---

Випробування полягають у вимірюванні подовження болта або ґвинта, який перебуває під дією осьового розтягувального зусилля (див. рисунок 3).

Виріб під час випробування має бути заґвинчений у загартовану оправку на глибину, яка дорівнює одному діаметру нарізі d (див. рисунок 3).

Криву залежності подовження від розтягувального зусилля має бути накреслено як показано на рисунку 4.

Рисунок 3 — Пристрій з самозцентрованими затисками для вимірювання подовження болта

Рисунок 4— Графік залежності подовження від розтягувального зусилля для визначення умовної границі плинності, Rpo,2 (Див. 6.2.3)

Для визначення умовної границі плинності Я_{р0 2} необхідно виміряти довжину затиснутого виробу між підголовком і оправкою — L₃ (див. рисунок 3), а також примітку до таблиць 2 і 3. Відрізок у 0,2 % від значення L₃ наносять на горизонтальну вісь графіка залежності подовжен­ня від розтягувального зусилля — відрізок ОР, і відрізок такої самої величини відкладають пара­лельно попередньому з початком у точці закінчення прямолінійної ділянки кривої — відрізок QR. Лінія, проведена через точки Р і R, перетинає криву залежності подовження від навантаження у точці S. яка на вертикальній осі відповідає розтягувальному зусиллю — точка Т. Співвідношення значення розтягувального зусилля до площі прикладення напруження у нарізі дорівнює умовній границі плинності (R_p02)•

Величину подовження слід визначати між опорною поверхнею головки болта і торцем оправки.

Визначення подовження після руйнування необхідно виконувати для кріпильних виробів завдовжки 2,5 номінальних діаметрів нарізі (2,5 d) або більшої довжини.

Необхідно виміряти довжину ґвинта (LJ, див. рисунок 5. Кріпильний виріб має бути заґвин- чений в оправку на глибину, яка дорівнює одному діаметру нарізі d, див. рисунок 3.

Після руйнування частини кріпильного виробу необхідно з'єднати і виміряти довжину (L₂), див. рисунок 5.

Подовження після руйнування треба розрахувати за формулою:

A = L₂-L,

Отримані значення А мають перевищувати відповідні значення, установлені в таблицях 2 і 3.

Якщо для цього випробування потрібно використовувати зразок, виготовлений механічним обробленням, то результати випробування треба погодити окремо.

Li

До руйнування

Рисунок 5 — Визначення подовження після руйнування, А (див.6.2.4)

Визначення руйнівного крутильного моменту виконують за допомогою пристрою, який зображено на рисунку 6. Похібка динамометра має бути меншою ніж 7 % від мінімального зна­чення руйнівного крутильного моменту, установленого в таблиці 4.

Ґвинт необхідно загвинтити щонайменше на два повних витки, не враховуючи кінець нарізі ґвинта, в матрицю з отвором, діаметр якого не менший ніж діаметр нарізі.

До ґвинта має бути прикладений крутильний момент доти, поки не відбудеться руйнуван­ня. Ґвинт має витримівати крутильний момент, згідно з вимогами таблиці 4.

Випробування необхідно провадити згідно з методами, установленими в ISO 898-1, вико­ристовуючи косі шайби, розміри яких установлено в таблиці 6.

Рисунок 6 — Зразок пристрою для визначення руйнівного
крутильного моменту, М_в (див. 6.2.5)

Таблиця 6 — Розміри косої шайби

Визначення твердості необхідно виконувати згідно з ISO 6506 (НВ), ISO 6508 (HRC) або ISO 6507-1 (HV). У спірних випадках вирішальним для приймання є визначення твердості за Віккерсом.

Вимірювання твердості для болтів необхідно провадити на кінці болта, посередині радіу­са між центром і окружністю. У спірних випадках вимірювання твердості необхідно провадити на відстані 1d від кінця виробу

Значення твердості мають відповідати встановленим у таблиці 3.

ДОДАТОК A
(обов'язковий)

ЗОВНІШНЯ НАРІЗЬ
РОЗРАХОВУВАННЯ ПЛОЩІ ПРИКЛАДАННЯ НАПРУЖЕННЯ

Номінальну площу прикладення напруження, Д_5НОМ розраховують за формулою:
а -^п( ^d*^+d*
*э,ном _{л о}
4k 2

де d₂^s' — номінальний середній діаметр зовнішньої нарізі, d₃ — внутрішній діаметр зовнішньої нарізі,

. Н
а, = а, ,

^{3 1} 6

де d₁ — номінальний внутрішній діаметр зовнішньої нарізі.

Н — висота вихідного трикутника нарізі.

Таблиця А.1 — Номінальна площа прикладання напруження для нарізей з великим і дрібним кроками

ДОДАТОК В

(довідковий)

ХАРАКТЕРИСТИКА КЛАСІВ І МАРОК НЕРЖАВКИХ СТАЛЕЙ

У міжнародних стандартах !SO 3506-1, ISO 3506-2 і ISO 3506-3 використано сталі марок від А і до А5, від 01 до С4 і F1, які належать до наведених нижче класів:

Аустенітні сталі марки від А1 до А5

Мартенсити! сталі марки від С1 до С4

Феритні сталі марки F1.

У цьому додатку описано характеристики зазначених вище класів і марок сталей.

Також у цьому додатку наведено інформацію про нестандартизований клас сталі — FA. Сталі цього класу мають аустенітно-феритну структуру.

В ISO 3506-1, ISO 3506-2 і ISO 3506-3 використано п'ять основних марок аустенітних ста­лей від А1 до А5. Ці сталі не може бути загартовано і, зазвичай, вони не магнітні. Для зменшення чутливості сталей марок А1 — А5 до механічного загартування можна додати мідь, уміст якої встановлено в таблиці 1.

Для нестабілізованих сталей марок А2 і А4 треба враховувати наведене нижче.

Уміст оксиду хрому в сталі підвищує її тривкість до корозії, однак для нестабілізованих ста­лей найважливішим є низький уміст вуглецю.

Через високу спорідненість хрому та вуглецю замість оксиду хрому може утворитися карбід хрому, який придатніший для використання сталей за підвищених температур (див. додаток G).

Для стабілізованих сталей марок АЗ і А5 потрібно враховувати наведене нижче.

Елементи Ті, Nb і Та взаємодіють з вуглецем і оксидом хрому та забезпечують їх рівномі­рне розподілення.

Сталі аналогічного застосування повинні мати вміст Сг та Ni приблизно 20 % та Мо — від 4,5 % до 6,5 %.

Якщо підвищується ризик появи корозії, то це необхідно обговорити з експертами.

Сталь марки А1 призначено спеціально для оброблення різанням.

Через високий уміст сірки сталі цього класу мають нижчу протикорозійну здатність, ніж відповідні сталі з нормальним умістом сірки.

Сталі марки А2 використовують найбільше. їх застосовують для виготовлення кухонного устатковання та апаратури для хімічної промисловості. Сталі цієї марки не підходять для за­стосування в безкисневих кислотах і речовинах з умістом хлоридів, зокрема в плавальних басей­нах і морський воді.

Сталі марки АЗ — це стабілізовані «нержавкі сталі», які мають властивості сталей марки А2.

Сталі марки А4 — це «кислототривкі сталі», які леговані Мо і мають значно більші проти­корозійні властивості. Найбільше сталь А4 використовують у целюлозній промисловості, тому що сталь цієї марки призначено для використання в киплячій сірчаній кислоті, (так звана «кис­лототривка») і також у певній мірі вона годиться для використання в середовищі з умістом хло­ридів. Сталь А4 також часто використовують у харчовий промисловості та кораблебудівній промисловості.

Сталі марки А5 — це стабілізовані «кислототривкі сталі», які мають властивості сталей марки А4.

Тільки одну марку феритних сталей (F1) використано в ISO 3506-1, ISO 3506-2 і ISO 3506-3. Сталі марки F1 не можуть і не повинні бути загартовані за звичайних умов, навіть коли у певних випадках це можливо. Сталі марки F1 — магнітні.

Сталь марки F1, зазвичай, використовують для нескладного устатковання, за винятком понадферитних сталей з надмірно низьким умістом О і N. Сталі марки F1 можна за потреби замінити на сталі марок А2 і АЗ і їх можна використовувати в середовищі з високим умістом хлоридів.

Три марки мартенситних сталей С1, СЗ та С4 використано в ISO 3506-1, ISO 3506-2 і ISO 3506-3. Вони можуть бути загартовані до високої міцності та є магнітними.

В. 4.1 Сталь марки С1

Сталі марки С1 мають обмежені протикорозійні властивості. їх застосовують для виробницт­ва турбін, помп і ножів.

Сталі марки СЗ мають обмежені протикорозійні властивості, однак вони є вищими за про­тикорозійні властивості марки С1. їх застосовують для виробництва помп і клапанів.

Сталі марки С4 мають обмежені протикорозійні властивості. їх призначено для оброблен­ня різанням, однак з іншого боку вони подібні до сталей марки С1.

Сталь класу FA не використано в ISO 3506-1, ISO 3506-2 і ISO 3506-3, але ймовірно їх буде долучено надалі. Сталі цього класу — це так звані подвійні сталі. По-перше, сталі класу FA необхідно вдосконалювати, тому що вони мають деякі вади, які можна ігнорувати тільки для щойно розроблених сталей. Сталі класу FA мають кращі властивості ніж сталі марок А4 і А5, особливо стосовно міцності. Вони також краще протидіють точковій і щілинний корозії.

Приклади хімічного складу цих сталей наведено в таблиці В.1.

Таблиця В.1 — Сталі аустенітно-феритні. Хімічний склад