Рисунок 2 – Сталевий циліндричний посуд

5.3 Підготування та порядок проведення випробування

1. Перед випробуванням циліндричний посуд попередньо зважують із похибкою до 2 г. Потім наповнюють розчиновою сумішшю з надлишком.

2. Розчинову суміш ущільнюють штикуванням сталевим стрижнем 25 разів і 5–6 кзроадтчниийм легким постукуванням об стіл.

3. Після ущільнення надлишок розчинової суміші зрізують сталевою лінійкою. Поверхню ретельно вирівнюють рівно з краями посуду. Стінки мірного посуду очищують вологою тканиною від розчину, що потрапив на них. Потім посуд із розчиновою сумішшю зважують з точністю до 2 г.

5.4 Опрацювання результатів

5.4.1 Середню густину розчинової суміші р, г/см³, обчислюють за формулою:

де т – маса мірного посуду з розчиновою сумішшю, г;

m₁ – маса мірного посуду без суміші, г.

5.4.2 Середню густину розчинової суміші визначають як середнє арифметичне значення результатів двох визначень середньої густини суміші з однієї проби, які повинні відрізнятися одне від одного не більше ніж на 5 % від меншого значення.

При більшому розходженні результатів визначення повторюють на новій пробі розчинової суміші.

5.4.3 Результати випробувань мають бути занесені до журналу за формою згідно з додатком Б.

6 ВИЗНАЧЕННЯ РОЗШАРОВУВАНОСТІ РОЗЧИНОВОЇ СУМІШІ

1. Розшаровуваність розчинової суміші, яка характеризує її зв'язність при динамічній дії, визначається порівнянням вмісту маси заповнювача у нижній і верхній частинах свіжовідформованого зразка розмірами (150×150×150) мм.

1. Засоби контролю

6.2.1 Для проведення випробувань застосовують:

• форми сталеві розмірами (150×150×150) мм згідно з ГОСТ 22685;

• лабораторну віброплощадку;

• ваги лабораторні згідно з ГОСТ 24104;

• шафу сушильну, що забезпечує температуру (105-110) °С;

• сито з комірками 0,16 мм згідно з ГОСТ 6613;

• деко металеве прямокутної форми з довільними розмірами;

• сталевий стрижень діаметром 12 мм, завдовжки 300 мм;

• сталеву лінійку згідно з ДСТУ ГОСТ 427;

• секундомір з похибкою вимірювання не більше 0,2 с. Примітка. Допускається використовувати сито з комірками 0,14 мм.

6.2.2 Лабораторна віброплощадка у завантаженому стані повинна забезпечувати вертикальні коливання частотою 2900 ±100 за хвилину і амплітудою (0,5 ±0,05) мм. Віброплощадка повинна мати пристрій, який забезпечує при вібруванні жорстке закріплення форми з розчиновою сумішшю до поверхні столу.

6.3 Підготування та порядок проведення випробування

1. Розчинову суміш укладають і ущільнюють згідно з 5.3.2 в формі для контрольних зразків розміром (150×150×150) мм. Ущільнену розчинову суміш у формі піддають вібраційному впливу на лабораторній віброплощадці протягом 1 хв.

2. Після вібрування верхній шар розчинової суміші заввишки (7,5 ±0,5) мм відбирають із форми на деко, а нижню частину зразка вивантажують із форми перекиданням на друге деко.

3. Відібрані проби розчинової суміші зважують з похибкою до 2 г і піддають мокрому розсіюванню на ситі з комірками 0,16 мм.

При мокрому розсіюванні окремі частини проби, що викладені на ситі, промивають струменем чистої води до повного видалення в'яжучого. Промивання суміші вважають закінченим, коли з сита витікає чиста вода.

6.3.4 Відмиті порції заповнювача переносять на чисте деко, висушують до постійної маси за температури (105–110) °С і зважують з похибкою до 2 г.

6.4 Опрацювання результатів

6.4.1 Вміст заповнювача у верхній (нижній) частинах ущільненої розчинової суміші, V, у відсотках обчислюють за формулою:

де m₁ – маса відмитого висушеного заповнювача з верхньої (нижньої) частини зразка, г;

т₂– маса проби розчинової суміші, відібраної з верхньої (нижньої) частини зразка, г.

6.4.2 Показник розшаровуваності розчинової суміші, П, у відсотках обчислюють за формулою:

де ΔV – абсолютна величина різниці між вмістом заповнювача у верхній і нижній частинах зразка, %;

ΣV – сумарний вміст заповнювача у верхній і нижній частинах зразка, %.

6.4.3 Показник розшаровуваності для відібраної проби розчинової суміші визначають двічі та обчислюють з округленням до 1 % як середнє арифметичне значення результатів двох визначень, які відрізняються між собою не більше ніж на 20 % від меншого значення. При більшому розходженні результатів визначення повторюють на новій пробі розчинової суміші.

6.4.4 Результати випробувань мають бути занесені до журналу, в якому зазначають:

- дату і час випробування;

• місце відбору проби;

• марку і вид розчину;

• результати часткових визначень і середньоарифметичний результат.

7 ВИЗНАЧЕННЯ ВОДОУТРИМУВАЛЬНОЇ ЗДАТНОСТІ РОЗЧИНОВОЇ СУМІШІ

1. Водоутримувальна здатність визначають випробуванням шару розчинової суміші завтовшки 12 мм, викладеної на фільтрувальний папір.

2. Засоби контролю і матеріали

Для проведення випробувань застосовують:

• фільтрувальний папір середньої швидкості фільтрації згідно з ГОСТ 12026;

• прокладки з марлевої тканини розміром (250×350) мм згідно з ГОСТ 11109;

• металеве кільце з внутрішнім діаметром 100 мм, заввишки 12 мм і завтовшки стінки 5 мм;

• скляну пластинку розміром (150×150) мм, завтовшки 5 мм;

• ваги лабораторні згідно з ГОСТ 24104;

• секундомір з похибкою вимірювання не більше 0,2 с;

• кельму згідно з ДСТУ Б В.2.8-20.

Схема приладу для вимірювання водоутримувальної здатності розчинової суміші наведена на рисунку 3.

7.3 Підготування та порядок проведення випробування

1. Перед випробуванням 10 аркушів фільтрувального паперу зважують із похибкою до 0,1 г, викладають на скляну пластинку, зверху накладають прокладку з марлевої тканини, встановлюють металеве кільце і ще раз зважують.

1 – металеве кільце з розчиновою сумішшю; 2 – 10 шарів фільтрувального паперу; 3 – скляна пластина; 4 – шар марлевої тканини

Рисунок 3 – Схема приладу для визначення водоутримувальної здатності розчинової суміші

2. Ретельно перемішану розчинову суміш укладають рівно з краями металевого кільця, вирівнюють, зважують і залишають на 10 хв.

7.3.3 Металеве кільце з розчиновою сумішшю обережно знімають разом із марлею. Фільтрувальний папір зважують з похибкою до 0,1 г.

7.4 Опрацювання результатів

7.4.1 Водоутримувальну здатність розчинової суміші, V, обчислюють вираженим у відсотках вмістом води в пробі до і після експерименту за формулою:

де m₁ – маса фільтрувального паперу до випробувань, г;

т₂– маса фільтрувального паперу після випробувань, г;

m₃ – маса приладу без розчинової суміші, г;

m₄ – маса приладу з розчиновою сумішшю, г.

7.4.2 Водоутримувальну здатність розчинової суміші визначають двічі для кожної проби та обраховують як середнє арифметичне значення результатів двох визначень, які відрізняються між собою не більше ніж на 20 % від меншого значення.

7.4.3 Результати випробувань мають бути занесені до журналу, в якому зазначають;

- дату і час випробувань;

• місце відбору проби;

• вид розчинової суміші;

• результати часткових визначень і середньоарифметичний результат.

8 ВИЗНАЧЕННЯ МІЦНОСТІ РОЗЧИНУ НА СТИСК

1. Міцність розчину на стиск повинна визначатись на зразках-кубах розмірами (70,7×70,7×70,7) мм у віці, який встановлено у стандарті або технічних умовах на даний вид розчину. На кожний термін випробувань виготовляють три зразка.

2. Засоби контролю

Для проведення випробувань використовують:

• рознімні сталеві форми з піддоном і без піддону згідно з ГОСТ 22685;

• прес гідравлічний згідно з ГОСТ 28840;

• ваги згідно з ГОСТ 24104;

• штангенциркуль згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• стрижень сталевий діаметром 12 мм, завдовжки 300 мм;

• шпатель (рисунок 4);

• годинник згідно з ГОСТ 10733;

• кельму згідно з ДСТУ Б В.2.8-20;

• камеру нормального зберігання, що забезпечує температуру (20 ±5) °С та відносну вологість повітря (95–100) %.

Рисунок 4 – Шпатель для ущільнення розчинової суміші

8.3 Підготування та порядок проведення випробування

8.3.1 Зразки з розчинової суміші рухомістю до 5 см повинні виготовлятись у формах із піддоном.

Форму заповнюють розчином у два шари. Ущільнення шарів розчинової суміші в кожному відділенні форми виконують 12 натисками шпателя: 6 натисків вздовж однієї сторони та 6 – у перпендикулярному напрямку.

Надлишок розчинової суміші зрізають рівно з краями форми змоченою водою сталевою лінійкою та загладжують поверхню.

8.3.2 Зразки з розчинової суміші рухомістю 5 см і більше виготовляють у формах без піддона.

Форму встановлюють на цеглу, покриту газетним папером, змоченим водою. Розмір паперу повинен бути таким, щоб він закривав бічні грані цеглини. Цеглини перед ущільненням повинні бути притерті вручну одна об одну для усунення різких нерівностей. Цеглину застосовують керамічну звичайну вологістю не більше 2 % і водопоглинанням (10–15) % за масою. Цеглини зі слідами цементу на гранях повторному використанню не підлягають.

8.3.3 Форми заповнюють розчиновою сумішшю за один прийом із деяким надлишком і ущільнюють її штикуванням сталевим стрижнем 25 разів по концентричному колу від центра до країв.

4. Форми, заповнені розчиновою сумішшю на гідравлічних в'яжучих, витримують до розпалублення в камері нормального зберігання за температури (20 ±5) °С та відносній вологості повітря (95 ±5) %, а форми, заповнені розчиновою сумішшю на повітряних в'яжучих, – у приміщенні за температури (25 ±10) °С і відносній вологості (65 ±10) %.

5. Зразки звільняють з форми через 1 добу після укладання розчинової суміші.

Зразки, міцність яких через 1 добу недостатня для розпалублення їх без пошкодження, допускається звільняти з форми через (48 ±2) год.

6. Після звільнення із форм зразки повинні зберігатись за температури (25 ±10) °С. При цьому повинні дотримуватись наступні умови: зразки з розчинів, виготовлених на гідравлічних в'яжучих, протягом перших трьох діб повинні зберігатись у камері нормального зберігання при відносній вологості повітря (95–100) %, а час, що залишився до випробувань – у приміщенні при відносній вологості повітря (65 ±10) % (з розчинів, які тверднуть на повітрі) або в воді (з розчинів, які тверднуть у вологому середовищі); зразки з розчинів, виготовлених на повітряних в'яжучих, повинні зберігатись у приміщенні при відносній вологості повітря (65 ±10) %.

7. За відсутності камери нормального зберігання допускається зберігання зразків, виготовлених на гідравлічних в'яжучих, у вологому піску, тирсі або поліетиленових пакетах за температури (25 ±0) °С та відносній вологості повітря (65 ±10) %.

8. При зберіганні в приміщенні зразки повинні бути захищені від протягів, нагрівання приладами опалення тощо.

9. В умовах зимового мурування конструкцій для випробування розчинів із протиморозними добавками або без них на кожний термін випробувань згідно з 8.1 і кожну контрольовану ділянку споруди виготовляють по 6 зразків. Зразки повинні зберігатись на відкритому повітрі в тих самих умовах, що і конструкції, захищеними від попадання на них води або снігу. У подальшому 3 зразки після їх відтавання і досягнення температури приміщення (25 ±10) °С випробовують у терміни, не обхідні для контролю міцності розчину на стиск у конструкції, а 3 зразки, що залишились, випробовують після їх відтавання і наступного 28-добового тверднення за температури не нижче (25 ±10) °С.

8.3.10 Перед випробуванням на стиск зразки заміряють штангенциркулем з похибкою не більше 1%.

8.3.11 Зразки, які зберігались у воді, повинні бути вийняті з неї не раніше ніж за 10 хв до випробування і витерті вологою тканиною.

Зразки, які зберігались у приміщенні, повинні бути очищені волосяною щіткою.

8.3.12 Зразок встановлюють на нижню плиту преса так, щоб стискальна сила була спрямована паралельно шарам укладки розчинової суміші в форму і вертикальна вісь зразка проходила через центр плити преса.

8.3.14 Шкалу преса вибирають за умови, що очікуване значення руйнівного навантаження по винно бути в інтервалі (20–80) % від максимального навантаження, що допускається обраною шкалою.

Тип (марка) і обрана шкала преса мають бути занесені до журналу випробувань.

8.3.15 Навантаження зразків виконують безперервно зі швидкістю, яка забезпечує зростання розрахункового навантаження в зразку до його повного руйнування, але не більше 0,6 МПа/с. При цьому час навантаження одного зразка повинен бути не менше 30 с.

Досягнуте в процесі випробування зразка максимальне зусилля приймають за величину руйнівного навантаження.

8.4 Опрацювання результатів

8.4.1 Границю міцності розчину на стиск, R, обчислюють для кожного зразка з похибкою до 0,01 МПа (0,1 кгс/см²) за формулою:

де Р – руйнівне навантаження, Н;

S – робоча площа перерізу зразка, см².

2. Робочу площу перерізу зразків визначають за результатами вимірювання як середнє арифметичне значення площин двох протилежних граней.

3. Границю міцності розчину на стиск обчислюють як середнє арифметичне значення результатів випробувань трьох зразків.

4. Результати випробувань мають бути занесені до журналу за формою згідно з додатком Б.