- випробувальна машина, призначена для випробувань з прямим прикладенням зусилля відриву потужністю не менше 4000 Н та чутливістю не грубіше 0,01 Н/мм2. Машина повинна бути здатною прикладати навантаження до відривача, яке збільшується зі швидкістю (250±50) Н/с, через відповідний вузол кріплення, що не передає будь-яке згинальне зусилля.
Рисунок 4 - Схема трубки Карстена
11.2.19.3 Порядок підготування зразків до випробування:
випробування проводять із використанням попередньо виготовлених макетів на спеціально підготовленій плиті з бетону класу не нижче В20 завтовшки не менше 40 мм. Плиту після формування витримують в повітряно-сухих умовах одну добу, потім шість діб у воді, потім 21 добу у повітряно-сухих умовах. Вологість готової плити повинна бути не більше 3 % за масою, водопоглинання поверхні, що визначається за допомогою трубки Карстена протягом 4 год, повинно бути в межах від 0,03 мл/см2 до 0,1 мл/см2. Гладенька поверхня плити повинна бути знепилена;
визначення водопоглинання бетонної плити за допомогою трубки Карстена. На плиту за допомогою герметика приклеюють три трубки Карстена: одну - на середині плити, дві – одна навпроти одної на відстані 50 мм від краю. Після того, як герметик затвердне, в трубки наливають воду до верхньої поділки вимірювальної шкали;
керамічну плитку з водопоглинанням (15±3) % розрізають на зразки розміром (50x50) мм + 1 мм і використовують для сумішей для закріплення матеріалів групи ЗК1, ЗК6. Плитку з природного каменю або склоподібну з водопоглинанням не більше 0,2 % також розрізають на зразки розміром (50x50) мм ±1 мм і використовують для сумішей для закріплення матеріалів груп ЗК2, ЗК3, ЗК4, ЗК7. Розчинову суміш готують згідно з 11.2.11.2. Наносять тонкий шар суміші на бетонну плиту за допомогою пластинчастого шпателя. Потім наносять більш товстий шар суміші і надають їй гребінчастої фактури за допомогою шпателя з зубчастим лезом. При цьому шпатель тримають під кутом приблизно 60° до основи і під прямим кутом до одного з ребер плити та проводять шпателем по плиті паралельно цьому ребру по прямій лінії. Потім наклеюють не менше 5 зразків на відстані не менше 15 мм один від одного і привантажують їх гирею масою 2 кг, яку установлюють по центру зразка на (30±2) с. Приготовлений макет витримують у відповідних умовах тверднення, які передбачені рекомендаціями щодо використання суміші;
11.2.19.4 Порядок випробувань:
- після витримування у відповідних умовах тверднення приклеюють металеві відривачі пластини встановленого зразка до поверхні плитки епоксидним клеєм. Далі випробовують розчин на міцність зчеплення через визначення зусилля на відрив плитки від основи за допомогою випробувальної машини. При цьому необхідно забезпечити умови, за яких зусилля, прикладене до зразка, що випробовується, не передається на сусідні зразки.
11.2.19.5 Отримання і оцінка результатів
Результатом випробувань є середнє значення адгезійної міцності на розтяг в Н/мм2, яка визначена з точністю до 0,1 Н/мм2 і розрахована за наступною методикою:
визначають середнє усіх отриманих одиничних результатів;
відкидають значення, що випадають з діапазону ±20 % від середнього значення;
якщо залишається половина або більше значень, визначають нове середнє значення;
якщо залишається менше половини значень, випробування повторюють.
Визначення міцності зчеплення з основою інших розчинів виконують за допомогою тих же відривачів, які наклеюють безпосередньо на поверхню випробувального матеріалу після його затвердіння. На випробувальному матеріалі заздалегідь обмежують необхідну площу відриву методом, який забезпечує мінімальне навантаження на зразки відносно їх міцності.
11.2.19.6 Визначення міцності зчеплення сумішей для закріплення матеріалів в системі зовнішньої теплоізоляції (ЗК5) виконують згідно з вимогами ДСТУ Б В.2.6-36.
11.2.20 Визначення морозостійкості
11.2.20.1 Морозостійкість розчинів визначається згідно з ДСТУ Б В.2.7-48 (базовий метод), ДСТУ Б В.2.7-239 і цим стандартом на зразках розміром 40 мм х 40 мм х 160 мм, виготовлених згідно з 11.2.11.2 у металевих формах. Зразки виймають з форм через 24 год тверднення та зберігають протягом 27 діб у приміщенні (камері) при відносній вологості 95 %. Після цього їх випробовують на морозостійкість.
Кількість циклів, які призводять до втрати 25 % міцності в порівнянні зі зразками, які не піддавались випробуванням, визначає їх морозостійкість.
Допускається оцінка морозостійкості згідно з ДСТУ Б В.2.7-49 (прискорений метод).
11.2.21 Визначення тріщиностійкості розчинів
11.2.21.1 Тріщиностійкість розчинів визначають за допомогою зразків, які отримують нанесенням розчинової суміші, приготовленої згідно 11.2.14.3, на основу з водопоглинанням не більше 3 % (11.2.19.3) за рамкою (рисунок 5) розміром за таблицею 12 шаром перемінного перерізу від мінімально до максимально рекомендованої виробником товщини.
Позитивною оцінкою тріщиностійкості є відсутність тріщин на зразках з максимально рекомендованою товщиною після їх тверднення протягом 24 год у повітряно-сухих умовах.
Рисунок 5 - Рамка для визначення тріщиностійкості розчинів
Таблиця 12- Розміри рамки для визначення тріщиностійкості
Назва сумішей за призначенням |
Висота h, мм |
Довжина L, мм |
Ширина S, мм |
|
Штукатурні |
30±2,5 |
150±10 |
80±5 |
|
Шпаклювальні та для заповнення швів |
10±2,5 |
150+10 |
60 ±5 |
11.2.22 Усадку розчинів контролюють згідно з ДСТУ Б В.2.7-216 (для ніздрюватих бетонів). При цьому вимірювання проводять в максимальній товщині шару, що рекомендується виробником в "Інструкції щодо використання", але не менше 10 мм та не більше 40 мм.
Порядок підготовки до проведення випробувань - згідно з 11.2.11.2. Розпалубку зразків виконують після кінця тужавлення, але не раніше ніж 24 год з моменту формування, та беруть початковий відлік лінійного розміру зразка, з яким порівнюють всі подальші виміри при визначенні усадки.
11.2.23 Коефіцієнт водопоглинання розчинів (крім реставраційних) визначають за масою води, що поглинулась лицевою гтоверхнею зразка'площею не менше 50 см2. Зразки формують із розчинової суміші на твердій підкладці вручну шпателем, який необхідно тримати під кутом 60°, за два робочих проходи у взаємно перпендикулярних напрямках. Розчинову суміш із мінеральним в'яжучим наносять шаром не менше 20 мм, з органічним в'яжучим - шаром не менше 5 мм. Отримані зразки твердіють протягом 28 діб в повітряно-сухих умовах. Після цього бокові поверхні зразків обробляють водонепроникним матеріалом. Потім зразки зважують (m1) та занурюють у воду з температурою близько 20 °С на 24 год на глибину (2-10) мм, так, щоб змочувалась виключно їх лицьова поверхня, після чого виймають, обережно промокають фільтрувальним папером та знову зважують (m2). Коефіцієнт водопоглинання обчислюють за формулою:
де m2 - маса водонасиченого зразка, кг;
m1 - маса сухого зразка, кг;
F - площа зразка в плані, м2;
τ - час занурення, год.
11.2.24 Визначення водопоглинання реставраційних розчинів
Водопоглинання реставраційних розчинів визначається за допомогою трубки Карстена згідно з 11.2.19.2. Розчинову суміш наносять на азбестоцементну пластинку або плиту згідно р 11.2.19.3 та залишають тверднути 24 год після нанесення. На зразок за допомогою герметика приклеюють три трубки Карстена: одну - на середині плити, дві - одна навпроти одної на відстані 50 мм від краю. Після того, як герметик затвердне, в трубки наливають воду до верхньої поділки вимірювальної шкали. Через 24 год фіксують об'єм поглинутої зразком води.
Результатом визначення водопоглинання є відношення середнього арифметичного значення кількості води, що поглинута розчином під трубками, до площі контакту поверхні матеріалу з водою. Водопоглинання обчислюють за формулою:
11.2.25 Визначення еластичності гідроізоляційних розчинів при згині
Еластичність гідроізоляційних розчинів при згині визначають за мінімальним діаметром металевого циліндричного стрижня, згинання на якому не викликає механічних пошкоджень, тріщиноутворення чи розшарування зразка, виготовленого з еластичної гідроізоляційної суміші.
Засоби випробування та допоміжні пристрої:
шаблон у вигляді жорсткої рамки з неадсорбуючого матеріалу з внутрішніми розмірами, наведеними на рисунку 6; товщина шаблону обирається у відповідності з товщиною шару гідроізоляційної суміші, яка рекомендується виробником в "Інструкції щодо використання";
циліндричний стрижень з неадсорбуючого матеріалу фіксованого діаметра, що вимірюється з точністю 0,2 мм.
11.2.25.3 Порядок підготовки зразків та проведення випробувань:
розчинову суміш готують згідно з 11.2.11.2;
зразки формують та витримують згідно з 11.2.29.4;
зразок, що випробовують, кладуть на стрижень, щільно притискають його до стрижня та плавно згинають протягом (1-2) с на 180° навколо стрижня, потім поверхню зразка в місці згину розглядають щодо наявності тріщин та розшарувань. Якщо вказані дефекти відсутні, то виконують згинання зразка кожен раз в іншому місці послідовно від стрижня більшого діаметра до меншого до тих пір, поки не з'являться вищезазначені дефекти;
за результат випробувань приймають мінімальний діаметр стрижня в міліметрах, при згинанні зразка на якому не було виявлено руйнування поверхні зразка;
оцінку еластичності покриття із гідроізоляційної суміші при згині на циліндричному стрижні проводять після випробування трьох зразків на стрижні одного діаметра;
- результати випробувань повинні збігатися не менш ніж для двох зразків, що випробовуються, якщо збіг не досягнуто, випробовування слід повторити на шести зразках.
Визначення теплопровідності проводять згідно з ДСТУ Б В.2.7-41 або ДСТУ Б В.2.7-105.
Визначення здатності до насичення солями реставраційних розчинів
11.2.27.1 Здатність до насичення солями реставраційних штукатурних розчинів визначається як здатність до адсорбційного поглинання штукатурним розчином солі з її концентрованого розчину за наступною методикою.
11.2.27.2 Засоби випробування та допоміжні пристрої:
форми-балочки згідно з ДСТУ Б В.2.7-187;
ваги до 1000 г з точністю 0,1 г згідно з ГОСТ 29329 або ГОСТ 24104;
сушильна шафа з температурою нагрівання до 110 °С;
прес гідравлічний.
11.2.27.3 Порядок підготування до проведення випробувань:
розчинову суміш готують згідно з рекомендаціями виробника та формують з неї шість зразків-балочок 40 мм х 40 мм х 160 мм, які тверднуть протягом 28 діб у повітряно-сухих умовах;
зразки після тверднення висушують до постійної маси. Три зразки занурюють у насичені розчини солей натрію з групи хлоридів, нітратів та сульфатів, в яких тримають протягом однієї доби. Інші три зразки витримують як контрольні в лабораторних умовах;
насичені зразки висушують до постійної маси, зважують після висушування та випробовують на визначення границі міцності на стиск згідно з ДСТУ Б В.2.7-187.
11.2.27.4 Оброблення результатів випробування:
- результатом випробування є середнє арифметичне значення у відсотках різниці показника границі міцності насичених сіллю зразків і показника границі міцності контрольних зразків.
11.2.28 Визначення міцності зчеплення з бетоном ремонтних розчинів
Міцність зчеплення з бетоном ремонтних розчинів визначають згідно з методикою 11.2.19.
11.2.29 Визначення прогину
Прогин розчинів для закріплення визначається як зміна довжини розчину під час його навантаження до початку руйнування.
Засоби випробування та допоміжні пристрої:
металева лінійка згідно з ДСТУ ГОСТ 427;
підкладка у вигляді поліетиленової плівки завтовшки не менше ніж 0,2 мм згідно з ГОСТ 10354;
поліетиленовий пакет для зберігання зразків згідно з ГОСТ 12302;
металевий піддон згідно з ГОСТ 9078;
кувалда у вигляді металевої конструкції, що відповідає розмірам згідно з рисунком 7;
- випробувальний стояк у вигляді двох металевих циліндричних опор діаметром (10±0,1) мм з міжцентровою відстанню (200±1) мм та мінімальною довжиною опори 60 мм (рисунок 8);
шаблон у вигляді жорсткої рамки з неадсорбуючого матеріалу з внутрішніми розмірами, наведеними на рисунку 6, товщиною 3 мм;
випробувальний прес, який здатний притискувати кувалду до зразка, що випробовується зі швидкістю 2 мм/хв.
Рисунок 6 - Схема шаблону (розміри в мм)
Рисунок 7 - Загальний вигляд кувалди (розміри в мм)
Рисунок 8 - Схема випробувального стояка (розміри в мм)
Порядок підготування до проведення випробувань згідно з 11.2.11.2.
Порядок проведення випробувань:
прикріпити поліетиленову плівку до піддона так, щоб поверхня, на яку укладають розчинову суміш, не була деформованою;
міцно утримують шаблон на поліетиленовій плівці і шпателем заповнюють його розчиновою сумішшю, після чого обережно знімають шаблон, залишаючи зразок;
зразок на піддоні вміщують у поліетиленовий пакет, закривають його і витримують у лабораторних умовах протягом 14 діб, після чого виймають і у відкритому вигляді витримують ще 14 діб;
після витримування зразка протягом 28 діб його знімають з піддону, знімають поліетиленову плівку та укладають на випробувальний стояк;
- деформують зразок, що випробовують, прикладаючи зусилля шляхом тиску на накладену на нього посередині кувалду зі швидкістю 2 мм/хв до того часу, поки на нижній поверхні зразка не з'явиться перша тріщина.
