Кодекс 436-IV. Хозяйственный кодекс Украины


ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2424-IV ( 2424-15 ) від 04.02.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.205 N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.257 N 2454-IV ( 2454-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259 N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267 N 2664-IV ( 2664-15 ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 31, ст.420 N 2668-IV ( 2668-15 ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 29, ст.384 N 2705-IV ( 2705-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.427 N 2738-IV ( 2738-15 ) від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 34, ст.434 N 3164-IV ( 3164-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.101 N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 13, ст.110 N 3202-IV ( 3202-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.117 N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.118 N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268 N 3528-IV ( 3528-15 ) від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 34, ст.291 N 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.296 N 133-V ( 133-16 ) від 14.09.2006, ВВР, 2006, N 43, ст.414 N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006, ВВР, 2007, N 2, ст.15 N 424-V ( 424-16 ) від 01.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.67 N 483-V ( 483-16 ) від 15.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.77 N 549-V ( 549-16 ) від 09.01.2007, ВВР, 2007, N 12, ст.106 N 514-VI ( 514-17 ) від 17.09.2008, ВВР, 2008, N 50-51, ст.384 N 523-VI ( 523-17 ) від 18.09.2008, ВВР, 2009, N 6, ст.21 N 639-VI ( 639-17 ) від 31.10.2008, ВВР, 2009, N 14, ст.181 N 800-VI ( 800-17 ) від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 19, ст.257 N 1070-VI ( 1070-17 ) від 05.03.2009 N 1509-VI ( 1509-17 ) від 11.06.2009 ) Господарський кодекс України встановлює відповідно доКонституції України ( 254к/96-ВР ) правові основи господарськоїдіяльності (господарювання), яка базується на різноманітностісуб'єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс України має на меті забезпечитизростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвитокпідприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільноговиробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимогКонституції України ( 254к/96-ВР ), утвердити суспільнийгосподарський порядок в економічній системі України, сприятигармонізації її з іншими економічними системами. Розділ I ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Глава 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Предмет регулювання 1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання вУкраїні і регулює господарські відносини, що виникають у процесіорганізації та здійснення господарської діяльності між суб'єктамигосподарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасникамивідносин у сфері господарювання. Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання 1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єктигосподарювання, споживачі, органи державної влади та органимісцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, атакож громадяни, громадські та інші організації, які виступаютьзасновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо нихорганізаційно-господарські повноваження на основі відносинвласності. Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини 1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розумієтьсядіяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільноговиробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції,виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що маютьцінову визначеність. 2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягненняекономічних і соціальних результатів та з метою одержанняприбутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і безмети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). 3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована настворення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їхфункціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктівгосподарювання, є господарчим забезпеченням діяльностінегосподарюючих суб'єктів. 4. Сферу господарських відносин становлятьгосподарсько-виробничі, організаційно-господарські тавнутрішньогосподарські відносини. 5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, щовиникають між суб'єктами господарювання при безпосередньомуздійсненні господарської діяльності. 6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьомуКодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктамигосподарювання та суб'єктами організаційно-господарськихповноважень у процесі управління господарською діяльністю. 7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються міжструктурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносинисуб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин 1. Не є предметом регулювання цього Кодексу: майнові та особисті немайнові відносини, що регулюютьсяЦивільним кодексом України ( 435-15 ); земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодовикористання й охорони рослинного і тваринного світу, територій таоб'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини; фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, щовиникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіхрівнів; адміністративні та інші відносини управління за участісуб'єктів господарювання, в яких орган державної влади абомісцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарськоюкомпетенцією, і безпосередньо не здійснюєорганізаційно-господарських повноважень щодо суб'єктагосподарювання. 2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктівгосподарювання визначаються цим Кодексом. 3. До господарських відносин, що виникають із торговельногомореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавстваУкраїни ( 176/95-ВР ), застосовуються правила цього Кодексу. Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання 1. Правовий господарський порядок в Україні формується наоснові оптимального поєднання ринкового саморегулюванняекономічних відносин суб'єктів господарювання та державногорегулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційноївимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльністьта визначення України як суверенної і незалежної, демократичної,соціальної, правової держави. 2. Конституційні основи правового господарського порядку вУкраїні становлять: право власності Українського народу на землю,її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, якізнаходяться в межах території України, природні ресурси їїконтинентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, щоздійснюється від імені Українського народу органами державноївлади і органами місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України ( 254к/96-ВР ); право кожного громадянинакористуватися природними об'єктами права власності народувідповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіхсуб'єктів права власності і господарювання, соціальноїспрямованості економіки, недопущення використання власності нашкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватисяі розпоряджатися своєю власністю, результатами своєїінтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів прававласності рівними перед законом, непорушності права приватноївласності, недопущення протиправного позбавлення власності;економічна багатоманітність, право кожного на підприємницькудіяльність, не заборонену законом, визначення виключно закономправових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державоюзахисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущеннязловживання монопольним становищем на ринку, неправомірногообмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначенняправил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключнозаконом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтриманняекологічної рівноваги на території України; забезпечення державоюналежних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів;взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія вУкраїні принципу верховенства права. 3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сферігосподарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленогоправового господарського порядку, додержуючись вимогзаконодавства. Стаття 6. Загальні принципи господарювання 1. Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захистдержавою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначенихзаконом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на територіїУкраїни; обмеження державного регулювання економічних процесів узв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованостіекономіки, добросовісної конкуренції у підприємництві,екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпекисуспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади таорганів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарськівідносини. Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської діяльності 1. Відносини у сфері господарювання регулюються КонституцієюУкраїни ( 254к/96-ВР ), цим Кодексом, законами України,нормативно-правовими актами Президента України та КабінетуМіністрів України, нормативно-правовими актами інших органівдержавної влади та органів місцевого самоврядування, а такожіншими нормативними актами. Глава 2 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ Стаття 8. Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності 1. Держава, органи державної влади та органи місцевогосамоврядування не є суб'єктами господарювання. 2. Рішення органів державної влади та органів місцевогосамоврядування з фінансових питань, що виникають у процесіформування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також задміністративних та інших відносин управління, кріморганізаційно-господарських, в яких орган державної влади абоорган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділенимгосподарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і вмежах його владних повноважень. 3. Господарська компетенція органів державної влади таорганів місцевого самоврядування реалізується від іменівідповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участьдержави, органів державної влади та органів місцевогосамоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лишена підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України. Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики 1. У сфері господарювання держава здійснює довгострокову(стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальнуполітику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодженняінтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільнихверств і населення в цілому. 2. Економічна стратегія - обраний державою курс економічноїполітики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований навирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань,завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпекидержави, збереження і примноження її економічного потенціалу інаціонального багатства, підвищення народного добробуту.Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілейнародного господарства, засобів та способів їх реалізації,виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що маютьмісце в національному та світовому господарстві, та враховуючизаконні інтереси суб'єктів господарювання. 3. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань,засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічногокурсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються впоточному періоді розвитку народного господарства. 4. Правове закріплення економічної політики здійснюєтьсяшляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, упрогнозах і програмах економічного і соціального розвитку Українита окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету МіністрівУкраїни, цільових програмах економічного, науково-технічного ісоціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах. Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави 1. Основними напрямами економічної політики, що визначаютьсядержавою, є: структурно-галузева політика, спрямована на здійсненнядержавою прогресивних змін у структурі народного господарства,удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій,стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічнийпрогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукціїта зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики єпромислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічноїполітики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплексзаходів стимулюючого впливу; інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктамгосподарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштівна потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва,переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритетиструктурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного івідповідального використання цих коштів та здійснення контролю заним; амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктамгосподарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умовзабезпечення процесу простого відтворення основних виробничих іневиробничих фондів переважно на якісно новійтехніко-технологічній основі; політика інституційних перетворень, спрямована на формуванняраціональної багатоукладної економічної системи шляхомтрансформування відносин власності, здійснення роздержавленняекономіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів,забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності ігосподарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктамигосподарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективногогосподарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічнихструктур; цінова політика, спрямована на регулювання державою відносинобміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності впроцесі реалізації національного продукту, дотримання необхідноїпаритетності цін між галузями та видами господарської діяльності,а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін; антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створенняоптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктівгосподарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущенняпроявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сферімонопольного ціноутворення та за рахунок зниження якостіпродукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціальноорієнтованої економіки; бюджетна політика, спрямована на оптимізацію тараціоналізацію формування доходів і використання державнихфінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестиційу народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевихінтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державногоборгу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілінаціонального доходу; податкова політика, спрямована на забезпечення економічнообґрунтованого податкового навантаження на суб'єктівгосподарювання, стимулювання суспільно необхідної економічноїдіяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальноїсправедливості та конституційних гарантій прав громадян приоподаткуванні їх доходів; грошово-кредитна політика, спрямована на забезпеченнянародного господарства економічно необхідним обсягом грошовоїмаси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштівсуб'єктів господарювання та населення до банківської системи,стимулювання використання кредитних ресурсів на потребифункціонування і розвитку економіки; валютна політика, спрямована на встановлення і підтриманняпаритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют,стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективневикористання; зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулюваннядержавою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктамигосподарювання та захист національного ринку і вітчизняноготоваровиробника. 2. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечуєраціональне використання та повноцінне відтворення природнихресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. 3. У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальнуполітику захисту прав споживачів, політику заробітної плати ідоходів населення, політику зайнятості, політику соціальногозахисту та соціального забезпечення. Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку 1. Здійснення державою економічної стратегії і тактики усфері господарювання спрямовується на створення економічних,організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарюваннявраховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмнихдокументів економічного і соціального розвитку. 2. Законом визначаються принципи державного прогнозування тарозроблення програм економічного і соціального розвитку України,система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, атакож загальний порядок розроблення, затвердження та виконанняпрогнозних і програмних документів економічного і соціальногорозвитку, повноваження та відповідальність органів державної владиі органів місцевого самоврядування у цих питаннях. 3. Основними формами державного планування господарськоїдіяльності є Державна програма економічного та соціальногорозвитку України, Державний бюджет України, а також інші державніпрограми з питань економічного і соціального розвитку, порядокрозробки, завдання та реалізація яких визначаються законом продержавні програми. 4. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органивиконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно доКонституції України ( 254к/96-ВР ) розробляють і затверджуютьпрограми соціально-економічного та культурного розвиткувідповідних адміністративно-територіальних одиниць та здійснюютьпланування економічного і соціального розвитку цих одиниць. 5. Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільніінтереси, відображені в програмних документах економічного ісоціального розвитку, не можуть надаватися передбачені закономпільги та переваги у здійсненні господарської діяльності. Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської діяльності 1. Держава для реалізації економічної політики, виконанняцільових економічних та інших програм і програм економічного ісоціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізмирегулювання господарської діяльності. 2. Основними засобами регулюючого впливу держави надіяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ( Абзац другий частини другої статті 12із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від15.12.2005 ) ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. 3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видівзасобів державного регулювання господарської діяльностівизначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а такожпрограмами економічного і соціального розвитку. Встановлення таскасування пільг і переваг у господарській діяльності окремихкатегорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно доцього Кодексу та інших законів. 4. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, атакож перелік видів діяльності, в яких забороняєтьсяпідприємництво, встановлюються Конституцією України ( 254к/96-ВР )та законом. Стаття 13. Державне замовлення( Назва статті 13 із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 ) 1. Державне замовлення є засобом державного регулюванняекономіки шляхом формування на договірній (контрактній) основіскладу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної дляпріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів напоставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, наданняпослуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх формивласності. 2. Державний контракт - це договір, укладений державнимзамовником від імені держави з суб'єктом господарювання -виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічніта правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарськівідносини. 3. Поставки продукції для пріоритетних державних потребзабезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України таінших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку,визначеному законом. ( Частину четверту статті 13 виключено на підставі ЗаконуN 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 ) 5. Засади та загальний порядок формування державногозамовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт,надання послуг для задоволення пріоритетних державних потребвизначаються законом. 6. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками(закупівлею) для пріоритетних державних потребсільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння тавійськової техніки, а також інших спеціально визначених(специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.( Стаття 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV( 3205-15 ) від 15.12.2005 ) Стаття 14. Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності 1. Ліцензування, патентування певних видів господарськоїдіяльності та квотування є засобами державного регулювання у сферігосподарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державноїполітики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересівдержави, суспільства та окремих споживачів. 2. Правові засади ліцензування, патентування певних видівгосподарської діяльності та квотування визначаються виходячи зконституційного права кожного на здійснення підприємницькоїдіяльності, не забороненої законом, а також принципівгосподарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу. 3. Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчуєправо суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадженнязазначеного в ньому виду господарської діяльності протягомвизначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини,пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності,регулюються законом. 4. У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти(готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків таплатіжних карток на території України), обміном готівковихвалютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжнимизасобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжнимикартками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, іншихсферах, визначених законом, може здійснюватися патентуванняпідприємницької діяльності суб'єктів господарювання. Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує правосуб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницькоїдіяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговийпатент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єктагосподарювання на особливий порядок оподаткування відповідно дозакону. Порядок патентування певних видів підприємницькоїдіяльності встановлюється законом. 5. У необхідних випадках держава застосовує квотування,встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певнихтоварів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу(включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квотвстановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону. Стаття 15. Технічне регулювання у сфері господарювання 1. У сфері господарювання застосовуються: технічні регламенти; стандарти; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови. 2. Застосування стандартів чи їх окремих положень єобов'язковим для: суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання втехнічних регламентах; учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чипостачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певністандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склавдекларацію про відповідність продукції певним стандартам чизастосував позначення цих стандартів у її маркуванні. 3. У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою(контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановленотехнічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди(контракту), якщо вони не суперечать законодавству України вчастині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання татранспортування на території України.( Стаття 15 в редакції Закону N 3164-IV ( 3164-15 ) від01.12.2005 ) Стаття 16. Дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання 1. Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: напідтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, навиробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобівреабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів,послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення,а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичнійсоціально-економічній або екологічній ситуації, з метоюфінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному дляпідтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що даютьзначний економічний ефект, а також в інших випадках, передбаченихзаконом. 2. Держава може здійснювати компенсації або доплатисільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарськупродукцію, що реалізується ними державі. 3. Підстави та порядок застосування засобів державноїпідтримки суб'єктів господарювання визначаються законом. Стаття 17. Податки в механізмі державного регулювання господарської діяльності 1. Система оподаткування в Україні, податки і зборивстановлюються виключно законами України. Система оподаткуваннябудується за принципами економічної доцільності, соціальноїсправедливості, поєднання інтересів суспільства, держави,територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. 2. З метою вирішення найважливіших економічних і соціальнихзавдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктівгосподарювання, повинні передбачати: оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функційоподаткування; стабільність (незмінність) протягом кількох років загальнихправил оподаткування; усунення подвійного оподаткування; узгодженість з податковими системами інших країн. 3. Ставки податків мають нормативний характер і не можутьвстановлюватись індивідуально для окремого суб'єктагосподарювання. 4. Система оподаткування в Україні повинна передбачатиграничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись зсуб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язковіплатежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів(робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуютьсясуб'єктами господарювання незалежно від результатів їхгосподарської діяльності. Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання 1. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику тасприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основізагальнодержавних програм, що затверджуються Верховною РадоюУкраїни за поданням Кабінету Міністрів України. 2. Державна політика у сфері економічної конкуренції,обмеження монополізму в господарській діяльності та захистусуб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісноїконкуренції здійснюється уповноваженими органами державної владита органами місцевого самоврядування. 3. Органам державної влади та органам місцевогосамоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти тавчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяютьокремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджуютьобмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можутьбути встановлені винятки з цього правила з метою забезпеченнянаціональної безпеки, оборони чи інших загальносуспільнихінтересів. 4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулюваннявизначаються цим Кодексом та іншими законами. Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю 1. Суб'єкти господарювання мають право без обмеженьсамостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечитьзаконодавству. 2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстраціївідповідно до цього Кодексу та закону. 3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарськоюдіяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностейсуб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністюбухгалтерського обліку та звітності; фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання таподаткових відносин - за додержанням суб'єктами господарюваннякредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни,додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктамигосподарювання державних цін на продукцію і послуги; монополізму та конкуренції - з питань додержанняантимонопольно-конкурентного законодавства; земельних відносин - за використанням і охороною земель;водних відносин і лісового господарства - за використанням таохороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів; виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці,додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною,санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм іправил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійсненнягосподарської діяльності; споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг; зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної,економічної, екологічної та соціальної безпеки. 4. Органи державної влади і посадові особи, уповноваженіздійснювати державний контроль і державний нагляд за господарськоюдіяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійсненняконтролю і нагляду визначаються законами. 5. Незаконне втручання та перешкоджання господарськійдіяльності суб'єктів господарювання з боку органів державноївлади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролюта нагляду забороняються. 6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язаніздійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктівгосподарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючисьвимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктівгосподарювання. 7. Суб'єкт господарювання має право на одержання інформаціїпро результати інспектування і перевірок його діяльності не пізнішяк через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше непередбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю танагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування іперевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання увстановленому законодавством порядку. 8. Усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділиюридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вестипервинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складатита подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію таінші дані, визначені законом, а також вести (крім громадянУкраїни, іноземців та осіб без громадянства, які провадятьгосподарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону якпідприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітністьзгідно із законодавством. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання,відокремлених підрозділів юридичних осіб, виділених на окремийбаланс, подання статистичної інформації та інших даних, непередбачених законом або з порушенням порядку, встановленогозаконом.( Частина восьма статті 19 в редакції Закону N 1070-VI ( 1070-17 )від 05.03.2009 ) Стаття 20. Захист прав суб'єктів господарювання та споживачів 1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересівсуб'єктів господарювання та споживачів. 2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право назахист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтересизазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органівдержавної влади та органів місцевого самоврядування, актів іншихсуб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законніінтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнаннянедійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав тазаконних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу йогопорушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. 3. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання таспоживачів визначається цим Кодексом, іншими законами. Стаття 21. Об'єднання підприємців 1. З метою сприяння розвитку національної економіки, їїінтеграції у світове господарство, а також створення сприятливихумов для підприємницької діяльності в Україні можуть створюватисяторгово-промислові палати як добровільні об'єднання підприємців таорганізацій. Торгово-промислова палата є недержавною самоврядноюстатутною організацією, створеною на засадах членства, що маєстатус юридичної особи. 2. Держава сприяє торгово-промисловим палатам у виконанніними статутних завдань. 3. Порядок утворення та діяльності торгово-промислових палатвстановлюється законом. 4. Суб'єкти господарювання - роботодавці мають право наоб'єднання в організації роботодавців для реалізації та захистусвоїх прав. 5. Організації роботодавців є самоврядними статутнимиорганізаціями, що утворюються на засадах добровільності тарівноправності з метою представництва і захисту законних інтересівроботодавців. Організації роботодавців можуть об'єднуватися успілки та інші статутні об'єднання роботодавців. 6. Порядок утворення та засади діяльності організацій таоб'єднань роботодавців визначаються законом. Стаття 22. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки 1. Держава здійснює управління державним сектором економікивідповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики. 2. Суб'єктами господарювання державного сектора економіки єсуб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а такожсуб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищуєп'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державіправо вирішального впливу на господарську діяльність цихсуб'єктів. 3. Повноваження суб'єктів управління у державному секторіекономіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органіввлади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаютьсязаконом. 4. Законом можуть бути визначені види господарськоїдіяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державнимпідприємствам, установам і організаціям. 5. Держава реалізує право державної власності у державномусекторі економіки через систему організаційно-господарськихповноважень відповідних органів управління щодо суб'єктівгосподарювання, що належать до цього сектора і здійснюють своюдіяльність на основі права господарського відання або праваоперативного управління. 6. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання удержавному секторі економіки визначається уповноваженими органамиуправління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.Відносини органів управління з названими суб'єктами господарюванняу випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися надоговірних засадах. 7. Держава застосовує до суб'єктів господарювання удержавному секторі економіки усі засоби державного регулюваннягосподарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючиособливості правового статусу даних суб'єктів. 8. Законом встановлюються особливості здійсненняантимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності удержавному секторі економіки, які повинні враховуватися приформуванні відповідних державних програм. 9. Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державнихпідприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цьогоКодексу. 10. Органам управління, які здійснюютьорганізаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктівгосподарювання державного сектора економіки, забороняєтьсяделегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядженнядержавною власністю і повноваження щодо управління діяльністюсуб'єктів господарювання, за винятком делегування названихповноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядуваннята інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Стаття 23. Відносини суб'єктів господарювання з органами місцевого самоврядування 1. Органи місцевого самоврядування здійснюють своїповноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах,визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), законами промісцеве самоврядування та іншими законами, що передбачаютьособливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві таСевастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядуванняможуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окреміповноваження органів виконавчої влади, надані їм законом. 2. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктамигосподарювання у випадках, передбачених законом, можутьздійснюватися також на договірних засадах. 3. Правові акти органів та посадових осіб місцевогосамоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковимидля виконання усіма учасниками господарських відносин, якірозташовані або здійснюють свою діяльність на відповіднійтериторії. 4. Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевогосамоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарюваннязабороняється. Не допускається видання правових актів органівмісцевого самоврядування, якими встановлюються не передбаченізаконом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) натериторії відповідних адміністративно-територіальних одиниць. 5. Органи та посадові особи місцевого самоврядування маютьправо звертатися до суду щодо визнання недійсними актівпідприємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують праватериторіальних громад, повноваження органів місцевогосамоврядування. 6. Органи, посадові та службові особи місцевогосамоврядування несуть відповідальність за свою діяльність передсуб'єктами господарювання, підстави, види і порядок якоївизначаються Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом. 7. Спори про поновлення порушених прав суб'єктівгосподарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідокрішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осібмісцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноваженьвирішуються в судовому порядку. Стаття 24. Особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки 1. Управління господарською діяльністю у комунальному секторіекономіки здійснюється через систему організаційно-господарськихповноважень територіальних громад та органів місцевогосамоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать докомунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність наоснові права господарського відання або права оперативногоуправління. 2. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання укомунальному секторі економіки визначається уповноваженимиорганами управління відповідно до вимог цього Кодексу та іншихзаконів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами увипадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірнихзасадах. 3. Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки єсуб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а такожсуб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власностіперевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яказабезпечує органам місцевого самоврядування право вирішальноговпливу на господарську діяльність цих суб'єктів. 4. Законом можуть бути встановлені особливості здійсненняантимонопольно-конкурентної політики щодо комунального сектораекономіки, а також додаткові вимоги та гарантії права власностіУкраїнського народу і права комунальної власності при реалізаціїпроцедури банкрутства щодо суб'єктів господарювання комунальногосектора економіки. 5. Органи місцевого самоврядування несуть відповідальність занаслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать докомунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку,визначених законом. Глава 3 ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ І СПОЖИВАЧІВ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ Стаття 25. Конкуренція у сфері господарювання 1. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктамигосподарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненнямздобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачіта суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідноготовару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначаютьумов реалізації товару на ринку. 2. Органам державної влади і органам місцевогосамоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання,забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначаютьпривілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншоїформи власності, або ставлять у нерівне становище окремі категоріїсуб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правилаконкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади,до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержаннямантимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єктигосподарювання можуть оспорювати такі акти в установленому закономпорядку. 3. Уповноважені органи державної влади і органи місцевогосамоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівняконкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодоупорядкування конкуренції суб'єктів господарювання. 4. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктівгосподарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Стаття 26. Обмеження конкуренції 1. Рішення або дії органів державної влади та органівмісцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренціїчи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованимиу випадках: подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктамгосподарювання за умови, що допомога подається без дискримінаціїінших суб'єктів господарювання; подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метоювідшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншиминадзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг,перелік яких встановлюється законодавством; подання допомоги, в тому числі створення пільговихекономічних умов окремим регіонам з метою компенсаціїсоціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічноюситуацією; здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацієюпроектів загальнонаціонального значення. 2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюютьсязаконом відповідно до цього Кодексу. Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці 1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єктагосподарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом зіншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару(робіт, послуг). 2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, часткаякого на ринку певного товару перевищує розмір, встановленийзаконом. 3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктівгосподарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначенихзаконом. 4. У разі суспільної необхідності та з метою усуненнянегативного впливу на конкуренцію органи державної владиздійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходиантимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства тазаходи демонополізації економіки, передбачені відповіднимидержавними програмами, за винятком природних монополій. 5. Органам державної влади та органам місцевогосамоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії,спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктівгосподарювання-монополістів та утворення без достатніх підставнових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключноцентралізований розподіл товарів. Стаття 28. Природні монополії 1. Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьомуринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренціївнаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку зістотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в мірузбільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), щовиробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені успоживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринкуменше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на іншітовари (послуги), - вважається природною монополією. 2. Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єктигосподарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення),які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у станіприродної монополії. 3. Законом про природні монополії визначаються сферидіяльності суб'єктів природних монополій, органи державної влади,органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюютьдіяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулюваннявідносин, що виникають на товарних ринках України, які перебуваютьу стані природної монополії, та на суміжних ринках за участісуб'єктів природних монополій. Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку 1. Зловживанням монопольним становищем вважаються: нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів унерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предметадоговору, включаючи нав'язування товару, не потрібногоконтрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилученнятоварів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту наринку чи встановлення монопольних цін; інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок(виходу з ринку) суб'єктів господарювання; встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін(тарифів) на свої товари, що призводить до порушення правспоживачів або обмежує права окремих споживачів; встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари,що призводить до обмеження конкуренції. Стаття 30. Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання 1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарюваннявизнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на: встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок,надбавок (доплат), націнок; розподіл ринків за територіальним принципом, обсягомреалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за коломспоживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації; усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців,покупців, інших суб'єктів господарювання. Стаття 31. Дискримінація суб'єктів господарювання 1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади уцьому Кодексі визнається: заборона створення нових підприємств чи інших організаційнихформ господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, атакож встановлення обмежень на здійснення окремих видівгосподарської діяльності або виробництво певних видів товарів зметою обмеження конкуренції; примушування суб'єктів господарювання до пріоритетногоукладання договорів, першочергової реалізації товарів певнимспоживачам або до вступу в господарські організації та іншіоб'єднання; прийняття рішень про централізований розподіл товарів, якийпризводить до монопольного становища на ринку; встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіонуУкраїни в інший; надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, якіставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктівгосподарювання, що призводить до монополізації ринку певноготовару; обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання тареалізації товарів; встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктівгосподарювання або груп підприємців. 2. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається.Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті зметою забезпечення національної безпеки, оборони,загальносуспільних інтересів. Стаття 32. Недобросовісна конкуренція 1. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії уконкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чеснимзвичаям у підприємницькій діяльності. 2. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використанняділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкодсуб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягненнянеправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання,розголошення та використання комерційної таємниці, а також іншідії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті. 3. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичнувідповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив наконкуренцію на території України, незалежно від того, де вчиненотакі дії. Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання 1. Неправомірним використанням ділової репутації суб'єктагосподарювання визнаються: неправомірне використання чужихпозначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірневикористання товару іншого виробника; копіювання зовнішньоговигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама. 2. Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої нате особи чужого імені, комерційного найменування, торговельноїмарки, інших позначень, а також належних іншій особі рекламнихматеріалів тощо, що може призвести до змішування з діяльністюіншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їхвикористання. 3. Використання у комерційному найменуванні власного іменігромадянина є правомірним, якщо до власного імені додаєтьсябудь-який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністюіншого суб'єкта господарювання. 4. Неправомірним використанням товару іншого виробника євведення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншоговиробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволууповноваженої на те особи. 5. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтвореннязовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання івведення його у господарський обіг без однозначного зазначеннявиробника копії, що може призвести до змішування з діяльністюіншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірнимкопіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо такекопіювання зумовлено виключно їх функціональним застосуванням. 6. Дія частини п'ятої цієї статті не поширюється на вироби,що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності. 7. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами(роботами, послугами) чи діяльністю іншого суб'єктагосподарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі увипадках, передбачених законом. Стаття 34. Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції 1. Перешкодами у процесі конкуренції вважаються:дискредитація суб'єкта господарювання, нав'язування споживачампримусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння добойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покупця(замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуппрацівника постачальника або покупця (замовника). 2. Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення убудь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей,пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, якізавдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єктагосподарювання. 3. Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданнямпослуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів,виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу іншихтоварів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачуабо контрагенту. 4. Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважаєтьсяспонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або черезпосередника, до відмови від встановлення договірних відносин ізцим суб'єктом господарювання. 5. Схилянням постачальника до дискримінації покупця єспонукання, безпосередньо або через посередника, до наданняпостачальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх наце підстав. 6. Схилянням суб'єкта господарювання до розірвання договору зконкурентом іншого суб'єкта господарювання є вчинене з корисливихмотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єктагосподарювання - учасника договору до невиконання або виконанняненалежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентомшляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання - учасникудоговору, безпосередньо або через посередника, матеріальноївинагороди, компенсації чи інших переваг. 7. Підкуп працівника постачальника - це надання абопропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньоабо через посередника, матеріальних цінностей, майнових абонемайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівникомпостачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чипов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договорупоставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело абомогло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника)певних переваг перед покупцем (замовником). 8. До працівника постачальника прирівнюється й інша особа,яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від іменіпостачальника про поставку товару, виконання робіт, наданняпослуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чиномпов'язана з ним. 9. Підкуп працівника покупця (замовника) - це надання абопропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо абочерез посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайновихблаг за неналежне виконання або невиконання працівником покупця(замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного абопов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договорупоставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело абомогло призвести до отримання конкурентом постачальника певнихпереваг перед постачальником. 10. До працівника покупця (замовника) прирівнюється й іншаособа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення відімені покупця (замовника) про придбання товару, виконання робіт,надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимосьчином пов'язана з ним. Стаття 35. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції 1. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції єотримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарюванняшляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішеннямвідповідного органу державної влади. Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею 1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією,управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єктагосподарювання, що не є державною таємницею, розголошення якихможе завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бутивизнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, щостановлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаютьсясуб'єктом господарювання відповідно до закону. 2. Неправомірним збиранням відомостей, що становлятькомерційну таємницю, вважається добування протиправним способомзазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкодисуб'єкту господарювання. 3. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншоїособи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, щовідповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якійці відомості були довірені у встановленому порядку або сталивідомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо цезавдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання. 4. Схилянням до розголошення комерційної таємниці єспонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку абостали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язківвідомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю,до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдатишкоди суб'єкту господарювання. 5. Неправомірним використанням комерційної таємниці євпровадження у виробництво або врахування під час планування чиздійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої нате особи неправомірно здобутих відомостей, що становлятьвідповідно до закону комерційну таємницю. 6. За неправомірне збирання, розголошення або використаннявідомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несутьвідповідальність, встановлену законом. Стаття 37. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію 1. Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція,тягне за собою відповідальність суб'єкта господарювання згідно зцим Кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальнувідповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом. Стаття 38. Правила професійної етики у конкуренції 1. Суб'єкти господарювання за спри