---

Відстань від поверхні склопакета до лінійки вимірюють щупом згідно з ДСТУ ГОСТ 8925. Перед випробуваннями склопакети повинні бути витримані не менше ніж 12 год.

8.5 Відхил від прямолінійності кромок сторін склопакета визначають прикладанням металевої лінійки згідно з ДСТУ ГОСТ 427 вздовж кромки сторони склопакета, яку вимірюють, та вимірюванням максимального зазору між лінійкою та кромкою склопакета щупом штангенциркуля. Максимальний зазор (товщина щупа) повинен знаходитись у полі допуску на розмір.

8.6 Вади зовнішнього вигляду скла у склопакетах визначають за нормативною документацією на відповідний вид скла.

Чистоту поверхонь стекол у склопакетах, щерблення краю скла, відколки, виступи краю скла, пошкодження кутів контролюють візуально при освітленості не менше ніж 300 лк з відстані від 0,6 м до 0,8 м.

8.7 Оптичні викривлення склопакетів контролюють відповідно до ДСТУ Б В.2.7-122 (ГОСТ 111) методом визначення викривлень смуг екрану "цегляна стіна" під кутом, що дорівнює або більше 60°.

8.8 Глибину герметизуючого шару склопакетів вимірюють металевою лінійкою згідно з ДСТУ ГОСТ 427 або рулеткою згідно з ДСТУ 4179 з ціною поділки не більше ніж 1 мм.

Безперервність герметизуючих шарів перевіряють візуально при освітленості робочого місця не менше ніж 300 лк.

8.9 Визначення герметичності склопакетів

8.9.1 Суть методу полягає у визначенні зміни розміру прогину скла склопакета, яке навантажують, при зміні тиску у його внутрішній порожнині у випадку негерметичності склопакета.

8.9.2 Відбирання зразків

Випробування проводять на зразках склопакетів розміром не менше ніж 350 мм х 350 мм.

8.9.3 Апаратура

Стенд для перевірки герметичності. Схема стенда показана на рисунку 6. Термометр скляний рідинний згідно з ГОСТ 28498. Індикатор годинникового типу згідно з ГОСТ 577.

1 – верхній навантажувальний гвинт; 2 – прокладка; 3 – пружина; 4 – індикатор годинникового типу; 5 – склопакет; 6 – розсувні опори; 7 – нижній навантажувальний гвинт.

Рисунок 6 – Схема стенду для перевірки герметичності

8.9.4 Проведення випробування

Герметичність склопакетів контролюють не раніше ніж через добу після їх виготовлення. Перед випробуванням склопакети витримують у приміщенні для випробування не менше ніж 24 год. Під час випробування допускається зміна температури у приміщенні не більше ніж на 1 °С.

Склопакет розміщують на опорах 6 (рисунок 6) так, щоб його геометричний центр (точка перетину діагоналей) збігався з осями навантажувальних гвинтів 1 і 7. Між навантажувальним гвинтом з пружиною 3 і склопакетом 5, а також між навантажувальним гвинтом 7 і склопакетом 5 розміщують прокладки 2 (з органічного скла, текстоліту тощо) діаметром (50 ± 5) мм і завтовшки від 2 мм до 3 мм. Обертанням шкали верхнього індикатора 4 стрілку встановлюють на нульовій поділці. За допомогою навантажувального гвинта 1 та пружини 3 навантажують верхнє скло так, щоб розмір його прогину L, визначений за індикатором 4, відповідав значенню L = 0,002 × а, де а – довжина меншої сторони склопакета у міліметрах.

Обертанням шкали нижнього індикатора 4 стрілку встановлюють на нульову поділку. Навантажувальним гвинтом 7 навантажують нижнє скло так, щоб розмір його прогину відповідав розміру прогину верхнього скла.

Склопакет витримують від 3 хв до 4 хв для стабілізації показань верхнього індикатора. Знов встановлюють показання шкал верхнього і нижнього індикаторів на нульову поділку. Склопакет витримують під навантаженням 15 хв і визначають показання верхнього індикатора.

Якщо склопакет герметичний, показання верхнього індикатора повинно бути не більше ніж 0,02 мм.

Під час випробування двокамерного склопакета визначення герметичності кожної камери проводять окремо. При цьому для випробування другої камери склопакет перевертають на опорах 6 на 180° навколо поздовжньої осі.

8.9.5 Оцінка результату

Якщо в усіх зразках показання верхнього індикатора не перевищували 0,02 мм, вважається, що зразки витримали випробування.

8.10 Визначення точки роси

8.10.1 Суть методу полягає в охолодженні ділянки скла склопакета і наступній перевірці появи конденсату (інею) на внутрішній поверхні скла на цій ділянці.

8.10.2 Відбирання зразків

Випробування проводять на зразках склопакетів розміром не менше ніж 350 мм × 350 мм.

8.10.3 Апаратура

Прилад для контролю точки роси. Схема приладу у випадку вертикального розташування склопакета при випробуваннях показана на рисунку 7. Термометр скляний згідно з ГОСТ 28498. Двоокис вуглецю твердий згідно з ГОСТ 12162. Спирт ізопропиловий згідно з ГОСТ 9805. Ацетон технічний згідно з ГОСТ 2768. Секундомір. Ліхтар кишеньковий або інше джерело світла напругою не більше ніж 12В.

1 – ацетон або ізопропиловий спирт; 2 – ручка; 3 – термометр; 4 – рухома пластина вузла підвіски; 5 – контактна латунна пластина; 6 – твердий двоокис вуглецю; 7 – корпус мідний; 8 – теплоізоляція.

Рисунок 7 – Схема приладу для контролю точки роси

8.10.4 Проведення випробування

Точку роси всередині склопакета контролюють не раніше ніж через добу після його виготовлення.

Склопакет розміщують горизонтально або вертикально залежно від розташування контактної пластини у приладі.

Прилад заповнюють ацетоном або ізопропиловим спиртом із поступовим додаванням дрібних шматочків двоокису вуглецю. Рівень ацетону або ізопропилового спирту повинен бути вище верху контактної пластини не менше ніж на 30 мм.

Температуру суміші вимірюють термометром, кінець якого повинен бути віддалений від контактної пластини приладу не більше ніж на 10 мм.

Температура суміші при випробуванні склопакетів повинна бути мінус (45 ±3) °С та мінус (55 ±3) °С (морозостійкі склопакети).

Ацетоном очищують стекла з обох боків у місці контролю на відстані не менше ніж 100 мм від кромки склопакета. Очищену поверхню скла і контактну пластину змочують тампоном, просоченим ацетоном. Притискують прилад пластиною до змоченої ділянки так, щоб був забезпечений щільний контакт. Час контакту вимірювального приладу зі склопакетом залежно від товщини листів скла у склопакеті повинен відповідати вказаному в таблиці 5.

Таблиця 5

Під час контакту вимірювального приладу зі склопакетом вказану температуру рідини у приладі підтримують додаванням твердого двоокису вуглецю або скрапленого газу.

Після закінчення вказаного часу прилад знімають. Охолоджену ділянку протирають тампоном, змоченим ацетоном. Вмикають джерело світла і візуально перевіряють наявність конденсату (інею) на внутрішній поверхні охолодженої ділянки скла.

У двокамерних склопакетах вимірювання точки роси проводять на обох сторонах поверхні склопакета.

8.10.5 Оцінка результату

Вважають, що зразки витримали випробування, якщо в усіх зразках на поверхні ділянки скла всередині камери, яка охолоджується, не були виявлені сліди конденсату (інею).

8.11 Коефіцієнт направленого пропускання світла вимірюється згідно з ДСТУ Б В.2.7-13 (ГОСТ 26302).

При визначенні коефіцієнта направленого пропускання світла враховують тільки світлопрозору частину склопакета.

8.12 Приведений опір теплопередачі склопакетів визначають згідно з ДСТУ Б В.2.6-17 (ГОСТ 26602.1).

8.13 Показник звукоізоляції склопакетів визначають згідно з ДСТУ Б В.2.6-19 (ГОСТ 26602.3).

8.14 Показники стійкості до циклічних кліматичних впливів і оцінки довговічності склопакетів визначають згідно з ДСТУ Б В.2.6-26 (ГОСТ 30779) – еталонний метод.

Допускається визначення показника стійкості до циклічних кліматичних впливів склопакетів іншими методами, у тому числі згідно з додатком Б цього стандарту, із внесенням у протокол випробування методу, за яким проведено випробування виробу.

8.15 Визначення об'єму заповнення камер газом

8.15.1 Суть методу полягає у визначенні концентрації кисню всередині склопакета.

8.15.2 Відбирання зразків

Випробування проводять на склопакетах не раніше ніж через 24 год після їх виготовлення.

8.15.3 Апаратура

Газоаналізатор за НД, затвердженою у встановленому порядку, з відносною похибкою вимірювання вмісту кисню не більше ніж 1 %.

8.15.4 Проведення випробування

Із склопакета, заповненого газом, у відповідності з інструкцією з експлуатації газоаналізатора відбирають пробу, яку потім розміщують у газоаналізаторі і визначають у ній вміст кисню.

8.15.5 Оцінка результату

Вважають, що склопакети пройшли випробування, якщо вміст кисню у пробі не перевищує 2 %.

8.15.6 Допускається визначення газонаповнення згідно з додатком В.

8.16 Ефективність вологопоглинача за методом максимальної вологоємності визначають відповідно до ГОСТ 3956 або за методом підвищення температури

8.16.1 Суть методу шляхом підвищення температури полягає у визначенні величини підвищення температури вологопоглинача при додаванні води.

8.16.2 Апаратура

Склянка згідно з ГОСТ 25336. Ваги лабораторні згідно з ГОСТ 24104. Вода дистильована згідно з ГОСТ 6709. Термометр скляний згідно з ГОСТ 28498.

8.16.3 Проведення випробування

У склянку місткістю 100 мл відміряють (20 ±1) мл дистильованої води з температурою від 20 °С до 22 °С, вимірюють температуру води Т₁. Зважують другу склянку, всипають у неї (20 ±1) г вологопоглинача і вимірюють його температуру. Різниця між температурами води і вологопоглинача не повинна перевищувати 2 °С. Пересипають зважений вологопоглинач у склянку з водою і щільно закривають пробкою з встановленим у ній термометром. При підвищенні температури записують найвищу відмічену температуру Т₂.

8.16.4 Оцінка результату

За результат випробування приймають різницю між температурами Т₁ і T₂, яка повинна бути не менше ніж 20 °С для силікагелів та 35 °С для молекулярного сита.

8.17 Визначення адгезійної здатності герметика першого (внутрішнього) герметизуючого шару

8.17.1 Суть методу полягає у контролі характеру руйнування шару герметика, що не твердіє і з'єднує скло і дистанційну рамку.

8.17.2 Підготовка до випробування.

Випробування проводять на трьох зразках, виготовлених у відповідності з рисунком 8, для чого беруть пластини скла розміром 100 мм × 200 мм і 100 мм × 250 мм, два відрізки дистанційної рамки завдовжки 200 мм і герметик, який застосовують для внутрішнього шару герметизації.

Наносять герметик на відрізки рамки і склеюють зразок, як показано на рисунку 8. Матеріали, які застосовують для виготовлення зразків, і тиск при склеюванні повинні відповідати прийнятій технології виробництва склопакетів.

1 – скло; 2 – герметик першого шару герметизації; 3 – дистанційна рамка

Рисунок 8 – Випробування герметика першого герметизуючого шару

8.17.3 Проведення випробування

Розрізають скло, яке має розмір 100 мм × 250 мм, посередині вздовж довгої сторони (рисунок 9) і переводять обидві його частини у положення 2. На рисунку положення 2 показане пунктиром.

8.17.4 Оцінка результату

Вважають, що зразки пройшли випробування, якщо характер руйнування герметика когезійний (не виявлено відриву герметика від скла і дистанційної рамки, при цьому допускається відрив герметика на відстані не більше ніж 10 мм від торцевих країв рамки).

8.18 Визначення адгезійної здатності герметика другого герметизуючого шару.

8.18.1 Суть методу полягає у розтягуванні, із заданим навантаженням двох склеєних герметиком пластин скла і визначенні характеру та величини зусилля при руйнуванні шару герметика.

8.18.2 Підготовка до випробування

Випробування проводять на двох зразках скла розміром [(30 × 20) ±1] мм, які не мають вад зовнішнього вигляду і склеєні один з одним шнуром герметика розміром [(12 × 20 × 25) ±1] мм. Форма зразка і схема випробування наведені на рисунку 9.

1 – скло; 2 – герметик; 3 – захват розривної машини або пристрій

Рисунок 9 – Випробування герметика другого герметизуючого шару

8.18.3 Апаратура

Розривна машина або пристрій, які дозволяють створити напругу на гранях зразка (0,3_–0,05) МПа протягом не менше ніж 10 хв.

Годинник із похибкою не більше ніж 5 с на добу.

8.18.4 Проведення випробування

Два листа скла промивають і сушать у відповідності з технологічним регламентом на виробництво склопакетів, прикладають до двох дерев'яних брусків, обгорнутих поліетиленовою плівкою, і фіксують стрічкою. Розміри брусків і відстань між ними повинні відповідати розмірам перерізу шнура герметика. Зазор між стеклами заповнюють герметиком. Після затвердіння герметика (час твердіння приймають відповідно до технологічного регламенту виробництва склопакетів) бруски видаляють, зразок поміщають у розривну машину або пристрій. Прикладають до зразка навантаження, яке створює у ньому напругу (0,3_–0,05) МПа і витримують при цьому навантаженні протягом (10 ±0,1)хв.

8.18.5 Оцінка результату

Вважають, що зразок витримав випробування, якщо після випробування не стався розрив або відшарування герметика від скла.

9 ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ

9.1 Склопакети повинні бути прийняті службою технічного контролю на відповідність вимогам даного стандарту.

Приймання склопакетів проводять партіями.

Партією вважають кількість склопакетів одного типу та виду, що оформлені одним документом про якість, кількістю не більше 500 шт.

Допускається встановлювати об'єм партії у технічній документації виробника, наприклад, об'єм випуску виробів за зміну, або зазначений у договорі про поставку, або кількість виробів однієї умовної познаки тощо.

9.2 Склопакети піддають приймально-здавальним і періодичним випробуванням відповідно до таблиці 6.

9.3 Приймально-здавальні випробування

При проведенні приймально-здавальних випробувань згідно з 5.5, 5.7-5.12, 5.21.1 – 5.21.4 об'єм вибірки приймають згідно з таблицею 7.