б) при вiдключеннi установки може бути одночасно вимкнене також електричне освiтлення, в зв'язку з чим треба забезпечити освiтлення вiд iншого джерела (лiхтар, факел, аварiйне освiтлення, акумуляторнi лiхтарi тощо), але при цьому не затримувати вiдключення установки та надання допомоги потерпiлому.
Якщо вимкнення установки не може бути здiйснено досить швидко, необхiдно вжити заходiв по вiдокремленню потерпiлого вiд частин, що проводять електричний струм, до яких вiн торкається.
Для вiдокремлення потерпiлого вiд частин або дроту, що знаходяться пiд напругою до 1000 В, треба використовувати суху одiж, канат, дрюк, дошки або iншi сухi предмети, якi не проводять електричний струм. Використання для цiх цiлей металевих або мокрих предметiв не дозволяється. Для вiдокремлення потерпiлого вiд частин, що проводять електричний струм, можна також взятися за його одежу (якщо вона суха та вiдокремлюється вiд тiла потерпiлого), наприклад, за поли пiджака або пальта, уникаючi при цьому дотикiв до оточуючих металевих предметiв або частин тiла, якi не прикритi одягом. Коли вiдтягають потерпiлого за ноги, не слiд торкатися його взуття або одягу без доброї iзоляцiї своїх рук, тому що взуття та одяг можуть бути вологими та бути провiдниками електричного струму.
Для iзоляцiї рук той, хто надає допомогу, особливо якщо потрiбно доторкнутися до тiла потерпiлого, яке не прикрите одягом, повинен одягти дiелектричнi рукавички або обгорнути собi руки шарфом, надягти на руки суконого капелюха, опустити на руку рукав пiджака або пальта, використати гумову матерiю (плащ) або саму суху матерiю. Можна також iзолювати себе, якщо стати на суху дошку або на яку-небудь iншу пiдстилку, що не проводить електричний струм, пакунок одягу тощо.
Для вiдокремлення потерпiлого вiд частин, що знаходяться пiд напругою, рекомендовано дiяти по можливостi однiєю рукою.
Якщо при вiдокремленнi потерпiлого виникають труднощi, треба перерубати або перерiзати дроти сокирою з сухим дерев'яним держаком або iншим вiдповiдним iзольованим iнструментом.
Проводити це треба з належною обережнiстю (не торкаючись дротiв, перерiзуючи кожен провiд окремо, одягнувши дiелектричнi рукавички та калошi).
3. Перша допомога потерпiлому вiд електричного струму
У всiх випадках ураження електричним струмом виклик лiкаря є обов'язковим незалежно вiд стану потерпiлого.
Якщо потерпiлий перебуває у свiдомостi, але до цього був у непритомному станi, його треба покласти у зручне положення (пiдстелити пiд нього або накрити його зверху чим-небудь з одягу) та до прибуття лiкаря забезпечити повний спокiй, безперервно спостерiгаючи за диханням та пульсом. Нi в якому разi не дозволяти потерпiлому рухатися, а тим бiльше продовжувати роботу, тому що вiдсутнiсть тяжких симптомiв пiсля ураження електричним струмом не виключає можливостi наступного погiршення стану потерпiлого. У разi вiдсутностi можливостi швидкого виклика лiкаря, необхiдно швидко доставити потерпiлого до медичного закладу, забезпечивши для цього необхiднi транспортнi засоби або носилки.
Якщо потерпiлий знаходиться у непритомному станi, але з рiвним диханням та пульсом, його слiд рiвно та зручно покласти, розпустити та розтебнути одяг, зробити приплив свiжого повiтря, давати нюхати нашатирний спирт, окропляти його водою, та забезпечити повний спокiй. Одночасно треба негайно викликати лiкаря. Якщо потерпiлий погано дихає – дуже рiдко та судорожно (як вмираючий), – йому треба робити штучне дихання та масаж серця. Штучне дихання слiд проводити безперервно як до, так i пiсля прибуття лiкаря. Питання про доцiльнiсть або марнiсть подальшого проведення штучного дихання вирiшує лiкар.
4. Основнi правила обов'язковi при проведеннi штучного дихання та зовнiшнього масажу серця
Оживлення органiзму, що вражений електричним струмом, може бути проведене декiлькома способами. Всi вони грунтуються на проведеннi штучного дихання. Але самим ефективним є спосiб "рот до рота", що проводиться одночасно з непрямим масажем серця.
Штучне дихання слiд проводити лише у випадках, коли потерпiлий не дихає або дихає дуже погано (рiдко, судорожно, мов би з взхлипуванням, як вмираючий), а також якщо дихання потерпiлого поступово погiршується.
Починати штучне дихання слiд негайно пiсля звiльнення потерпiлого вiд електричного струму та проводити безперервно до отримання позитивного результату або появи безперечних ознак дiйсноi смертi (появи трупних плям або трупного задубiння).
Спостерiгалися випадки, коли уявнопомерлi пiсля враження електричним струмом були поверненi до життя через декiлька годин.
Пiд час проведення штучного дихання треба уважно спостерiгати за лицем потерпiлого. Якщо вiн ворухне губами або повiками або зробить ковтальний рух горлянкою (кадиком), треба перевiрити, чи не зробив вiн самостiйного вдоху. Проводити штучне дихання пiсля того, як потерпiлий почне дихати самостiйно та рiвномiрно, не слiд, тому що продовження штучного дихання може принести йоми лише шкоду.
Якщо через деяку мить очiкування виявиться, що потерпiлий не дихає, проведення штучного дихання слiд негайно вiдновити. Перед тим, як почати штучне дихання, необхiдно:
а) швидко, не гублячи нi митi, звiльнити потерпiлого вiд одягу, що заважає диханню, – розстегнути комiр, розв'язати краватку або шарф, розстегнути штани тощо;
б) також швидко звiльнити рот потерпiлого вiд стороннiх предметiв (вийняти вставнi щелепи, якщо вони є) та слизу;
в) якщо рот потiрпiлого мiцно стиснутий, розкрити його висуненням нижньої щелепи; для цього потрiбно чотири пальця обох рук поставити позаду углiв нижньої щелепи, та, спираючись великими пальцями в її край, видвигати нижню щелепу вперед так, щоб нижнi зуби стояли попереду верхнiх (мал. 1). Якщо таким чином розкрити рот не вдається, то слiд у кут рота мiж заднiми корiними зубами (але не переднiми) обережно, щоб не зламати зуби, вставити дощечку, металеву пластину, ручку ложки або iнший подiбний предмет та з їх допомогою розчепити зуби.
Спосiб штучного дихання "рот у рот" полягає в тому, що той, хто оказує допомогу, проводить видох з своїх легенiв у легенi потерпiлого через спецiальний пристрiй, що змальований на мал. 2, або безпосередньо у рот або нiс потерпiлого.
Цей спосiб є вiдносно новий та найбiльш ефективним, тому що кiлькiсть повiтря, по поступає у легенi потерпiлого за один вдох, у 4 рази бiльше, нiж при старих способах штучного дихання. Крiм того, при використаннi цього способу штучного дихання забезпечується можливiсть контролю подання повiтря у легенi потерпiлого по чiтко видимому розширенню грудної клiтини пiсля кожного вдування повiтря та наступному спаданню грудної клiтки пiсля завершення вдування у наслiдку пасивного видоху повiтря через дихальнi шляхи назовнi.
Пристрiй для проведення штучного дихання складається з двох вiдрiзкiв гумової або гнучкої пластмасової трубки 1 та 2 дiаметром 8-12 мм, довжиною 60 та 100 мм, що натягнутi на металеву або тверду пластмасову трубку 3 довжиною 40 мм та овального фланця 4, що вирiзаний з щiльноi гуми. Фланец натягується на стики вiдрiзкiв трубок 1 та 2, щiльно стискуючи мiсця їх з'єднання.
Для проведення штучного дихання потерпiлого слiд покласти на спину, розкрити йому рота та пiсля того, як з роту будуть убранi стороннi предмети та слиз (платком або кiнцем рубашки), вкласти до нього трубку: дорослому – довгим кiнцем 1, дитинi (пiдлiтку) коротким кiнцем 2. При цьому треба слiдкувати за тим, щоб язик потерпiлого не запав назад та не перекрив дихальнi шляхи, та щоб встановлена у рот трубка потрапила до дихального горла, а не до харчоводу. Для того, щоб язик не запав, нижня щелепа потерпiлого повинна бути трохи видвинута уперед. Для розкриття гортанi слiд закинути голову потерпiлому назад, пiдклавши пiд потилицю одну руку, а другою рукою натиснути на лоба потерпiлого (мал. 3,а), так, щоб пiдборiддя опинилося на однiй лiнiї з шiєю (мал. 3,б). При такому положеннi голови просвiт горлянки та верхнiх дихальних шляхiв значно розширюється та забезпечується їх повна проходимiсть, що є основною умовою успiху штучного дихання по цьому методi. Для того, щоб виправити трубку у ротi та направити її у дихальне горло, слiд трохи посмикати вгору та донизу нижню щелепу потерпiлого.
Потiм, ставши на колiна над головою потерпiлого, слiд щiльно прижати до його губiв фланець 4 (мал. 2, 4), а великими пальцями обох рук затиснути потерпiлому нiс, для того, щоб вдуваєме через пристрiй повiтря не виходило назовнi мимо легенiв. Зразу ж пiсля цього той, хто надає допомогу, робить у трубку декiлька сильних видихiв та продовжує їх зi швидкiстю бiля 10-12 видихiв у хвилину (кожнi 5-6 секунд) до повного поновлення дихання потерпiлого або до прибуття лiкаря.
Для обезпечення вiльного виходу повiтря з легень потерпiлого той, що надає допомогу, пiсля кожного вдування повинен звiльнити рота та нiс потерпiлого (не виймаючи при цьому з рота потерпiлого трубки пристроя). При кожному вдуваннi грудина потерпiлого повинна розширюватися, а пiсля звiльнення рота та носа самостiйно опускатися. Для забеспечення бiльш глибшого видоху можливо легким натиском на грудину допомогти виходу повiтря з легенiв потерпiлого.
У процесi проведення штучного дихання той, хто надає допомогу, повинен слiдкувати за тим, щоб повiтря, яке вiн вдихає, потрапляло до легенiв, а не до живота потерпiлого. Якщо повiтря потрапляє до живота, що може бути виявлено по вiдсутностi розширення грудної клiтки та по тому, що вздувся живiт, треба швидким натисненням на верхню частину живота пiд дiафрагмою витиснути повiтря та встановити дихальну трубку у потрiбне положення шляхом повторного перемiщення вгору та донизу нижньої щелепи потерпiлого. Пiсля цього слiд швидко вiдновити штучне дихання приведеним вище методом.
При вiдсутностi на мiстi пригоди необхiдного пристроя слiд швидко вiдкрити потерпiлому рота (способом, що приведено вище), видалити з нього стороннi предмети та слиз, запрокинути йому голову та вiдтягнути нижню щелепу. Пiсля цього той, що надає допомогу, робить глибокий вдих та з силою видихає у рот потерпiлого. При вдуваннi повiтря той, хто надає допомогу, щiльно притискує свого рота до обличчя потерпiлого так, щоб по змозi охопити своїм ротом усього рота потерпiлого, а своiм обличчям затиснути йому нiс (мал. 5,а). Пiсля цього той, хто надає допомогу, вiдкидається назад та робить новий вдох. У цей час грудна клiтка потерпiлого опускається, а вiн сам робить пасивний видох (мал. 5,б). Якщо потерпiлий дорослий, видихати треба сильнiше, а коли дитина – слабкiше.
При незмозi повного охвату рота потерпiлого слiд робити йому штучне дихання з роту у нiс. При цьому рот потерпiлого повинен бути щiльно закритий (мал. 5,в). У малих дiтей повiтря вдувають у рота та у нiс, охопивши своїм ротом рота та нiс потерпiлого.
Вдування повiтря у рота або в нiс може проводитися через марлю, салфетку або носову хустинку, слiдкуючи за тим, щоб при кожному вдуваннi було достатнє розширення грудної клiтки потерпiлого.
При наявностi апарату штучного дихання пiсля проведення сеансу штучного дихання по способу "рот у рот" або "рот у нiс" можна перейти на штучне дихання за допомогою апарату.
При вiдновленнi у потерпiлого самостiйного дихання деякий час слiд продовжувати штучне дихання до повного приведення потерпiлого у свiдомiсть або до прибуття лiкаря. У цьому випадку вдування повiтря слiд проводити одночасно з початком власного вдоху потерпiлого.
При проведеннi штучного дихання не можна також допускати охолодження потерпiлого (не залишати його на сирiй землi. на кам'янiй, бетоннiй або металевiй пiдлозi).
Пiд потерпiлого слiд пiдкласти що-небудь тепле та укрити його зверху.
При вiдсутностi у потерпiлого пульсу можливi такi порушення дiяльностi серця:
а) рiзке ослаблення або навiть повне припинення скорочень серця, що буває наслiдком тривалого знаходження потерпiлого пiд дiєю струму, а також вiдсутностi своєчасноi допомоги у випадку первинного враження дихання;
б) виникненя пiд дiєю електричного струму неодночасних (фибрилярних) скорочень окремих груп серцевого м'язу, якi не можуть забезпечити роботу серця як насосу, що жене кров до сосудiв; такi скорочення пiд дiєю змiнного струму великої сили виникають навiть при короткочасному знаходженнi потерпiлого пiд напругою; у цьому випадку дихання деякий час пiсля звiльнення потерпiлого вiд дiї струму може ще продовжуватися, однак ефективнiсть роботи серця при цьому вiдсутня.
Тому при вiдсутностi у потерпiлого пульсу для пiдтримання життєвої дiяльностi органiзму (для вiдновлення кровообiгу) треба незалежно вiд того, що призвело до припинення роботи серця, одночасно з штучним диханням (вдування повiтря) проводити зовнiшнiй масаж серця. При цьому слiд мати на увазi, що без правильної та своєчасної попередньої допомоги потерпiлому до прибуття лiкаря медична допомога може бути запiзнiлою та неефективною.
Зовнiшнiй (непрямий) масаж проводиться шляхом ритмiчних стиснень серця через передню стiнку грудної клiтки при натисканнi на вiдносно рухому нижню частину грудини, позаду якої розташоване серце. При цьому серце притискується до хребта i кров з його порожнин витискується у кровоноснi сосуди. Повторюючи натиснення з частотою 60-70 разiв за хвилину, можна забезпечити достатнiй кровообмiн у органiзмi при вiдсутностi роботи серця.
Можливiсть такоi iмiтацiї роботи серця з'являється внаслiдок глибокої втрати тонуса (напруги) в'язiв у вмираючого, внаслiдок чого його грудна клiтка стає бiльш рухливою та пiддатною, нiж у здорової людини.
Для проведення зовнiшнього масажу серця слiд укласти потерпiлого спиною на тверду поверхню (на низький стiл, ослон або пiдлогу), зняти одяг з грудей, пас, пiдтяжки та iншi предмети одягу, що затруднюють дихання. Той, хто надає допомогу, повинен стати з правого або з лiвого боку потерпiлого та зайняти таке положення, при якому можливий бiльш-менш значний наклон над потерпiлим. Якщо потерпiлий лежить на столi, той, хто надає допомогу, повинен стати на низький стiлець, а при розмiщеннi потерпiлого на пiдлозi стати на колiна поряд з потерпiлим. Той, хто надає допомогу, повинен визначити положення нижньої третини грудини (мал. 6,а), покласти на неї верхнiй край ладонi розогнутої до кiнця руки, а потiм зверху руки покласти другу руку (мал. 6,б) та натискати на грудну клiтку потерпiлого, трохи допомагаючи собi при цьому наклоном свого корпусу. Натискування слiд проводити швидким поштовхом так, щоб продвинути нижню частину грудини донизу у сторону хребта на 3-4 см, а в огрядних людей – на 5-6 см. Зусилля при натисненнi слiд концентрувати на нижнiй частинi грудини, яка внаслiдок прикрiплення її до хрящевих закiнчень нижнiх ребер є рухомою. Верхня частина грудини прикрiплена нерухомо до кiсток ребер, тому при натисненнi на неї може переломитися. Не слiд натискати на закiнчення нижнiх ребер, бо це може привести до перелома. Нi в якому разi не можна натискати нижче края грудної клiтки (на м'якi тканини), тому що можна пошкодити розмiщенi тут органи, у першу чергу печiнку.
