Страница 3: ДСТУ EN 292-1-2001. Безпечність машин. Основні поняття, загальні принципи проектування. Частина 1. Основна термінологія, методологія / Безопасность машин. Основные понятия, общие принципы проектирования. Часть 1. Основная терминология, методология (62450)

Мета цього розділу — ідентифікувати й описати відомі види небезпек (їхню природу та на­слідки), спричинені машинами, для того, щоб полегшити проведення аналізу небезпечних ситуа­цій, зокрема:

• під час конструювання машин;

• під час розроблення стандарту з безпечності машини;

• під час оцінювання ризику.

Механічна небезпека — це загальне позначення усіх фізичних чинників, які можуть призвести до травм під час механічного руху частин машини, інструментів, деталей або викидання твер­дих і рідких матеріалів.

• небезпека здавлювання;

• небезпека порізу;

• небезпека розрізування чи відсікання;

• небезпека намотування;

• небезпека втягування чи захоплення;

• небезпека удару;

• небезпека уколу чи проколювання;

• небезпека тертя чи стирання;

• небезпека, спричинена розбризкуванням рідин під високим тиском.

• форма: різальні елементи, гострі кромки, гострокінцеві частини, навіть якщо вони неру­хомі;

• відносне положення, коли під час руху можуть з’явитися зони здавлювання, порізів, на­мотування тощо;

• маса та стійкість (потенційна енергія частин, що можуть рухатися під впливом сили тя­жіння);

• маса та швидкість (кінетична енергія частин під час контрольованого та неконтрольова- ного рухів);

• пришвидшення;

• недостатня механічна міцність, яка може призвести до небезпечних поломок чи до руй­нувань;

• потенційна енергія пружних елементів (пружин) чи рідин, чи газів під тиском або у вакуумі.

Ця небезпека може призвести до травм чи смерті від електрошоку або опіків з причини:

— контакту людей:

• з частинами, що звичайно перебувають під напругою (прямий контакт);

• з несправними частинами, які, особливо при пошкодженій ізоляції, перебувають під напругою (непрямий контакт);

• наближення людей до частин, що перебувають під напругою, особливо в зоні високої напруги;

• непридатності ізоляції для передбачених умов використання;

• електростатичних процесів, наприклад, контакту людей з електрично зарядженими час­тинами;

• термічного випромінювання або таких процесів, як, наприклад, розбризкування розплав­лених речовин, хімічних процесів при коротких замиканнях, перевантаженнях тощо.

Це може призвести також до того, що внаслідок фактору несподіванності, викликаного елект­ричним ударом, людина впаде (чи упустить речі).

Термічні види небезпеки можуть мати такі наслідки:

• загоряння та опіки від контакту з предметами чи речовинами, що мають екстремальні температури, від вогню чи вибухів, а також від випромінювання з теплових джерел;

• шкода здоров’ю під час роботи в гарячому чи холодному виробничому середовищі.

Шум може призвести до таких наслідків:

• тривалого порушення гостроти слуху;

• дзвону в вухах;

• втоми, стресу тощо;

• до інших наслідків, наприклад до порушень рівноваги, послабленню уваги тощо;

• перешкоди мовним комунікаціям, акустичним сигналам тощо.

Вібрація може поширюватися на все тіло людини і окремо на руки та кисті рук (під час роботи з ручними машинами).

Дуже сильна вібрація (чи вібрація меншої сили протягом тривалого часу) може спричинити значні порушення здоров’я (розлад судинної та нервової систем, порушення кровообігу, хвороби суглобів, люмбаго, ішіас тощо).

Ця небезпека може бути обумовлена цілою низкою причин і викликатись такими джерелами іонізуючого та неіонізуючого випромінювання:

• низька частота;

• радіо і мікрохвильові частоти;

• інфрачервоні промені;

• видиме світло;

• ультрафіолетові промені;

• х- та у-промені;

• а та ^-промені, пучки електронів та іонів;

• нейтрони.

Матеріали та речовини, що обробляються, використовуються чи викидаються машиною, а також матеріали, використовувані під час виготовлення машини, можуть складати декілька різних небезпек:

• небезпека від контакту з рідинами, газами, аерозолями, парами, пилом чи їх вдихання, що створюють шкідливий, отруйний, роз’їдаючий та/або подразливий ефект;

• вогненебезпека чи вибухонебезпека;

• небезпека біологічного (пліснява) та мікробіологічного (віруси та бактерії) походження.

Недостатня відповідність машини властивостям і здібностям людей може проявитися в такій формі:

• фізіологічні прояви, які є наслідками, наприклад, нездорової робочої пози, надмірної чи повторюваної фізичної напруги тощо;

• психофізіологічні прояви, які є наслідком розумового перевантаження або недованта­ження, стресу тощо, що виникають під час робочого процесу, процесу контролю за роботою ма­шини або технічного обслуговування машини в межах її використання за призначенням (див. 3.12);

• помилки оператора.

Деякі види небезпек, оцінювані як незначні, у разі сукупного прояву можуть бути еквівалент­ними значній небезпеці.

5 МЕТОДИКА ВИБОРУ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ

Під заходами безпеки розуміють сукупність таких заходів, що приймаються на етапі проек­тування, та заходів, що приймаються користувачем.

Конструктор за будь-яких обставин повинен послідовно:

• визначити параметри машини (див. 5.1);

• ідентифікувати види небезпек та оцінити ризик (див. 5.2);

• усунути небезпеки або якнайбільше обмежити ризик (див. 5.3);

• спроектувати захисні пристрої та/або пристрої безпеки (засоби безпеки) проти решти будь- яких небезпек, які ще залишаються (див. 5.4);

• інформувати та попередити користувача щодо небезпек, які залишилися (див. 5.5);

• передбачити додаткові запобіжні заходи (див. 5.6).

Примітка. Методика, що пропонується в даному розділі, є цілком ітеративною: декілька повторів процедури, яка надана схематично в таблиці 2, розділених експериментальними стадіями, іноді є необхідними для досягнення задо­вільного результату. При здійсненні цих процедур потрібно брати до уваги:

• безпечність машини;

• роботоздатність машини та придатність до налагодження, регулювання та технічного обслуговування;

• витрати на виробництво й експлуатацію машини.

Ці фактори слід розглядати як пріоритети у наведеному порядку.

Усі заходи, які можна передбачити на етапі проектування, мають перевагу перед будь-якими іншими заходами, які мусять виконуватись користувачем ( див. таблицю 1).

У цьому стандарті не розглядаються заходи для зменшення небезпек, що залишилися, вжиті користувачем.

Для безпечної та тривалої роботи машини важливим є те, щоб усі заходи безпеки були прос­тими в застосуванні та не порушували меж використання машини за призначенням. Невиконан­ня цього правила може призвести до того, що для досягнення більшої ефективності машини можуть нехтуватись заходи безпеки (див. 5.7.1).

Таблиця 1 — Співвідношення між обов’язками конструктора та користувача

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ, ВЖИВАНІ КОРИСТУВАЧЕМ (ЦІМ СТАНДАРТОМ НЕ РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ)

Проектування машини (див. 3.11) починається з визначення її параметрів:

• область застосування: визначення меж використання машини за призначенням (див. 3.12) тощо;

• просторові межі: простір пересування, місце потрібне для установлення машини, інтер­фейсів типу «оператор—машина» та «машина—джерело енергії» тощо;

• часові обмеження: визначення передбаченого «життєвого циклу» з урахуванням викори­стання за призначенням машини та/або деяких її частин (інструменти, деталі, що зношуються, електричне обладнання тощо).

Якщо різні небезпеки, спричинені машиною (див. розділ 4), встановлені, конструктор пови­нен передбачити всі ситуації, які можуть призводити до травм чи завдавати шкоди здоров’ю внаслідок цих небезпек. При цьому він повинний брати до уваги такі чинники:

1. Машина виконує свою передбачену функцію (нормальний робочий режим).

2. Машина не виконує передбачену функцію (збій) за різних причин, а саме:

• коливання властивостей або розмірів оброблюваного матеріалу чи виробу;

• вихід з ладу одного чи декількох її частин або допоміжного обладнання;

• зовнішні завади (наприклад, струс, вібрація, електромагнітні поля);

• конструктивна помилка чи недоліки (наприклад, помилки програмного забезпечення);

• порушення енергопостачання;

• втрата оператором контролю над машиною (особливо над машинами з ручним керуван­ням).

Такої мети можна досягти окремим чи одночасним усуненням або мінімізацією кожного з обох факторів, які визначають ризик (див. 6.2).

Усі технічні заходи, що спрямовані на досягнення цієї мети, сприяють конструктивному змен­шенню ризику (див. розділ 3 EN 292-2).

Потрібно інформувати та попереджати користувача про небезпеки, що залишилися, тобто про ті, зменшення яких конструктивними методами та заходами захисту виявилось недостатнім чи повністю неефективним (див. розділ 5 EN 292-2); інструкції і застережна інформація повинні містити опис таких технологій і режимів роботи, які допомагають уникнути відповідні небезпеки, містити інформацію щодо необхідності спеціального навчання, а також, за необхідності, інфор­мацію про засоби індивідуального захисту (див. 5.1.1, 5.1.3 EN 292-2).

На цьому етапі конструктор повинен визначити необхідність додаткових заходів для усунен­ня аварійних ситуацій (див. 6.1 EN 292-2) чи можливість підвищення безпеки як додаткового ефекту їхньої основної функції (див. 6.2 EN 292-2); наприклад, полегшення технічного обслуго­вування (обслугованості) також є мірою безпеки.