Страница 3: ДСТУ IEC/ISO 31010:2013. Керування ризиком. Методи загального оцінювання ризику (62225)

Рівень ризику залежить від адекватності та результативності наявних засобів контролювання. Щоб з’ясувати це, треба відповісти на такі запитання:

— які засоби контролювання, пов’язані з конкретним ризиком, наявні?

— чи уможливлюють ці засоби контролювання адекватне обробляння ризику так, щоб підтриму­вати його на допустимому рівні?

— чи функціюють на практиці засоби контролювання так, як передбачено, і чи можна, за потре­би, продемонструвати їхню результативність?

Упевнено відповісти на ці запитання можна тільки за наявності належної документації та запро­вадження відповідних процесів забезпечення.

Рівень результативності конкретного засобу контролювання чи низки відповідних засобів контро­лювання може бути подано якісно, напівкількісно чи кількісно. У багатьох випадках високий рівень точ­ності не є виправданим. Однак може бути корисно подавати та протоколювати міру результативності контролю ризику так, щоб можна було скласти думку про те, на що доцільніше спрямовувати зусил­ля: на поліпшення засобу контролювання чи на забезпечення іншого обробляння ризику.

Аналізування наслідків дає змогу визначати характер і тип впливу, який може виникати, за при­пущення, що відбуваються конкретні події чи настають конкретні обставини. Подія може чинити низку впливів різної величини та позначатися на низці різних цілей і різних зацікавлених сторін. Типи наслідків, які треба аналізувати, і зацікавлені сторони, на яких вони позначаються, визначають під час установ­лення оточення.

Аналізування наслідків може змінюватися від простого описування результатів до докладного кількісного моделювання чи аналізування вразливості.

Наслідок впливів може бути незначний, але з великою ймовірністю, або він може бути значний, але з малою ймовірністю, або може бути якийсь проміжний випадок. У деяких випадках доцільно робити на­голос на ризиках з потенційно дуже змінюваними рівнями, оскільки часто саме вони є предметом особ­ливої уваги з боку керівництва. В інших випадках може бути важливим аналізувати ризики зі значними та незначними наслідками окремо. Наприклад, часта (або постійна), але з незначним впливом проблема може мати значні сумарні чи довготривалі ефекти. Крім того, дії з обробляння, застосовувані до цих двох різних видів ризиків, часто суттєво різняться, отже, їх доцільно аналізувати окремо.

Аналізування наслідків може охоплювати

• розгляд наявних засобів контролювання для інтерпретації наслідків разом зі всіма відповід­ними спричинювальними чинниками, що позначаються на наслідках;

• зіставлення наслідків ризику і початкових цілей;

• розгляд як безпосередніх наслідків, так і тих, що можуть виникати в подальшому, якщо це узго­джується зі сферою загального оцінювання;

— розгляд вторинних наслідків, наприклад тих, що впливають на відповідно пов’язані системи, види діяльності, устатковання чи організації.

Для кількісного оцінювання ймовірності зазвичай застосовують три загальні підходи, які можна використовувати окремо чи спільно:

1. використання відповідних хронологічних даних, щоб ідентифікувати події чи ситуації, які вини­кали у минулому, і завдяки цьому мати змогу екстраполювати ймовірність їх виникнення в майбутньо­му. Треба, щоб використовувані дані відповідали розглядуваному типу системи, устатковання, органі­зації чи діяльності, а також стандартам функціювання цієї організації. Якщо так склалося, що часто­та виникнення дуже низька, тоді будь-яка оцінка ймовірності буде дуже невизначеною. Це особливо стосується випадків, коли подія, ситуація чи обставина ніколи не виникали та ніхто не може припус­тити, що вони не виникнуть у майбутньому;

2. прогнозування ймовірності з використанням прогнозних методів, наприклад, аналізування де­рева відмов і аналізування дерева подій (див. додаток В). Якщо хронологічних даних немає чи вони неадекватні, то ймовірність необхідно визначити, аналізуючи систему, діяльність, устатковання чи організацію, а також пов’язані з ними відмови чи справні стани. Числові дані стосовно устатковання, персоналу, організацій і систем, отримані з практичного досвіду чи опублікованих джерел даних, потім об’єднують, щоб отримати оцінку ймовірності кінцевої події. Використовуючи прогнозні методи, важ­ливо забезпечити, щоб під час аналізування було належним чином ураховано можливість виникнення загальної відмови за одночасної відмови кількох різних частин або складників системи, зумовлених однією причиною. Для визначання ймовірності відмов устатковання чи конструкції внаслідок старіння чи інших процесів погіршання можуть бути потрібні методи імітаційного моделювання, базовані на об­числюванні впливів невизначеностей;

3. для кількісного оцінювання ймовірності під час регулярного та структурованого процесу мож­на використовувати експертні висновки. Експертні судження мають ґрунтуватись на всій наявній відповідній інформації, охоплюючи хронологічні дані, специфічну для системи та організації інформа­цію, експериментальні дані та проектно-конструкторську документацію тощо. Є низка формальних ме­тодів отримування експертних суджень, які допомагають формулювати доречні запитання, наприклад такі: метод Дельфі, методи парних порівнянь, ранжування за категорями та експертного оцінювання абсолютної ймовірності.

Ризики можна ранжувати з тим, щоб визначити найзначніші ризики або вилучити з подальшого аналізування менш значні чи мінімальні ризики. Ціль полягає в тому, щоб забезпечити зосередження ресурсів на найважливіших ризиках. Однак треба дбати про те, щоб не відкинути низькі ризики, які ви­никають часто і мають значний сумарний ефект.

Ранжування треба базувати на критеріях, визначених для оточення. Попереднє аналізування дає змогу вибрати одну чи кілька з таких дій:

• прийняти рішення обробляти ризики без подальшого загального оцінювання;

• відхилити незначні ризики, оброблення яких недоцільне;

• вдатися до докладнішого загального оцінювання.

Початкові припущення та результати має бути задокументовано.

З аналізуванням ризику часто пов'язано значні невизначеності. Розуміння невизначеностей не­обхідне для того, щоб належним чином інтерпретувати результати аналізування ризиків і обмінювати­ся інформацією про них. Аналізування невизначеностей, пов’язаних з даними, методами та моделями, використовуваними для ідентифікування й аналізування ризиків, відіграє важливу роль в їх застосу­ванні. Аналізування невизначеності передбачає визначення відхилу або неточності результатів уна­слідок сукупного змінення параметрів і припущень, використовуваних для визначення результатів. З аналізуванням невизначеності значною мірою пов’язане аналізування чутливості.

Аналізування чутливості передбачає визначення розміру та значення величини ризику, пов’яза­них зі змінами в окремих вхідних параметрах. Його використовують, щоб ідентифікувати дані, які ма­ють бути точними, і дані, які є менш чутливі, і, тому, менше впливають на загальну точність.

Всеохопність і точність аналізування ризику треба встановити якомога повніше. В усіх можливих випадках треба ідентифікувати джерела невизначеності та звернути увагу на невизначеності, пов’я­зані як з даними, так і з моделлю чи методом. Треба встановити характеристики, щодо яких аналізу­вання вкрай важливе, а також ступінь важливості.

Оцінювання ризику передбачає порівнювання кількісно оцінених рівнів ризику з критеріями ризи­ку, визначеними під час установлювання оточення, для того, щоб установити значення рівня й типу ризику.

Оцінювання ризику ґрунтується на розумінні ризику, набутому під час аналізування ризику, і слу­гує для прийняття рішень щодо подальших дій. Етичні, правові, фінансові та інші міркування, зокре­ма, сприйняття ризику, також є вхідними даними для прийняття рішень.

Рішення можуть бути щодо

• потреби в оброблянні ризику;

• пріоритетів обробляння;

• доцільності виконування якоїсь роботи;

• вибору з низки напрямків тих, яких треба дотримувати.

На цій стадії, коли є більше інформації про конкретні ідентифіковані ризики, потрібно знову до­кладнішій розглянути вибрані ще під час установлювання оточення характер рішень, що їх потрібно прий­няти, і критерії, що їх використовуватимуть для прийняття цих рішень.

Найпростішою структурою критеріїв ризику є один рівень, що відокремлює ризики, які потребу­ють обробляння, від ризиків, які не потребують обробляння. Ця структура дає цікаві прості результа­ти, але не відображає невизначеності, притаманні кількісному оцінюванню ризиків і розмежуванню ри­зиків на ті, які потребують обробляння, і ті, які не потребують обробляння.

Рішення щодо необхідності та способу обробляння ризику може залежати від витрат і переваг, по­в’язаних із взяттям на себе ризику, і від витрат і переваг, пов’язаних із запровадженням поліпшених засобів контролювання.

Загальноприйнятий підхід полягає в розділенні ризиків на три діапазони:

1. верхній діапазон, у якому рівень ризику розглядають як недопустимий незалежно від будь-якої вигоди внаслідок діяльності, і в якому обробляння ризику конче потрібне незалежно від витрат на нього;

2. середній діапазон (або «сіра» зона), у якому враховано витрати та переваги, а можливості зба­лансовано відповідно до потенційних наслідків;

3. нижній діапазон, у якому рівень ризику розглядають як незначний або настільки малий, що жод­них заходів з обробляння ризику не потрібно.

Система критеріїв ALARР («настільки низький, наскільки це практично доцільно»), використову­вана у практиці убезпечення, реалізує цей підхід, за якого середній діапазон має рухому шкалу для низьких ризиків, що дає змогу безпосередньо порівнювати витрати та переваги, тоді як для високих ризиків потенційну можливість шкоди треба знижувати доти, доки витрати на подальше знижування не стануть цілком диспропорційними отриманій перевазі щодо безпеки (див. рисунок В.12).

Процес загального оцінювання ризику треба документувати разом з результатами загального оцінювання. Ризики треба позначати простими для розуміння термінами, а також треба, щоб одиниці, у яких подають рівень ризику, були однозначними.

Ступінь звітності залежатиме від цілей і сфери застосування загального оцінювання. Крім випадків дуже простих загальних оцінювань, у документації може бути наведено

• цілі та сферу застосування;

• опис відповідних частин системи та її функцій;

• стислий виклад зовнішнього та внутрішнього оточення організації й того, як воно пов’язане з ситуацією, системою чи обставинами, що їх охоплюють загальним оцінюванням;

• застосовувані критерії ризику та їх обґрунтування;

• обмеження, припущення та обґрунтування гіпотез;

• методологію загального оцінювання;

• результати ідентифікації ризику;

• дані, припущення та їхні джерела і підтвердження вірогідності;

• результати аналізування ризику та їх оцінювання;

• аналізування чутливості та невизначеності;

• критичні припущення та інші чинники, щодо яких потрібно провадити моніторинг;

• — обговорення результатів;

• висновки та рекомендації;

• посилання.

Якщо загальне оцінювання ризику необхідне для підтримування постійного процесу керування ри­зиком, то його треба провадити та документувати так, щоб дієвість загального оцінювання можна було підтримувати протягом усього життєвого циклу системи, організації, устатковання чи діяльності. За­гальне оцінювання треба актуалізувати за наявності нової важливої інформації та змін оточення відпо­відно до потреб процесу керування.

Процес загального оцінювання чітко вирізняє оточення та інші чинники, які можуть змінюватися з плином часу і змінювати чи робити недійсним загальне оцінювання ризику. Ці чинники треба точно ідентифікувати для поточного моніторингу та критичного аналізування, щоб, за необхідності, мати змогу актуалізувати загальне оцінювання ризику.

Також треба ідентифікувати та збирати дані, що підлягають моніторингу, щоб мати змогу вдоско­налювати загальне оцінювання ризику.

Також треба відстежувати та документувати результативність засобів контролювання, щоб забез­печити наявність даних, використовуваних для аналізування ризику. Треба визначити відповідальність за формування та критичне аналізування доказів і документації.

Багато видів діяльності, проектів і продукції можна розглядати як такі, життєвий цикл яких почи­нається від первісних концепції та визначення понять і продовжується, охоплюючи розробляння, до остаточного завершення, зокрема до припинення роботи чи виводу з експлуатації та утилізації техніч­них засобів.

Загальне оцінювання ризику можна застосовувати на всіх стадіях життєвого циклу і зазвичай його застосовують багаторазово з різними рівнями докладності, щоб полегшувати прийняття рішення на кожній стадії.

Стадії життєвого циклу характеризуються різними вимогами та потребою застосування різних ме­тодів. Наприклад, на стадії концептуального розробляння й визначання понять, коли встановлено мож­ливості, загальне оцінювання ризику можна використовувати для прийняття рішення щодо продовження чи припинення роботи чи проекту.