Цивільний процесуальний кодекс України
( ст.1 - ст.122 )
( ст.123 - ст.288 ( 1502-06 )
( ст.289 - ст.428 ( 1503-06 )
( Постатейні матеріали ( 1504-06 )
( Додатки ( 1505-06 )
( Затверджений Законом від 18.07.63 ( 1500-06 )
ВВР, 1963, N 30, ст. 464 )
( Із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР
від 15.10.66, ВВР, 1966, N 41, ст.258
N 598-07 від 29.01.68, ВВР, 1968, N 6, ст. 25
N 2913-07 від 24.07.70, ВВР, 1970, N 32, ст.237
N 1736-08 від 05.06.73, ВВР, 1973, N 25, ст.213
N 2135-08 від 15.10.73, ВВР, 1973, N 44, ст.387
N 3764-08 від 25.04.75, ВВР, 1975, N 19, ст.249
N 52-09 від 18.07.75, ВВР, 1975, N 30, ст.371
N 2422-09 від 19.08.77, ВВР, 1977, N 35, ст.422
N 1461-10 від 23.01.81, ВВР, 1981, N 5, ст. 69
N 2994-10 від 11.01.82, ВВР, 1982, N 4, ст. 47
N 7194-10 від 22.06.84, ВВР, 1984, N 27, ст.512
N 8520-10 від 01.03.85, ВВР, 1985, N 11, ст.206
N 8627-10 від 20.03.85, ВВР, 1985, N 14, ст.321
N 1897-11 від 11.03.86, ВВР, 1986, N 12, ст.255
N 3546-11 від 10.02.87, ВВР, 1987, N 8, ст.149
N 4452-11 від 21.08.87, ВВР, 1987, N 35, ст.674
N 5095-11 від 24.12.87, ВВР, 1988, N 1, ст. 5
N 5207-11 від 11.01.88, ВВР, 1988, N 4, ст.114
N 5803-11 від 25.04.88, ВВР, 1988, N 19, ст.480
N 8658-11 від 10.01.90, ВВР, 1990, N 4, ст. 45
N 8710-11 від 19.01.90, ВВР, 1990, N 5, ст. 59
N 9166-11 від 04.05.90, ВВР, 1990, N 20, ст.313
N 659-12 від 28.01.91, ВВР, 1991, N 8, ст. 54
Законами
N 2295-12 від 23.04.92, ВВР, 1992, N 30, ст.418
N 2464-12 від 17.06.92, ВВР, 1992, N 35, ст.508
N 2857-12 від 15.12.92, ВВР, 1993, N 6, ст.35
N 3039-12 від 03.03.93, ВВР, 1993, N 18, ст.189
N 3129-12 від 22.04.93, ВВР, 1993, N 22, ст.228
N 3179-12 від 05.05.93, ВВР, 1993, N 26, ст.276
N 3188-12 від 06.05.93, ВВР, 1993, N 24, ст.259
N 3906-12 від 02.02.94, ВВР, 1994, N 21, ст.132
N 4018-12 від 24.02.94, ВВР, 1994, N 26, ст.206
N 76/94-ВР від 01.07.94, ВВР, 1994, N 30, ст.285
N 145/94-ВР від 27.07.94, ВВР, 1994, N 34, ст.318
N 287/94-ВР від 14.12.94, ВВР, 1995, N 1, ст. 3
N 68/95-ВР від 15.02.95, ВВР, 1995, N 11, ст. 66
N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР, 1995, N 13, ст. 85
N 82/95-ВР від 02.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст. 90
N 360/95-ВР від 05.10.95, ВВР, 1995, N 35, ст.271
N 403/95-ВР від 31.10.95, ВВР, 1995, N 42, ст.301
N 27/96-ВР від 02.02.96, ВВР, 1996, N 8, ст. 30
N 269/96-ВР від 03.07.96, ВВР, 1996, N 38, ст.175
N 329/96-ВР від 12.07.96, ВВР, 1996, N 44, ст.217 )
( Офіційне тлумачення до кодексу див. в Рішеннях
Конституційного Суду України
N 1-зп ( v001p710-97 ) від 13.05.97
N 6-зп ( v006p710-97 ) від 25.11.97 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1464-III ( 1464-14 ) від 17.02.2000, ВВР, 2000, N 13, ст.105
N 1970-III ( 1970-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.378
N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436
Рішенням Конституційного Суду
N 6-рп/2001 ( v006p710-01 ) від 23.05.2001
Законами
N 2540-III ( 2540-14 ) від 21.06.2001, ВВР, 2001, N 39, ст.190
N 3083-III ( 3083-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.209
N 542-IV ( 542-15 ) від 20.02.2003, ВВР, 2003, N 16, ст.127
N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.271
N 917-IV ( 917-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 39, ст.336
N 980-IV ( 980-15 ) від 19.06.2003, ВВР, 2004, N 2, ст.6
N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38 )
( У назві Кодексу та його тексті найменування "Українська
РСР", "Українська Радянська Соціалістична Республіка"
і "УРСР" замінено найменуванням "Україна" згідно із
Законом N 2857-12 від 15.12.92 )
( Із Кодексу виключено слово "народний" у відповідних
відмінках згідно із Законом N 4018-12 від 24.02.94 )
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
Основні положення
Стаття 1. Законодавство про цивільне судочинство
Порядок провадження в цивільних справах у судах України
визначається цим Кодексом.
Законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок
розгляду справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних,
трудових та колгоспних правовідносин, справ, що виникають з
адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження.
Справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справи
окремого провадження розглядаються за загальними правилами
судочинства, крім окремих винятків, встановлених цим Кодексом та
іншими законами України.
( Стаття 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-XII
( 2857-12 ) від 15.12.92 )
Стаття 2. Завдання цивільного судочинства
Завданнями цивільного судочинства є охорона прав та законних
інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного
розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з
чинним законодавством.
( Стаття 2 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законом N 2857-XII ( 2857-12 ) від
15.12.92 )
Стаття 3. Порядок провадження в цивільних справах
Провадження в цивільних справах у судах України ведеться за
цивільними процесуальними законами України, що діють на час
розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій або виконання
рішення суду.
( Стаття 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-XII
( 2857-12 ) від 15.12.92 )
Стаття 4. Право на звернення до суду за судовим захистом
Усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому
законом, звернутись до суду за захистом порушеного або
оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, а також для
вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на
запобігання правопорушенням.
Відмова від права на звернення до суду недійсна.
( Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV
( 850-15 ) від 22.05.2003 )
Стаття 5. Порушення цивільної справи в суді
Суд приступає до розгляду цивільної справи:
1) за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав
або охоронюваних законом інтересів;
2) за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках,
передбачених законом, звертатися до суду на захист прав та свобод
іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи громадських
інтересів.
У справах позовного провадження подаються позовні заяви, у
справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і в
справах окремого провадження - скарги і заяви.
( Стаття 5 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законом N 82/95-ВР ( 82/95-ВР ) від
02.03.95, в редакції Закону N 2540-III ( 2540-14 ) від
21.06.2001 )
Стаття 6. Здійснення правосуддя тільки судом і на засадах
рівності громадян перед законом і судом
Правосуддя в цивільних справах здійснюється тільки судом і на
засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від
їх походження, соціального і майнового стану, расової і
національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до
релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших
обставин.
( Стаття 6 в редакції Указу ПВР N 1461-X ( 1461-10 ) від
23.01.81 )
( Статтю 6-1 виключено на підставі Указу ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81 )
Стаття 7. Колегіальний і одноособовий розгляд справ
Цивільні справи у всіх судах розглядаються колегіально або
одноособово суддями, обраними у встановленому порядку.
Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду.
При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними
правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань,
що виникають при розгляді справи і постановленні рішення.
( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законами N 2464-XII ( 2464-12 ) від
17.06.92, N 3129-XII ( 3129-12 ) від 22.04.93 )
Стаття 8. Незалежність суддів і підкорення їх
тільки законові
При здійсненні правосуддя в цивільних справах судді незалежні
і підкоряються тільки законові. Судді вирішують цивільні справи на
основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них.
( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2464-XII
( 2464-12 ) від 17.06.92, N 2857-XII ( 2857-12 ) від 15.12.92 )
Стаття 9. Мова, якою ведеться судочинство
Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості
населення даної місцевості.
Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою
провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати
пояснення і показання, виступати на суді і заявляти клопотання
рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в
порядку, встановленому цим Кодексом.
Судові документи, відповідно до встановленого законом
порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в
перекладі на їх рідну мову або на іншу мову, якою вони володіють.
( Стаття 9 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81)
Стаття 10. Гласність судового розгляду
Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків,
коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної
законом таємниці.
Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за
мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню
відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у
справі, а також забезпечення таємниці усиновлення.
В закритому судовому засіданні присутні особи, які беруть
участь у справі, представники громадських організацій і трудових
колективів, які беруть участь в судовому розгляді відповідно до
статті 161 цього Кодексу, а в необхідних випадках також свідки,
експерти і перекладачі.
До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші
шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у
справі, або свідками.
Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з
додержанням усіх правил судочинства. Рішення судів у всіх випадках
проголошуються прилюдно, крім рішень про усиновлення у випадках,
передбачених статтею 112 Кодексу про шлюб та сім'ю України
( 2006-07 ).
( Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законами N 329/96-ВР ( 329/96-ВР ) від
12.07.96, N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 )
Стаття 11. Вирішення справ на підставі діючого
законодавства
Суд вирішує справи на підставі Конституції ( 888-09 ), інших
актів законодавства України, міжнародних договорів України в
порядку, передбаченому цим Кодексом.
Суд у випадках, передбачених законом, застосовує норми права
інших держав.
В разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд
застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності
такого закону суд виходить із загальних начал і змісту
законодавства України.
( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-XII
( 2857-12 ) від 15.12.92 )
Стаття 12. Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю
Верховний Суд України здійснює нагляд за судовою діяльністю
всіх судів України.
Верховний суд Республіки Крим, обласні, Київський і
Севастопольський міські суди здійснюють нагляд за судовою
діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів
відповідно Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.
Військові суди регіонів, Військово-Морських Сил здійснюють
нагляд за судовою діяльністю військових судів гарнізонів.
( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законами N 2857-XII ( 2857-12 ) від
15.12.92, N 4018-XII ( 4018-12 ) від 24.02.94 )
Стаття 13. Участь прокурора в розгляді цивільних справ
Прокурор бере участь у розгляді цивільних справ за його
заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів
громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не
можуть захистити свої права.
Прокурор, який бере участь у розгляді цивільних справ у
судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх
тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний
і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що
грунтуються на законі.
Обсяг і межі повноважень прокурора під час розгляду справ
визначаються цим Кодексом.
( Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законом N 2857-XII ( 2857-12 ) від
15.12.92 )
( Статтю 13-1 виключено на підставі Указу ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81 )
Стаття 14. Обов'язковість рішення, ухвали і постанови суду
Рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали
законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств,
установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають
виконанню на всій території України.
Обов'язковість рішення, ухвали і постанови не позбавляє
заінтересованих осіб можливості звернутися до суду за захистом
прав і охоронюваних законом інтересів, спір про які судом не був
розглянутий і вирішений.
( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законом N 2857-XII ( 2857-12 ) від
15.12.92 )
Стаття 15. З'ясування судом обставин справи
на засадах змагальності
Обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах
змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі,
користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження
та доведення перед судом їх переконливості.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює
необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин
справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права і
обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення
процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках,
передбачених цим Кодексом.
При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин
справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів
влади, експертиз або окремих осіб.
( Стаття 15 в редакції Законів N 27/96-ВР ( 27/96-ВР ) від
02.02.96, N 2540-III ( 2540-14 ) від 21.06.2001 )
Стаття 15-1. Межі судового розгляду
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою
(скаргою) осіб, зазначених в статті 5 цього Кодексу, в межах
заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими
особами, які беруть участь у справі, доказів.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом,
розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, не порушуючи при
цьому прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Таким
правом користуються і особи (за винятком недієздатних і обмежено
дієздатних), в інтересах яких заявлені вимоги.
( Кодекс доповнено статтею 15-1 згідно із Законом N 2540-III
( 2540-14 ) від 21.06.2001 )
Глава 2
Склад суду, відводи
Стаття 16. Склад суду
Розгляд цивільних справ у судах першої інстанції здійснюється
в складі трьох суддів або суддею одноособово.
Розгляд справ у апеляційній інстанції здійснюється судом у
складі трьох суддів, головуючий з яких визначається в
установленому законом порядку.
Розгляд справ у касаційній інстанції здійснюється не менше як
трьома суддями судової палати Верховного Суду України чи колегією
суддів судової палати Верховного Суду України у випадках,
визначених цим Кодексом.
При перегляді рішення або ухвали за нововиявленими
обставинами суд діє в тому ж кількісному складі, в якому їх було
ухвалено, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законом N 2464-XII ( 2464-12 ) від
17.06.92, в редакції Закону N 2540-III ( 2540-14 ) від
21.06.2001 )
Стаття 17. Порядок вирішення питань судом
Усі питання, що виникають при розгляді справи, вирішуються
суддями більшістю голосів, а при одноособовому розгляді справи -
суддею.
При вирішенні кожного питання жоден із суддів не має права
утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім.
Суддя, не згодний з рішенням більшості, може письмово
викласти окрему думку. Окрема думка приєднується до справи, але в
судовому засіданні не оголошується.
Справа з окремою думкою судді, викладеною під час розгляду
справи в місцевому суді або в апеляційному суді в першій
інстанції, надсилається відповідно голові суду апеляційної або
касаційної інстанції після закінчення місячного строку, якщо
рішення у справі не було оскаржено або на нього не було внесено
окреме подання.
Про справу з окремою думкою члена відповідної судової палати
в апеляційних судах або Верховного Суду України доповідають в той
самий строк голові відповідного апеляційного суду чи Голові
Верховного Суду України.
Справа з окремою думкою голови апеляційного суду в той самий
строк надсилається Голові Верховного Суду України.
( Стаття 17 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законами N 2464-XII ( 2464-12 ) від
17.06.92, N 4018-XII ( 4018-12 ) від 24.02.94, в редакції Закону
N 2540-III ( 2540-14 ) від 21.06.2001 )
Стаття 18. Підстави для відводу суддів
Судді не можуть брати участі в розгляді справи і підлягають
відводу (самовідводу):
1) якщо вони при попередньому розгляді даної справи брали
участь у процесі як свідки, експерти, перекладачі, представники,
прокурор, секретар судового засідання;
2) якщо вони особисто, прямо чи побічно заінтересовані в
результаті справи;
3) якщо вони є родичами сторін або інших осіб, які беруть
участь у справі;
4) якщо вони перебувають в особливих стосунках з особами, які
беруть участь у справі;
5) якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають
сумнів у їх безсторонності.
До складу суду не можуть входити особи, які є родичами між
собою.
( Стаття 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2464-XII
( 2464-12 ) від 17.06.92 )
Стаття 19. Відвід прокурора, експерта, перекладача,
секретаря судового засідання
Прокурор, експерт, перекладач, секретар судового засідання не
можуть брати участі в розгляді справи та підлягають відводу з
підстав, зазначених у пунктах 2, 3, 4 і 5 статті 18 цього Кодексу.
Експерт, крім того, не може брати участі у розгляді справи,
якщо він:
1) знаходиться або знаходився у службовій або іншій
залежності від сторін, інших осіб, які беруть участь у справі;
2) провадив ревізію, матеріали якої послужили підставою до
порушення даної цивільної справи;
3) виявився некомпетентним.
Участь прокурора, експерта, перекладача і секретаря судового
засідання у попередньому розгляді даної справи відповідно як
прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання не
є підставою для їх відводу.
Стаття 20. Заяви про відводи
При наявності підстав, зазначених у статтях 18 і 19 цього
Кодексу, судді, прокурор, секретар судового засідання, експерт і
перекладач повинні заявити про це судові (самовідвід).
З тих же підстав відвід вказаним особам можуть заявити особи,
які беруть участь у справі.
Відвід повинен бути мотивований і заявлений до початку
розгляду справи по суті (стаття 178 цього Кодексу). Заявляти
відвід після цього можна лише у випадках, коли про підставу
відводу суд або особа, яка заявляє відвід, дізналися після початку
розгляду справи по суті.
( Стаття 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2464-XII
( 2464-12 ) від 17.06.92 )
Стаття 21. Заборона повторної участі судді в розгляді справи
Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої
інстанції, не може розглядати цю ж справу в судах апеляційної і
касаційної інстанцій, а також брати участь у її новому розгляді у
першій інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали
про закриття провадження у справі.
Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної
інстанції, не може розглядати цю ж справу в суді касаційної чи
першої інстанції, а також не може брати участь у новому розгляді
справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної
інстанції.
Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді касаційної
інстанції, не може розглядати цю ж справу в суді першої чи
апеляційної інстанції.
( Стаття 21 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законом N 2857-XII ( 2857-12 ) від
15.12.92, в редакції Закону N 2540-III ( 2540-14 ) від
21.06.2001 )
Стаття 22. Порядок вирішення заявленого відводу
У разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій
заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку
осіб, які беруть участь у справі.
Питання про відвід вирішується судом, який розглядає справу,
в нарадчій кімнаті з постановленням ухвали.
( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законами N 2464-XII ( 2464-12 ) від
17.06.92, N 3129-XII ( 3129-12 ) від 22.04.93, N 4018-XII
( 4018-12 ) від 24.02.94, в редакції Закону N 2540-III ( 2540-14 )
від 21.06.2001 )
Стаття 23. Наслідки задоволення заяви про відвід
У разі відводу судді, яким справа розглядається одноособово,
справа розглядається у тому ж суді іншим суддею.
У разі відводу судді або всього складу суду, яким справа
розглядається у складі трьох суддів, справа розглядається в тому ж
суді в складі трьох суддів суддями, які не відведені у справі.
Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за
наявності підстав, зазначених у статті 21 цього Кодексу, неможливо
утворити новий склад суду для розгляду справи, суд постановляє
ухвалу про визначення підсудності справи в порядку, встановленому
цим Кодексом.
( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81; Законами N 2464-XII ( 2464-12 ) від
17.06.92, N 4018-XII ( 4018-12 ) від 24.02.94, в редакції Закону
N 2540-III ( 2540-14 ) від 21.06.2001 )
Глава 3
Підвідомчість цивільних справ судам
( Назва глави 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 1461-X ( 1461-10 ) від 23.01.81 )
Стаття 24. Цивільні справи, що розглядаються судами
Судам підвідомчі:
1) справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних,
трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією з
сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення
таких спорів віднесено законом до відання інших органів;
2) справи, що виникають з адміністративно-правових відносин,
перелічені у статті 236 цього Кодексу;
3) справи окремого провадження, перелічені у статті 254 цього
Кодексу.
Судам підвідомчі й інші справи, віднесені законом до їх
компетенції.
Суди також розглядають справи, в яких беруть участь іноземні
громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та
організації.
( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
15.10.66, N 1736-08 від 05.06.78, N 3764-08 від 25.04.75,
N 2422-09 від 19.08.77, N 1461-X ( 1461-10 ) від 23.01.81; Законом
N 2857-XII ( 2857-12 ) від 15.12.92 )
Стаття 25. Підвідомчість цивільних справ третейським судам
У випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть
розглядатись третейськими судами в порядку, передбаченому
Положенням про третейські суди України.
У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами,
спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін
можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного
арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при
Торгово-промисловій палаті України.
( Стаття 25 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81, N 5207-XI ( 5207-11 ) від 11.01.88;
Законами N 2857-XII ( 2857-12 ) від 15.12.92, N 68/95-ВР
( 68/95-ВР ) від 15.02.95, N 2540-III ( 2540-14 ) від 21.06.2001 )
Стаття 26. Підвідомчість кількох зв'язаних між собою вимог
При об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні
підвідомчі суду, а інші - арбітражному суду, всі вимоги підлягають
розглядові у суді.
( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-XII
( 2857-12 ) від 15.12.92 )
Глава 4
Докази
Стаття 27. Докази
Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на
підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює
наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і
заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для
правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і
третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими
доказами і висновками експертів.
Стаття 28. Належність доказів
Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення
для справи.
Стаття 29. Допустимість засобів доказування
Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими
іншими засобами доказування.
Стаття 30. Обов'язки доказування і подання доказів
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть
участь у справі. У випадках, коли щодо витребування доказів для
сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд
за їх клопотаннями сприяє у витребуванні таких доказів.
( Стаття 30 в редакції Закону N 27/96-ВР ( 27/96-ВР ) від
02.02.96 )
Стаття 31. Обов'язковість вироку для суду, який
розглядає цивільну справу
Вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили,
є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові
наслідки дій особи, відносно якої відбувся вирок суду, лише в
питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою.
Стаття 32. Підстави звільнення від доказування
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують
доказування.
Факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили
по одній цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших
цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи.
Факти, які згідно з законом припускаються встановленими, не
доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути
спростоване в загальному порядку.
Ухвала суду про визнання певної обставини такою, що не
потребує доказів, повинна бути мотивована.
Стаття 33. Судові доручення по збиранню доказів
Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання
доказів у іншому місті або районі, доручає відповідному судові
провести певні процесуальні дії.
В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть
справи, що розглядається, зазначаються обставини, що підлягають
з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення.
Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована, і має бути
виконана в строк до десяти днів.
Судове доручення виконується у судовому засіданні за
правилами, встановленими цим Кодексом. Особи, які беруть участь у
справі, повідомляються про час і місце засідання, проте їх неявка
не є перешкодою для виконання доручення.
Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали
негайно пересилаються до суду, який розглядає справу.
Якщо особи, які беруть участь у справі, або свідки, які дали
пояснення або показання судові, що виконував доручення, прибудуть
у суд, який розглядає справу, вони дають пояснення і показання у
загальному порядку.
Стаття 34. Строк подачі доказів
Сторони зобов'язані подати свої докази або повідомити про них
суд до початку судового засідання в справі. Питання про прийняття
доказів після цього строку вирішується судом залежно від обставин
справи.
Стаття 35. Підстави забезпечення доказів
Особи, які мають підстави побоюватись, що подача потрібних
для них доказів стане згодом неможливою або утрудненою, мають
право просити суд під час розгляду справи або суддю як до, так і
після подачі заяви забезпечити ці докази.
( Стаття 35 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81 )
Стаття 36. Способи забезпечення доказів
Суддя забезпечує докази, зокрема: допитом свідків,
призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових і
речових доказів.
Про забезпечення доказів суд або суддя постановляє ухвалу, в
якій зазначає порядок і спосіб її виконання.
Протоколи і всі зібрані в порядку забезпечення доказів
матеріали надсилаються до суду, який розглядає справу.
Стаття 37. Заява про забезпечення доказів
Заява про забезпечення доказів повинна містити:
1) суть і форму потрібних доказів;
2) зазначення обставин, які підтверджуються цими доказами;
3) підставу, на якій просять забезпечити докази;
4) справу, для якої потрібні забезпечувані докази.
Стаття 38. Порядок розгляду заяв про забезпечення доказів
Заяву про забезпечення доказів розглядає протягом десяти днів
відповідно суд або суддя того суду, в районі діяльності якого
належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням
заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розглядові
заяви.
У невідкладних випадках, а також у випадках, коли не можна
встановити, до кого позивач може згодом пред'явити позов, заява
про забезпечення доказів розглядається тільки з участю заявника.
Стаття 39. Оскарження ухвали про забезпечення доказів
Оскарження ухвали про забезпечення доказів не допускається,
на неї не може бути внесено окреме подання прокурора.
На ухвалу про відмову забезпечити докази може бути подано
скаргу або внесено окреме подання.
( Стаття 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-XII
( 2857-12 ) від 15.12.92 )
Стаття 40. Пояснення сторін і третіх осіб
Пояснення сторін і третіх осіб про відомі їм обставини, що
мають значення для справи, підлягають перевірці і оцінці поряд з
іншими зібраними в справі доказами.
Визнання стороною на суді фактів, якими друга сторона
обгрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду
обов'язковим.
Суд може вважати визнаний факт встановленим, коли у нього не
виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам
справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і не
зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з
метою приховання істини.
На доказування визнаного в суді факту не поширюються правила,
встановлені статтею 29 цього Кодексу, крім випадків, коли факт
повинен бути стверджений нотаріально посвідченим документом.
Стаття 41. Показання свідка
Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які
обставини, що відносяться до справи.
Свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві
показання про відомі йому обставини. Свідок має право відмовитися
від надання свідчень в установлених законом випадках.
( Стаття 41 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2540-III
( 2540-14 ) від 21.06.2001 )
Стаття 42. Особи, які не можуть бути свідками
Не можуть бути свідками особи, нездатні через свої фізичні
або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення
для справи, або давати про них правильні показання.
Не можуть бути свідками також представники по цивільній
справі або захисники в кримінальній справі по обставинах, які
стали їм відомі у зв'язку з виконанням обов'язків представника або
захисника.
Стаття 43. Зміст заяви про виклик свідка
Особа, що просить про виклик свідка, повинна зазначити його
прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та обставини, що він
може ствердити.
Стаття 44. Відповідальність свідка
Якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з
причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу
в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
і примусовому приводу через органи внутрішніх справ.
За злісне ухилення від явки до суду свідок несе
відповідальність за частиною першою статті 185-3 Кодексу України
про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ), а за дачу
завідомо неправдивих показань або за відмову від дачі показань -
відповідно за статтями 178 чи 179 Кримінального кодексу України
( 2002-05 ).
( Стаття 44 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81, N 8627-X ( 8627-10 ) від 20.03.85,
N 9166-XI ( 9166-11 ) від 04.05.90; Законами N 2857-XII
( 2857-12 ) від 15.12.92, N 27/96-ВР ( 27/96-ВР ) від 02.02.96 )
Стаття 45. Допит свідків у місці їх проживання або
перебування
Свідків, які постійно живуть поза місцем знаходження суду, що
розглядає справу, і не можуть з поважних причин з'явитись в судове
засідання, може допитати суд в місці їх проживання за дорученням
суду, що розглядає справу.
Свідок може бути допитаний судом у місці його перебування,
якщо він внаслідок хвороби, старості, інвалідності або інших
поважних причин не може з'явитись на виклик суду.
Якщо зазначені вище свідки з'являться у засідання суду, що
розглядає справу, їх слід допитати.
Допит свідків у місці їх проживання або перебування
провадиться з ініціативи суду, на прохання сторони або інших осіб,
які беруть участь у справі, чи самого свідка.
Стаття 46. Письмові докази
Письмовими доказами є: всякого роду документи, акти,
листування службового або особистого характеру, що містять в собі
відомості про обставини, які мають значення для справи.
Стаття 47. Витребування письмових доказів
Особа, яка порушує клопотання перед судом про витребування
від інших осіб письмових доказів, повинна докладно зазначити: який
письмовий доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що
письмовий доказ має інша особа, і обставини, які може підтвердити
цей доказ.
Письмові докази, що їх вимагає суд або суддя від державних
підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних
організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій, а також
від окремих громадян, надсилаються безпосередньо до суду.
Суд або суддя може також уповноважити заінтересовану сторону
або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ
для представлення його суду.
( Стаття 47 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81 )
Стаття 48. Відповідальність за невиконання вимоги суду
подати письмові докази
Державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші
кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські
організації, а також громадяни, які не можуть подати письмових
доказів, що їх вимагає суд або суддя, зобов'язані повідомити про
це суд, зазначивши причину. В разі неповідомлення у встановлений
для подачі строк, а також в разі неповажності причин відмовлення
від подачі письмового доказу суд або суддя можуть накласти на
винних службових осіб державних підприємств, установ,
організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх
об'єднань, інших громадських організацій, а також на громадян
штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Накладення штрафу не звільняє відповідних службових осіб і
громадян від обов'язку подати письмовий доказ, що вимагається
судом.
( Стаття 48 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81, N 8627-X ( 8627-10 ) від 20.03.85;
Законами N 27/96-ВР ( 27/96-ВР ) від 02.02.96, N 850-IV ( 850-15 )
від 22.05.2003 )
Стаття 49. Подання витягів з письмових доказів та огляд
цих доказів на місці
Якщо подання письмових доказів до суду утруднено, наприклад,
через їх численність або внаслідок того, що тільки частина з них
має значення для справи, суд може вимагати подання належно
засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці.
Стаття 50. Подання письмових доказів у оригіналі
Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо
подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які
беруть участь у справі, або з власної ініціативи вправі, в разі
необхідності, вимагати подання оригіналу.
Стаття 51. Повернення оригіналів письмових доказів
Оригінали письмових доказів, що є в справі, на прохання осіб,
які подали їх, можна повернути після того, як рішення суду набере
законної сили. Проте в справі залишається засвідчена суддею копія
письмового доказу.
Стаття 52. Речові докази
Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями
свідчать про обставини, які мають значення для справи.
Стаття 53. Витребування речових доказів та
відповідальність за їх неподання
Витребування речових доказів та вирішення питань про
відповідальність за їх неподання провадиться в порядку,
встановленому статтями 47 і 48 цього Кодексу.
Стаття 54. Зберігання речових доказів
Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються
в справі або за окремим описом здаються до камери схову речових
доказів суду.
Речі, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються в
місці їх знаходження; вони повинні бути докладно описані і
опечатані, а в разі потреби - сфотографовані.
Суд вживає заходів до зберігання речей у незмінному стані.
Стаття 55. Огляд речових доказів, що швидко псуються
Продукти та інші речі, що швидко псуються, негайно
оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд осіб, які
беруть участь у справі.
Після огляду ці речі повертаються особам, від яких вони були
одержані, або передаються підприємствам, установам чи
організаціям, що можуть їх використати за призначенням. Ці
підприємства, установи або організації згодом повертають
володільцеві предмети того ж роду і якості або їх вартість за
державними цінами на час повернення.
( Стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81 )
Стаття 56. Повернення речових доказів
Речові докази після набрання рішенням суду законної сили
повертаються особам, від яких були одержані, або передаються
особам, за якими суд визнав право на ці речі.
Предмети, що за законом не можуть бути у володінні громадян,
передаються відповідним державним підприємствам, установам або
організаціям.
В окремих випадках речові докази після огляду та дослідження
їх судом можуть бути до закінчення справи повернуті особам, від
яких вони були одержані, якщо останні про те просять і якщо
задоволення такого клопотання можливе без шкоди для розгляду
справи.
( Стаття 56 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-X
( 1461-10 ) від 23.01.81 )
Стаття 57. Призначення експертизи
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і
потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки
або ремесла, суддя порядком забезпечення доказів та під час
підготовки справи або суд під час розгляду справи може призначити
експертизу.
Експертизу провадять на суді або поза судом, коли це потрібно
за характером дослідження або коли об'єкт дослідження неможливо
доставити до суду.
Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід
поставити перед експертами, суддя або суд повинен з цього приводу
врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у
справі. Відхилення питань, запропонованих особами, які беруть
участь у справі, суд зобов'язаний мотивувати.
В ухвалі про призначення експертизи належить зазначити, з
яких питань потрібні висновки експертів і кому доручається
провести експертизу.
Експертиза провадиться експертами відповідних установ або
іншими спеціалістами, призначеними судом. Експертом може бути
призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для
дачі висновку.
Стаття 58. Обов'язки і відповідальність експертів
Особа, яку призначено експертом, повинна з'явитися на виклик
суду і дати правдивий висновок щодо поставлених їй питань.
За злісне ухилення від явки до суду експерт несе
відповідальність за частиною другою статті 185-3 Кодексу України
про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо
неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від
виконання покладених на нього обов'язків - відповідно за статтями
178 чи 179 Кримінального кодексу України ( 2002-05 ).
( Стаття 58 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 9166-XI
( 9166-11 ) від 04.05.90; Законом N 2857-XII ( 2857-12 ) від
15.12.92 )
Стаття 59. Процесуальні права експерта
Експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право
знайомитися з матеріалами справи, брати участь у розгляді справи
судом, просити суд про надання йому додаткових матеріалів.
Експерт має право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих
йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань
для виконання покладеного на нього обов'язку.
Стаття 60. Висновок експерта
Висновок експерта повинен містити в собі докладний опис
проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і
обгрунтовані відповіді на поставлені судом питання.
Якщо експерт під час проведення експертизи встановить
обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не
були поставлені питання, він вправі свої міркування про ці
обставини включити до свого висновку.
Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який
приєднується до справи. Суд має право запропонувати експерту дати
усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до
протоколу судового засідання, прочитується експертові і
підписується ним.
Коли призначено кількох експертів, вони мають право радитись
між собою. Якщо експерти прийдуть до одного висновку, вони всі
підписують його. Експерт, не згодний з іншими експертами, складає
окремий висновок.
Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється
судом за правилами, встановленими статтею 62 цього Кодексу.
Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в
рішенні або ухвалі.
Стаття 61. Додаткова експертиза. Повторна експертиза
В разі необхідності провести додаткові дослідження, а також в
разі суперечливості висновків кількох експертів, суд може зажадати
додаткового висновку або призначити інших експертів.
Стаття 62. Оцінка доказів
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що
грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в
судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
( Стаття 62 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-XII
( 2857-12 ) від 15.12.92 )
Глава 4-А
Запобіжні заходи
Стаття 62-1. Підстави вжиття запобіжних заходів
Особа, яка має підстави вважати, що її права порушені або
існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до суду з
заявою про вжиття запобіжних заходів до пред'явлення позову.
Стаття 62-2. Види запобіжних заходів
Запобіжні заходи включають:
1) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з
порушенням прав;
2) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої
вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.
Стаття 62-3. Заява про вжиття запобіжних заходів
Заява про вжиття запобіжних заходів повинна містити:
1) назву суду, до якого подається заява;
2) точну назву заявника і особи, щодо якої просять вжити
запобіжні заходи, їх місце проживання або місцезнаходження, а
також назву представника заявника, коли заява подається
представником;
3) вид і суть запобіжного заходу;
4) обставини, якими заявник обгрунтовує необхідність вжиття
запобіжних заходів;
5) перелік документів та інших доказів, що додаються до
заяви;
6) підпис заявника або його представника, якщо заява
подається представником.
До заяви про вжиття запобіжних заходів додаються документи,
які підтверджують сплату державного мита у встановлених законом
порядку і розмірі. Разом з заявою про вжиття запобіжних заходів
подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять
вжити запобіжні заходи.
Заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом
десяти днів з дня постановлення ухвали про вжиття запобіжних
заходів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи
діють як способи забезпечення доказів або як способи забезпечення
позову.
Стаття 62-4. Порядок розгляду заяви про вжиття запобіжних
заходів
Заява про вжиття запобіжних заходів розглядається в порядку,
встановленому статтею 38 цього Кодексу, не пізніше двох днів з дня
її подання.
У разі обгрунтованої вимоги заявника заява про вжиття
запобіжних заходів розглядається лише за його участю без
повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.
Суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який
наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його
прав.
Суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу
заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню
запобіжними заходами, яка вноситься на депозит суду. Розмір
застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не
повинен бути більшим від розміру заявленої шкоди.
Про вжиття запобіжних заходів суд постановляє ухвалу, в якій
зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обрання, порядок і
спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копії
ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті
запобіжні заходи, негайно після її постановлення. У разі
постановлення ухвали за участю заявника без повідомлення особи,
щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали
надсилається особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно
після її виконання.
У разі відсутності підстав для вжиття запобіжних заходів, а
також невиконання вимог, передбачених частиною третьою цієї
статті, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні заяви про
вжиття запобіжних заходів.
Стаття 62-5. Наслідки подання заяви про вжиття запобіжних
заходів, що не відповідає вимогам закону
Суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів
подано без додержання вимог, викладених у статті 62-3 цього
Кодексу, або не оплачено державним митом, постановляє ухвалу про
залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому
строк для виправлення недоліків.
Коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений
строк не виконає всі перелічені у статті 62-3 цього Кодексу
вимоги та не сплатить державне мито, заява вважається неподаною і
повертається заявнику, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.
Стаття 62-6. Виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів
Ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в
порядку, встановленому для виконання судових рішень.
У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття
запобіжних заходів виконується негайно після внесення застави в
повному розмірі.
Стаття 62-7. Відповідальність за невиконання ухвали про
вжиття запобіжних заходів
Особа, винна у невиконанні ухвали про вжиття запобіжних
заходів або в перешкоджанні її виконанню, за ухвалою суду може
бути оштрафована до одного неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян, якщо ці діяння не тягнуть відповідно до закону
кримінальну відповідальність. Крім того, заявник вправі стягнути з
цієї особи збитки, завдані невиконанням ухвали про вжиття
запобіжних заходів.
Стаття 62-8. Скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів
На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, постановлену за
участю заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжні
заходи, остання протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали
може подати заяву про її скасування.
Подання заяви про скасування ухвали про вжиття запобіжних
заходів не зупиняє виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів.
Заява про скасування вжиття запобіжних заходів розглядається
протягом трьох днів судом, який постановив ухвалу про їх вжиття.
Неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розглядові заяви.
За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу про
залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її
зміну чи скасування.
Стаття 62-9. Оскарження ухвал щодо вжиття запобіжних заходів
На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про відмову в
задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу
про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її
зміну чи скасування може бути подано апеляційну скаргу.
Подання апеляційної скарги на ухвалу про вжиття запобіжних
заходів не зупиняє виконання відповідної ухвали. Подання
апеляційної скарги на ухвалу про скасування запобіжних заходів або
їх зміну зупиняє виконання відповідної ухвали.
Стаття 62-10. Припинення запобіжних заходів
Запобіжні заходи припиняються у разі:
1) неподання заявником відповідної позовної заяви у строк,
встановлений частиною третьою статті 62-3 цього Кодексу;
2) відмови судом в прийнятті позовної заяви з підстав,
передбачених частиною другою статті 136 цього Кодексу;
3) невиконання позивачем вимог, передбачених статтею 139
цього Кодексу;
4) постановлення судом ухвали про скасування ухвали про
вжиття запобіжних заходів.
Стаття 62-11. Відшкодування шкоди, завданої вжиттям
запобіжних заходів
У випадку припинення запобіжних заходів або у випадку відмови
заявника від позову, або у випадку набрання законної сили рішенням
щодо відмови у задоволенні позову особа, щодо якої вжито запобіжні
заходи, має право на відшкодування шкоди, завданої вжиттям цих
заходів.
У разі внесення заявником застави відшкодування шкоди,
завданої вжиттям запобіжних заходів, в першу чергу здійснюється за
рахунок цієї застави.
Застава повертається заявникові повністю, якщо суд
задовольнив позов заявника, або якщо відповідачем було визнано
позов, або якщо судом затверджено мирову угоду сторін.
У випадках, передбачених пунктами 2-4 статті 62-10 цього
Кодексу, а також під час розгляду справи по суті суд може вирішити
питання щодо відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних
заходів.
( Кодекс доповнено главою 4-А згідно із Законом N 850-IV
( 850-15 ) від 22.05.2003 )
Глава 5
Судові витрати
Стаття 63. Види судових витрат та розмір державного мита
Судові витрати складаються з державного мита і витрат,
пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:
1) суми, що підлягають виплаті свідкам, експертам;
2) витрати, пов'язані з проведенням огляду на місці;
3) витрати на розшук відповідача.
( Пункт 4 частини другої статті 63 виключено на підставі
Закону N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )
Розмір державного мита та звільнення від його сплати
встановлюються законодавством України про державне мито.
Суд або суддя, виходячи з майнового стану громадянина, вправі
звільнити його від сплати судових витрат у доход держави.
( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно із Законом
