Засоби індивідуального захисту органів дихання. Моторові фільтрувальні пристрої з шоломом або капюшоном. Вимоги, випробування, маркування

Відрегульовують дихальну машину так, щоб забезпечити подавання повітря 25 циклів/хв і 2,0 л/хід.

Забезпечують подавання 2,5 л/хв діоксиду вуглецю в дихальну машину за допомогою регулю­вального вентиля, витратоміра, компенсаційного мішка та односторонніх клапанів.

Перевіряють вміст діоксиду вуглецю і за необхідності відрегульовують, щоб забезпечити 5 % (об’ємну частку), виміряну на сухій основі. Упевнюються, що відібрана для аналізування проба повертається до випробовувальної схеми для підтримування правильного об’ємного потоку.

Закріплюють пристрій на Шеффілдівському муляжі голови (тулуба) і забезпечують визначену виробником мінімальну об’ємну швидкість потоку.

За допомогою допоміжного легені відбирають пробу під час фази вдихання зі швидкістю 100 мл/хід.

Вимірюють концентрацію діоксиду вуглецю в пробі за допомогою аналізатора. Продовжують випробовування до досягнення сталих показників. Записують це значення як невідкоригований рівень діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі.

Вміст діоксиду вуглецю в навколишньому повітрі вимірюють на відстані 1 м попереду муляжу голови на рівні кінчика носа. Вимірювання проводять після стабілізації вмісту діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі. В іншому випадку можливе вимірювання фонового рівня в пробовідбірній трубці з відсутнім подаванням діоксиду вуглецю. Фоновий рівень повинен бути нижче ніж 0,1 %.

Лабораторний фоновий рівень діоксиду вуглецю віднімають від виміряного значення у вдиху­ваному повітрі.

Застосовують визначену в додатку А процедуру.

Заносять до звіту вміст діоксиду вуглецю в пробі після досягнення сталого значення.

Лицеву частину або інші компоненти пристрою розміщують на металевому Шеффілдівському муляжі голови (лицева частина) або відповідним чином на рухомій опорі, проводять через полум’я і досліджують впливи полум’я на пристрій.

Можна використовувати пальник TEKLU або пальник, зазначений в ISO 6941.⁵

Розміщують пристрій на муляжі голови і забезпечують швидкість обертання опори (60 ± 6) мм/с.

Прикріплюють складову частину до рухомої опори з радіусом обертання, який забезпечує швидкість обертання опори (60 ± 6) мм/с.

Запалюють газ у пальнику. Повністю закривають повітряний отвір пальника і за допомогою регулювального вентиля встановлюють висоту полум’я над вершиною пальника 40 мм. Ці параметри регулюють, щоб забезпечити температуру полум’я (800 ± 50) °С в точці (20 ± 2) мм над вершиною пальника.

Проводять пристрій або складову частину один раз над пальником зі швидкістю (60 ± 6) мм/с.

Випробовування повторюють для оцінки усіх матеріалів зовнішньої поверхні пристрою. Будь- яка складова частина повинна проходити через полум’я лише один раз.

Пристрій або складову частину перевіряють після проходження через полум’я і заносять до звіту відсутність або продовження горіння.

Випробовувані зі вдягнутими пристроями виконують вправи, які моделюють їх практичне застосовування. Випробовувачів опитують для отримання суб’єктивного оцінювання легкості вико­ристовування.

До випробовувань залучають двох випробовувачів із задовільними медичними свідоцтвами. Необхідність спостерігання стану випробовувачів до випробовування під час нього визначає відпові­дальний за випробовування.

Випробовування проводять за температури довкілля (20 ± 5) °С і відносної вологості (60 ±15) %. Рівень шуму в приміщенні не повинен перевищувати 75 дБ (А). До звіту заносять фактичні умови.

Випробовують два пристрої з повністю зарядженим(и) елементом(-ами) живлення і чистими фільтрами.

Кожному випробовувану пропонують одягти апарат відповідно до інструкцій виробника і забез­печують виконання визначеної послідовності за ЗО хв. Порядок виконання вправ обирається на роз­суд відповідального за випробовування. Це такі вправи:

1. рух по горизонтальній площині протягом 10 хв з постійною швидкістю 6 км/год;

2. рух по горизонтальній площині в приміщенні з габаритною висотою (1,3 ± 0,2) м протягом 5 хв;

3. пересування в приміщенні висотою (0,70 ± 0,05) м протягом 5 хв;

4. заповнення невеликої корзини стружкою 12 мм із бункера висотою 1,5 м, який має отвір внизу для того, щоб його вміст можна було вичерпувати лопаткою, та отвір зверху, щоб висипати стружку з корзини. Випробовувач за бажанням або нахиляється, або стає навколішки та наповнює корзину стружкою. Потім він піднімає корзину і висипає Ті вміст назад у бункер. Цю процедуру виконують 19 разів протягом 10 хв.

Після цього випробовувач знімає пристрій, і процедуру випробовування проводять з іншим випро- бовувачем і іншим апаратом.

Після випробувань кожного випробовувана просять прокоментувати таке:

1. зручність наголовного гарнітура;

2. зручність підвісної системи або пояса;

3. легкість знімання й одягання;

4. надійність кріплень і муфт;

5. ступінь доступності будь-яких наявних засобів контролювання;

6. чіткість і поле зору, охоплюючи запотівання;

д) легкість передавання мови;

8. зберігання рівноваги під час використовування апарата;

9. будь-які непередбачені дії з важелем «увімкнуто-вимкнуто», засобами регулювання швидкості потоку або класифікації пристрою;

10. чи створює швидкість потоку або розсіювання повітря будь-яку напругу або незручності;

11. легкість у роботі з засобами для перевіряння;

І) роботу попереджувального засобу;

т) свободу рухів головою, пов'язану з дихальним шлангом (за його наявності);

п) інші відчуття випробовувана, які він забажає прокоментувати.

7.17 Пористість матеріалу

Визначений повітряний тиск прикладають до матеріалу, який зволожений рідиною і має плівку з такої самої рідини на зовнішній поверхні. У випадку утворення бульбашок на зовнішній поверхні матеріал вважають пористим, як для визначання методу випробовування коефіцієнта підсмоктування.

Придатну форму устатковання показано на рисунку 12.

Випробовувальна насадка складається з циліндричної посудини, над якою випробний зразок затискається за допомогою обтискного кільця і гвинта. Насадка містить прокладку з синтетичної гуми для ізолювання випробного зразка.

Вода, в якій розчиняють зволожувальну речовину (пом'якшувач або мийну рідину), для ство­рення розчину з розрахунку кількох крапель на один літр води.

Випробовують в умовах нормальної кімнатної температури і відносної вологості.

Беруть випробні зразки з різних місць пристрою для оцінювання усіх матеріалів і стиків.

Витримують зразки не менше ніж 24 год за нормальної кімнатної температури І відносної вологості.

Занурюють підготований випробний зразок у рідину для випробовування на глибину приблизно 15 мм не менше ніж на 3 хв. Виймають випробний зразок рідини і закріплюють його на випробову- вальній насадці. Виливають кілька мілілітрів рідини на поверхню випробного зразка.

Прикладають тиск до зворотної поверхні випробного зразка, який поступово збільшують до максимального 100 мбар до появи бульбашок.

Фіксують утворення будь-яких бульбашок на зовнішній поверхні випробного зразка, що вказує на пористість матеріалу.

Повторюють випробовування з іншим зразком.

Заносять до звіту наявність або відсутність пористості тканини.

Рисунок 1а) — Використовуваний для пристроїв із жорстким оглядовим склом кульковий пробовідбірник

1 — випробний капюшон;

2 — тримальна стрічка;

З — регульований пластиковий кронштейн;

4 — пробовідбірник.

Рисунок 1Ь) — Типова будова устатковання для відбирання проб для пристроїв з еластичним пластиковим капюшоном

1. — вентилятор;

2. — розподілювач потоку;

3. — трубопровід;

4. — повітря + SF_e;

5. — відбирання проби з ковпака;

6. — відбирання проби з дихальної зони;

7. — дихальне повітря;

8. — ковпак;

9. — доріжка;

10. — помпа;

11. — двоходовий вентиль із трьома отворами;

— аналізатор

.

Рисунок 2а) — Випробовувальне устатковання для визначання коефіцієнта підсмоктування повітря з використовуванням гексафториду сірки

Випробовувальне устатковання для підсмоктування повітря з використовуванням

1. — генератор:

2. — помпа;

3. — ковпак;

4. — відбирання проби з ковпака;

5. — відбирання проби з лицевої частини;

6. — фотометр;

Рисунок 2Ь) —

7. — доріжка;

8. — трубопровід і розподілювач потоку

9. — додаткове повітря;

10. — повітря + N аСІ;

11. — вентилятор.

визначання коефіцієнта хлориду натрі

юРозміри у міліметрах

1) Перенесення звичайного поля зору зі звичайним перекриваним полем зору на діаграму.

Рисунок 3 — Апертометр Стол

я

Звичайне поле зору зі звичайним перекриваним полем зору.

Площа, охоплена коловими лініями діаграми, пропорційна відповідним площам, відміченим на сфе­ричній поверхні апертометра.

Півколова поверхня, подана в середині кола 90° 126,9 см²

Звичайне поле зору всередині кола 90° (78,8%) 100,0 см²

Звичайне поле зору зовні кола 90° , 12,0 см²

Загальне поле зору 112,0 см²= 100 %

Звичайне перекриване поле зору 39,0 см^г= 100 %

Модель лицевої частини:

Форма лінз:

(розміри)

Після вимірювання поля зору ефективну площу поля зору, визначену на апертометрі, переносять на діаграму. Вимірюють і заносять до звіту в квадратних сантиметрах лише ефективну площу поля зору в межах звичайного поля зору відносно ефективного перекриваного поля зору.

Планіметрична площа ефективного поля зору (загальна) см²

Планіметрична площа ефективного перекриваного поля зору см²

Ефективне поле зору (загальне) %

Ефективне перекриване поле зору %

Рисунок 4 — Діаграма апертометра (позамасштабна)

1. — вільний витік потоку;

2. — випробний пристрій;

— адаптер;

— надлегкий пластиковий мішок;

— мікроманометр (у разі потреби};

6. — вхідний отвір;

— регулювальна заслінка;

— повітронагнітальний пристрій;

— пристрій регулювання швидкості.

Рисунок 5 — Випробне устатковання для вимірювання об’ємної швидкості потоку подавання повітря (шолом/капюшон)