---

5.5.3 Повні залишки на контрольних ситах щебеню фракцій понад 5 до 10 мм вкл., понад 10 до 20 мм вкл., понад 20 до 40 мм вкл., понад 40 до 80 (70) мм вкл. повинні відповідати вказаним у таблиці 1, де d і D - найменші та найбільші номінальні розміри зерен у мм.

ДСТУ Б В.2.7-34-2001 С.6

Таблиця 1

5.6 Форма зерен

5.6.1 Форму зерен щебеню характеризують вмістом зерен пластинчастої (лещадної) та голчастої форми.

Примітка. До зерен пластинчастої (лещадної) та голчастої форми відносять такі зерна, товщина або ширина яких менше довжини у три і більше рази.

5.6.2 Вміст зерен пластинчастої (лещадної) та голчастої форми у щебені не повинен перевищувати 35 % за масою. За узгодженням виготовлювача зі спожи­вачем допускається випуск щебеню з вмістом зерен пластинчастої (лещадної) та голчастої форми по 65 % за масою,

5.7 Міцність

5.7.1 Марка щебеню за міцністю, яку встановлюють за його дробильністю при стисканні (роздавлюванні) у циліндрі, повинна відповідати вимогам, вказаним у таблиці 2 ДСТУ Б В.2.7-75.

5.7.2 Марка щебеню за міцністю повинна бути не нижче 400.

5.7.3 Щебінь, призначений для будівництва автомобільних доріг, додатково характеризують маркою за стираністю, яка повинна відповідати вимогам, наведеним у таблиці 10 ДСТУ Б В.2.7-74.

5.8 Вміст зерен слабких порід

Вміст зерен слабких порід у щебені марок за міцністю 1200, 1000 не повинен перевищувати 5 % за масою, а у щебені марок 800, 600, 400 - не більше 10 % за масою.

Примітка. До слабких відносять зерна з границею міцності вихідної гірської породи при стисканні у насиченому водою стані менше 20 МПа (200 (кгс/см²).

5.9 Морозостійкість

5.9.1 Морозостійкість щебеню характеризують числом циклів поперемінного заморожування і відтавання, за яких його втрати у відсотках за масою не пере­вищують встановлених значень.

Допускається оцінювати морозостійкість щебеню за результатами випробу­вання насиченням у розчині сірчанокислого натрію і висушуванням. Втрати маси при випробуванні заморожуванням і відтаванням або насиченням у розчині сірча­нокислого натрію і висушуванням не повинно перевищувати значень, наведених у таблиці 4 ДСТУ Б В.2.7-75. При неспівпаданні марок морозостійкість оцінюють за результатами випробувань заморожуванням і відтаванням.

5.9.2 Щебінь, який випускають за даним стандартом, за морозостійкістю під­розділяють на марки F25, F35, F50, F100, F150 і F200.

ДСТУ Б В.2.7-34-2001 C.7

5.10 Вміст пилуватих і глинистих часток, у тому числі глини у грудках

Вміст пилуватих і глинистих часток розміром менше 0,05 мм, який виз­начають відмулюванням, піпетковимм методом або методом мокрого просіюван­ня, у щебені марок за дробильністю 600 і вище не повинен перевищувати 1 % за масою, у щебені марки 400 - 2 % за масою, у тому числі глини у грудках у щебені усіх марок - 0,25 % за масою.

5.11 Стійкість структури

Щебінь повинен мати стійку структуру проти усіх видів розпадів. Структура щебеню вважається стійкою, якщо втрата у масі після випробувань не переви­щує 5 % за масою.

5.12 Вміст шкідливих домішок і сполук

5.12.1 Вміст у щебені сірчистих і сірчанокислих сполук у перерахунку на S0₃ не повинен перевищувати 0,5 % за масою.

5.12.2 Щебінь повинен містити не більше 25 % за масою загального заліза.

5.12.3 Щебінь використовують у бетоні без обмежень, якщо вміст кожного з породоутворюючих мінералів (магнетиту, гетиту, гематиту та ін.) не більше 10 % за об'ємом або загальна їх сума не перевищує 15 %.

5.12.4 Допустимий вміст інших шкідливих домішок і сполук у щебені приймається відповідно до обов'язкового додатка Б ДСТУ Б В.2.7-75.

5.13 Радіаційні властивості

Щебінь за величиною сумарної питомої активності (А_сум) природних радіо­нуклідів - радію-226, торію-232 і калію-40, яка вимірюється у беккерелях на кілограм (Бк-кг^-1), підрозділяють на класи за радіоактивністю згідно з ДБН B.I .4-0.01, ДБН В. 1.4-1.01 і застосовують у залежності від класу, як вказано у 6.18.

5.14 Щебінь не повинен містити сторонніх забруднюючих домішок, які вид­но неозброєним оком.

5.15 Додаткові вимоги до щебеню для бетонів у залежності від їх призна­чення і газузі застосування встановлюють відповідно до ДСТУ Б В.2.7-43.

5.16 Виготовлювач і споживач у договорі на поставку продукції можуть вста­новити обмежений перелік обов'язкових технічних вимог даного стандарту, яких необхідно дотримуватись.

6 ВИМОГИ БЕЗПЕКИ І ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО

ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

6.1 Щебінь у відповідності з ДСТУ 2272 відноситься до групи негорючих речовин.

6.2 Щебінь не токсичний, пожежо- і вибухобезпечний.

ДСТУ Б В.2.7-34-2001 С.8

6.3 При виробництві щебеню потрібно дотримуватись вимог ГОСТ 12.3.002, ГОСТ 12.1.005 і СП 1042.

6.4 Загальні вимоги безпеки повинні відповідати ГОСТ 12.0.001.

6.5 Гранично допустима концентрація (ГДК) пилу у повітрі робочої зони у відповідності з санітарно-технічними вимогами ГОСТ 12.1.005 не повинна перевищувати 6 мг/м³.

Періодичність контролю - не рідше одного разу за квартал за МУ 4436.

6.6 Обладнання і комунікації виробничих процесів повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.2.003 і ГОСТ 12.2.049, засоби захисту від статичної електрики -ГОСТ 12.1.018 і СН 1757.

6.7 Експлуатація енергообладнання і електроприладів повинна здійснюва­тись у відповідності з вимогами ГОСТ 12.1.019.

6.6 Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно виконувати відповідно до ГОСТ 12.3.009.

6.9 Працюючі повинні бути забезпечені санітарно-побутовими приміщен­нями згідно з вимогами СНіП 2.09.04.

6.10 Виробничі приміщення повинні бути забезпечені питною водою, що від­повідає вимогам ГОСТ 2874.

6.11 Працюючим необхідно забезпечити безпечні умови праці згідно з вимо­гами СНіП ІІІ-4 і СП 3905.

6.12 Працюючі повинні бути забезпечені індивідуальними засобами захисту у відповідності з галузевими нормами.

6.13 Рівні шуму на робочих місцях повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.003 і ДСН 3.3.6.037.

6.14 Мікроклімат приміщень повинен відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005, ДСН 3.3.6.042 і СП 3905.

6.15 Виробничі приміщення повинні бути обладнані примусовою вентиля­цією за СНіП 2.04.05, ГОСТ 12.4.021, а робочі місця - місцевою витяжкою.

6.16 Природне і штучне освітлення повинно відповідати вимогам СНіП ІІ-4.

6.17 3 пожежної безпеки виробничі приміщення повинні відповідати вимо­гам ГОСТ 12.1.004 і НАПБ А.01.001.

6.18 Підприємсгво-виготовлювач щебеню повинно проводити його оцінку на радіаційну активність або мати сертифікат якості, що виданий спеціалізованою ла­бораторією і який поновлюється щорічно.

Відповідно до ДБН В.1.4-1.01, ДБН В.1.4-2.01 щебінь І класу за радіоактив­ністю, у якому сумарна питома активність природних радіонуклідів не перевищує 370 Бк-кг^-1, може використовуватись в усіх видах будівництва без обмежень; II класу, у якому сумарна питома активність природних радіонуклідів нижче або дорівнює 740 Бк-кг^-1, - для промислового і дорожного будівництва у межах території населених пунктів і

ДСТУ Б В.2.7-34-2001 С.9

зон перспективної забудови; III класу, у якому сумарна питома активність природних радіонуклідів нижче або дорівнює 1350 Бк-кг^-1, - для дорожного будівництва за межами населених пунктів.

6.19 Викиди в атмосферу, охорона навколишнього природного середовища повинні відповідати вимогам ГОСТ 17.2.3.02 і ДСП 201.

6.20 Природоохоронні заходи слід проводити відповідно до СП 3905 і ДСП 201.

7 ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ

7.1 Щебінь повинен бути прийнятий технічним контролем підприємства-виготовлювача.

7.2 Для перевірки відповідності якості щебеню вимогам даного стандарту проводять приймальний контроль і періодичні випробування.

7.3 Приймальний контроль на підприємстві-виготовлювачі проводять що­денно шляхом випробувань однієї змінної проби. При приймальному контролі виз­начають:

- зерновий склад;

- вміст пилуватих і глинистих часток, у тому числі глини у грудках;

- вміст зерен слабких порід.

7.4 При періодичних випробуваннях визначають:

- один раз на десять днів - вміст зерен пластинчастої (лещадної) та голчастої форми;

- один раз на квартал - міцність, стираність (щебінь для автодоріг), насипну густину, стійкість структури проти розпадів, вміст шкідливих сполук і домішок;

- один раз на рік - морозостійкість і клас за значенням сумарної питомої активності природних радіонуклідів.

Міцність, морозостійкість, радіаційно-гігієнічну оцінку, вміст шкідливих сполук і домішок, стійкість структури щебеню проти усіх видів розпадів визна­чають також у кожному випадку зміни властивостей породи, яку розроблюють, і при переході на новий горизонт родовища, яке розроблюють.

7.5 Відбирання і підготовку щебеню для контролю якості на підприємстві-виготовлювачі проводять відповідно до вимог ДСТУ Б В.2.7-71 (ГОСТ 8269.0) і ДСТУ Б В.2.7-72 (ГОСТ 8269.1), вихідної гірської породи - ДСТУ Б В.2.7-59.

7.6 Поставка і приймання щебеню проводиться партіями. Партією вважають кількість щебеню однієї фракції (суміші фракцій), яка одночасно поставляється одному споживачу в одному залізничному составі або судні. При відвантаженні автомобільним транспортом партією вважають кількість щебеню однієї фракції (суміші фракцій), яку відвантажують одному споживачу протягом доби.

7.7 Число точкових проб, які відбирає споживач для контрольної перевірки якості у кожній партії у залежності від об'єму партії, повинно бути не менше:

ДСТУ Б В.2.7-34-2001 С.10

Точкові проби об'єднують у середню пробу, яка характеризує контрольовану партію; усереднення, скорочення і підготовку проби до випробувань проводять за ДСТУ Б В.2.7-71 (ГОСТ 8269.0).

7.8 Для контролю якості щебеню, який поставляється залізничним транс­портом, точкові проби відбирають при розвантаженні вагонів з потоку щебеню на стрічкових конвеєрах, що використовуються для його транспортування на склад споживача. При розвантаженні кожного вагону відбирають через рівні інтервали часу п'ять точкових проб. Число вагонів визначають з урахуванням одержання пот­рібної кількості точкових проб за 7.7. Вагони вибирають за вказівкою споживача. Якщо партія складається з одного вагону, при його розвантаженні відбирають п'ять точкових проб, які об'єднують у середню пробу.

Якщо конвеєрний транспорт при розвантажуванні вагонів не застосовують, точкові проби відбирають безпосередньо з вагонів. Для цього поверхню щебеню у вагоні вирівнюють і у точках відбирання проб відривають лунки глибиною 0,2-0,4 м. Точки відбирання повинні бути розташовані у центрі і у чотирьох кутах вагону, при цьому відстань від бортів вагону до точок відбирання повинна бути не менше 0,5 м. З лунок проби відбирають совком, переміщуючи його знизу догори вздовж стінки лунки.

7.9 Для контролю якості щебеню, який поставляється водним транспортом, точкові проби відбирають при розвантажуванні суден.

У випадку використання при розвантажуванні стрічкових конвеєрів точкові проби відбирають через рівні інтервали часу з потоку щебеню на конвеєрах. При розвантаженні суден грейферними кранами точкові проби відбирають совком через рівні інтервали часу протягом розвантаження безпосередньо зі знову утво­реної поверхні щебеню у судні, а не з лунок.

7.10 Для контрольної перевірки якості щебеню, який відвантажують авто­мобільним транспортом, точкові проби відбирають при розвантажуванні авто­мобілів. Для цього поверхню щебеню в автомобілі вирівнюють, у центрі кузова роблять лунку глибиною 0,2-0,4 м. З лунки пробу відбирають совком, переміщую­чи його знизу догори вздовж стінки лунки.

Автомобілі вибирають за вказівкою споживача. Якщо партія складається менше ніж із десяти автомобілів, то проби відбирають з кожного автомобіля.

7.11 Кількість щебеню, що поставляється, визначають за об'ємом або масою. Обмір щебеню проводять у вагонах, суднах або автомобілях. Щебінь, який відвантажують у вагонах або автомобілях, зважують на вагах. Масу щебеню, який відвантажують у суднах, визначають за осіданням судна.

ДСТУ Б В.2.7-34-2001 С.11

Кількість щебеню з одиниць маси в одиниці об'єму перераховується за зна­ченням насипної густини щебеню, яке визначають при вологості під час відван­таження. У договорі на поставку указують прийняту за узгодженням виготовлю­вача зі споживачем розрахункову вологість щебеню.

7.12 Підприємство-виготовлювач зобов'язано супроводжувати кожну партію щебеню, що поставляється, документом про якість, у якому повинні бути вказані:

- найменування і адреса підприємства-виготовлювача і (або) його товарний знак;

- номер і дата видачі документа;

- найменування і адреса споживача;

- номер партії і кількість щебеню;

- номер вагона або номер судна;

- насипна густина;

- зерновий склад щебеню;

- вміст пилуватих і глинистих часток, у тому числі глини у грудках;

- марка за міцністю (дробильністю);

- марка за стираністю (щебеню для доріг);

- вміст зерен слабких порід;

- вміст зерен пластинчастої (лещадної) та голчастої форми;

- морозостійкість;

- вміст шкідливих домішок і сполук;