2.22. Усі базисні та витратні склади ВМ, а також склади для тимчасового та короткотермінового зберігання ВМ охороняються відповідно до порядку, визначеного законодавством.

2.23. Пропускний режим на складах ВМ повинен визначати:

порядок проходження на об'єкт;

порядок вивезення та винесення ВМ;

облаштування службових приміщень для охорони (караульні та сторожові приміщення, контрольно-пропускні та проїзні пункти).

Заходи з пропускного режиму затверджуються наказом суб'єкта господарювання, який погоджується з відповідним місцевим органом внутрішніх справ. З ним ознайомлюють усіх працівників складу ВМ під розпис.

2.24. Для проходу та проїзду на територію складу ВМ і з його території, а також вивезення і винесення ВМ вводяться перепустки. Порядок їх оформлення визначає своїм наказом керівник суб'єкта господарювання.


3. Поверхневі і напівпоглиблені постійні склади ВМ


3.1. Поверхневі та напівпоглиблені постійні склади ВМ повинні відповідати таким вимогам:

дороги, залізничні колії й під'їзні шляхи повинні постійно бути чистими та у справному стані;

сховища розташовують таким чином, щоб забезпечувався вільний підхід і під'їзд до кожного з них;

відстань між окремими сховищами, а також між сховищами та іншими будівлями та спорудами на території складу ВМ та поза його межами повинна бути не менше встановлених протипожежних розривів і безпечних відстаней за передачі детонації;

мати огорожу та заборонену зону шириною не менше ніж 50 м зовні від огорожі. Межі забороненої зони та порядок її використання визначаються суб'єктом господарювання за погодженням з місцевими органами внутрішніх справ та пожежного нагляду. На межах забороненої зони встановлюють попереджувальні знаки;

мати блискавкозахист;

мати водовідвідні канави з відповідним ухилом дна.

3.2. Територія складу ВМ та забороненої зони навколо складу ВМ повинна бути очищена від дерев, чагарників, сухої трави, хмизу та інших легкозаймистих предметів.

3.3. На території складу дозволяється розташовувати лише такі будівлі та споруди:

сховища ВР і невибухових компонентів для виготовлення ВР;

сховища ЗІ;

майданчики для зберігання ВР, ЗІ, невибухових компонентів ВР у контейнерах;

будівлі (приміщення) для видавання ВМ;

допоміжні приміщення (сховища, майданчики);

будівлі для підготовки ВМ;

приймальні рампи та інші об'єкти, пов'язані з прийманням, зберіганням, виготовленням та відвантаженням ВМ;

пункти виготовлення ВР місцевого приготування, а також пункти підготовки ВР заводського виготовлення до механізованого заряджання;

місця стоянки автозмішувачів ВМ, змішувально-зарядних і транспортно-зарядних машин;

лабораторії;

прохідні будки;

караульні вишки;

будки для сторожових собак;

вишки (щогли, стовпи) з ліхтарями, прожекторами тощо;

сарай та щити для протипожежних засобів;

протипожежні водоймища;

туалети.

3.4. Відстань від огорожі до найближчого сховища слід брати не менше ніж 40 м. У гірських місцевостях цю відстань дозволяється зменшувати до 15 м за погодженням з органами внутрішніх справ. Огорожу слід споруджувати з колючого дроту, дерева, цегли, каміння, металу. Висота огорожі повинна бути не менше ніж 2 м, а по її верху (крім огорожі з колючого дроту) на металеві стрижні висотою не менше ніж 0,5 м необхідно натягувати колючий дріт в чотири окремі нитки. В огорожі обладнують ворота та хвіртку, які замикаються на замки.

3.5. За забороненою зоною складу ВМ в межах небезпечної зони дозволяється розташовувати такі будівлі та споруди:

полігон для випробування та знищення ВМ, спалювання (знищення) тари;

караульне приміщення;

адміністративно-побутове приміщення для персоналу складу;

пункти стоянки, обслуговування і заправки засобів механізації;

пункти перевантаження ВР із автозмішувачів до транспортно-зарядних машин;

котельні, склади палива;

пункти підготовки тари з-під ВР до утилізації;

водопровідні та каналізаційні насосні станції;

трансформаторні підстанції;

вольєри та будки для службових собак;

туалети.

Приміщення (сарай або накриття) для зберігання тари з-під ВМ допускається розташовувати в межах забороненої зони не ближче ніж 25 м від огорожі складу ВМ, а будівлі та споруди караульної служби - відповідно до вимог органів внутрішніх справ.

3.6. Загальна місткість базисного складу ВМ не обмежується з урахуванням того, щоб місткість окремого сховища не перевищувала 420 т ВМ (нетто) і 600 т аміачної селітри (далі - АС).

3.7. Загальну місткість усіх сховищ постійного витратного складу ВМ визначають з урахуванням того, щоб вона не перевищувала: ВР - 240 т, детонаторів - 300 тис. шт., детонувального шнура та НСІ - 400 тис. м, вогнепровідного шнура та засобів його підпалювання - без обмеження.

3.8. Граничнодопустима місткість кожного сховища постійних витратних складів ВМ не повинна бути більшою 120 т ВМ.

3.9. Допускається зберігати ВР, АС та інші компоненти ВР в контейнерах на спеціальних відкритих площадках на території складів ВМ. Місткість контейнерних площадок береться як для сховищ складів ВМ. На них контейнери дозволяється розміщувати в два яруси. Між рядами контейнерів необхідно залишати проходи, які забезпечують проїзд підйомно-транспортних механізмів.

3.10. Сховища ВМ постійних складів ВМ споруджують із неспалимих матеріалів, а їхні покрівлі - з неспалимих матеріалів або з покриттям неспалимою речовиною зсередини і зовні. Сховища повинні мати горища. У разі застосування для сховищ залізобетонних перекриттів - обладнання горищ не обов'язкове. На горищах забороняється зберігати будь-які предмети та матеріали. Для входу на горище необхідно мати спеціальну драбину, встановлену зовні сховища. Входи в сховища та на горища зачиняються на замки і опломбовуються. Ключі та пломбувальні щипці повинні знаходитись у завідувача складом ВМ.

3.11. Підлога в сховищах складів ВМ може бути дерев'яною, бетонною, асфальтовою або глинобитною, але обов'язково рівною і без щілин.

У сховищах, призначених для зберігання димних порохів, підлогу покривають м'якими матами.

3.12. У сховищах, призначених для видачі ВМ дрібними партіями, повинно бути не менше одного тамбура, спорудженого з неспалимих матеріалів, розміром не менше 2 х 2 м. Вхід через тамбур обладнується не менше ніж двома двостулковими дверима, які відкриваються назовні: перші з них ведуть знадвору в тамбур, другі - з тамбура в сховище. Зовнішні двері повинні бути суцільними, оббитими покрівельною сталлю, внутрішні - ґратчастими дерев'яними або металевими. Двері повинні мати надійні замки, а також контрольні замки.

У сховищах, що мають рампи і засоби механізації вантажо-розвантажувальних робіт (електронавантажувачі тощо), улаштовування тамбурів необов'язкове, але встановлюється двоє дверей.

3.13. Число входів у сховище ВМ визначається виходячи з того, щоб максимальна відстань від входу в сховище до найбільш віддаленої точки одного приміщення вздовж проходів була не більше ніж 15 м, а у разі механізації вантажо-розвантажувальних робіт - не більше ніж 25 м.

3.14. Вікна сховищ обладнують сталевими ґратами, виготовленими з прутка діаметром не менше ніж 15 мм, звареними в кожному перехресті так, щоб розмір отворів був не більше 150 х 150 мм. Кінці прутків замуровують у стіну на глибину не менше ніж 80 мм. Ґрати фарбують світлою фарбою. Шибки вікон повинні бути матовими або пофарбованими білою фарбою. Співвідношення світлової поверхні вікон до площі підлоги сховищ беруть від 1:25 до 1:30.

3.15. Якщо відстань від місць зберігання або переробки ВМ до будівель і споруд чи між ними менша ніж безпечні значення за передачі детонації, то навколо сховищ ВМ роблять вали з пластичних або сипучих ґрунтів.

Для насипання валів навколо сховищ ВМ забороняється використовувати скельні кускові (щебінь, гравій) та горючі (вугільний дрібняк, торф тощо) матеріали.

Вали повинні бути на 1,5 м вищими за верхній рівень штабеля (стелажа) з ВМ у сховищі. Ширину валів по верху беруть не менше ніж 1 м, а по низу - з урахуванням природного уклону ґрунту, з якого їх відсипають.

Основа валу повинна розміщуватись від стін сховища на відстані не менше ніж 1 м і не більше ніж 3 м (з боку тамбурів дозволено до 4 м), причому між підошвою валу і сховищем повинні бути водовідвідні канавки, які виходять за межі валів.

3.16. У разі повного обваловування сховища для улаштування виходів з нього вали повинні мати розрив, перед яким необхідно розташувати захисний вал, довжина якого береться з такого розрахунку, щоб пряма лінія, проведена в плані від найближчого рогу будинку через найближчу кінцеву точку гребеня головного валу і продовжена далі, проходила через гребінь захисного валу.

3.17. Вимоги до електроустаткування (розподільних пристроїв, підстанцій, аварійних джерел живлення, категорійності електроприймачів, забезпечення надійності тощо) визначаються в проекті складу ВМ з урахуванням вимог нормативних документів з електробезпеки.

3.18. Електроустаткування складів ВМ, силові й освітлювальні мережі повинні бути оснащені захистом від витоків струму і струмів короткого замикання, а також від ураження людей електричним струмом.

Заземлення електроустаткування складів ВМ виконується відповідно до правил експлуатації електроустановок.

3.19. Підходи до складу ВМ і сховищ ВМ повинні бути освітленими. Освітлення дозволяється виконувати по периметру огорожі складу ВМ.

3.20. Для освітлювальної мережі всередині сховищ застосовуються кабелі з неспалимою оболонкою. Кріплять кабелі до стін і стелі приміщень на відстані не більше ніж через 0,8 м у разі горизонтального і не більше ніж через 2 м - у разі вертикального прокладання кабелів. Для з'єднань і приєднань кабелів застосовують спеціальні муфти у вибухобезпечному виконанні.

3.21. Робоче стаціонарне освітлення складу ВМ здійснюють лампами (світильниками) від електромережі з лінійною напругою до 220 В. Використання переносних ламп, які живляться від електромережі, у всіх сховищах забороняється.

3.22. Як аварійне освітлення для сховищ складу дозволяється застосовувати рудникові акумуляторні світильники або ліхтарі з сухими елементами живлення (металеві корпуси повинні бути у гумових чохлах).

Якщо ВМ видають лише в світлий час доби, електроосвітлення сховища необов'язкове.

3.23. Вимикачі, запобіжники, розподільні щити, штепселі тощо встановлюють зовні будинку в закритих ящиках або в ізольованому приміщенні, оснащеному протипожежними засобами.

3.24. Адміністративно-побутові та караульні приміщення складу ВМ повинні бути забезпечені телефонним зв'язком. Якщо неможливо обладнати телефонний зв'язок, за погодженням з місцевим органом внутрішніх справ необхідно забезпечити склад ВМ двостороннім радіозв'язком. Між караульними постами і караульним приміщенням облаштовують двосторонній телефонний зв'язок. Засоби зв'язку розміщують поза вибухопожежонебезпечними приміщеннями.

3.25. Необхідність обладнання засобами охоронної та протипожежної сигналізації складів і сховищ визначається проектами, які розробляються та затверджуються в установленому порядку.

3.26. Усі склади ВМ обладнують протипожежними засобами. Номенклатура, кількість і місця розташування їх визначається проектом, погодженим з територіальними органами пожежного нагляду.

3.27. У кожному складі ВМ повинна бути інструкція, в якій викладено вимоги до утримання протипожежних засобів, правила користування ними та порядок дії персоналу складу та його охорони у разі виникнення пожежі на складі. Персонал складу ознайомлюють з цією інструкцією під розпис. Інструкцію розробляє суб'єкт господарювання і погоджує з територіальним органом пожежного нагляду.

3.28. Для запобігання лісовим і наземним пожежам на складах ВМ здійснюють такі заходи:

знімають дерн навколо кожного сховища на відстані не менше ніж 5 м;

навколо території складу на відстані 10 м від огорожі повинна бути вирита канава шириною по верху не менше ніж 1,5 м і глибиною не менше ніж 0,5 м, або проводитись систематична оранка смуги завширшки 5 м для знищення рослинності. Систематичність оранки смуги, очищення укосів та дна канав визначається інтенсивністю заростання їх травою в кожному конкретному випадку.

3.29. У разі влаштування об'єктів з пічним опаленням на димових трубах необхідно встановлювати іскроуловлювальні сітки.


4. Поверхневі і напівпоглиблені тимчасові склади ВМ


4.1. Будувати сховища тимчасових складів ВМ можна з будь-яких будівельних матеріалів. Дозволяється також пристосовувати під сховища складів ВМ будь-які будівлі та приміщення, що не використовуються за призначенням, та які відповідають вимогам безпечного зберігання ВМ. Топки печей, які є у пристосованих для сховищ будівлях, повинні бути замуровані.

4.2. У тимчасових складах ВМ:

дерев'яні стіни та дахи повинні бути покриті вогнестійкою речовиною;

підлога може бути дерев'яною, бетонною або глинобитною;

огорожу висотою не менше ніж 2 м допускається споруджувати з будь-яких будівельних матеріалів (жердин, дощок, дроту, канату тощо);

улаштовувати водойми необов'язково;

улаштовувати тамбури необов'язково, двері сховищ можуть бути одинарні;

для освітлення сховищ всередині можна використовувати переносні акумуляторні світильники або ліхтарі з сухими елементами живлення (металеві корпуси повинні бути у гумових чохлах);

у пристосованих приміщеннях можуть бути збережені наявні розміри вікон і дверей.

Серед іншого, до тимчасових складів ВМ висуваються такі ж вимоги, як і до постійних складів ВМ.

4.3. Загальна місткість тимчасового витратного складу ВМ повинна бути не більше: ВР - 120 т, детонаторів - 150 тис. шт., детонувального шнура та НСІ - 200 тис. м, вогнепровідного шнура і засобів його підпалювання - без обмеження.

4.4. Граничнодопустима місткість кожного сховища тимчасових витратних складів ВМ не повинна перевищувати 60 т ВР.

4.5. У межах міста (у разі проведення вибухових робіт під час будівництва метрополітену тощо) тимчасові склади ВМ дозволяється розміщувати у сухих провітрюваних підвалах будівель, які не використовуються, або у спеціально поглиблених до 2,5 м приміщеннях, засипаних зверху шаром ґрунту товщиною не менше ніж 2 м. Крім того, необхідно передбачати, щоб ВР, ЗІ та ПВА зберігалися у приміщеннях, відокремлених одне від одного та від приміщення підготовки ВМ цегляною (бетонною) стіною завтовшки не менше ніж 25 см.