Хлопавка – це металева заслінка, що встановлена на приймально-роздавальному патрубку. Заслінка приєднується на шарнірі та перекриває патрубок під дією власної ваги. Відкриття заслінки відбувається або під тиском рідини, що закачується, або за допомогою механічного приводу. Механізм керування складається з тросу і лебідки, яка може бути з ручним приводом для трубопроводів з невеликими діаметрами (до 350 мм), або електричним у вибухобезпечному виконанні для трубопроводів діаметром більше 350 мм. Тиск відчинення заслінки хлопавки визначається вагою самої заслінки та гідростатичним тиском стовпчика рідини в резервуарі. Центр вісі механізму керування хлопавкою розміщується звичайно на 900 мм вище вісі приймально-роздавального патрубка, на якому закріплена хлопавка.

Резервуари, що призначені для зберігання в’язких нафтопродуктів, обладнуються системами обігрівання та покриваються теплоізоляційним негорючим матеріалом. Як теплоізоляційний матеріал можуть використовуватися цегла, азбоцемент, мінеральна вата, піноскло. Підігрівання рідини в резервуарах за допомогою внутрішніх обігрівачів здійснюється насиченою водяною парою або гарячою водою.

На покрівлях резервуарів, крім дихальної арматури, розміщуються також світлові та технологічні люки для проведення вимірювання рівня рідини та технічного обслуговування, а на плаваючих покрівлях, крім цього – пристрої для видалення атмосферних опадів через гнучкий шланг або шарнірну трубу та рухомі сходи.

Резервуарні парки для зберігання нафти та нафтопродуктів є складними інженерно-технічними спорудами і складаються з резервуарів, як правило, об’єднаних в групи, систем трубопроводів та інших споруд. Для скорочення втрат нафтопродуктів під час закачування чи відкачування нафти (нафтопродуктів) групи резервуарів зі стаціонарними покрівлями можуть бути обладнані газозрівнювальними системами. Ці системи складаються з мережі трубопроводів, яка з’єднує через вогнеперешкоджувачі пароповітряні простори резервуарів між собою. До газозрівнювальної системи входять також газгольдер, збірник конденсату, насос для перекачування конденсату та конденсатопровід. Для відключення газового простору окремих резервуарів від загальної мережі застосовуються вентилі і засувки на лініях газоводів, що відходять від резервуарів.

Резервуари, в яких можливе утворення донних відкладень, наявність яких призводить до зменшення їх корисного об’єму, обладнуються системами гідророзмивання. Системи гідророзмивання донних відкладень складаються з насосної установки для подавання води в систему, трубопроводу діаметром 150÷300 мм, гідроежекторної установки (складається з ежектора, пересувної електропомпи та гідромоніторів), а також трубопроводу для відведення парафіноводяної суміші.

Склади нафти та нафтопродуктів залежно від загальної місткості поділяються на такі категорії та підкатегорії за табл. В.2.


Таблиця В.2 – Категорії складів для зберігання нафти та нафтопродуктів.


Категорія СНН

Підкатегорія СНН

Загальна місткість за

підкатегоріями , м3

І

І-а

Понад 300000

І-б

Понад 100000 до 300000 включно

ІІ

ІІ-а

Понад 50000 до 100000 включно

ІІ-б

Понад 20000 до 50000 включно

ІІІ

ІІІ-а

Понад 10000 до 20000 включно

ІІІ-б

Понад 2000 до 10000 включно

ІІІ-в

До 2000 включно


Загальна ємність групи наземних резервуарів залежно від типу та номінального об’єму резервуарів, що до неї відносяться, виду нафти та нафтопродуктів, що зберігаються, а також відстані між стінками резервуарів залежно від діаметра резервуарів, що розташовуються в одній групі, визначаються за ВБН.В.2.2–58.1–94. Основні характеристики груп резервуарів відповідно до цього документа надані в табл. В.3.


Таблиця В.3 – Основні характеристики груп резервуарів


Тип сталевих резервуарів

Одиничний номіналь-ний об’єм резервуарів в групі, м3

Вид рідин, що зберіга-ються

Допустима загальна номінальна місткість групи, м3

Відстань між резервуарами в групі залежно від діаметра Д або в метрах

Вертикальні резервуари:

1. З плаваю-чою покрівлею

50000 і більше

ЛЗР, ГР

200000

0,5 Д, але не більше 30 м

менше 50000

ЛЗР, ГР

120000

0,5 Д

2. З понтоном


50000

ЛЗР, ГР

200000

30 м

ГР, ЛЗР, крім бензину

120000

0,5 Д

менше 50000 до 400

бензин

120000

0,65 Д

від 100 до 400 включно

ЛЗР ГР

один блок 4000

див.

п. 17.1.31

не нормується

3. Зі стаціо-нарною покрів-лею

від 50000 до 400

дизпаливо, ГР

120000

0,5 Д, але не більше 30 м


від 50000 до 400

ЛЗР

80000

0,7 Д, але не більше 30 м

Горизонтальні резервуари:


до 100 включно

ЛЗР, ГР

одним блоком4000 див.

п. 17.1.31

не нормується

від 100 до 400 включно


ЛЗР, ГР

одним блоком 4000 див.

п. 17.1.31

не нормується

більше 400

ЛЗР, ГР

80000

0,5 Д


Згідно з ВБН В.2.2–58.1–94 для гасіння пожеж у резервуарах передбачається застосування стаціонарних установок автоматичного пожежогасіння, стаціонарних установок неавтоматичного пожежогасіння, пересувних установок (пожежні автомобілі, мотопомпи, а також засоби для подавання піни). Стаціонарні установки автоматичного пожежогасіння передбачаються, як правило, для гасіння пожеж у наземних резервуарах номінальним об’ємом 5000 м3 і більше. Наземні резервуари об’ємом від 1000 м3 до 3000 м3 і резервуари об’ємом 5000 м3 на складах ІІ-б, ІІІ категорій з наземними резервуарами об’ємом 5000 м3 і менше допускається обладнувати стаціонарно встановленими піногенераторами у верхній або нижній частині резервуара в залежності від прийнятих засобів пожежогасіння, сухими трубопроводами (із з’єднувальними головками для підключення пожежної техніки і заглушками), виведеними за межі обвалування.

Стаціонарною установкою охолодження обладнуються наземні резервуари зі стаціонарною покрівлею або понтоном об’ємом 5000 м3 і більше (крім наземних резервуарів із теплоізоляцією з негорючих матеріалів) та резервуари з плаваючою покрівлею об’ємом 50000 м3 і більше. Стаціонарні установки охолодження резервуарів із стаціонарною покрівлею та понтоном об’ємом 10000 м3 і більше повинні забезпечувати створення водяної завіси для захисту дихальних клапанів.

Принципові схеми захисту резервуарів і обладнання надано на рис. В.1 – В.9.












































































































Рисунок В.5 – Принципова схема захисту резервуара генераторами піни низької кратності, що розміщуються на плаваючій покрівлі:

1 – резервуар; 2 – плаваюча покрівля; 3 – стаціонарні піногенератори; 4 – еластичний рукав; 5 – драбина;

6 – робочий розчин піноутворювача


























Рисунок В.6 – Принципова схема розміщення піногенераторів на плаваючій покрівлі:

1 – захист від дощу; 2 – пінний насадок; 3 – піногенератор;

4 – робочий розчин піноутворювача; 5 – плаваюча покрівля;

6 – ущільнення; 7 – стінка резервуара




































































Додаток Г

до п.10.4 НД «Інструкція про порядок дій персоналу підприємств паливно-енергетичного комплексу під час гасіння пожеж і ліквідації наслідків аварій в резервуарних парках»

(довідковий)

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЖЕЖ У РЕЗЕРВУАРАХ І РЕЗЕРВУАРНИХ ПАРКАХ

Виникнення та розвиток пожежі в резервуарі залежить від таких факторів: наявності вибухонебезпечних концентрацій парів нафти (нафтопродуктів) всередині і зовні резервуара, наявності джерела запалювання, властивостей горючої рідини, що зберігається, конструктивних особливостей резервуара. Коротка характеристика резервуарів і резервуарних парків надана в додатку В.

Пожежа в резервуарі в більшості випадків починається з вибуху пароповітряної суміші, що утворюється під покрівлею резервуара. На можливість виникнення вибухонебезпечних концентрацій всередині резервуарів суттєво впливають фізико-хімічні властивості нафти та нафтопродуктів, що в них зберігаються, конструкція резервуара, технологічні режими експлуатації, а також кліматичні і метеорологічні умови. Вибух у резервуарі зі стаціонарною покрівлею призводить до підриву (рідше до зриву) покрівлі з наступним горінням на всій поверхні горючої рідини. При цьому, навіть на початковій стадії, горіння нафти та нафтопродуктів у резервуарі може супроводжуватися потужним тепловим випромінюванням у навколишнє середовище, а висота полум’я складати 1–2 діаметри резервуара, що горить. Відхилення факела полум’я від вертикальної вісі при швидкості вітру близько 4 м/с може досягати 60-70 градусів.

Факельне горіння може виникнути на дихальній арматурі, в місцях з’єднання пінних камер зі стінками резервуара, інших отворах або тріщинах у покрівлі, або стінках резервуара при концентрації парів нафтопродукту в резервуарі вище ВКМПП.

Якщо при факельному горінні спостерігається чорний дим і червоне полум’я, це свідчить про високу концентрацію парів пального в об’ємі резервуара, у такому випадку імовірність вибуху невелика. Синьо-зелене факельне горіння без димоутворення свідчить про те, що концентрація парів продукту в резервуарі близька до області займання, і існує реальна загроза вибуху.

На резервуарах з плаваючою покрівлею на початку розвитку пожежі можуть утворюватися локальні осередки горіння в зоні ущільнюючого затвору і в місцях накопичення горючої рідини на поверхні плаваючої покрівлі. Внаслідок теплового впливу локального осередку горіння відбувається руйнування герметичного затвору, а повна втрата плавучої здатності та затоплення покрівлі в реальних умовах може статися приблизно через одну годину.

У разі зберігання нафти та нафтопродуктів в умовах низьких температур та за умов деформації стінок резервуара може статися «зависання» понтону або плаваючої покрівлі під час відкачування продукту з резервуара, що може призвести до їх падіння з утворенням фрикційних іскор, які можуть спричинити виникнення пожежі.

Умовами для виникнення пожежі в обвалуванні резервуарів є: перелив продукту, що зберігається, порушення герметичності резервуара, засувок, фланцевих з’єднань, технологічних трубопроводів, наявність просоченої нафтопродуктом теплоізоляції на трубопроводах і резервуарах.

Подальший розвиток пожежі залежить від місця її виникнення, розмірів початкового осередку горіння, стійкості конструкції резервуара, кліматичних і метеорологічних умов, оперативності дій та кваліфікації персоналу об’єкту, роботи систем протипожежного захисту, часу прибуття пожежних підрозділів.

«Як свідчать результати аналізу пожеж і аварій, що відбулися як в нашій країні, так і за кордоном, а також матеріали наукових досліджень, пожежі в резервуарах і резервуарних парках можуть розвиватися за такими варіантами (рис. Г.1).

Пожежі поділяються на такі рівні:

– перший (А) – виникнення та розвиток пожежі в одному резервуарі без впливу на інші;

– другий (Б) – розповсюдження пожежі в межах однієї групи;

– третій (В) – розвиток пожежі з можливим руйнуванням резервуара, що горить, і резервуарів, що знаходяться поряд з ним, переходом його на сусідні групи резервуарів і за межі резервуарного парку.































Рисунок Г.1 – Варіанти рівнів можливого розвитку пожеж в резервуарах і резервуарних парках