1.9. Вимоги до освітлення
1.9.1. Освітлення виробничих, допоміжних і побутових
приміщень повинно відповідати вимогам СНиП II-4-79 "Естественное и
исскуственное освещение" (далі - СНиП II-4-79). Норми освітленості
робочих поверхонь у лісі повинні відповідати вимогам "Отраслевых
норм искуственного освещения предприятий лесной и
деревообрабатывающей промышленности", затверджених заступником
Міністра лісової та паперової промисловості СРСР 10.01.83
(НАОП 1.5.00-3.01-83).
1.9.2. Робочі місця в цехах за можливості повинні
забезпечуватися достатнім природним освітленням, а за необхідності
бути обладнані штучним освітленням, що забезпечує належні умови
праці, захист здоров'я працівника. Світлові прорізи (отвори)
всередині і назовні будівель заборонено загромаджувати виробами,
інструментом, матеріалами та іншими предметами. Для захисту
працівників від прямих сонячних променів необхідно використовувати
жалюзі, штори тощо.
1.9.3. Приміщення для зберігання транспортних засобів,
складські приміщення, а також інші приміщення без постійного
перебування у них працівників дозволяється експлуатувати без
природного освітлення.
1.9.4. Територія підприємства, під'їзди, проїзди транспортних
засобів, пішохідні доріжки і небезпечні зони в темну пору доби чи
за умови поганої видимості вдень повинні бути освітлені. Рівень
освітленості повинен бути не менше 2 люксів.
1.9.5. Робочі місця, на яких після раптового знеструмлення
пристроїв штучного освітлення може скластися травмонебезпечна
ситуація, повинні бути обладнані системами аварійного освітлення з
автоматичним вмиканням після знеструмлення загальної електричної
мережі.
1.9.6. Аварійне освітлення повинно забезпечувати рівень
освітленості робочих поверхонь не менше 5% норми, встановленої для
системи загального освітлення, але бути не менше за 2 люкси. На
випадок евакуації людей повинен бути забезпечений рівень
освітленості підлоги, основних проходів і сходів не нижче
0,5 люкса, на відкритій території - 0,2 люкса.
1.9.7. Контроль освітленості повинен проводитися не рідше
одного разу на рік, а також після кожної групової заміни джерел
світла. Контроль потрібно здійснювати шляхом вимірювання
освітленості на робочих місцях, перевіряння відповідності проекту
на освітлення типам і кількості освітлювальних пристроїв, а також
їх розміщенню щодо світлових прорізів (отворів) і устаткування.
Вимірювання рівня освітленості повинне проводитись у площині
робочої поверхні відповідно до вимог ДСТУ Б.В.2.2-6-97 "Будівлі і
споруди. Методи вимірювання освітленості".
1.9.8. Експлуатація освітлювального устаткування повинна
проводитися відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.21-98.
1.9.9. Усі роботи з технічного обслуговування й очищення
світильників слід проводити тільки після знеструмлення
електроживлення світильників.
Чищення світильників місцевого освітлення повинно
здійснюватись працівниками щозміни під час прибирання робочого
місця.
Чищення світильників у приміщеннях загального призначення
повинно проводитися не рідше одного разу на 3 місяці.
1.9.10. У приміщеннях, де необхідно проводити ремонтні,
налагоджувальні роботи, огляд виробничого устаткування, а також у
технологічних галереях, тунелях потрібно передбачати використання
переносних світильників, напруга електроживлення яких повинна
відповідати вимогам електробезпеки.
1.9.11. У вибухонебезпечних приміщеннях необхідно
використовувати світильники у вибухозахищеному виконанні, а в
пожежонебезпечних - світильники у закритому виконанні.
1.10. Вимоги до опалення, вентиляції, температурного режиму і
кондиціювання повітря
1.10.1. У виробничих приміщеннях протягом всього робочого
часу з урахуванням використовуваних технологій і фізичного
навантаження на працівників потрібно підтримувати сприятливу для
організму людини температуру повітря відповідно до вимог
ДСН 3.3.6.042-99, а в приміщеннях для відпочинку, приймання їжі,
чергування, у санітарних та санітарно-технічних - відповідно до
призначення цих приміщень.
1.10.2. Згідно з вимогами СНиП 2.04.05-91 "Отопление,
вентиляция и кондиционирование" виробничі і допоміжні приміщення
повинні бути обладнані системами опалення (охолодження)
і вентиляції. Чергове опалення потрібно влаштовувати так, щоб
підтримувати температуру повітря не нижче + 5 град.С.,
використовуючи основні опалювальні системи.
Використання тієї чи іншої системи вентиляції повинно бути
обґрунтовано розрахунком, який має підтвердити необхідні
повітрообмін, температуру і стан повітряного довкілля відповідно
до вимог ГОСТ 12.1.005-88 "ССБТ. Общие санитарно-гигиенические
требования к воздуху рабочей зоны" (далі - ГОСТ 12.1.005-88).
Вентиляційні установки повинні мати паспорти і періодично
проходити випробування.
Підключати до вентиляційних систем потрібно таку кількість
приймачів, яка передбачається проектом, розробленим
спеціалізованою організацією.
1.10.3. Забезпечення будівель гарячою водою необхідно
здійснювати відповідно до вимог СНиП 2.04.01-85.
1.10.4. У виробничих приміщеннях, де працюють машини із
двигунами внутрішнього згорання, потрібно встановити і під час
роботи машин використовувати примусову вентиляцію. Загальнообмінна
вентиляція цих приміщень повинна забезпечувати такий обмін
повітря, за якого концентрація шкідливих речовин у повітрі цього
приміщення не перевищувала б граничнодопустимих рівнів. Тривалість
перебування працівників у виробничому приміщенні машини з
невимкненим двигуном не повинна перевищувати часу, потрібного для
виконання технологічного процесу. Машини мають бути обладнані
глушниками шуму та іскрогасниками.
1.10.5. Припливно-витяжна вентиляція з'єднаних між собою
приміщень повинна перешкоджати припливу повітря із приміщення з
більшою концентрацією шкідливих газів, пари чи пилу у приміщення з
меншим вмістом цих речовин.
1.10.6. Системи місцевої та загальнообмінної вентиляції
повинні бути відокремленими.
1.10.7. Операторські приміщення, кімнати відпочинку,
майстерні, лабораторії повинні мати автономні системи вентиляції.
1.10.8. Джерела зі значним виділенням пари, газів, пилу
потрібно загерметизувати й обладнати місцевими відсмоктувачами.
1.10.9. Аварійна вентиляція має забезпечувати кратність
повітрообміну вище ефективності загальнообмінної вентиляції.
1.10.10. Усі вентиляційні установки, за винятком віконних та
дахових вентиляторів, потрібно розташовувати в окремих
приміщеннях.
1.10.11. Обсяг викидів з цехів та інших виробничих приміщень
у повітря населених місць не повинен перевищувати встановлених
нормативів відповідно до вимог Державних санітарних правил охорони
атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та
біологічними речовинами), затверджених наказом Міністерства
охорони здоров'я України від 09.07.97 N 201 (ДСП 201-97).
1.10.12. Перед початком експлуатації заново змонтованих
вентиляційних установок, після їх реконструкцій чи ремонту
вентиляційні системи потрібно налагодити і випробувати. Стан
повітряного середовища виробничих приміщень повинен перевірятися
при введенні об'єктів в експлуатацію, після їх реконструкції,
зміні технологічного процесу та періодично відповідно до
затверджених графіків.
1.10.13. У разі зміни технологічних процесів, а також
перестановки виробничого устаткування, що забруднює повітря,
вентиляційні установки повинні бути приведені відповідно до нових
умов.
Незалежно від наявності примусової або природної вентиляції
вікна повинні бути обладнані фрамугами для провітрювання, що
відкриваються. Для відкриття фрамуг, вікон, створів, ліхтарів і
для їх регулювання повинні бути влаштовані зручні пристосування,
управління якими здійснюється з підлоги.
1.10.14. Опалення робочих приміщень повинно забезпечувати
нормативний діапазон температур повітря на робочих місцях
відповідно до вимог ДСН 3.3.6.042-99.
1.10.15. Джерела зі значним виділенням конвекційної теплоти
(обпалювальні печі, варильні та обжарювальні камери тощо) повинні
мати теплову ізоляцію, щоб температура нагрітих поверхонь
устаткування і огороджень робочих місць не перевищувала більше ніж
на 2 град.С. оптимальні величини температури повітря для даної
категорії робіт відповідно до вимог ДСН 3.3.6.042-99.
1.10.16. Експлуатація парових та водогрійних котлів, теплових
мереж повинна здійснюватись відповідно до вимог Правил будови і
безпечної експлуатації парових і водогрійних котлів, затверджених
наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.05.94 N 51 (далі -
ДНАОП 0.00-1.08-94), і Правил будови і безпечної експлуатації
трубопроводів пари і гарячої води, затверджених наказом
Держнаглядохоронпраці України від 08.09.98 N 117
1.11. Шум і вібрація
1.11.1. У виробничих приміщеннях, на постійних робочих
місцях, у робочих зонах і на території підприємств рівень
ультразвуку та інфразвуку не повинен перевищувати величин,
передбачених вимогами Державних санітарних норм виробничого шуму,
ультразвуку та інфразвуку, затверджених постановою Головного
державного санітарного лікаря України від 01.12.99 N 37
(далі - ДСН 3.3.6.037-99), а рівень шуму також встановлених
допустимих величин відповідно до вимог ГОСТ 12.1.003-83
"ССБТ. Шум. Общие требования безопасности" (далі-ГОСТ 12.1.003-83).
1.11.2. Зони з рівнем інтенсивності шуму, вищим нормованих
значень (80 дБ), повинні бути позначені знаками безпеки відповідно
до ГОСТ 12.4.026-76. Працівники, що працюють у цих зонах, повинні
бути забезпечені роботодавцем засобами індивідуального захисту і
використовувати їх за призначенням.
1.11.3. Слід уникати навіть короткочасного перебування
працівників у зоні з рівнем звукового тиску понад 135 дБ у
будь-якій октавній смузі.
1.11.4. Параметри вібрації на робочих місцях повинні
відповідати вимогам ГОСТ 12.1.012-90 "ССБТ. Вибрационная
безопасность. Общие требования" (далі - ГОСТ 12.1.012-90) та
Державних санітарних норм виробничої загальної та локальної
вібрації, затверджених постановою Головного державного санітарного
лікаря України від 01.12.99 N 39 (далі - ДСН 3.3.6.039-99).
1.11.5. Приміщення, в яких розміщене устаткування з
підвищеним рівнем шуму і вібрації, мають бути ізольовані та
обладнані засобами шумо- та віброізолювання.
1.11.6. Маса вібрувального устаткування (інструменту) або
його частин, які утримуються руками в різних положеннях у процесі
роботи, не повинна перевищувати 10 кг, якщо технічні вимоги не
передбачають більш жорстких обмежень.
1.11.7. При роботі з устаткуванням (інструментом), що створює
вібрацію, загальна тривалість контакту з вібрувальними поверхнями
не повинна перевищувати 75% тривалості робочої зміни.
1.11.8. На підприємствах, в організаціях та установах повинен
бути забезпечений контроль рівнів шуму та вібрації на робочих
місцях з періодичністю, встановленою роботодавцем, але не рідше
одного разу на рік.
1.12. Вимоги до санітарно-побутових приміщень
1.12.1. Для санітарно-побутового забезпечення працівників на
підприємствах повинні бути обладнані спеціальні приміщення
відповідно до вимог СНиП 2.09.04-87 та цих Правил.
1.12.2. До складу санітарно-побутових приміщень повинні
входити гардеробні, душові, умивальні, убиральні, курильні, місця
для розміщення напівдушових, улаштування питного водопостачання,
приміщення для обробляння, зберігання та видавання засобів
індивідуального захисту.
1.12.3. Побутові приміщення дозволено розміщувати у
прибудовах до виробничих будівель або в окремих будівлях. У разі,
якщо це не суперечить санітарно-технічним нормам, технологічним та
протипожежним вимогам, допускається розміщення побутових приміщень
у виробничих будівлях. Побутові приміщення вибухопожежонебезпечних
виробництв повинні розташовуватися в окремо розміщених будівлях чи
на першому поверсі виробничого приміщення, але не ближче 20 м від
приміщень з вибухопожежонебезпечним виробництвом.
Вибухопожежонебезпечні виробництва та склади легкозаймистих
речовин не повинні організовуватись під побутовими приміщеннями і
над ними.
1.12.4. Для працівників, які виконують роботу на відкритому
повітрі або в приміщеннях з температурою повітря на робочих місцях
нижче + 5 град.С., необхідно влаштовувати кімнати для обігріву.
Для сушіння робочого одягу дозволяється використовувати (у
гардеробних) закриті шафи, обладнані пристроями для подавання в
них підігрітого повітря і видалення вологого повітря.
1.12.5. На підприємствах повинні бути створені умови для
дезінфекції, знепилення, знешкодження та прання спецодягу.
Доставляти забруднений спецодяг потрібно в закритій тарі.
1.12.6. Кількість санітарних приладів - напідлогових чаш
(унітазів) і пісуарів у вбиральнях, розташованих у виробничих
приміщеннях відповідно до вимог СНиП 2.09.04-87, повинна бути з
розрахунку один санітарний прилад на 18 чоловіків і на 12 жінок у
найбільш чисельній зміні, а в убиральнях, розташованих в
адміністративних будівлях, - з розрахунку один санітарний прилад
на 45 чоловіків і на 30 жінок. Вхід в убиральню повинен бути через
тамбур. Вбиральні необхідно облаштовувати умивальниками з
розрахунку один умивальник на 4 унітази і на 4 пісуари, але не
