---

діяльність здійснюється за їх загальною згодою.

Якщо учасники договору про сумісну діяльність за згодою між

собою доручили керівництво їх сумісною діяльністю одному з

учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних

справ учасників договору.

Особа, якій доручено ведення спільних справ учасників

договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності,

підписаної іншими учасниками договору.

С т а т т я 432. Спільне майно учасників договору

Для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу,

учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи

іншим майном або трудовою участю.

Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також

майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності,

є їх спільною власністю.

Учасник договору про сумісну діяльність не вправі

розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших

учасників договору.

С т а т т я 433. Спільні витрати і збитки учасників

договору

Порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну

діяльність, і збитків, що виникли в результаті сумісної

діяльності, визначається договором.

Якщо договором такий порядок не передбачений, спільні витрати

і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників

договору (стаття 432 цього Кодексу), а суми, яких не вистачає,

розподіляються між учасниками договору пропорціонально їх внескам

у спільне майно.

С т а т т я 434. Правила про окремі види сумісної

діяльності

Окремі види сумісної діяльності регулюються відповідно до

цього Кодексу постановами Ради Міністрів Української РСР.

Глава 39.

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ПУБЛІЧНОГО ОБІЦЯННЯ

ВИНАГОРОДИ (ОГОЛОШЕННЯ КОНКУРСУ)

С т а т т я 435. Обов'язки організації, що оголосила

конкурс

Публічне обіцяння спеціальної винагороди (премії) за краще

виконання певної роботи (оголошення конкурсу), дане державною,

кооперативною або іншою громадською організацією, зобов'язує цю

організацію сплатити обіцяну винагороду особі, робота якої визнана

достойною винагороди відповідно до умов конкурсу.

Оголошення про конкурс повинно містити виклад завдання, строк

його виконання, розмір винагороди, місце подання, порядок і строк

порівнювальної оцінки робіт і може містити інші умови конкурсу.

Конкурс може оголошуватись організаціями, яким це право

надано їх статутами (положеннями) або законодавством Союзу РСР і

Української РСР.

С т а т т я 436. Зміна умов конкурсу

Зміна умов конкурсу допускається лише в межах строку,

встановленого для подання робіт.

Про зміни умов конкурсу повинно бути повідомлено учасникам

конкурсу в тому ж порядку, в якому конкурс був оголошений.

С т а т т я 437. Рішення про виплату винагороди (премії)

Рішення про виплату винагороди (премії) повинно бути винесено

і повідомлено учасникам конкурсу в строк, встановлений оголошенням

про конкурс, і в порядку, визначеному цим оголошенням.

С т а т т я 438. Використання премійованих за конкурсом

творів науки, літератури, мистецтва

Якщо конкурс оголошений на твори літератури, науки або

мистецтва, організація набуває право використати премійовані твори

передбаченим в оголошенні про конкурс способом. Автори цих творів

зберігають право на одержання винагороди за використання твору

(стаття 475 цього Кодексу), якщо інше не встановлено оголошенням

про конкурс.

С т а т т я 439. Повернення учасникам конкурсу

представлених робіт

Організація, що оголосила конкурс, зобов'язана повернути

роботи, не удостоєні винагороди (премії), учасникам конкурсу, якщо

інше не передбачено оголошенням про конкурс.

Глава 40.

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ

С т а т т я 440. Загальні підстави відповідальності за

заподіяння шкоди

Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода,

заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка

заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків,

передбачених законодавством Союзу РСР.

Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування,

якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню

лише у випадках, передбачених законом.

(із змінами, внесеними Указом ПВР N 2444-11 від 27.06.86)

С т а т т я 440-1. Відшкодування моральної (немайнової)

шкоди

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або

організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права,

відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе,

що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода

відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за

рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті

позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду,

фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших

негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів

заробітної плати.

(Кодекс доповнено статтею згідно з Законом N 3188-12 від 6.05.93)

С т а т т я 441. Відповідальність організації за шкоду,

заподіяну з вини її працівників

Організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її

працівників під час виконання ними своїх трудових (службових)

обов'язків.

С т а т т я 442. Відповідальність за шкоду, заподіяну

незаконними діями державних і громадських

організацій, а також службових осіб

Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і

громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними

службових обов'язків у галузі адміністративного управління,

відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього

Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну

такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку,

встановленому законом.

(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

С т а т т я 443. Відповідальність за шкоду, заподіяну

незаконними діями органів дізнання,

попереднього слідства, прокуратури і

суду

Шкода, заподіяна громадянинові внаслідок незаконного

засудження, незаконного притягнення до кримінальної

відповідальності, незаконного застосування взяття під варту як

запобіжного заходу, незаконного накладення адміністративного

стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, відшкодовується

державою в повному обсязі незалежно від вини службових осіб

органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в

порядку, встановленому законом.

(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

С т а т т я 444. Шкода, заподіяна в стані необхідної

оборони

Не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної

оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі.

С т а т т я 445. Відповідальність за шкоду, заподіяну у

стані крайньої необхідності

Шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути

відшкодована особою, яка її заподіяла.

Враховуючи обставини, при яких була заподіяна така шкода, суд

може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу, в

інтересах якої діяла особа, яка заподіяла шкоду, або звільнити від

відшкодування шкоди повністю чи частково як цю третю особу, так і

того, хто заподіяв шкоду.

С т а т т я 446. Відповідальність за шкоду, заподіяну

неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти

років

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти

років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не

доведуть, що шкода сталася не з їх вини.

Якщо неповнолітній, який не досяг п'ятнадцяти років, заподіє

шкоду в той час, коли він перебував під наглядом учбового,

виховального або лікувального закладу, вони несуть майнову

відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з

їх вини.

С т а т т я 447. Відповідальність за шкоду, заподіяну

неповнолітнім віком від п'ятнадцяти до

вісімнадцяти років

Неповнолітній віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років

відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних підставах (статті

440, 445, 450 цього Кодексу).

У випадках, коли у неповнолітнього віком від п'ятнадцяти до

вісімнадцяти років немає майна або заробітку, достатнього для

відшкодування заподіяної ним шкоди, шкода у відповідній частині

повинна бути відшкодована його батьками (усиновителями) або

піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх

вини. Цей їх обов'язок припиняється по досягненні тим, хто

заподіяв шкоду, повноліття, а також в разі, коли у нього до

досягнення повноліття з'явиться майно або заробіток, достатній для

відшкодування шкоди.

С т а т т я 448. Відповідальність за шкоду, заподіяну

громадянином, визнаним недієздатним

За шкоду, заподіяну громадянином, визнаним недієздатним

(стаття 16 цього Кодексу), відповідає його опікун або організація,

які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що

шкода виникла не з їх вини.

С т а т т я 449. Відповідальність за шкоду, заподіяну

громадянином, нездатним розуміти значення

своїх дій

Дієздатний громадянин, що заподіяв шкоду в такому стані, коли

він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, не

відповідає за заподіяну ним шкоду. Проте він не звільняється від

відповідальності, якщо сам приведе себе в такий стан вживанням

алкоголю чи наркотиків або іншим способом.

С т а т т я 450. Відповідальність за шкоду, заподіяну

джерелом підвищеної небезпеки

Організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з

підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації,

промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.),

зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної

небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок

непереборної сили або умислу потерпілого.

С т а т т я 451. Відповідальність за шкоду, спільно

заподіяну кількома особами

Особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну

відповідальність перед потерпілим.

С т а т т я 452. Право регресу до винної особи

Особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншого, має

право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі

виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено

законом.

Батьки (усиновителі), опікун або піклувальник, а також

організації, зазначені в статтях 446 і 448 цього Кодексу, які

відшкодували шкоду, заподіяну неповнолітнім або особою, визнаною

недієздатною, не мають права регресу до цих осіб.

С т а т т я 453. Способи відшкодування шкоди

Присуджуючи відшкодування шкоди, суд, арбітраж або

третейський суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу,

відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того

ж роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або

повністю відшкодувати заподіяні збитки.

С т а т т я 454. Врахування вини потерпілого і майнового

стану особи, яка заподіяла шкоду

Якщо груба необережність самого потерпілого сприяла

виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини

потерпілого (а при вині заподіювача шкоди — і залежно від ступеня

його вини) розмір відшкодування, якщо інше не передбачено законом

Союзу РСР, повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди

повинно бути відмовлено.

Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної

громадянином, залежно від його майнового стану.

(із змінами, внесеними Указом ПВР N 1736-08 від 5.06.73)

С т а т т я 455. Відшкодування шкоди в разі ушкодження

здоров'я

В разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я

організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані

відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати

або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати,

викликані ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування,

сторонній догляд тощо).

С т а т т я 456. Відповідальність за ушкодження здоров'я і

смерть громадянина, пов'язаних з

виконанням ним трудових обов'язків

У разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження

здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків,

організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані

відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток,

а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та особам, які

перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в

установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи,

одержувані працівником, не враховуються.

В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають

непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або

мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а