Кодекс 436-IV. Хозяйственный кодекс Украины


ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ<br> <br> <br> ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20,<br> N 21-22, ст.144 )<br> <br>{ Iз змінами, внесеними згідно із Законами<br> N 2424-IV ( <A HREF="190120">2424-15</A> ) від 04.02.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.205<br> N 2452-IV ( <A HREF="193819">2452-15</A> ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.257<br> N 2454-IV ( <A HREF="194011">2454-15</A> ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259<br> N 2505-IV ( <A HREF="193971">2505-15</A> ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,<br> ст.267<br> N 2664-IV ( <A HREF="205119">2664-15</A> ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 31, ст.420<br> N 2668-IV ( <A HREF="203331">2668-15</A> ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 29, ст.384<br> N 2705-IV ( <A HREF="204815">2705-15</A> ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.427<br> N 2738-IV ( <A HREF="205583">2738-15</A> ) від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 34, ст.434<br> N 3164-IV ( <A HREF="225216">3164-15</A> ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.101<br> N 3201-IV ( <A HREF="226055">3201-15</A> ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 13, ст.110 <br> N 3202-IV ( <A HREF="225217">3202-15</A> ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.117<br> N 3205-IV ( <A HREF="241283">3205-15</A> ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.118<br> N 3480-IV ( <A HREF="243681">3480-15</A> ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268<br> N 3528-IV ( <A HREF="244981">3528-15</A> ) від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 34, ст.291<br> N 3541-IV ( <A HREF="245061">3541-15</A> ) від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.296<br> N 133-V ( <A HREF="264204">133-16</A> ) від 14.09.2006, ВВР, 2006, N 43, ст.414<br> N 358-V ( <A HREF="271041">358-16</A> ) від 16.11.2006, ВВР, 2007, N 2, ст.15<br> N 424-V ( <A HREF="275442">424-16</A> ) від 01.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.67<br> N 483-V ( <A HREF="274173">483-16</A> ) від 15.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.77<br> N 549-V ( <A HREF="278149">549-16</A> ) від 09.01.2007, ВВР, 2007, N 12, ст.106<br> N 523-VI ( <A HREF="414543">523-17</A> ) від 18.09.2008<br> N 639-VI ( <A HREF="420528">639-17</A> ) від 31.10.2008 }<br> <br> <br> <br> Господарський кодекс України встановлює відповідно до<br>Конституції України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ) правові основи господарської<br>діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності<br>суб'єктів господарювання різних форм власності.<br> <br> Господарський кодекс України має на меті забезпечити<br>зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток<br>підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного<br>виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог<br>Конституції України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ), утвердити суспільний<br>господарський порядок в економічній системі України, сприяти<br>гармонізації її з іншими економічними системами.<br> <br> <a name="RI"></a>Розділ I<br> ОСНОВНI ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДIЯЛЬНОСТI<br> <br> <a name="G1"></a>Глава 1<br> ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ<br> <br> <a name="S1"></a>Стаття 1. Предмет регулювання<br> <br> 1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в<br>Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі<br>організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами<br>господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками<br>відносин у сфері господарювання.<br> <br> <a name="S2"></a>Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання<br> <br> 1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти<br>господарювання, споживачі, органи державної влади та органи<br>місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а<br>також громадяни, громадські та інші організації, які виступають<br>засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них<br>організаційно-господарські повноваження на основі відносин<br>власності.<br> <br> <a name="S3"></a>Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини<br> <br> 1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється<br>діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного<br>виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції,<br>виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають<br>цінову визначеність.<br> <br> 2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення<br>економічних і соціальних результатів та з метою одержання<br>прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -<br>підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без<br>мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).<br> <br> 3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на<br>створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх<br>функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів<br>господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності<br>негосподарюючих суб'єктів.<br> <br> 4. Сферу господарських відносин становлять<br>господарсько-виробничі, організаційно-господарські та<br>внутрішньогосподарські відносини.<br> <br> 5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що<br>виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому<br>здійсненні господарської діяльності.<br> <br> 6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому<br>Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами<br>господарювання та суб'єктами організаційно-господарських<br>повноважень у процесі управління господарською діяльністю.<br> <br> 7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між<br>структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини<br>суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.<br> <br> <a name="S4"></a>Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з<br> іншими видами відносин<br> <br> 1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:<br> <br> майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються<br>Цивільним кодексом України ( <A HREF="127234">435-15</A> );<br> <br> земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо<br>використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та<br>об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;<br> <br> трудові відносини;<br> <br> фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що<br>виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх<br>рівнів;<br> <br> адміністративні та інші відносини управління за участі<br>суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або<br>місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською<br>компетенцією, і безпосередньо не здійснює<br>організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта<br>господарювання.<br> <br> 2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів<br>господарювання визначаються цим Кодексом.<br> <br> 3. До господарських відносин, що виникають із торговельного<br>мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства<br>України ( <A HREF="16934">176/95-ВР</A> ), застосовуються правила цього Кодексу.<br> <br> <a name="S5"></a>Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері<br> господарювання<br> <br> 1. Правовий господарський порядок в Україні формується на<br>основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання<br>економічних відносин суб'єктів господарювання та державного<br>регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної<br>вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність<br>та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної,<br>соціальної, правової держави.<br> <br> 2. Конституційні основи правового господарського порядку в<br>Україні становлять: право власності Українського народу на землю,<br>її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які<br>знаходяться в межах території України, природні ресурси її<br>континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що<br>здійснюється від імені Українського народу органами державної<br>влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених<br>Конституцією України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ); право кожного громадянина<br>користуватися природними об'єктами права власності народу<br>відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх<br>суб'єктів права власності і господарювання, соціальної<br>спрямованості економіки, недопущення використання власності на<br>шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися<br>і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї<br>інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права<br>власності рівними перед законом, непорушності права приватної<br>власності, недопущення протиправного позбавлення власності;<br>економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку<br>діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом<br>правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою<br>захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення<br>зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного<br>обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення<br>правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно<br>законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання<br>екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою<br>належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів;<br>взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в<br>Україні принципу верховенства права.<br> <br> 3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері<br>господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого<br>правового господарського порядку, додержуючись вимог<br>законодавства.<br> <br> <a name="S6"></a>Стаття 6. Загальні принципи господарювання<br> <br> 1. Загальними принципами господарювання в Україні є:<br> <br> забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист<br>державою усіх суб'єктів господарювання;<br> <br> свобода підприємницької діяльності у межах, визначених<br>законом;<br> <br> вільний рух капіталів, товарів та послуг на території<br>України;<br> <br> обмеження державного регулювання економічних процесів у<br>зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості<br>економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві,<br>екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки<br>суспільства і держави;<br> <br> захист національного товаровиробника;<br> <br> заборона незаконного втручання органів державної влади та<br>органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські<br>відносини.<br> <br> <a name="S7"></a>Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської<br> діяльності<br> <br> 1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією<br>України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ), цим Кодексом, законами України,<br>нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету<br>Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів<br>державної влади та органів місцевого самоврядування, а також<br>іншими нормативними актами.<br> <br> <a name="G2"></a>Глава 2<br> ОСНОВНI НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТI ДЕРЖАВИ<br> I МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ<br> <br> <a name="S8"></a>Стаття 8. Участь держави, органів державної влади, органів<br> місцевого самоврядування в господарській<br> діяльності<br> <br> 1. Держава, органи державної влади та органи місцевого<br>самоврядування не є суб'єктами господарювання.<br> <br> 2. Рішення органів державної влади та органів місцевого<br>самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі<br>формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з<br>адміністративних та інших відносин управління, крім<br>організаційно-господарських, в яких орган державної влади або<br>орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним<br>господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в<br>межах його владних повноважень.<br> <br> 3. Господарська компетенція органів державної влади та<br>органів місцевого самоврядування реалізується від імені<br>відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь<br>держави, органів державної влади та органів місцевого<br>самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише<br>на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені<br>Конституцією ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ) та законами України.<br> <br> <a name="S9"></a>Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики<br> <br> 1. У сфері господарювання держава здійснює довгострокову<br>(стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну<br>політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження<br>інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних<br>верств і населення в цілому.<br> <br> 2. Економічна стратегія - обраний державою курс економічної<br>політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на<br>вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань,<br>завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки<br>держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і<br>національного багатства, підвищення народного добробуту.<br>Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей<br>народного господарства, засобів та способів їх реалізації,<br>виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають<br>місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи<br>законні інтереси суб'єктів господарювання.<br> <br> 3. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань,<br>засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного<br>курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в<br>поточному періоді розвитку народного господарства.<br> <br> 4. Правове закріплення економічної політики здійснюється<br>шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у<br>прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України<br>та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів<br>України, цільових програмах економічного, науково-технічного і<br>соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.<br> <br> <a name="S10"></a>Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави<br> <br> 1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються<br>державою, є:<br> <br> структурно-галузева політика, спрямована на здійснення<br>державою прогресивних змін у структурі народного господарства,<br>удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій,<br>стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний<br>прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції<br>та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є<br>промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної<br>політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс<br>заходів стимулюючого впливу;<br> <br> інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам<br>господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів<br>на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва,<br>переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети<br>структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і<br>відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за<br>ним;<br> <br> амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам<br>господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов<br>забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і<br>невиробничих фондів переважно на якісно новій<br>техніко-технологічній основі;<br> <br> політика інституційних перетворень, спрямована на формування<br>раціональної багатоукладної економічної системи шляхом<br>трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення<br>економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів,<br>забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і<br>господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами<br>господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного<br>господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних<br>структур;<br> <br> цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин<br>обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в<br>процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної<br>паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності,<br>а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;<br> <br> антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення<br>оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів<br>господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення<br>проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері<br>монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості<br>продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально<br>орієнтованої економіки;<br> <br> бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та<br>раціоналізацію формування доходів і використання державних<br>фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій<br>у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих<br>інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного<br>боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі<br>національного доходу;<br> <br> податкова політика, спрямована на забезпечення економічно<br>обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів<br>господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної<br>діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної<br>справедливості та конституційних гарантій прав громадян при<br>оподаткуванні їх доходів;<br> <br> грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення<br>народного господарства економічно необхідним обсягом грошової<br>маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів<br>суб'єктів господарювання та населення до банківської системи,<br>стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби<br>функціонування і розвитку економіки;<br> <br> валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання<br>паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют,<br>стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне<br>використання;<br> <br> зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання<br>державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами<br>господарювання та захист національного ринку і вітчизняного<br>товаровиробника.<br> <br> 2. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує<br>раціональне використання та повноцінне відтворення природних<br>ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.<br> <br> 3. У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну<br>політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і<br>доходів населення, політику зайнятості, політику соціального<br>захисту та соціального забезпечення.<br> <br> <a name="S11"></a>Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і<br> соціального розвитку<br> <br> 1. Здійснення державою економічної стратегії і тактики у<br>сфері господарювання спрямовується на створення економічних,<br>організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання<br>враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних<br>документів економічного і соціального розвитку.<br> <br> 2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та<br>розроблення програм економічного і соціального розвитку України,<br>система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а<br>також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання<br>прогнозних і програмних документів економічного і соціального<br>розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади<br>і органів місцевого самоврядування у цих питаннях.<br> <br> 3. Основними формами державного планування господарської<br>діяльності є Державна програма економічного та соціального<br>розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні<br>програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок<br>розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про<br>державні програми.<br> <br> 4. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи<br>виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до<br>Конституції України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ) розробляють і затверджують<br>програми соціально-економічного та культурного розвитку<br>відповідних адміністративно-територіальних одиниць та здійснюють<br>планування економічного і соціального розвитку цих одиниць.<br> <br> 5. Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні<br>інтереси, відображені в програмних документах економічного і<br>соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом<br>пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.<br> <br> <a name="S12"></a>Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської<br> діяльності<br> <br> 1. Держава для реалізації економічної політики, виконання<br>цільових економічних та інших програм і програм економічного і<br>соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми<br>регулювання господарської діяльності.<br> <br> 2. Основними засобами регулюючого впливу держави на<br>діяльність суб'єктів господарювання є:<br> <br> державне замовлення; { Абзац другий частини другої статті 12<br>із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( <A HREF="241283">3205-15</A> ) від<br>15.12.2005 }<br> <br> ліцензування, патентування і квотування;<br> <br> сертифікація та стандартизація;<br> <br> застосування нормативів та лімітів;<br> <br> регулювання цін і тарифів;<br> <br> надання інвестиційних, податкових та інших пільг;<br> <br> надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.<br> <br> 3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів<br>засобів державного регулювання господарської діяльності<br>визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також<br>програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та<br>скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих<br>категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до<br>цього Кодексу та інших законів.<br> <br> 4. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а<br>також перелік видів діяльності, в яких забороняється<br>підприємництво, встановлюються Конституцією України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> )<br>та законом.<br> <br> <a name="S13"></a>Стаття 13. Державне замовлення<br>{ Назва статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом<br>N 3205-IV ( <A HREF="241283">3205-15</A> ) від 15.12.2005 }<br> <br> 1. Державне замовлення є засобом державного регулювання<br>економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі<br>складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для<br>пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на<br>поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання<br>послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми<br>власності.<br> <br> 2. Державний контракт - це договір, укладений державним<br>замовником від імені держави з суб'єктом господарювання -<br>виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні<br>та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські<br>відносини.<br> <br> 3. Поставки продукції для пріоритетних державних потреб<br>забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та<br>інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку,<br>визначеному законом.<br> <br> <br> { Частину четверту статті 13 виключено на підставі Закону<br>N 3205-IV ( <A HREF="241283">3205-15</A> ) від 15.12.2005 }<br> <br> <br> 5. Засади та загальний порядок формування державного<br>замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт,<br>надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб<br>визначаються законом.<br> <br> 6. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками<br>(закупівлею) для пріоритетних державних потреб<br>сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та<br>військової техніки, а також інших спеціально визначених<br>(специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.<br>{ Стаття 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV<br>( <A HREF="241283">3205-15</A> ) від 15.12.2005 }<br>