---

Молярна концентрація амоній карбонату в отриманому розчині становить 1 моль-дм^-3.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• амоній метаванадієвокислий — згідно з ГОСТ 9336;

• кислоту азотну — згідно з ГОСТ 4461;

• розчин із масовою часткою кислоти азотної 25 %.

У мірну колбу місткістю 100 см³ уміщують 0,23 г амонію метаванадієвокислого, додають 80 см³ води за температури (45 ± 5) °С. Перемішують уміст колби за температури (45 ± 5) °С до повного розчинення амонію метаванадієвокислого; для нагрівання використовують водяну баню. Охоло- джують уміст колби до температури (20 + 5) °С та додають 2 см³ розчину кислоти азотної. Додають у колбу воду до позначки.

Масова частка амоній метаванадієвокислого в отриманому розчині становить приблизно 0,2 %.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• амоній ванадат(У) тетрагідрат, х.ч. або ч.д.а;

• кислоту сірчану — згідно з ГОСТ 4204.

Розчиняють 0,05 г амоній ванадату(У) тетрагідрату в 10 см³ кислоти сірчаної.

Масова частка амоній ванадату(/) в отриманому розчині становить приблизно 0,3 %.

Розчин зберігають у щільно закоркованому посуді.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• амоній молібденовокислий (амоній гептамолібдат(УІ) тетрагідрат) — згідно з ГОСТ 3765;

• амоній азотнокислий (амоній нітрат) — згідно з ГОСТ 22867;

• кислоту азотну — згідно з ГОСТ 4461;

• розчин із масовою часткою кислоти азотної 25 %.

Розчиняють 15,00 г амонію молібденовокислого в 65 см³ води. До розчину додають 50 г амонію азотнокислого та 135 см³ розчину кислоти азотної. Уміст колби залишають на 24 год, після чого фільтрують.

Масова частка амонію молібденовокислого в отриманому розчині становить приблизно 5 %.

Розчин зберігають не більше ніж 14 діб після готування.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• амоній молібденовокислий — згідно з ГОСТ 3765;

• кислоту сірчану — згідно з ГОСТ 4204;

• розчин із масовою часткою кислоти сірчаної 20 %.

У 70 см³ води додають 25 см³ розчину кислоти сірчаної; в отриманому розчині розчиняють 5,00 г амонію молібденовокислого.

Масова частка амонію молібденовокислого в отриманому розчині становить приблизно 10 %.

Отриманий розчин використовують під час визначання вмісту силікатної кислоти.

Розчин зберігають у посуді, виготовленому з кварцу або поліолефінів.

Для готування розчину використовують амоній молібденовокислий — згідно з ГОСТ 3765.

Розчиняють 10,00 г амонію молібденовокислого в 90 см³ води за температури (50 ± 10) °С й охо­лоджують до температури (20 ± 5) °С. Якщо після охолодження розчин є мутним, його фільтрують.

Масова частка амонію молібденовокислого в отриманому розчині становить приблизно 10 %.

Отриманий розчин використовують під час визначання вмісту силікатної кислоти.

Розчин зберігають не більше ніж чотири доби після готування.

Для готування розчину використовують амоній щавлевокислий — згідно з ГОСТ 5712.

Розчиняють 4,00 г амонію щавлевокислого у 96 см³ води.

Масова частка амонію щавлевокислого в отриманому розчині становить приблизно 4 %.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• амоній роданистий — згідно з ГОСТ 27067;

• бутанол-1 — згідно з ГОСТ 6006.

Розчиняють 10,00 г амонію роданистого в 10 см³ води. За ретельного перемішування додають 90 см³ бутанолу-1.

Для готування розчину використовують амоній роданистий — згідно з ГОСТ 27067.

Розчиняють 30,00 г амонію роданистого в 70 см³ води.

Масова частка амонію роданистого в отриманому розчині становить ЗО %.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• аміак водний розчин із масовою часткою аміаку 25 % та густиною 0,907 гем^-3 — згідно з ГОСТ 3760;

• магній хлористий 6-водний (магній хлорид гексагідрат) — згідно з ГОСТ 4209;

• розчин із масовою часткою магнію хлористого 6-водного 5 %;

• ферум сульфід, х.ч. або ч.д.а;

• кислоту соляну — згідно з ГОСТ 3118;

• розбавлену кислоту соляну (кислоту та воду змішують в об’ємному співвідношенні 1:1);

• натрій гідроксид — згідно з ГОСТ 4328;

• розчин із масовою часткою натрій гідроксиду 50 %;

• гідроген сульфід, який отримують в апараті Кіппа.

Розчин аміаку змішують із водою у співвідношенні 1:1 та розділяють на дві рівні за об’ємом частини. Для отримання гідроген сульфіду використовують установку згідно з рисунком 3. Апарат Кіппа заповнюють ферум сульфідом, який взаємодіє з розбавленою кислотою соляною. Через першу частину розчину пропускають гідроген сульфід зі швидкістю (70 ±10) бульбашок за хвилину; швидкість проходження газу через розчин регулюють краном.

Ступінь насичення розчину гідроген сульфід контролюють так. У 2 см³ розчину магнію хлорис­того 6-водного обережно додають 2 см³ насиченого гідроген сульфідом розчину. Якщо після цього в місці контакту розчинів одразу з’являється опалесценція, то пропускання гідроген сульфіду про­довжують. Відбирають проби для наступного перевірення через 1 хв. Насичення розчину гідроген сульфідом припиняють після того, як опалесценція починає з’являтися через (3 ± 1) хв після до­давання насиченого гідроген сульфідом розчину до розчину магнію хлористого 6-водного.

Після припинення насичення першої частини розчину гідроген сульфідом до неї додають другу його частину.

Масова частка амоній сульфіду в отриманому розчині становить приблизно 10 %.

1. 
   

2. —

   4 — промивна склянка з водою;

   5 — поглинальна склянка з розчином аміаку;

   б — поглинальна склянка з розчином натрій гідроксиду.

   апарат Кіппа;

3. — запобіжна склянка;

4. — кран;

Рисунок 3 — Установка для готування розчинів амоній сульфіду

5.4.17.2 Розчин із масовою часткою амоній сульфіду 20 %

Для готування розчину використовують реактиви — згідно із 5.4.17.1.

Розчин аміаку насичують гідроген сульфідом; використовують устатковання, методи контро­лювання ступеня насичення розчину та дотримують умов — згідно із 5.4.17.1.

Масова частка амоній сульфіду в отриманому розчині становить приблизно 20 %.

Для готування амонію хлористого, що не містить домішок заліза, використовують такі реактиви: — аміак, розчин із масовою часткою 25 % та густиною 0,907 гем^-3 — згідно з ГОСТ 3760;

— амоній хлористий — згідно з ГОСТ 3773.

У 120 см³ води розчиняють 70,00 г амонію хлористого; під час розчинювання реактив нагрівають на водяній бані за температури (95 ± 5) °С. У розчин додають по краплях, перемішуючи, розчин аміаку до появи відчутного його запаху. Розчин нагрівають на водяній бані за температури (95 ± 5) °С упродовж (75 ± 15) хв та швидко фільтрують гарячий розчин.

Фільтрат охолоджують до температури (20 ± 5) °С. Кристали, що утворилися під час охоло­джування, фільтрують із використанням водоструменевого насоса та висушують за температури (20 ± 5) °С між аркушами фільтрувального паперу не менше ніж три доби.

Примітка 5. Інші амонійні солі, що не містять заліза, готують так само з урахуванням розчинності тієї чи іншої солі у воді.

Для готування розчину використовують амоній хлористий — згідно з ГОСТ 3773.

Розчиняють 10,00 г амонію хлористого у 90 см³ води.

Масова частка амонію хлористого в отриманому розчині становить 10 %.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• аміак, розчин із масовою часткою 25 % та густиною 0,907 гем^-3 — згідно з ГОСТ 3760;

• кислоту лимонну (2-гідроксипропан-1,2,3-трикарбоксильну) моногідрат — згідно з ГОСТ 3652;

• розчин фенолового червоного (3,8-діоксид-4,4; -(ЗН-2,1-бензоксатіол-3-іліден) біс-фе- нолу) — згідно з ГОСТ 4919.1.

У мірну колбу місткістю 100 см³ уміщують ЗО см³ води та 20,00 г кислоти лимонної моногідрату. Перемішують уміст колби до розчинення кислоти. До розчину додають розчин аміаку до нейт­ральної реакції розчину за індикатором феноловим червоним. Після нейтралізації додають у колбу воду до позначки та перемішують уміст колби.

Примітка 6. Для визначення реакції відбирають пробу розчину. Перехід забарвлення індикатору від жовтого до червоного.

Масова частка амонійної солі 2-гідроксипропан-1,2,3-трикарбоксильної кислоти в отриманому розчині становить приблизно 20 %.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• анілін — згідно з ГОСТ 5819;

• бензол — згідно з ГОСТ 5955.

До 100 см³ бензолу додають 1 см³ аніліну та ретельно перемішують реактиви.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• анілін — згідно з ГОСТ 5819;

• кислоту сірчану — згідно з ГОСТ 4204;

• розчин із масовою часткою кислоти сірчаної 10 %.

У мірну колбу місткістю 100 см³ уміщують 1,30 г аніліну та 20 см³ розчину кислоти сірчаної. Охолоджують розчин до температури (5 ± 5) °С та, за умови охолодження, додають у колбу воду до позначки. Ретельно перемішують розчин.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• барій гідроксид 8-водний (барій гідроксид октагідрат) — згідно з ГОСТ 4107;

• поглинач хімічний вапняний — згідно з ГОСТ 6755;

• натрій гідроксид, розчин із масовою часткою 20 %.

У 97 см³ води додають 3,00 г барій гідроксиду 8-водного та перемішують до повного розчинення барій гідроксиду 8-водного. Розчин швидко фільтрують через папір фільтрувальний.

Масова частка барій гідроксиду 8-водного в отриманому розчині становить 3 %.

Розчин зберігають у колбі, яку щільно закорковують. У пробку має бути вставлено хлор­кальцієву трубку, заповнену поглиначем хімічним вапняним.

Примітка 7. Допустимо зберігати розчин у колбі, яку щільно закорковано, а корок сполучено з промивною склянкою, що містить розчин натрію гідроксиду.

Для готування розчину використовують барій азотнокислий — згідно з ГОСТ 3777.

У 95 см³ води розчиняють 5,00 г барію азотнокислого.

Масова частка барію азотнокислого в отриманому розчині становить 5 %.

Для готування розчину використовують барій хлорид 2-водний — згідно з ГОСТ 4108.

У 95 см³ води розчиняють 5,00 г барій хлориду 2-водного.

Для готування розчину використовують барій хлорид 2-водний — згідно з ГОСТ 4108.

У 80 см³ води розчиняють 20,00 г барій хлориду 2-водного. Через (19 ± 1) год розчин фільт­рують через папір фільтрувальний.

Отриманий розчин використовують під час визначання сульфатів.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• 4,7-дифеніл-1,10-фенантролін, х.ч. або ч.д.а;

• спирт ізоаміловий — згідно з ГОСТ 5830.

У 100 см³ спирту ізоамілового розчиняють 0,08 г 4,7-дифеніл-1,10-фенантроліну.

Отриманий розчин використовують під час визначання заліза.

Для готування розчину використовують такі реактиви:

• бензальдегід — згідно з ГОСТ 157;

• спирт етиловий — згідно з ДСТУ 4221;

• кальцій оксид — згідно з ГОСТ 8677;

• поглинач хімічний вапняний — згідно з ГОСТ 6755;

• натрій — згідно з ГОСТ 3273;

• йод — згідно з ГОСТ 4159;

• магній у вигляді стружки або порошку, х.ч. або ч.д.а;

• молекулярне сито типу ЗА.