А Новоград-Волинський районний суд цієї ж області відмовив у
задоволенні позову В. до ПСП "Колос" про визнання права на
земельний пай з підстав "формального членства".
Наведені обставини могли бути підставою для вирішення на
загальних зборах цих колективів питання про членство в них
позивачів. Не можна повністю погодитися з позицією судової палати
в цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області щодо
збереження права на земельний пай працездатних колишніх
працівників колгоспів, які добровільно залишили роботу в колгоспі,
працюють в інших підприємствах чи організаціях на підставі
безстрокового трудового договору, інколи зі зміною постійного
місця проживання.
Необхідною умовою для отримання земельної частки (паю) є
членство в колективному підприємстві. Якщо особа в добровільному
порядку залишає колектив, ніякої участі в його роботі не бере,
переходить на роботу в інше підприємство, то відпадають підстави
вважати його членом колективу, з якого він фактично вибув.
Однак не всі суди дотримуються подібної позиції у вирішенні
таких спорів.
Наприклад, Краснокутський районний суд Харківської області
задовольнив позов Н. до КСП "Промінь" про виділення земельного
паю. Під час розгляду справи з'ясовано, що Н. був членом колгоспу
з 1946 по 1966 р., а пенсія призначена в 1968 р.
Задовольняючи вимоги позивача про визнання за ним права на
земельний пай, суд виходив із того, що членство в колгоспі
автоматично переходить у членство КСП.
Це рішення суду було опротестоване в порядку нагляду, і
президія Апеляційного суду Харківської області його скасувала з
тих підстав, що суд не перевірив, чи був Н. членом КСП, яке
отримало державний акт на право колективної власності на землю.
Не рідкість, коли суди розглядають справи за позовами про
надання у власність земельної частки та визначення її розміру
особам, яких прийняли в члени сільськогосподарського товариства
після розпаювання в ньому землі.
У вирішенні таких позовів деякі суди допускали помилки через
нечітке розмежування позивачів, які в минулому були членами
сільськогосподарських колективів, але з якихось причин їх не
внесли до списків, що додаються до державного акта на право
колективної власності на землю, від тих, які стали членами цих
колективів після розпаювання землі.
При цьому слід мати на увазі, що власниками розпайованої
землі є громадяни (власники своїх паїв), а земля резервного фонду
залишається у власності держави.
Для прикладу можна навести справу, яку розглядав
Ярмолинецький районний суд Хмельницької області, щодо позову С. до
СТОВ "Маяк". Суд позов задовольнив і визнав за нею право на
земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю), яка в цьому
господарстві становила (в умовних кадастрових гектарах)
2,73 гектара вартістю 10 213 грн. із земель резервного фонду. Суд
виходив з того, що позивачка в лютому 1998 р. стала членом
товариства і має право на земельну частку, розмір якої має бути не
меншим від розміру земельної частки (паю), що надавалася членам
господарства при розпаюванні землі.
Однак такий висновок не можна визнати обгрунтованим, оскільки
законом прямо не передбачено право особи, прийнятої в члени КСП
після розпаювання землі, на отримання рівної з іншими членами
колективу частки землі. Крім того, суд не залучив до участі у
справі сільську раду, у віданні якої перебувають землі резервного
фонду, та не з'ясував, чи приймала вона рішення щодо можливості
передачі в колективну власність товариству землі для виділення
новоприйнятим членам.
Правильно діяли при вирішенні таких питань суди, які виходили
з положень п.7 Указу Президента "Про порядок паювання земель..."
( 720/95 ), в якому передбачено, що створюваний під час передачі
земель у колективну власність резервний фонд використовується для
передачі у приватну власність або надання в користування земельних
ділянок громадянам, зайнятим переважно в соціальній сфері на селі,
а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських
підприємств, або які переселяються у сільську місцевість для
постійного проживання. На цій підставі суди визнавали за
позивачами - новоприйнятими членами таких підприємств - право на
земельні ділянки з резервного земельного фонду в розмірі,
встановленому відповідними рішеннями місцевих рад.
Найскладніші питання виникають при розгляді позовів про
визнання права на земельну частку (пай) тоді, коли вся земля,
передана КСП на підставі державного акта, вже розпайована
(розділена рівними частками відповідно до кількості членів
колективу). Теоретично задовольнити вимоги позивача в таких
випадках можна за рахунок зменшення часток землі кожного із членів
колективу, але практично здійснити це дуже важко. Насамперед тому,
що відповідачами в задоволенні таких позовів повинні бути всі
члени колективу, враховуючи й тих, які вже відділилися зі своїми
земельними ділянками, а також необхідно вносити відповідні
корективи в сертифікати всіх власників, в акти на право власності
на землю тих, хто виділився, коригувати розмір цих ділянок в
натурі.
За наявності таких обставин Державний комітет України по
земельних ресурсах у листі від 22 серпня 2001 р. за
N 14-17-2-П1580/4251 ( v4251219-01 ) роз'яснив, що як виняток
землі резервного фонду можуть передаватись у колективну власність
для забезпечення земельними паями громадян-членів недержавних
сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не
були внесені до списку, що додається до державного акта на право
колективної власності на землю цього підприємства, і на час видачі
зазначеного акта були членами КСП. За рішенням загальних зборів
(зборів уповноважених) КСП звертається з клопотанням до місцевої
ради щодо передачі у колективну власність земель із резервного
фонду в розмірі сумарної кількості загальних часток (паїв) тих
громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).
При позитивному вирішенні питання місцевою радою щодо
додаткової передачі земель у колективну власність недержавному
сільськогосподарському підприємству вносяться відповідні зміни до
державного акта на право колективної власності на землю, а
громадянам - членам цього підприємства - за рішенням
райдержадміністрації видаються сертифікати на право на земельну
частку (пай).
У разі відмови місцевої ради передати у колективну власність
земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) від сумарної
кількості земельних часток (паїв) необхідно провести перерахунок
вартості розміру земельних часток (паїв) та визначити їх розмір в
умовних кадастрових гектарах, після чого витребувати у членів КСП
видані сертифікати на право володіння земельною часткою (паєм) та
внести в них відповідні зміни.
Через те, що розпаювання земель у більшості господарств вже
відбулося, то при надходженні до суду позовів про право на
земельну частку (пай) необхідно в порядку досудової підготовки
з'ясувати, чи є можливість у таких господарств надати позивачам
земельний пай, рівний з паями інших членів колективу; якщо ж таких
земель в господарстві немає, - то чи згодна виділити її місцева
сільська рада.
Особливо слід звернути увагу на те, що право на одержання
земельної частки (паю) у членів КСП виникає з моменту передачі
членам КСП державного акта на право колективної власності на
землю. Цей процес відбувався в основному у 1994-1997 рр., тобто
понад п'ять років тому, у зв'язку з чим необхідно з'ясовувати, чи
дотримуються позивачі строків позовної давності (статті 71, 80 ЦК
( 1540-06 ).
При вирішенні конкретних справ необхідно пам'ятати про п.17
"Перехідних положень" ЗК 2001 р. ( 2768-14 ), в якому
зазначається, що сертифікати на право володіння земельною часткою
(паєм), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими
документами при пред'явленні ними вимоги на відведення земельної
частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Сертифікати на право отримання земельної частки (паю) є
дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі
(на місцевості) та видачі їм державних актів на право власності на
землю.
Оренда землі
Оренда землі - засноване на договорі строкове, платне
володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві
для здійснення підприємницької та іншої діяльності (Закон від 6
жовтня 1998 р. "Про оренду землі" ( 161-14 ).
Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо
прискорення земельної реформи..." ( 666/94 ) рекомендовано
прискорити передачу відповідно до земельного законодавства
безплатно у колективну власність земель кооперативам, КСП, АТ, у
тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних
сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких виявили
бажання одержати землю у власність, проведення організаціями
землеустрою і поділу земель, які передано у колективну власність,
на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на
місцевості).
Кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається
сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай)
із зазначеним у ньому розміром частки (паю) в умовних кадастрових
гектарах, а також у вартісному вираженні. Кожний з членів таких
утворень має право безперешкодно вийти з нього та одержати
безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі
(на місцевості), що засвідчується державним актом на право
приватної власності на землю.
Власники земельних ділянок можуть добровільно створювати на
базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські
підприємства, асоціації, спілки, акціонерні товариства, інші
кооперативні підприємства та організації, передавати ці ділянки у
спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в
оренду і продавати громадянам України без зміни їх цільового
призначення.
Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо
прискорення реформування аграрного сектора економіки" ( 1529/99 )
запроваджено обов'язкове укладання підприємствами, установами,
організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських
потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з
власниками цих часток (паїв) з виплатою орендної плати в
натуральній або грошовій формах.
Орендні відносини потрібно оформляти договором. Предметом
договору між громадянином-орендодавцем та орендатором може бути як
земельна частка (пай), право на яку підтверджено сертифікатом, так
і конкретна земельна ділянка, право на яку підтверджується
державним актом на право приватної власності на землю.
При розгляді цих питань слід виходити з того, що оренда
земельної частки (паю) та оренда земельної ділянки - це зовсім
різні (за предметом) якісні відносини.
Договір оренди оформляється в письмовій формі та відповідно
до ст. 18 Закону "Про оренду землі" ( 161-14 ) підлягає державній
реєстрації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Договором передбачені права та обов'язки сторін, і всі спори,
що виникають між ними з приводу дотримання його умов, у тому числі
орендної плати, визнання договору недійсним, дострокового
припинення договірних відносин, вирішуються судом.
Прикладом таких спорів є справа, яку розглянув
Голопристанський районний суд Херсонської області за позовом Ж. до
ПСП "Першотравень" про дострокове розірвання договору оренди
земельної частки (паю) та зобов'язання виділити земельну частку
(пай) у натурі. Суд з'ясував, що відповідно до договору оренди
земельної частки (паю) від 1 квітня 2000 р. позивачка передала ПСП
"Першотравень" в оренду строком на п'ять років земельну частку
(пай) розміром 8,74 гектара (в умовних кадастрових гектарах)
вартістю 22 305 грн., право на яку їй належить на підставі
одержаного в установленому порядку сертифіката. Зазначена в
договорі земельна частка (пай) увійшла в земельну ділянку, що була
виділена в натурі єдиним масивом групі власників земельних часток
(паїв) з метою надання цієї ділянки в оренду (фактично її було
здано в оренду ПСП "Першотравень" у квітні 2000 р.).
Суд відмовив у задоволені цього позову виходячи з того, що
відсутність плану (схеми) належної позивачці земельної ділянки не
є підставою для дострокового розірвання договору оренди, оскільки
сторони уклали договір оренди не земельної ділянки, а земельної
частини (паю) в складі єдиного масиву, на який було складено план.
Доводи позивачки про порушення відповідачем чинного законодавства
про розмір орендної плати суд також обгрунтовано визнав такими, що
не відповідають дійсності, оскільки згідно з договором орендар
зобов'язаний сплачувати орендодавцю щороку орендну плату в розмірі
не менше 1% від вартості земельної частки, і фактично орендна
плата була нарахована й виплачена виходячи з грошової оцінки
