e - перевідний коефіцієнт (табл. 5.2 (додаток 2)).
У разі коли ОПУ менше ніж 0,8H, значення W необхідно визначати за формулами
(6.3)
або
(6.4)
З урахуванням взаємодії зарядів W необхідно визначати за формулою
W = Wi (1,6 - 0,5m), м.(6.5)
За умов великих значень ОПУ для його подолання та забезпечення задовільного пророблення підошви уступу необхідно застосовувати метод підривання парнозближених свердловин, які розташовують одна від одної на відстані (4 - 6)-d.
У цьому разі величину ЛНО необхідно розраховувати за формулами
(6.6)
або
(6.7)
Розрахункова величина W повинна забезпечувати безпечну відстань W б від бурового станка до верхньої бровки уступу, яка визначається за формулою
перебуру становить (10 - 15)-d відповідно до зростання міцності порід. Визначати величину перебуру
необхідно за формулою
і„б = 0,5qW, м.(6.9)
Qф = P (L - ізаб - іі), кг,(6.10)
деіі- довжина інертного проміжку, м.
При цьому необхідно враховувати, що формула (5.6) визначає величину заряду для умов першого ряду свердловин. Масу зарядів для другого та наступних рядів необхідно збільшувати на 10 - 12 %, що уточнюється проведенням дослідних масових вибухів.
Короткоуповільнений режим підривання дозволяє шляхом застосування схем комутації та підбором інтервалів уповільнення управляти направленістю, величиною та формою розвалу гірської маси та рівнем безпеки масових вибухів. Для цього необхідно використовувати врубові схеми, коли першою підривається група зарядів, розташування яких дає напрямок руху решті обсягу масиву, що руйнується. Для подолання ОПУ та формування ефективної врубової порожнини відстань між свердловинами врубової групи повинна бути зменшена до значення (0,6 - 0,7)-W.
Короткоуповільнений спосіб підривання дозволяє шляхом зміни послідовності ініціювання груп зарядів у достатньо широкому діапазоні змінювати коефіцієнт зближення зарядів. Комутація вибухової мережі за діагональною схемою при квадратній сітці свердловин дає змогу суттєво зменшити фактичне значення ОПУ для кожного окремого заряду. При цьому фактичний коефіцієнт зближення збільшується з 1 до 8, а величина ОПУ зменшується у 2 і більше разів. Схема для розрахунку фактичної величини коефіцієнта зближення наведена на рис. 6.2 (додаток 12).
Раціональну ширину підпірної стіни необхідно визначати за формулою
2 YEyEg а- 1
(6.11)
м,
В = К? ■ W
де
коефіцієнт розпушування породи; Y = 0,04 - 0,2 коефіцієнт, який враховує витрати енергії вибуху на переміщення гірської маси;
E- модуль пружності гірської породи, кгс/см2;
СТ- границя міцності гірської породи на стиснення, кгс/см2.
Ширина підпірної стіни повинна становити для кар'єрів з видобутку вапняку 10 - 12 м, для залізорудних кар'єрів - 20 - 25 м.
Підривання в зажатому середовищі необхідно здійснювати не менше ніж при чотирьох рядах свердловин та збільшенні загальної величини розрахункової питомої ваги заряду на 15 - 30 %.
ак = 22<Д,-ку, м,(6.12)
де d,, - діаметр заряду (патрона), м;
коефіцієнт затиску: для повного обтискання (умови траншеї, котловану) к = 0,25, для оконтурювання
k - уступів при кількості рядів свердловин 3 і більше к = 1,0, при кількості рядів свердловин менше трьох к = 1,1;
коефіцієнт геологічних умов: ку = 1,0 при відсутності явно визначеної тріщинуватості, ку = 0,9 при куті
ky - 90° між основною системою тріщинуватості та площиною оконтурювання й ку = 0,85 при куті 20° - 70°, у разі збігу площини тріщин з лінією оконтурювання ку = 1,15.
Якщо діаметр патрона не дорівнює 32 мм, відстань між свердловинами необхідно приймати за значеннями, наведеними у четвертій колонці табл. 6.1 (додаток 15).
P1 я (0,4 * 0,6), кг/м,(6.13)
для слабких зруйнованих і вивітрених порід:
P1 я (0,2 * 0,3), кг/м.(6.14)
Якщо свердловина пробурена по неоднорідних породах, P1 необхідно приймати окремо для кожної породи.
ВідстаньЬк (рис. 6.4(додаток14)) між свердловинамирозпушуваннятаконтурнимисвердловинами необхідноприймативмежах10 - 20 діаметрів зарядів розпушування,прицьомунижнямежа
приймається для крутих пластів в'язких порід.
Після опускання заряду свердловину необхідно засипати забивним матеріалом на всю глибину.
Довжина забивки між устям свердловини та найближчим патроном повинна бути в межах 2 - 4 м.
Нижня межа приймається для непорушених, верхня - для вивітрених і порушених порід та для порушеної покрівлі уступу (шару), що відпрацьовується внаслідок її пошкодження від вибухів, проведених на горизонті, який лежить вище.
Якщо розпушування породи проводиться підриванням зарядів у горизонтальних або слабопохи- лих свердловинах, що розташовуються в підошві укосу уступу, вони не повинні добурюватися до свердловин попереднього відколу приблизно на 7 - 10 діаметрів заряду.
Відстань між шпурами повинна становити 0,5 - 0,7 товщини "негабариту", а відстань від шпуру до найближчої бокової поверхні не повинна бути більшою його глибини.
У разі коли неможливо або недоцільно проводити буріння для розміщення зарядів у негабаритних фракціях породи, необхідно застосовувати зовнішні (накладні) заряди, вага яких визначається згідно з формулою (5.34). При цьому товщина заряду повинна бути не меншою критичного діаметра ВР, що застосовують.
При розташуванні шпурів необхідно враховувати задані розміри блока, що відокремлюється, наявність чи відсутність тріщин, їх параметрів, кліважу та контактів між природними окремостями. Відстань між шпурами в ряді встановлюється дослідним шляхом, починаючи з 0,2 - 0,3 м. Діаметр шпурів необхідно приймати не більше 36 мм, а діаметр свердловин - не більше 105 мм.
Для зменшення відходів і збільшення виходу товарного блочного каменю необхідно під час відокремлення монолітів від масиву створити чотири оголені сторони. Груди вибою та майданчик уступу є двома оголеними площинами, третя площина створюється за рахунок випередження вибою на уступах або/та з урахуванням природних вертикальних тріщин.
Щоб запобігти тріщиноутворенню й звести до мінімуму кількість тріщин і мікротріщин у блоках при видобутку штучного каменю, як ВР необхідно застосовувати димний порох. Залежно від розміщення природних окремостей і розмірів моноліту, який відокремлюється, величина зарядів встановлюється керівником вибухових робіт, виходячи з об'єму моноліту та питомих витрат димного пороху, які не повинні перевищувати 0,3 кг на м3 каменю.
Порохові заряди дозволяється ініціювати від полум'я ВШ, електрозапалу або ДТТТА-6. Ініціювальний кінець шнура необхідно зв'язувати вузлом і на згинах підрізати.
Забивку шпурів (свердловин), заряджених порохом, необхідно проводити в такій послідовності: на заряд пороху необхідно накласти невеликий паперовий пиж, поверх якого дослати 1 - 2 глиняних пижів; частину шпуру, яка залишилась, необхідно забити відсівом, надійно ущільнюючи набійником. Сухі шпури необхідно заряджати насипом, обводнені - попередньо запатронованим порохом. Патрони необхідно покрити речовиною, що відштовхує воду, або розмістити у поліетиленовій оболонці.
При застосуванні гідрозаряду в шпур необхідно опустити відрізок ДШ, який не доводиться до дна шпуру на 10 см, після цього в шпур необхідно залити воду до рівня на 10 см нижче його устя. На поверхні моноліту монтують вибухову мережу з ДШ. При великих відстанях між шпурами дозволяється застосування подвійної нитки ДШ у шпурах. Поверхневу вибухову мережу дозволяється монтувати також із ЕД миттєвої дії, де до кожного відрізка ДШ необхідно монтувати ЕД.
При виколюванні блоків для зменшення негативної дії вибуху на товарний камінь з утворенням мікротріщин дозволяється застосовувати комбіновану схему вибухових робіт. При цьому необхідно чергувати заряджання одного шпуру порохом, наступного - гідрозарядом, знову - порохом і знову - гідрозарядом і так далі.
Q = дфУб, кг,(6.15)
деУб - об'єм блока, що відокремлюється від масиву, м3.
Величину q^, необхідно визначати дослідним шляхом. Для димного пороху вона знаходиться в межах 0,05 - 0,3 кг/м3.