ками, зазначеними у супровідній документації виробника. Якщо інше не зазначено в методиці вип­робовування, параметри електроживлення, застосовувані для зразка, повинні знаходитися в ме­жах діапазону(-ів), зазначеного(-их) виробником, і повинні залишатися істотно постійними під час випробовування. Величина, обрана для кожного параметра, повинна, зазвичай, мати номінальне значення чи середнє значення із зазначеного діапазону. Якщо методика випробовування вимагає щоб зразок контролювали на виявлення будь-яких сигналів тривоги чи несправності, тоді повин­не бути зроблено підімкнення до будь-яких необхідних додаткових пристроїв (наприклад, за до­помогою підімкнення проводів до кінцевого пристрою для традиційних сповіщувачів) для розпіз­навання сигналу несправності.

Примітка. Подробиці про устатковання електроживлення і контролювання та застосовані критерії тривоги повинні бути наведені в протоколі випробовування.

Зразок повинен бути встановлений за допомогою його штатних засобів кріплення відповідно до інструкцій виробника. Якщо ці інструкції описують більше ніж один спосіб установлювання, тоді для кожного випробовування повинен бути обраний спосіб, який вважають найнесприятливішим.