Страница 4: ДБН В.1.2-14-2009. Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та основ (55934)

Рішення щодо принципів гарантування безпеки приймає генеральний проектувальник за по­годженням із замовником проекту та організацією, яка здійснює наукове супроводження про­ектних робіт, та відповідними державними наглядовими органами. Для елементів категорії А1 відмова від використання принципу незалежності має бути спеціально обгрунтованою

• перевірки роботоздатності та випробування на відповідність проектним показникам;

• періодичного та (або) безперервного контролю їх технічного стану;

• заміни при відпрацюванні встановленого ресурсу або при невідповідності їх параметрів ви­могам технічної документації.

Встановлений термін експлуатації визначається при проектуванні та узгоджується замовником на підставі техніко-економічних розрахунків з урахуванням умов і режиму експлуатації (при перед­баченому технічному обслуговуванні, але без потреби в капітальному ремонті). При визначенні встановленого терміну експлуатації слід прогнозувати швидкість змін тих технологічних про­цесів і виробництв, для організації і обслуговування яких створюється будівельний об’єкт.

Якщо виконати вказані техніко-економічні розрахунки неможливо, встановлений юрмш експлуатації допускається визначати за даними таблиці 2.

Таблиця 2

І Примітка. Наведені значення Tef не призначені для нарахування амортизаційних відрахувань або для інши і цілей, відмінних від оцінювання надійності.

Продовження терміну експлуатації понад встановлений допускається лише після проведення обстеження і оцінки технічного стану об’єкта, за результатами яких встановлюється можливість збільшення Т_е/. При цьому можуть бути вказані особливі умови експлуатації або висунуті вимоги шодо особливого режиму нагляду, періодичності ремонтів, заходів із недопущення перевантажень тощо.

6. ПРИНЦИПИ РОЗРАХУНКУ

   1. Розрахунок і розрахункові моделі

      1. Розрахунок конструкцій повинен якомога достовірніше відображати дійсні умови роботи об’єкта і його напружено-деформований стан шляхом врахування відповідних розрахункових ситуацій (див. 6.3).

Розрахунок виконується на підставі розрахункової моделі, яка повинна враховувати чинни­ки, що мають істотний вплив на напружений і деформований стан конструкцій. При формуванні розрахункової моделі, як правило, доцільно врахувати нелінійні ефекти (геометричну і фізичну нелінійність елементів і системи в цілому, вплив деформацій конструкцій на зміну значень діючих на неї навантажень тощо).

Граничні стани можуть бути віднесені до конструкції в цілому, до її окремих елементів, з’єднань або поперечних перерізів.

Граничні стани поділяються на дві групи, які в свою чергу можуть мати підгрупи.

• руйнування будь-якого характеру (в’язке, крихке, в результаті втомлюваності);

• втрата стійкості форми;

• втрата стійкості положення;

• перехід у змінну систему;

• якісна зміна конфігурації;

• інші явища, за яких виникає потреба у припиненні експлуатації (наприклад, виникнення перфорації стінки ємкості з токсичними речовинами або надмірні переміщення основи при про­садках чи спучуванні грунтів).

Граничні стани цієї групи можуть бути пов’язані з порушенням вимог збереження цілісності чи можливості існування об’єкта або з недотриманням вимог безпеки для людей і довкілля.

Досягнення граничного стану першої групи класифікується як відмова-зрив.

• надмірні переміщення або повороти деяких точок конструкції;

• недопустимі коливання (надмірні значення амплітуди, частоти, швидкості, прискорення):

• утворення та розкриття тріщин, досягнення ними гранично-допустимих значень розкритій чи довжини;

• втрата стійкості форми у вигляді локального деформування;

• пошкодження від корозії чи інших видів фізичного зношення, які призводять до необхіднеє г. обмеження експлуатації внаслідок зменшення терміну експлуатації об’єкта.

Граничні стани цієї групи можуть бути пов'язані з порушенням вимог щодо використання об’єкта без обмежень, порушенням вимог щодо рівня комфорту, зручностей персоналу, вимог до зовнішнього вигляду конструкцій або з недотриманям вимог щодо можливості розвитку і модер­нізації об’єкта з точки зору його призначення.

Досягнення граничного стану другої групи класифікується у більшості випадків як відмо- ва-перешкода.

• економічної і соціальної значущості об’єкта;

• унікальності чи масовості ситуації, яка розглядається;

• доцільності подальшої деталізації розрахункових процедур;

• типу подальших контрольних заходів і характеру рішень, які приймаються в процесі контролю,

• рівня доступності та обсягу інформації, необхідної для прийняття рішень;

• ступеня складності об’єкта.

• розрахунковою схемою конструкції;

• переліком граничних станів, які слід розглядати;

• видами впливів, які можуть реалізуватися в даній розрахунковій ситуації;

• значенням допустимої ймовірності відмови.

• усталені, для яких характерна тривалість реалізації T_s-_t того ж порядку, що й встановлений термін експлуатації будівельного об’єкта Г& (наприклад, період експлуатації між двома капіталь­ними ремонтами або змінами технологічного процесу):

• перехідні, для яких характерна тривалість реалізації Т_г. невелика порівняно із встановле­ним терміном експлуатації T_ef (наприклад, період зведення об'єкта, капітального ремонту, рекон­струкції);

• аварійні, для яких характерна мала ймовірність появи і, як правило, невелика тривалість реалізації « Т_с}, але які є досить важливими з точки зору наслідків можливих відмов (наприк­лад, ситуації, які виникають під час вибухів, пожеж, аварій обладнання, зіткнень транспортних за­собів, а також безпосередньо після відмови будь-якого елемента конструкції).

Цю вимогу слід реалізовувати за рахунок:

• виключення або попередження можливості появи початкових руйнувань (наприклад, за до­помогою використання спеціальних заходів захисту);

• зменшення можливості руйнування відповідальних елементів об’єкта (наприклад, шляхом їх підсилення, дублювання, проектування їх здатними до сприйняття аварійнх впливів);

• резервування несучої здатності головних несучих конструкцій, створення нерозрізності та безперервності конструкцій, підвищення пластичних властивостей в’язей між конструкціями, включення до роботи просторової системи ненесучих конструкцій;