Основа 1 – сталева трикутна плита товщиною 5 мм, споряджена рівнем (індикатором горизонтальності) 2 для встановлення її в горизонтальному положенні на трубі з захисним покриттям 5 і гвинтами-ніжками 4 розміром М5 х 50 і відстанню між ними 100 мм, що дозволяє встановлювати ударний пристрій на трубі будь-якого діаметра
Напрямна 3 зі шкалою від 0 см до 50 см – сталева труба, закріплена під прямим кутом до основи, висотою 700 мм, внутрішнім діаметром 60 мм, товщиною стінки 5 мм з подовжнім розміром 600 мм х 5 мм
Вільно падаючий вантаж 7 з постійною масою, що дорівнює (1 0,001) кг, містить у собі:
а) сталевий стакан з зовнішнім діаметром 59 мм, висотою 150 мм, товщиною стінки 1 мм;
б) сталевий бойок 6 сферичної форми твердістю HRC 60, радіусом 8 мм, закріплений біля основи стакана
Маса вільно падаючого вантажу може бути збільшена за допомогою дозованих навантажувачів масою по 0,25 кг
Іскровий дефектоскоп регульованої високої напруги зі світловим чи звуковим сигналом
К.4 Проведення випробувань
К.4.1 Ударний пристрій установлюють на поверхні покриття в точках проведення випробувань за допомогою гвинтів-ніжок і рівня 2.
К.4.2 Вільно падаючий вантаж піднімають на висоту Н, м, що визначається за формулою:
H = U/m.g , (К.1)
де U – міцність покриття при ударі, Дж (кгс.см);
m – вага вантажу, що скидають на поверхню захисного покриття, кг;
g – прискорення вільного падіння (9,8 м/с2).
|
1 – основа; 2 – рівень; 3 – напрямна; 4 – гвинти-ніжки; 5 – труба з захисним покриттям; |
|
Рисунок К.1 – Пристрій для контролю міцності захисних покриттів при ударі |
К.4.3 У місці удару іскровим дефектоскопом контролюють суцільність покриття згідно з додатком П.
К.5 Обробка результатів
Захисне покриття вважають таким, що витримало контроль, якщо після випробувань в 10 точках не менше ніж у 9 точках покриття не зруйноване, тобто при падінні вантажу з висоти, що визначена в залежності від ударної міцності покриття, в місцях удару відсутні пори, тріщини, електричний пробій.
К.6 Оформлення результатів випробувань
Запис результатів проводять за формою К.1 додатка С.
(довідковий)
Л.1 Сутність методу
Л.1.1 Методика призначена для проведення випробування полімерних та мастикових матеріалів і покриттів на їх основі за показником пенетрації і дозволяє установити їх відповідність вимогам НД.
Л.1.2 Сутність методу полягає у визначенні глибини вдавлювання у випробуваний зразок пресованого матеріалу або покриття стандартного металевого стрижня при навантаженні 10 Н/мм2 (рисунок Л.1).
Л.2 Зразки для випробувань
Зразками для випробувань є пластини матеріалу, пресованого згідно з ГОСТ 16336, розміром 150 мм х 150 мм, товщиною не менше 2 мм чи зразки покриття (свідки) за технічними умовами на ці матеріали. Зразки повинні мати гладку рівну поверхню без здуттів, відколів, тріщин, раковин і інших дефектів.
Л.3 Засоби контролю і допоміжні пристрої
Товщиномір з похибкою вимірювань не більше 10%
Пенетрометр – згідно з ГОСТ 5346 з індикатором годинникового типу ИЧ10МД із ціною поділки 0,01 мм
Стрижень металевий діаметром (1,8 0,1) мм загальною масою (250 20) г
Вантаж додатковий масою (2250 50) г
Підкладка металева розміром 150 мм х 150 мм (розміри жорстко не нормуються) або зразок покриття на сталевій підкладці
Годинник механічний
Термометр метеорологічний – згідно з ГОСТ 112
Лінійка вимірювальна металева – згідно з ГОСТ 427
Л.4 Підготовка до випробувань
Л.4.1 Зразки випробують не раніше ніж через 16 год після пресування або виготовлення покриття.
Л.4.2 Установлюють зразок 2 на металеву підкладку 1 і витримують за температури (20 2) °С протягом не менше 60 хв.
Л.5 Проведення випробувань
Л.5.1 На випробуваний зразок 2 установлюють металевий стрижень 3 і через 5 с на індикаторі 4 встановлюють нульове значення, після чого додають вантаж 5 масою 2250 г.
Л.5.2 Через 24 год знімають зі шкали індикатора покази глибини вдавлювання в покриття металевого стрижня з точністю до 0,01 мм.
Л.5.3 Випробування проводять у трьох точках зразка, відстань між якими повинна бути не менше 30 мм.
|
1 – стіл пенетрометра; 2 – зразок покриття; 3 – металевий стрижень; 4 – індикатор годинникового типу; 5 – додатковий вантаж |
|
Рисунок Л.1 – Установка для визначення пенетрації |
Л.6 Обробка результатів випробувань
Л.6.1 Пенетрацію Рсер, мм або в % (для мастикового покриття), для кожного зразка визначають за формулою:
(Л.1)
де Рі – значення пенетрації для і-ої точки, мм;
n – кількість випробуваних точок.
Л.6.2 Пенетрацію оцінюють як задовільну, якщо
, (Л.2)
де Рн – нормоване значення пенетрації за таблицею 3 цього стандарту.
Л.6.3 Якщо Рсер > Рн, випробування проводять на подвоєній кількості зразків.
Результати повторних випробувань вважають остаточними.
Л.7 Оформлення результатів випробувань
Запис результатів проводять за формою Л.1 додатка С.
(довідковий)
М.1 Вимоги до зразків
М.1.1 Зразками є покриття, нанесені на сталеву поверхню відповідно до НД на ці покриття в лабораторних або промислових умовах. Випробування проводять на зразках двох видів:
у вигляді трубок;
у вигляді пластин або карт з ізольованих труб (використовується, як правило, для нестрічкових покриттів).
М.1.2 Три випробовувані зразки повинні бути перевірені на відсутність пор і наскрізних отворів з використанням іскрового дефектоскопа при випробувальній напрузі
5 кВ/мм товщини покриття.
М.2 Засоби контролю і допоміжні пристрої
Вольтметр постійного струму з внутрішнім опором не менше 10 МОм і діапазоном вимірювань від 0,01 В до 5 В
Електрод порівняння стандартний мідносульфатний чи хлорсрібний – згідно з ГОСТ 17792
Натрій хлористий (NaCl) – згідно з ГОСТ 4233
Проводи монтажні з ізоляцією для електроустановок або аналогічні згідно з ГОСТ 6323
Вимикач електричний
Анод активний – стрижень з магнію чистотою 99 % або анод інертний – платиновий дріт згідно з ГОСТ 10821 або графітовий стрижень
Джерело постійного струму або перетворювач змінного струму (для вимірювань за допомогою анода інертного)
Реостат (для вимірювань за допомогою анода інертного)
Резистор 1 Ом (для вимірювань за допомогою анода інертного)
Скальпель
Вода дистильована – згідно з ГОСТ 6709
Для випробувань на трубках:
- трубки сталеві з зовнішнім діаметром 38 мм, довжиною 180 мм, з покриттям на зовнішній поверхні;
герметик струмонепровідний водостійкий, наприклад, бітумна мастика ізоляційна;
ємність плоскодонна для електроліту відповідного об'єму.
Для випробування на пластинах або картах:
пластини сталеві товщиною більше 1,5 мм із покриттям або карти з ізольованих труб розміром (100 0,5) мм x (100 0,5) мм;
труба з поліетилену – згідно з ГОСТ 18599;
пластилін.
М.3 Підготовка до випробувань
М.3.1 У центрі зразка в захисному покритті свердлять циліндричний отвір до утворення в металі конічного поглиблення. Метал при цьому не повинен бути перфорований. Діаметр отвору повинен бути в три рази більший товщини покриття, але не менше 6 мм. Поверхню металу в отворі знежирюють спиртом.
М.3.2 Готують 3 %-ний розчин NaCl на дистильованій воді.
М.3.3 Підготовка зразків для випробування на трубках
М.3.3.1 Торці трубок (рисунки М.1 і М.2) герметизують струмонепровідним герметиком так, щоб електроліт не проникав до внутрішньої незахищеної поверхні трубки. Попередньо до кінця кожної трубки прикріплюють провід для електричного контакту зі зразком.
М.3.3.2 Три випробуваних зразки 2 на трубках поміщають вертикально, симетрично центру в плоскодонну ємність 1 з електролітом 3. В центрі ємності розміщують анод 4.
М.3.3.3 Поверхня зразка покриття, що знаходиться в контакті з електролітом, повинна бути не менше 232 см2. Відстань між зразками й анодом повинна бути не меншою за 38 мм.
М.3.3.4 Дефект у покритті повинен бути звернений у бік анода.
М.3.4 Підготовка зразків для випробування на пластинах або картах
М.3.4.1 На пластину (карту) 1 (рисунки М.3 і М.4) за допомогою пластиліну встановлюють трубу 2 з поліетилену таким чином, щоб вісь труби співпадала з центром висвердленого в покритті отвору. Якщо випробування проводять на картах, то торець труби з поліетилену обрізають так, щоб повторювалася кривизна карти.
М.3.4.2 В трубу 2 заливають електроліт 3 до рівня 50 мм від поверхні покриття.
М.3.4.3 У розчин поміщають анод 4 на відстані не менше за 38 мм від поверхні покриття.
М.4 Електричні схеми
М.4.1 Для проведення випробувань збирають електричні схеми згідно з рисунками М.1 і М.2 (М.3 і М.4).
М.4.2 Схема з магнієвим анодом
М.4.2.1 Зразок за допомогою проводів з'єднують з магнієвим анодом, як показано на рисунках М.1 і М.3. При цьому на зразку встановлюють потенціал від мінус 1,45 В до мінус 1,55 В за мідносульфатним електродом порівняння 9, що відповідає приблизно мінус 1,4 В за хлорсрібним електродом порівняння.
М.4.2.2 Вимірювання встановленого потенціалу на зразку проводять за допомогою електрода порівняння і високоомного вольтметра постійного струму 5 (рисунок М.1 або М.3).
|
1 – ємність; 2 – випробовуваний зразок; 3 – електроліт; 4 – магнієвий анод; 5 – вольтметр; 9 – електрод порівняння Рисунок М.1 – Схема проведення випробування зразків покриттів на трубках для визначення площі відшаровування з застосуванням магнієвого анода |
1 – ємність; 2 – випробовуваний зразок; Рисунок М.2 – Схема проведення випробування зразків покриттів на трубках для визначення площі відшаровування з застосуванням інертного анода |
|
1 – пластина (карта) – випробовуваний зразок; 2 – труба з поліетилену; 3 – електроліт; Рисунок М.3 – Схема проведення випробування зразків покриттів на пластинах (картах) для визначення площі відшаровування з застосуванням магнієвого анода |
1 – пластина (карта) – випробовуваний зразок; Рисунок М.4 – Схема проведення випробування зразків покриттів на пластинах (картах) для визначення площі відшаровування з застосуванням інертного анода |
М.4.3 Схема з інертним анодом
М.4.3.1 При випробуванні з інертним анодом збирають схему згідно з рисунком М.2 або М.4.
М.4.3.2 Зразок 1 підключають до негативного полюса джерела струму. Інертний електрод 4 з'єднують послідовно з еталонним опором (1 Ом) 6, реостатом 7, і позитивним полюсом джерела струму. Вольтметр 5 підключають паралельно еталонному опору 6. Керуючи реостатом 7, установлюють за показами вольтметра 8 потенціал на зразку мінус (1,50 0,05) В. Далі вольтметр 5 відключають і фіксують час початку випробувань.
М.5 Проведення випробувань
М.5.1 Зразки витримують у розчині електроліту під дією наведеного катодного струму протягом 30 днів за температури від 291 К до 295 К (від 18 °С до 22 °С).
М.5.2 Періодично через кожні 7 днів випробувань міняють розчин електроліту. Для цього подачу напруги на зразки припиняють, електроліт виливають, ємність і зразки промивають дистильованою водою, заливаючи її 2 – 3 рази і збовтуючи. Потім заливають свіжий електроліт.
М.5.3 Після закінчення випробувань зразок з покриттям демонтують, промивають водою і витирають ганчір'ям. Площу ділянки покриття, що відшарувалося, оголюють, обережно підчіплюючи і зрізуючи покриття скальпелем.
М.5.4 Для твердих покриттів товщиною більше 1,2 мм допускається нагрівання покриття вище температури розм'якшення з наступним повним видаленням покриття з металу. Площею відшаровування покриття в цьому випадку є площа, обмежена контуром зміни кольору металу із сірого на більш темний.
М.6 Обробка результатів випробувань
М.6.1 Площу відшаровування переводять на кальку, а потім обчислюють методом зважування. Для цього переносять кальку площі на щільний папір з відомою масою одиниці площі. Площу відшаровування S, см2, обчислюють за формулою:
S = m/m' (M.1)
де m – маса паперу площею, рівною площі відшаровування, г;
m' – маса 1 см2 паперу (значення m' визначають як середнє арифметичне маси 10 зразків площею 1 см2, вирізаних по діагоналі листа паперу), г/см2.
М.6.2 За значення площі відшаровування даного покриття при катодній поляризації приймають середнє арифметичне результатів вимірювань на трьох зразках випробовуваного покриття, що обчислюється з точністю до 0,5 см2.
М.7 Оформлення результатів випробувань
