Настанова з проектування котлованів для улаштування фундаментів і заглиблених споруд

У проектній документації має бути встановлена крутість укосів ґрунтових резервів і постійних відвалів після закінчення земляних робіт залежно від напрямів рекультивації і способів закріплення поверхні укосів.

Максимальну глибину виїмок з вертикальними незакріпленими стінками слід приймати відповідно до вимог ДБН А.3.2-2.

Найбільшу висоту вертикальних стінок виїмок в мерзлих фунтах, окрім сипучо-мерзлих, за середньодобової температури повітря нижче мінус 2°С допускається збільшувати в порівнянні зі встановленою ДБН А.3.2-2 на величину глибини промерзання ґрунту, але не більше ніж до 2 м.

У проектній документації має бути встановлена необхідність тимчасового кріплення вер­тикальних стінок траншей і котлованів залежно від глибини виїмки, різновиду і стану ґрунту,прогноз­них гідрогеологічних умов, величини і характеру тимчасових навантажень на брівці і інших місцевих умов.

Кількість і розміри уступів і місцевих поглиблень у межах виїмки мають бути мінімальни­ми і забезпечувати механізовану зачистку основи і технологічність зведення споруди.

За необхідності розробки виїмок у безпосередній близькості нижче за підошву фунда­ментів існуючих споруд проектною документацією мають бути передбачені технічні рішення щодо забезпечення збереження існуючих фундаментів.

Місця закладання виїмок, що розробляються, або насипів, що відсипаються, на охо­ронній зони існуючих підземних і повітряних комунікацій, а також підземних споруд мають бути по­значені в проектній документації з вказівкою величини охоронної зони для цих споруд.

При перетині траншей, що розробляються, з діючими комунікаціями, не захищеними від механічних пошкоджень, розробка ґрунту землерийними машинами дозволяється на таких мінімальних відстанях:

Для інших підземних комунікацій і засобів механізації, а також для ґрунтів, що містять більше ЗО % за об'ємом великих твердих включень діаметром більше 200 мм (валуни і глиби), неза­лежно від виду комунікацій і засобів механізації-2 м від бічної поверхні і 1 м над верхом комунікацій з попереднім їх виявленням з точністю до 1 м.

На болотах і в ґрунтах текучо-пластичної консистенції механізована розробка ґрунту над комунікаціями не дозволяється.

Ширину розкриття смуг доріг і міських проїздів при розробці траншей слід приймати: при бетонному покритті або асфальтовому покритті на бетонній основі - на 100 мм більше ширини тран­шеї по верху з кожного боку з врахуванням кріплень; при інших конструкціях дорожніх покриттів - на 250 мм.

Проектування зворотних засипок

1. Зворотну засипку траншей і пазух у котлованах виконують після влаштування (укладання чи виготовлення) заглиблених фундаментів (у т.ч. фундаментно-підвальних частин) і підземних споруд чи комунікацій.

Зворотну засипку траншей з укладеними трубопроводами, непрохідними підземними ка­налами, магістральними трубопроводами, закритого дренажу і кабелів у ґрунтах, що не просідають, слід проектувати в дві стадії.

Засипку магістральних трубопроводів, закритого дренажу і кабелів слід проектувати відповідно до правил, встановлених чинними нормативними документами на ці споруди.

Засипку траншей і котлованів на ділянках перетину з існуючими дорогами і іншими тери­торіями, що мають дорожні покриття, слід проектувати на всю глибину піщаними, галечниковими ґрунтами, відсівом щебеню або іншими аналогічними малостисливими (модуль деформацій 20 МПа і більше) місцевими матеріалами з ущільненням. За відсутності в районі будівництва вказа­них матеріалів допускається за обґрунтування використовувати для зворотних засипок супіски і суг­линки за умови забезпечення їх ущільнення до проектної щільності.

Проектування насипів, відсипок

1. Для насипів чи відсипок, що використовуються як основа фундаментів споруд класів відповідальності СС2 та ССЗ згідно з ДБН В.1.2-14, слід проектувати застосування ґрунтів, власти­вості яких під впливом природних чинників не змінюються або змінюються незначно, а саме: скельні із вивітрилих і слабовивітрилих нерозм'якшуваних гірських порід, великоуламкові з піщаним запов­нювачем, піщані, за винятком пилуватих пісків, супіски піщанисті.

2. Земляні насипи і відсипки рекомендується проектувати з місцевого матеріалу, а якщо вони не задовольняють необхідним характеристикам, то слід передбачати поліпшення їхніх власти­востей шляхом: кореигування вологості; змішування з цементом, вапном або іншими матеріалами; дроблення, сортування (просіювання) або промивання, чи іншими обґрунтованими методами, що забезпечують необхідну міцність і стисливість.

3. Насипи (без ущільнення ґрунтів), що непланомірно відсипаються, проектуються із запа­сом по висоті на усадку за розрахунком, але не менше 6 %.

4. Розрахунок насипів виконується в два етапи за двома групами граничних станів.

У проектній документації мають бути вказані типи і фізико-механічні характеристики ґрунтів, призначених для зведення насипів і влаштування зворотних засипок, і спеціальні вимоги до них, ступінь ущільнення (щільність сухого ґрунту і коефіцієнт ущільнення), межі частин насипу, що зводяться з ґрунтів з різними фізико-механічними характеристиками.

Проектування фундаментів на основах з відсипки насипних ґрунтів, шлаку і інших неґрун- тових матеріалів допускається лише після попередньої інженерної підготовки основи з врахуван­ням складу і стану ґрунтів і відповідно до прийнятого рішення щодо способу їх відсипання і ущільнення.

Використання як основи насипів з шлаку і інших неґрунтових матеріалів допускається за наявності спеціальних вказівок, розроблених у проектній документації із зазначенням порядку влаштування, технології і контролю якості робіт.

При зведенні насипів, якщо це не обумовлено в проектній документації, застосовувати пе­резволожені ґрунти не допускається, або в проектній документації мають бути вказані технологічні прийоми, виконання яких дасть змогу застосувати в тілі насипу перезволожені ґрунти.

За необхідності розташування споруд, доріг, устаткування на схилах, укосах, насипах і виї­мках рекомендується зберігати їхній природний контур або виконувати укіс ступінчастого профілю. Ступінь влаштовують, як правило, на межах шарів ґрунту або просочування підземних вод з мінімальною шириною горизонтальних майданчиків:

Розрахунки укосів і схилів слід вести за допомогою програмних комплексів на основі ме­тодів скінченних елементів, вертикальних елементів, розбиваючи ґрунтовий масив на вертикальні відсіки, в межах яких поверхня зрушення вважається плоскою, а характеристики ґрунтів постійними або іншими обґрунтованими методами.

Міцність ґрунтового масиву оцінюється для кожного відсіку окремо за умовою (5.1).

Якщо стійкість укосів земляних споруд не може бути забезпечена за рахунок їх крутизни, слід передбачати заходи щодо їх утримання (зміцнення) від зрушення за допомогою утримуючих споруд (підпірних стін, контрфорсів, анкерів), а також передбачати водопонижения, регулювання поверхневого стоку, привантаження укосів і їх основ, армування ґрунту, поверхневе і глибинне зміцнення ґрунту, лісомеліорацію та інші обґрунтовані заходи.

Використовувати в одному шарі насипу ґрунти різних типів не допускається. Якщо насип складається з декількох шарів ґрунту різних типів, то поверхні шарів з меншою проникністю, що роз­ташовуються під шарами з більшою проникністю, повинні мати ухил від осі насипу до країв.

При використанні для насипів і засипок ґрунтів, що містять тверді включення, в межах, що не перевищують вимог, вказаних у таблицях 7.1,7.2 останні мають бути рівномірно розподілені в ґрунті, що відсипається, і розташовані не ближче 0,2 м від ізольованих конструкцій.