12.2 Крім заходів, передбачених у цих документах, слід:

– враховувати рекомендації адміністрації та інженерно-технічного персоналу об’єкту щодо безпечного виконання робіт, спрямованих на гасіння пожежі;

– встановити єдині звукові сигнали для швидкого сповіщення людей про небезпеку та ознайомити з ними весь особовий склад та персонал підприємства, що працює на пожежі, визначити шляхи відходу в безпечне місце. Сигнал на евакуацію особового складу та персоналу підприємства під час виникнення загрози руйнування резервуара, спінювання або викиду горючої рідини з резервуара слід подавати за допомогою сирени, якою обладнані пожежні автомобілі, за наказом КГП або оперативного штабу гасіння пожежі. Звуковий сигнал на евакуацію повинен принципово відрізнятися від усіх інших сигналів на пожежі. Дії особового складу та персоналу підприємства за сигналами сповіщення повинні відпрацьовуватися на пожежно-тактичних навчаннях;

– під час визначення позицій ствольників начальник бойової дільниці повинен вказати рубежі, на які слід відводити особовий склад у разі небезпеки;

– встановлювати автомобілі, обладнання і розміщувати особовий склад слід на безпечній відстані від місця пожежі з урахуванням можливого спінювання нафтопродукту, викиду, розливу рідини, що горить, і положення зони задимлення;

– у процесі підготовки до гасіння пожежі слід призначити спостерігачів за станом резервуара, що горить, і сусідніх з ним резервуарів;

– у випадку загрози викиду КГП повинен забезпечити подавання відповідного звукового сигналу та виведення особового складу та персоналу підприємства у безпечне місце.

12.3 Не припускається перебування особового складу та персоналу підприємства:

– безпосередньо не задіяного у гасінні пожежі в зоні можливого ураження під час викиду чи спінювання;

– на покрівлях аварійних чи сусідніх резервуарів, якщо це не пов’язано з нагальною потребою;

– на покритті залізобетонного резервуара, що горить.

У виняткових випадках з дозволу оперативного штабу допускається перебування на покрівлях наземних резервуарів із стаціонарною покрівлею (сусідніх з тим, що горить) осіб, що були спеціально проінструктовані під розпис для виконання робіт із захисту дихальної та іншої арматури від теплового випромінювання пожежі. При цьому пересування дозволяється тільки по спеціальних площадках (пересувних містках).

12.4 Для негайної ліквідації можливого горіння нафти (нафтопродуктів) в обвалуванні у випадку виникнення витоків, спінювання чи викиду нафтопродукту слід завчасно підготувати ГПС (водопінні стволи).

12.5 Забороняється знаходитися особовому складу та персоналу підприємства всередині обвалування при наявності в обвалуванні розлиття нафти чи нафтопродукту.

12.6 У випадку необхідності виконання термінових робіт у зоні розлиття нафтопродуктів (перекриття засувок, усунення витоку з розгерметизованих комунікацій і т. ін.) поверхню рідини слід покрити піною.

12.6.1 Протягом усього часу перебування особового складу в обвалуванні необхідно продовжувати подавання піни на поверхню нафтопродукту, що знаходиться в обвалуванні.

12.6.2 Поряд з групою, яка виконує термінові роботи, повинні знаходитися ствольники, які повинні постійно подавати піну за допомогою піногенераторів. Особовий склад повинен бути одягнений у теплозахисні пожежні костюми і попередньо проінструктований.

12.7 Особовий склад пожежної охорони, що виконує роботи в зонах з підвищеною тепловою радіацією, повинен працювати в теплозахисних пожежних костюмах, а за необхідності – під прикриттям розпилених водяних струменів. Слід передбачити своєчасну заміну особового складу. Орієнтовний час перебування особового складу в зоні теплового випромінювання та безпечні відстані, слід визначати виходячи з технічних характеристик теплозахисних пожежних костюмів та інтенсивності теплового потоку. Інтенсивність теплового потоку можна визначати актинометрами.

12.8 Під час застосування вогнегасних порошків слід вжити заходи щодо недопущення потрапляння особового складу та персоналу підприємства в порошкову хмару. Особовий склад та персонал підприємства, який здійснює подавання вогнегасного порошку та виконує інші невідкладні роботи з гасіння пожежі в зоні можливого розповсюдження порошкової хмари, має бути забезпечений засобами захисту органів дихання.

12.9 Водії пожежних автомобілів, які забезпечують подавання вогнегасних речовин чи виконують інші роботи з гасіння пожежі і які можуть потрапити в зону задимлення або порошкової хмари, повинні мати засоби захисту органів дихання та за необхідності їх використовувати.

12.10 Для захисту органів дихання слід використовувати ізолювальні захисні дихальні апарати чи ізолювальні регенеративні респіратори.

12.11 Рятувальні пристрої, засоби індивідуального захисту, бойовий одяг і спорядження пожежних повинні відповідати вимогам відповідних державних стандартів та технічних вимог і бути сертифікованими в Україні.

Додаток А

до п.8.8 НД «Інструкція про порядок дій персоналу підприємств паливно-енергетичного комплексу під час гасіння пожеж і ліквідації наслідків аварій в резервуарних парках»

(довідковий)

ОСОБЛИВОСТІ ВІДКАЧУВАННЯ НАФТИ ТА НАФТОПРОДУКТІВ ІЗ РЕЗЕРВУАРІВ

Рішення щодо доцільності та можливості проведення операцій з відкачування (закачування) нафти (нафтопродукту, донної води) із резервуара, що горить, і сусідніх резервуарів КГП приймає після консультацій з інженерно-технічними працівниками та адміністрацією об’єкта. Ці технологічні операції виконуються тільки працівниками об’єкта.

Найбільшу небезпеку становить безпосередній вплив полум’я на сусідній резервуар під час його заповнення або відкачування з нього нафтопродукту. Під час відкачування нафтопродукту полум’я може проникнути всередину резервуара та призвести до вибуху пароповітряної суміші з наступним горінням. Під час заповнення сусіднього резервуара можливе виникнення горіння на його дихальних пристроях.

Під час відкачування нафтопродукту з резервуара, що горить, слід враховувати фактори, що ускладнюють гасіння:

– відкачуються нижні, не нагріті шари, у зв’язку з чим збільшується частка нагрітого пального в резервуарі, підвищується середньооб’ємна температура рідини і, як наслідок, збільшується необхідна для гасіння пожежі кількість сил і засобів;

– зі збільшенням відстані від пінозливу до поверхні рідини, що горить, на початку гасіння теплове випромінювання та конвекційні потоки інтенсивно руйнують піну та перешкоджають її накопиченню на поверхні пального;

– під час відкачування продукту відбувається опускання верхнього прогрітого шару нафтопродукту, зіткнення якого з водою, яка знаходиться у нижній частині резервуара, може призвести до викиду;

– у разі опускання рівня пального нижче опор понтона або плаваючої покрівлі горіння буде відбуватися під понтоном (плаваючою покрівлею).

Зі зниженням рівня горючої рідини нижче вузла керування хлопавкою може відбутися зрив троса, що тримає хлопавку, і перекриття трубопроводу, тобто в резервуарі залишиться близько 1 м нафтопродукту.

Формулу для визначення часу від початку пожежі до очікуваного моменту початку можливого викиду наведено в додатку Г.

Під час відкачування нафтопродукту чи нафти з резервуара, що горить, стінка його вище рівня горючої рідини повинна охолоджуватися на всю висоту.

Додаток Б

до п.9.13 НД «Інструкція про порядок дій персоналу підприємств паливно-енергетичного комплексу під час гасіння пожеж і ліквідації наслідків аварій в резервуарних парках»

(довідковий)

ОСОБЛИВОСТІ ГАСІННЯ ПОЖЕЖ У РЕЗЕРВУАРАХ В УМОВАХ НИЗЬКИХ ТЕМПЕРАТУР

Гасіння пожеж у резервуарах і резервуарних парках в умовах низьких температур (нижче 0С) ускладнюється тим, що, як правило, збільшується час зосередження достатніх сил і засобів для проведення пінної атаки. Вода, що подається по рукавних лініях, інтенсивно охолоджується і при досягненні 0ºС кристалізується з відкладенням льоду на стінках рукавної арматури та рукавів з утворенням шуги в основному потоці всередині рукава. Внаслідок зменшення перетину рукавної лінії виникає додатковий опір, що призводить до зниження витрат води, а в окремих випадках – до утворення льодових пробок (промерзання рукавів), і різко ускладнює процес гасіння. Повітряно-механічна піна середньої кратності в умовах низьких температур є малорухомою, швидко застигає, перетворюючись на снігову пористу масу.

Для обігріву кабін пожежних автомобілів, що задіяні на пожежі, доцільно встановлювати додаткові обігрівачі та утеплювати кабіни.

Для обігріву насосів, розташованих у задньому відсіку, рекомендується використовувати пальники інфрачервоного випромінювання.

Автомобілі «ПНС-110» повинні прямувати до місця пожежі з працюючим двигуном насосної установки.

Поблизу від місця пожежі доцільно організовувати пункти обігріву особового складу, частіше здійснювати зміну людей, що забезпечують охолодження резервуарів і роботу техніки.

Додаток В

до п.10.4 НД «Інструкція про порядок дій персоналу підприємств паливно-енергетичного комплексу під час гасіння пожеж і ліквідації наслідків аварій в резервуарних парках»

(довідковий)

КЛАСИФІКАЦІЯ РЕЗЕРВУАРІВ І РЕЗЕРВУАРНИХ ПАРКІВ

Для зберігання нафти та нафтопродуктів в Україні використовуються металеві та залізобетонні резервуари.

Найбільш поширеними як в нашій країні, так і за кордоном є вертикальні сталеві резервуари («РВС»). За конструктивними особливостями вертикальні сталеві резервуари для зберігання нафти та нафтопродуктів з тиском насичених парів не вище 93,3 кПа поділяються на резервуари таких типів:

– з плаваючою покрівлею («ПП»);

– з стаціонарною покрівлею без понтона («СП»);

– з стаціонарною покрівлею з понтоном («СПП»).

У залежності від температури спалаху нафти (нафтопродукту) та тиску насичених парів при температурі зберігання приймаються такі типи резервуарів:

1. Для ЛЗР з тиском насичених парів понад 26,6 кПа (200 мм рт.ст.) до 93,3 кПа (700 мм рт.ст.) при температурі зберігання в залежності від умов експлуатації:

– резервуари з плаваючою покрівлею або понтоном;

– резервуари зі стаціонарною покрівлею, обладнані газовою обв’язкою або установкою уловлювання легких фракцій (УЛФ).

Зберігання авіаційних бензинів і палив для реактивних двигунів у резервуарах з плаваючою покрівлею не допускається.

2. Для ЛЗР з тиском насичених парів менше 26,6 кПа (200 мм рт.ст.) при температурі зберігання, а також для ГР – резервуари зі стаціонарною покрівлею без газової обв’язки.

Геометричні характеристики основних типів сталевих вертикальних резервуарів наведено в табл. В.1.

Стінки вертикальних сталевих резервуарів складаються з металевих листів, як правило, розміром 1,5  3 м або 1,5  6 м, причому товщина нижнього поясу стінок резервуара коливається в межах від 6 мм («РВС-1000») до 25 мм («РВС-120000») у залежності від ємності резервуара. Товщина верхнього поясу складає від 4 мм до 10 мм. Верхній зварювальний шов з покрівлею резервуара виконується послабленим з метою запобігання руйнуванню резервуара у випадку вибуху пароповітряної суміші всередині замкненого об’єму резервуара.

Для зберігання відносно невеликих кількостей нафтопродуктів використовуються горизонтальні сталеві резервуари місткістю до 1000 м³. Крім сталевих резервуарів, у деяких випадках використовують також залізобетонні.

Таблиця В.1 – Геометричні характеристики резервуарів типу РВС

Резервуари можуть установлюватися на землі або під землею. Підземними називають резервуари, що заглиблені в ґрунт чи обсипані ґрунтом, коли найвищий рівень рідини, що в ньому зберігається, знаходиться не менше ніж на 0,2 м нижче мінімальної планувальної відмітки прилеглої площини, а також резервуари, що мають насипку не менше ніж на 0,2 м вище допустимого рівня нафтопродукту в резервуарі та ширину не менше ніж 3 м. Наземними називають резервуари, у яких днище знаходиться на одному рівні або вище мінімальної планувальної відмітки прилеглої площини в межах 3 м від стінки резервуара. Усі резервуари обладнують дихальною арматурою для вирівнювання тиску всередині резервуара з тиском навколишнього середовища під час закачування або відкачування нафти (нафтопродукту) приймально-роздавальними пристроями, а за необхідності, особливо у разі зберігання нафти і темних нафтопродуктів, системами розмивання донних відкладень.

Приймально-роздавальні пристрої резервуарів для зберігання світлих і темних нафтопродуктів можуть відрізнятися за конструкцією. У першому випадку приймально-роздавальний пристрій складається з приймально-роздавального патрубка, хлопавки, механізму відкриття та закриття хлопавки, до якого входять лебідка і трос, перепускного пристрою та трубопроводу. У другому випадку замість хлопавки використовується підйомна труба, яка є продовженням приймально-роздавального патрубка і з’єднана з останнім за допомогою шарніру.