---

Примітка. Якщо випробовують велику кількість речовини, то пробу можна розділити на кілька частин та аналізувати їх послідовно.

Національна примітка

Можна використовувати метод згідно з [18].

Визначену пробу речовини вміщують у придатну для виконання подальших процедур чашку, яку перед цим було’прогріто упродовж 15 хв у пічці за температури (650 ± 50) °С, охолоджено в ексикаторі та зважено з точністю 0,1 мг (замість чашки можна використовувати тигель). Нагрівають чашку (тигель) з речовиною, повільно підвищуючи температуру, доки проба повністю не випаруєть­ся або не озолиться. Витримують чашку (тигель) до охолодження, додають до залишку 0,25 см³ роз­чину сульфатної кислоти (R 37) і продовжують обережно нагрівати чашку (тигель) до припинення виділення випарів. Після цього чашку (тигель) і залишок нагрівають у пічці упродовж 15 хв за тем­ператури (650 + 50) °С (якщо не визначено інше), охолоджують в ексикаторі та зважують з точ­ністю 0,1 мг.

Примітка. Якщо випробовують велику кількість речовини, то пробу можна розділити на кілька частин та аналізувати їх послідовно.

Визначену пробу речовини вміщують у придатну для виконання подальших процедур чашку, яку перед цим було прогріто упродовж 15 хв у пічці за температури (650 ± 50) °С, охолоджено в ексикаторі та зважено з точністю 0,1 мг (замість чашки можна використовувати тигель). Нагріва­ють чашку (тигель) з речовиною, повільно підвищуючи температуру, доки проба повністю не випа­рується або не озолиться. Додають 0,25 см³ розчину сульфатної кислоти (R37) і нагрівають чаш­ку (тигель) у витяжній шафі з належною вентиляцією, не допускаючи кипіння рідини, доки проба повністю не випарується. Загоряння органічної продукції не допускають. За необхідності продов­жують обережне нагрівання до припинення виділення випарів. Після цього чашку (тигель) і зали­шок нагрівають у пічці упродовж 15 хв за температури (650 ± 50) °С (якщо не визначено інше), охо­лоджують в ексикаторі та зважують з точністю 0,1 мг.

Примітка. Якщо випробовують велику кількість речовини, то до проби можна додати 0,5 см³ розчину сульфатної кисло­ти (R 37), розділити пробу на кілька частин та аналізувати їх послідовно.

Готують необхідні порівняльні стандартні розчини, використовуючи розчини таких реагентів, як кобальт (II) хлорид (RS 4.2.5), ферум (II) хлорид (RS 4.2.8) і купрум (II) сульфат (RS 4.2.6). Об’єми матеріалів, необхідні для готування порівняльних стандартних розчинів, наведено в таб­лиці 2. Розчини зберігають у закритих пробками пробірках під шаром парафіну товщиною 50 мм; пробки також герметизують парафіном.

Змішують визначену кількість випробної речовини (якщо речовина тверда, то вона має бути в тонкоподрібненому стані) та визначену кількість розчину з масовою часткою сульфатної кисло­ти (95 ± 0,5) %. Струшують суміш доти, доки вона не стане однорідною або доки досліджувана проба не розчиниться повністю, після чого витримують її упродовж 15 хв за температури 25 °С, якщо не зазначено інше. Дуже важливим є те, щоб масова частка сульфатної кислоти перебува­ла в зазначених вище межах.

Порівнюють інтенсивність забарвлення випробного розчину з інтенсивністю забарвлення ви­значеного порівняльного стандартного розчину. Під час порівняння випробна рідина має бути в пробірці, подібній тій, у якій є порівняльний стандартний розчин.

Вміщують визначену кількість речовини або розчину цієї речовини в належну посудину, виго­товлену з безбарвного скла, оснащену притертою скляною пробкою. Додають визначену кількість розчину калій перманганату з концентрацією с(1/5 КМпО₄) = 0,1 моль-дм^-3. Закривають посудину пробкою та витримують її упродовж визначеного терміну часу за визначеної температури в захи­щеному від дії світла місці. Переконуються в тому, що забарвлення розчину в посудині не зникло повністю.

Таблиця 2 — Готування порівняльних стандартних розчинів

Кінець таблиці 2

У конічну колбу, оснащену притертою скляною пробкою, у якій міститься 50 см³ розчину з ма­совою часткою сульфатної кислоти 5 %, додають визначену кількість речовини або розчину цієї ре­човини та 10,0 см³ калій перманганату з концентрацією с(1/5 КМпО₄) « 0,1 моль-дм"³. Колбу за­кривають і витримують упродовж визначеного терміну за визначеної температури в захищеному від дії світла місці. Після цього додають до колби 10 см³ розчину з масовою часткою калій йоди­ду 10 % та за допомогою бюретки з позначками ціною 0,05 см³ або менше титрують йод, що виді­лився, стандартним розчином тіосульфату натрію з концентрацією c(Na₂S₂O₃) = 0,05 моль-см^-3, вико­ристовуючи як індикатор розчин крохмалю (IS 4.3.11). Паралельно проводять холосте визначен­ня за такою самою процедурою, використовуючи такі самі кількості реагентів, але пробу дослід­жуваної речовини під час цього до колби не вносять.

Вміст речовин, що окислюються перманганатом калію, виражений як масова частка Оксиге- ну (О; у відсотках), розраховують за формулою (3):

(

(3)

V_o-Vi)-O,O5- —-8—1— ₌ ('^/°_.У'і1,о,О4, ^{v0 17}т 1000 т

де V_o— об’єм стандартного розчину натрій тіосульфату під час холостого титрування, см³;

V-i — об’єм стандартного розчину натрій тіосульфату, використаного під час титрування йоду, що виділився, см³;

т — маса проби зразка, що її досліджували, г.

До проби досліджуваної речовини визначеного об’єму додають 5 см³ води та 0,15 см³ розчи­ну з масовою часткою димедону 5 % у розчині з об'ємною часткою етанолу 95 %. Нагрівають суміш за температури її кипіння у водяній бані до повного розчинення проби. Швидко доводять об’єм розчину до 10 см³ та охолоджують розчин.

Порівнюють мутність розчину, яка виникне, із мутністю визначеного порівняльного стандарт­ного розчину.

Національна примітка

Можна використовувати метод згідно з [19].

Вміщують до дистиляційної колби, придатної для виконання подальших процедур, пробу до­сліджуваної речовини визначеного об'єму. Додають 10 см³ розчину з масовою часткою калій гідрок­сиду 10 % в етанолі та кип’ятять суміш зі зворотним холодильником упродовж ЗО хв (ґумові з'єднання в апараті не використовують). Через трубку холодильника додають до колби 20 см³ води, від’єднують холодильник і повністю випаровують органічний матеріал, який міститься в колбі. Дода-

ють до колби 5 см³ насиченого розчину брому та нагрівають отриману суміш на водяній бані упродовж 15 хв, після чого нейтралізують суміш розчином з масовою часткою хлоридної кислоти 10 %. Вносять до колби надлишковий розчин цієї кислоти в кількості 1 см³ і кип’ятять суміш до по­вного видалення брому. Після цього упарюють суміш так, щоб залишок становив 5 см³, нейтралі­зують його розчином з масовою часткою натрій гідроксиду 10 % та виконують процедуру визначен­ня, описану як GM 3.

Як порівняльний стандартний розчин використовують суміш 10 см³ розчину з масовою част­кою калій гідроксиду 3 % в етанолі та визначений об’єм стандартного розчину Сульфуру.

До проби досліджуваної речовини визначеної маси чи до визначеного об’єму досліджувано­го розчину додають 2 см³ розчину хлоридної кислоти (R 13) та 1 г гранульованого цинку (R 40). Отриману суміш кип’ятять упродовж 1 хв та витримують упродовж 2 хв, після чого фільтрують, зби­раючи фільтрат у пробірку, до якої заздалегідь внесено 0,25 см³ розчину з масовою часткою фе- нілгідразину гідрохлориду 1 %. Нагрівають суміш у пробірці до кипіння, швидко охолоджують, до­дають розчин хлоридної кислоти (R 13) у кількості, що дорівнює об’єму рідини в пробірці, та 0,25 см³ розчину з масовою часткою калій гексаціаноферату (III) 5 %. Струшують пробірку.

Порівнюють рожеве забарвлення розчину, яке виникне, із забарвленням визначеного по­рівняльного стандартного розчину.

Вміщують визначену кількість речовини або розчину цієї речовини в циліндр, виготовлений із безбарвного скла, оснащену притертою скляною пробкою. Додають 1 см³ розчину 2,4-динітрофе- нілгідразину (RS 4.2.7). Закривають циліндр пробкою, струшують і витримують суміш упродовж ЗО хв. Після цього додають до циліндра 8 см³ піридину, 2 см³ води та 2 см³ розчину калій гідрок­сиду в метанолі (RS 4.2.15). Струшують циліндр і витримують суміш упродовж 10 хв, після чого роз­бавляють її 25 см³ метанолу, вільного від карбонільних сполук (RS 4.2.11).

Порівнюють темно-червоне забарвлення розчину, яке виникне, із забарвленням визначеного порівняльного стандартного розчину.

Суху колбу для вимірювання густини (бажано місткістю 25 см³ чи 50 см³) зважують з точністю 0,2 мг. Заповнюють колбу водою, яка незадовго перед цим була доведена до кипіння та охоло­джена, і визначають масу води за температури (20 ± 0,1) °С (т₂). Випорожнюють колбу, очищують її та висушують. Після цього, використовуючи ту саму процедуру, що й раніше, вносять до колби досліджувану речовину і визначають масу речовини (20 + 0,1) °С (т-і). •

Густину (у грамах на сантиметр кубічний) розраховують до третього знака після коми за фор­мулою (4):

т

(4)

. + А

^a'^Pw’

де пц — маса речовини в колбі, г;

т₂— маса води в колбі, г;

Pw ■— густина води за температури 20 °С (0,9982 г-см^-3);

А — поправка на статичний тиск, яку розраховують за такою формулою:

Л = р_а-V,

де р_а — густина повітря (приблизно 0,0012 г-см³);

V — об’єм речовини, яку було вміщено до колби, см³.

Використовуючи ваги Мора-Вестфаля (гідростатичні ваги) вимірюють спочатку силу, що ви­штовхує певне тіло з води, а потім — з досліджуваної рідини.

За допомогою тонкого дроту з платини підвішують поплавок на кінці балансира гідростатич­них ваг і виставляють нульове значення показів приладу за допомогою ґвинта, розташованого на опорній тринозі. Після цього занурюють поплавок у воду за потрібної температури та повертають показник приладу на нуль, відповідним чином розташовуючи рейтери на коромислі ваг. Знімають поплавок, ретельно його висушують і повторюють процедуру для досліджуваної рідини за тієї самої температури, що й температура води.