Монтажна опорна рама має масу (10 ± 1) кг, і її треба встановити на жорстку раму штифтами.
Раму закріплюють на твердій стіні.
Автоматичний вимикач щитового типу встановлюють у пристрій, як показано на рисунку 13, який у свою чергу встановлюють на опорну раму, яку показано на рисунку 12.
Автоматичні вимикачі, призначені для встановлювання на розподільчому щиті, встановлюють у прилад, наведений на рисунку 14, який установлено на опорній рамі, показаній на рисунку 12.
Автоматичні вимикачі вставного типу встановлюють укомплектованими відповідними засобами для вставного з’єднування, які закріплюють на листі фанери для поверхневих типів чи в пристрій відповідно до рисунка 13 для щитового типу чи рисунка 14 для типів, призначених для встановлювання на розподільчому щиті, якщо застосовують.
Автоматичні вимикачі угвинчуваних типів встановлюють на їхній відповідній основі, встановленій на монтажну плату, яку зроблено з квадратного листа фанери товщиною 8 мм зі стороною 175 мм.
Автоматичні вимикачі, які встановлюють угвинчуванням, закріплюють гвинтами.
Автоматичні вимикачі, призначені для встановлювання на рейці, встановлюють на їхню відповідну рейку.
Автоматичні вимикачі, призначені для закріплювання гвинтами, та ті, які призначено для встановлювання на рейці, для випробовування треба закріпити гвинтами.
Конструкція випробувального апарата така, що
зразок можна переміщувати горизонтально і повертати навколо осі, перпендикулярної до поверхні фанери;
фанеру можна повертати навколо вертикальної осі.
Автоматичний вимикач установлюють на фанері чи на відповідному пристрої як для нормальних умов використовування, з накривками, якщо їх передбачено, так, щоб точка удару лежала у вертикальній площині, що проходить крізь вісь коливання маятника.
Кабельні входи, які не забезпечено виштовхувачами, залишають відкритими. Якщо їх забезпечено виштовхувачами, то два з них відкривають.
Перед наношуванням ударів гвинти для закріплювання основи, накривки тощо затягують, застосовуючи обертальний момент, що дорівнює 2/3 від значення, зазначеного в таблиці 10.
Ударному елементу дають падати з висоти 10 см на незахищені поверхні, коли автоматичний вимикач установлюють, як для нормального використовування.
Висоту падіння визначають як відстань між положенням контрольної точки, коли маятник відпущено та положенням тої точки в момент удару.
Контрольну точку відмічають на поверхні ударного елемента там, де лінія, що проходить через точку перетинання осей сталевої труби маятника й ударного елемента і перпендикулярна до площини, в якій лежать ці дві осі, перетинає цю поверхню.
Примітка 2. Теоретично центр ваги ударного елемента має бути контрольною точкою. Оскільки центр ваги важко визначити, то контрольну точку вибирають, як зазначено вище.
Кожний автоматичний вимикач піддають десяти ударам, два з яких наносять по робочим засобам та інші рівномірно розподіляють між тими частинами зразка, які можуть піддаватися ударам.
Удари не наносять на зони виштовхувачів чи на будь-які отвори, закриті прозорим матеріалом.
Взагалі, один удар наносять на кожну бокову сторону зразка після того, як було повернуто наскільки можливо, але не більше ніж на 60 онавколо вертикальної осі, і два удари прикладають приблизно посередині між ударами по боковій стороні і ударами по робочих засобах.
Інші удари наносять тим самим способом після того, як зразок повертають на 90 онавколо осі, яка перпендикулярна до фанери.
Якщо забезпечено кабельними входами чи виштовхувачами, то зразок установлюють так, щоб дві лінії ударів були майже на рівних відстанях від цих отворів.
Два удари застосовують до робочих засобів так: один, коли робочі засоби перебувають в замкненому положенні, і другий, коли вони перебувають в розімкненому положенні.
Після випробування зразки не повинні мати жодних пошкоджень у межах понять цього стандарту. Індивідуальні накривки, коли їх поламано, роблять доступними частини, які перебувають під напругою, чи шкодять подальшому використовуванню автоматичного вимикача, робочих засобів, обшивок і бар’єрів з ізоляційного матеріалу й інших, вони не повинні мати таких пошкоджень.
У разі сумніву, необхідно перевірити, що видалення та заміна зовнішніх частин таких, як оболонки та накривки, є можливою без пошкодження цих частин або їхньої обшивки.
Примітка 3. Зовнішніми пошкодженнями, невеликими ум’ятинами, які не зменшують довжину шляху струму спливу чи зазори менше значень, установлених у 8.1.3, і невеликими осколками, які не впливають негативно на захист від ураження електричним струмом, нехтують.
Автоматичні вимикачі угвинчуваних типів, угвинчують до кінця у відповідну основу з обертальним моментом 2,5 Нм протягом 1 хв.
Після випробування зразок не повинен мати жодного пошкодження, що заважає його подальшому використовуванню.
Автоматичні вимикачі, призначені для встановлювання на рейці, встановлюють як для нормального використовування, але не приєднуючи кабелі та без будь-яких накривок чи покривних пластин, на рейці, яку міцно закріплюють на вертикальній нерухомій стіні.
Вставні автоматичні вимикачі, призначені для встановлювання на поверхню, встановлюють укомплектованими відповідними засобами для вставного з’єднування, але без кабелів з’єднування і без будь-яких покривних пластин.
Надхідну силу в 50 Н прикладають вертикально без поштовхів протягом 1 хв до передньої поверхні автоматичного вимикача, потім негайно прикладають висхідну вертикальну силу в 50 Н протягом 1 хв (див. рисунок 15).
Під час цього випробовування кріплення автоматичного вимикача не повинне послаблюватися, і після цього випробування автоматичний вимикач не повинен мати жодного пошкодження, що заважає його подальшому використанню.
Автоматичні вимикачі вставного типу, положення закріплення яких залежить лише від їхніх з’єднань, установлюють укомплектованою відповідною вставною основою, але не приєднуючи кабелі та без будь-яких покривних пластин на вертикальній нерухомій стіні.
Силу в 20 Н прикладають до частини автоматичного вимикача в точці, що однаково віддалена від уставних виводів, без поштовхів протягом 1 хв (див. рисунок 17).
Під час цього випробовування кріплення частини автоматичного вимикача не повинне послаблюватися, і вона не повинна рухатись відносно базової частини, і після випробування обидві частини не повинні мати жодного пошкодження, що заважає його подальшому використовуванню.
Перевіряння теплостійкості
Зразки без знімних накривок, якщо вони є, витримують у камері тепла протягом 1 год за температури (100 ± 2) оС; знімні накривки, якщо вони є, витримують у камері тепла протягом 1 год за температури (70 ± 2) оС.
Протягом випробовування зі зразками не повинно відбутися жодних змін, які зашкодять подальшому використовуванню, і герметизувальний компаунд, якщо він є, не повинен витекти доти, поки частини, які перебувають під напругою, не стануть незахищеними.
Після випробування та після охолодження зразків приблизно до кімнатної температури частини, які перебувають під напругою, зазвичай недоступні, коли зразки встановлено як для нормального використовування, мають залишатися недоступними, навіть якщо застосовують стандартний випробувальний щуп із силою, що не перевищує 5 Н.
Після випробування марковання має залишатися чітким.
Знебарвленням, здуттям чи невеликим зсувом герметизувального компаунду нехтують, якщо забезпечено вимоги щодо безпеки, зазначені в цьому стандарті.
Зовнішні частини автоматичного вимикача, виконані з ізоляційного матеріалу, призначені для утримування в необхідному положенні струмопровідних частин та частин захисного кола, піддають випробовуванню натисканням кулькою з використовуванням апарата, зображеного на рисунку 16, за винятком того, що, якщо застосовно, ізоляційні частини, потрібні, щоб утримувати в необхідному положення виводи для захисних провідників в коробці, перевіряють, як зазначено в 9.14.3
Частину, яку перевіряють, розташовують на сталеву опорну раму з відповідною поверхнею в горизонтальному положенні, і сталеву кульку діаметром 5 мм притискають до цієї поверхні із силою 20 Н.
Випробовування виконують у камері тепла за температури (125 ± 2) оС.
Через 1 год кульку віддаляють від зразка, який потім охолоджують протягом 10 с до приблизно кімнатної температури занурюванням у холодну воду.
Діаметр відбитка, залишеного кулькою, вимірюють, і він не повинен перевищувати 2 мм.
Зовнішні частини автоматичного вимикача, зроблені з ізоляційного матеріалу, не призначені, щоб утримувати необхідне положення струмопровідних частин і частин захисного кола, навіть при тому, що вони контактують з ними, піддають випробовуванню на натискання кулькою відповідно до 9.14.2, але випробовують за температури, яка з них вища: (70 ± 2) оС чи (40 ± 2) оС плюс найбільше перевищення температури, визначене для відповідної частини під час випробовування за 9.8.
Примітка 1. Для випробовувань за 9.14.2 і 9.14.3 основи автоматичних вимикачів поверхневого типу вважають зовнішніми частинами.
Примітка 2. Випробовуванням за 9.14.2 і 9.14.3 не піддають частини, зроблені з керамічних матеріалів.
Примітка 3. Якщо дві чи більше ізолювальних частин, зазначених у 9.14.2 і 9.14.3, виконано з одного матеріалу, то випробовування згідно з 9.14.2 і 9.14.3, якщо застосовують, виконують лише на одній із цих частин.
Стійкість до аномального нагрівання та вогнестійкість (випробовування розжареним дротом)
Розжареним дротом випробовують відповідно до розділів від 4 до 10 ІЕС 60695-2-10 за таких умов:
для зовнішніх частин автоматичних вимикачів, виконаних з ізоляційного матеріалу, призначених, щоб утримувати в необхідному положенні струмопровідні частини та частини захисного кола, випробовують за температури (960 ± 15) оС;
для всіх інших зовнішніх частин, виконаних з ізоляційного матеріалу, випробовують за температури (650 ± 10) оС.
Примітка 1. Випробування розжареним дротом застосовують, щоб гарантувати, що електричний розжарений випробувальний дріт за певних умов випробовування не спричинить загоряння ізолювальних частин, чи гарантувати, що частина ізолювального матеріалу, який міг запалити розжарений випробувальний дріт за певних умов, має обмежений час горіння без поширення вогню полум’ям, або горінням частин, або краплями, які падають із випробуваних частин.
