---

Похибки сумарних вимірювань залежать від похибок окремих вимірювань. Для вимірювань, які потребують декількох окремих вимірювань (наприклад, вимірювання ККД), дозволені тільки невеликі похибки, що забезпечують задовільну похибку загального результату вимірювань.

Таблиці, у яких наведено зведення умов випробовування подавання газу для основних вип­робовувань котлів першого, другого і третього сімейств газів, що подані у рекомендованому додатку Є.

Випробовують повітрям за температури довкілля.

Чотири наступних випробовування проводять під час постачання котла, а потім по закін­ченню усіх інших випробовувань згідно з цим стандартом, усі газонепроникні з'єднання газово­го тракту, демонтування яких передбачено в інструкціях виробника, підлягають демонтуванню і повторному установленню до 5 разів.

Випробовування 1

Перевіряють герметичність закривальної частини (2.2.3.3) за умови відкритих інших еле­ментів.

Тиск на вході котла становить 150 мбар.

Результат повинен відповідати вимогам 3.2.1.

Випробовування 2

Якщо пристрої керування не відповідають стандарту CEN/TC 58, то котел приводять до його початкового стану.

Випробовують в напрямку потоку газу, за цих умов, закрито другий запірний пристрій і відкри­то перший. Розпалювальний пальник повинен бути заблокований.

Тиск на вході котла становить 50 мбар для котлів, що не використовують третє сімейство газів, і 150 мбар — для тих, що використовують третє сімейство газів.

Будь-які запірні пристрої у контурі розпалювального пальника підлягають тому самому вип­робовуванню.

Перевіряють виконання вимоги 3.2.1.

Випробовування З

Якщо органи керування не відповідають стандарту CEN/TC 58, то котел приводять до його початкового стану.

Випробовування № 2 повторюють з тиском 6 мбар.

Перевіряють виконання вимог 3.2.1.

Випробовування 4

Перевіряють витік за відкритих клапанів так само, якби котел був у робочому стані, а по­дача газу блокується використовуванням заглушки, що постачена виробником.

Тиск котла 50 мбар — для котлів, що не використовують гази третього сімейства, і 150 мбар — для котлів, що використовують гази третього сімейства.

Перевіряють виконання вимог 3.2.1.

Котел встановлюють так, як зазначено в 4.1.6, після чого його під'єднують до труби висо­тою 1 м, за винятком настінних котлів, для яких використовують трубу висотою 0,5 м, якщо виробник указує на те, що перевіряння треба проводити з трубою висотою 1 м. Пристрій відби­рання проб знімають. Перевіряння проводять з використовуванням еталонного газу або робо­чого газу відповідно до категорії котла за номінальної теплової потужності.

Можливі витоки відпрацьованих газів визначають за допомогою конденсаційної пластини, температуру якої підтримують на рівні вище точки роси температури довкілля. Пластину роз­міщують у місцях, де припускають витік відпрацьованих газів.

У разі виникнення сумніву, витоки визначають за допомогою пристрою відбирання проб, під'єднаного до швидкісного аналізатора СО₂, чутливість системи повинна становити 0,2 %.

У цьому випадку треба вжити заходів для забезпечення того, щоб відбирання проб не впливало на нормальне відведення продуктів згоряння.

Перевіряють виконання вимог, зазначених у 3.2.2.

Котел протягом 10 хв піддають тиску, який в 1,5 рази перевищує максимально допусти­мий тиск, зазначений на табличці даних. Перевіряють виконання вимог 3.2.3.

Під час випробовування з визначення величини теплової потужності, теплову потужність Q_c, що може бути отримана, якби випробовували за нормальних умов (сухий газ, 15 °С, 1013,25 мбар), визначають за формулою:

— якщо вимірюють об'ємну витрату газу:

О.-Н ¹⁰³V р°¹³'²⁵*Р» Р. 288,15 d
' 3600 у 1013,25 1013,25 273,15 *(_g d,

_аб0о - ^Hi'^v I(¹⁰¹³>²⁵^pJ^⁺pJ .

⁴ 214,9 у 273,15+ f_g ф’

— якщо вимірюють масову витрату газу М:

Q =_Н. ¹°³_М Ю⁰¹³-25 ⁺ Р_В) (273.15 н- ґ_д) d_t

^{с 1} 3600 (Р_а⁺Рд) 288,15 d

або і

Н,И (Ю13Д5*р,) (Z73,15*t,) d,

^С‘б1.Г^ (_{Ра + Рд}) J’

де Q_c — коректована теплова потужність, визначена за нижчою теплотворною здатністю, кВт;

V — об'ємна витрата газу, визначена за реальних умов вологості, температури і тиску, м³/год;

М — масова витрата вологого газу, кг/год;

И, — нижча теплотворна здатність сухого еталонного газу за 15 °С, 1013,25 мбар, МДж/м³, або масова витрата сухого еталонного газу, МДж/кг;

t_g —температура газу перед лічильником, °С;

d — відносна густина випробовувального газу⁷⁾;

d_r — відносна густина еталонного газу;

Pg —тиск газу перед лічильником газу, мбар;

р_а — атмосферний тиск на момент випробовування, мбар.

Теплова потужність, відкоректована відповідно до умов 4.3.2 і 4.3.3, повинна виконувати вимоги 3.3.2. і 3.3.3.

4,3.1.2 Розраховування теплової потужності

Теплову потужність Q, отримувану під час випробовування, визначають за однією з двох формул:

• якщо виміряна об'ємна витрата

Q = 0,278 • V_r • Н;

• якщо виміряна масова витрата

Q = 0,278 • Н ■ Ні, де Ні — об'єм газу (сухий, 15 °С, 1013,25 мбар);

Ц — виміряна об'ємна витрата газу, м³/год, приведена для сухого еталонного газу за 15 °С, 1013,25 мбар;

М_г— виміряна масова витрата сухого газу, кг/год.

Під час випробовування треба дотримуватись таких вимог.

• котел треба встановлювати з інжекторами для еталонних газів;

• за винятком випадків, якщо є інші вказівки, випробовують з будь-яким з еталонних газів;

• котел треба установлювати відповідно до умов 4.1.6;

• котел приводять у стан теплової рівноваги;

• тиск на газовому лічильнику повинен бути приблизно таким, як на вході в котел.

4.3.2 Номінальна теплова потужність

Випробовуванням підлягають котли без регуляторів або котли, регулятор яких, відповідно до категорії котла, повинен бути опломбований.

Випробовування з еталонним газом за нормального випробовувального тиску виконують відповідно до 4.3.1.1 для перевіряння вимог 3.3.2.1.

Під час випробовування перевіряють, відповідно до вимог 4.3.1.1, чи може бути забезпе­чена певна витрата газу після установлення регулятора. Випробовують за нормального тиску.

^т) Якщо газовий лічильник вимірює об'ємну витрату вологого газу, то необхідно зробити корректування густини газу, щоб взяти до уваги його вологість. Величину d тоді замінюють на d^ за такою формулою:

d(₽a⁺Pg-₽s) +0,622p_s

.

Р₃⁺Рд

. .. ’

де p_s— тиск насиченої водяної пари за f_g, мбар.

4.3.2.3 Інструкція для регулювання витрати газу

Якщо інструкції виробника з регулювання витрати газу передбачають вимірювання тиску на інжекторі, то треба провести наступне випробовування.

Регулятор витрати газу встановлюють у положення, що відповідає подаванню тиску на пальник, тиск вимірюють за регулятором, як зазначено виробником. Теплову потужність виз­начають за 4,3.1.1 і вона не відрізняється більше ніж на 5 % за відповідне значення номіналь­ної теплової потужності.

Котли із пристроєм, що регулює витрату газу, випробовують за 4.3.1.1, за умови установ­лення пристрою на максимальну і мінімальну витрату для котлів, здатних використовувати пару тисків або величини, зазначені виробником для інших котлів.

Цим випробовуванням перевіряють відповідність вимогам 3.3.3.

Для котлів з тепловою потужністю розпалювання нижче номінальної теплової потужності, перевіряють чи не перевищує середня теплова потужність розпалювання мінімальну теплову потужність, установлену виробником.

Треба зазначити, що добуток коефіцієнта корисної дії, розрахованого за 4.7.1, на номінальну теплову потужність не менше номінальної теплопродуктивності.

Котел установлюють відповідно до 4.1.6, з подаванням одного з еталонних газів за номі­нальної теплової потужності і з установленим термостатом у позицію найвищої температури. Граничні температури вимірюють за умови досягнення теплової рівноваги.

Температуру вимірюють за допомогою температурних датчиків.

Перевіряння повинно задовольняти вимоги 3.4.1.1.

Ці температури (у місцях, які найбільш нагріваються) вимірюють за допомогою темпера­турних датчиків, розміщених на зовнішній поверхні цих частин котла.

Перевіряння повинно відповідати вимогам 3.4.1.2.

Відповідно до виконання, котел установлюють на горизонтальних або вертикальних дере­в’яних панелях.

Для котлів, які за вказівкою виробника можна установлювати біля стіни або стін, відстань між боковими і задньою стінками котла і дерев'яними панелями повинні відповідати вказівкам виробника, для настінних котлів передбачено спосіб кріплення; у будь-якому випадку відстань не повинна перевищувати 200 мм.

Відстань вимірюють від найближчої точки котла. Бокові панелі встановлюють зі сторони котла, яка піддана найвищій температурі.

Для котлів, що, відповідно до вказівок виробника, можуть бути вбудованими, треба дотри­муватися тієї самої мінімальної відстані від дерев'яної панелі, що додатково розміщена зверху.

Якщо в інструкціях виробник не подає докладних вказівок з установлення котла, то потрібно дотримуватися деяких вимог безпеки під час контактування котла з іншими частинами або пред­метами.

Дерев'яна панель повинна бути товщиною (25 ± 1) мм і пофарбована в чорний колір; її розміри повинні бути принаймні на 5 см більше відповідних розмірів котла.

Температурні датчики повинні бути встановлені на панелі в центрі зі стороною 10 см і заглиблюватись у поверхню панелі так, щоб датчики були на відстані 3 мм з боку поверхні котла.

Під час роботи котла температура панелі повинна бути стабільною у межах ± 2 К.

Якщо в інструкціях виробника зазначено, що треба використовувати відповідну форму за­хисту, випробовують другий раз з цим захистом, який визначив виробник.

Температуру довкілля вимірюють у верхній точці на висоті 1,50 м від підлоги і на мінімальній відстані від котла 3 м за допомогою температурного датчика, захищеного від теплового ви­промінювання.

Перевіряння повинно показати відповідність вимогам 3.4.1.3.

Усі випробовування котла проводять двічі за кімнатної температури і потім після установ­лення теплової рівноваги.

Основний і розпалювальний пальник, за наявності, обладнують спеціальними інжекторами, першочергове регулювання здійснюють таким чином: вони працюють з любим еталонним газом відповідно до категорії котла так, щоб номінальна теплова потужність становила ± 2 % (див. 4.1.3.2).

Потім проводять наступні п'ять випробовувань.

Випробовування № 1

Випробовують без будь-яких додаткових регулювань основного пальника і розпалюваль­ного пальника.

Для нерегульованих котлів тиск газу знижується до 70 % нормального тиску (див. 4.1.4) для другої групи сімейства, і під час роботи з третім сімейством газів до мінімального тиску відповідно до 4.1.4.

Для регульованих котлів тиск також знижується до 70 % нормального тиску, але вихідний тиск регулятора відповідає 90 % номінальної теплової потужності для газів першого сімейства, 92,5 % — для газів другого сімейства і 95 % номінальної теплової потужністі — для газів тре­тього сімейства.

Перевіряння повинно виявити чи виконується вимога 3.4.2.1.

Це випробовування повторюють за мінімальної теплової потужності, якщо розпалювання можливе за цих умов.

Випробовування № 2

Для нерегульованих котлів без додаткового початкового регулювання основного пальника і розпалювального пальника, випробовувальні гази замінюють відповідними граничними газа­ми на проскакування полум'я і тиск котла зменшується до мінімального, зазначеного в 4.1.4.

Для регульованих котлів тиск регулятора зменшується до 90 % номінальної теплової по­тужності під час роботи з газами першого сімейства, до 92,5 % номінальної теплової потуж­ності — для газів другого сімейства і до 95 % номінальної теплової потужності — для газів тре­тього сімейства .

Перевіряють розпалювання основного пальника від розпалювального пальника і розпалю­вального пальника і їхню відповідність вимогам 3.4.2.1.