4.9.8 Якщо до термінів подано іншомовні відповідники, треба зазначати код мови згідно з ДСТУ ISO 639. Якщо всі іншомовні відповідники подано однією мовою, на початку розділу «Терміни та визначення понять» зазначають тільки назву цієї мови.
4.9.9 Для кожного поняття треба подавати такі відомості:
— термін як назву поняття;
— коротку форму, ініціальне скорочення (за наявності);
— терміни-синоніми (за наявності);
— іншомовний відповідник, код мови та посилання на термінологічне джерело (за наявності);
— визначення (тлумачення) поняття, позначеного терміном;
— позначення стандарту, з якого запозичено застандартизований термін (за наявності).
4.9.10 У цьому розділі не повинно бути вимог.
4.10 «Познаки та скорочення»
4.10.1 Цей структурний елемент містить список познак та скорочень, використаних у стандарті й потрібних для розуміння його тексту.
4.10.2 Познаки та скорочення подають з потрібним розкриттям і поясненнями.
4.10.3 Познаки та скорочення подають у такій послідовності:
— за українською абеткою;
— за латинською абеткою;
— за грецькою абеткою;
— за іншими абетками;
— познаки та скорочення, які починаються числами — у послідовності зростання цих чисел. 4.10.4 Якщо стандарт — упровадження міжнародного (регіонального, національного іншої дер-
жави) стандарту, використані в ньому познаки треба подавати згідно з ДСТУ 1.7.
4.11 «Вимоги до об'єкта стандартизації»
Структурний елемент «Вимоги до об'єкта стандартизації» — визначальний у стандарті. У ньому викладають сутнісну частину стандарту (правила, положення, вимоги, методи тощо). Зміст цього структурного елемента відповідно до конкретних видів стандартів, установлених ДСТУ 1.0. викладають згідно з розділом 8 цього стандарту.
4.12 «Додатки»
4.12.1 Матеріал, що доповнює або унаочнює положення стандарту, дозволено розміщувати в додатках. Наприклад, у додатках можна розміщувати рисунки, таблиці великого формату, розрахунки, опис апаратури та приладів, опис алгоритмів i програм задач, які розв'язують на обчислювачах (комп'ютерах) тощо.
4.12.2 Додатки можуть мати такий статус:
— обов'язковий;
— довідковий.
В обов'язковому додатку подають детальний виклад окремих положень стандарту, щоб уникнути переобтяження основного тексту.
У довідковому додатку наводять відомості, які унаочнюють положення стандарту або які містять довідкові відомості про стандарт чи об'єкт стандартизації.
4.12.3 Додатки позначають великими літерами української абетки, починаючи з А, за винятком Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, «Додаток В».
Дозволено позначати додатки літерами латинської абетки, за винятком літер І та О. У разі повного використання літер української і (або) латинської абеток дозволено позначати додатки арабськими цифрами.
Якщо в стандарті один додаток, його позначають «Додаток А».
4.12.4 Кожен додаток повинен мати назву.
4.12.5 Познаку, статус та назву додатка друкують з абзацу напівгрубим шрифтом.
4.12.6 Текст кожного додатка за потреби можна поділити на розділи, підрозділи, пункти, підпункти.
4.12.7 У додатках розділи, підрозділи, пункти, підпункти, рисунки, таблиці та формули нумерують у межах кожного додатка аналогічно нумерації, наведеній у таблиці 1. Перед номерами ставлять літерну познаку цього додатка. Сторінки, на яких розміщено додатки, мають наскрізну для усього стандарту нумерацію сторінок.
4.12.8 У тексті стандарту на всі додатки повинні бути посилання. Статус додатка у посиланні та в «Змісті» не зазначають. Додатки розташовують у порядку посилання на них у тексті стандарту, за винятком довідкового додатка «Бібліографія».
4.12.9 Довідковий додаток «Бібліографія» розміщують останнім з додатків.
Цей додаток містить список бібліографічних описів документів, на які можуть бути посилання в тексті стандарту, а також інші документи, використані під час розроблення стандарту, а саме;
— нормативні документи, які не мають статусу загальнодержавної застосовності (стандарти, технічні умови, настанови тощо інших рівнів прийняття);
— національні стандарти інших країн, не чинні в Україні;
— документи, на які дають лише довідкові посилання;
— інші документи, які під час розроблення стандарту слугували довідковим матеріалом. Документи у списку рекомендовано розташовувати в порядку посилання на них у тексті стандарту. В кінці списку подають документи, на які не посилаються.
Назви документів подають мовою оригіналу і в перекладі українською мовою в круглих дужках.
4.13 «Бібліографічні дані»
4.13.1 Цей структурний елемент не має заголовка.
4.13.2 Бібліографічні дані розміщують на останній сторінці стандарту.
4.13.3 Як бібліографічні дані подають (див. В.З):
— умовну познаку згідно з ДК 004 — Код УКНД;
— код(и) класифікаційного(-их) угруповання(-нь) згідно з ДК 004, до якого(-их) віднесено стандарт:
— ключові слова.
4.13.4 Рекомендовано подавати не менше п'яти ключових слів, їх подають із прямим порядком слів, розташовують за абеткою і записують через роздільник «кома». Якщо символ «кома» використано в багатослівних ключових словах, тоді як роздільник використовують символ «крапка з комою».
4.13.5 Серед ключових слів нормативного документа має бути ключове слово назви класифікаційного угруповання, до якого віднесено конкретний нормативний документ
4.14 Поділ стандарту
4.14.1 Поділ стандарту на частини
4.14.1.1 Кожну частину багаточастинного стандарту оформлюють як окремий стандарт і її можна публікувати і застосовувати як окремий документ.
4.14.1.2 Позначання частин стандарту — згідно з 9.1.3.
4.14.1.3 Назви всіх частин стандарту повинні мати однакові груповий (за наявності) і основний складники, а додатковий складник у назві кожної частини є власне назвою цієї частини. У повній назві стандарту додатковому складникові передує «Частина» із зазначенням її номера, відокремлена від назви частини знаком «крапка» (див. додаток Б).
4.14.1.4 У «Вступі» кожної частини стандарту можна подавати назви всіх частин стандарту.
4.14.2 Поділ основної частини стандарту на структурні елементи
4.14.2.1 Залежно від об'єкта стандартизації та обсягу конкретного стандарту його основну частину звичайно ділять на структурні елементи чотирьох рівнів підпорядкованості:
— розділи;
— підрозділи;
— пункти;
— підпункти.
Дозволено ділити підпункти на елементи нижчого рівня підпорядкованості (вторинні підпункти).
Якщо обсяг основної частини стандарту не перевищує п'яти сторінок, дозволено ділити її тільки на пункти або пункти і підпункти, заголовки яким не дають.
Побудову кожного окремого стандарту вибирають залежно від його специфіки та специфіки об'єкта стандартизації.
4.14.2.2 Кожне закінчене положення чи вимогу стандарту треба оформлювати як окремий структурний елемент, щоб дати змогу посилатися на нього.
4.14.2.3 За потреби текст положень та вимог можна ділити на абзаци, не нумеруючи їх.
4.15 Заголовки та нумерування структурних елементів
4.15.1 Заголовки
4.15.1.1 Для розділів і підрозділів наявність заголовків обов'язкова. Для структурних елементів рівнів підпорядкованості, нижчих за розділи і підрозділи, заголовки не обов'язкові. У межах одного структурного елемента не рекомендовано наявність заголовків одних структурних елементів нижчого рівня підпорядкованості і відсутність їх в інших елементах того самого рівня підпорядкованості.
4.15.1.2 Заголовок треба формулювати так, щоб у ньому було відображено зміст структурного елемента.
4.15.1.3 Заголовки розділів треба друкувати з абзацу великими літерами - напівгрубим шрифтом, а підрозділів та інших структурних елементів нижчого рівня підпорядкованості треба друкувати з абзацу з першої великої літери.
Дозволено заголовки структурних елементів передньої частини стандарту та додатків розташовувати посередині рядка.
4.15.1.4 У кінці заголовка крапку не ставлять. Якщо заголовок складається з кількох речень, їх відокремлюють крапкою. Розривати слова знаком переносу в заголовках заборонено.
4.15.2 Нумерування структурних елементів
4.15.2.1 Розділи стандарту нумерують арабськими цифрами, починаючи з цифри «1», якою нумерують «Сферу застосування». Нумерувати треба всі розділи до додатків і не поширювати на них.
4.15.2.2 Підрозділи як складові частини розділу нумерують у межах кожного розділу окремо. Номер підрозділу складають з номера відповідного розділу та порядкового номера підрозділу, які сполучать крапкою.
4.15.2.3 Пункти нумерують арабськими цифрами, починаючи з цифри «1» у межах структурного елемента (розділу чи підрозділу).
4.15.2.4 Підпункти нумерують арабськими цифрами. Номер підпункту містить номер структурного елемента вищого рівня підпорядкованості (розділу, підрозділу чи пункту) та порядковий номер підпункту в межах пункту, сполучені крапкою.
4.15.2.5 Після останньої цифри у номері будь-якого структурного елемента крапку не ставлять.
4.15.2.6 Первинний підпункт можна ділити на понумеровані вторинні підпункти; за потреби підпункти можна ділити й далі, долучаючи номер відповідного підпункту до номера підпункту вищого рівня підпорядкованості. Однак надмірного поділу треба уникати.
4.15.2.7 Якщо структурний елемент стандарту має лише один елемент нижчого рівня підпорядкованості, то цей елемент не нумерують.
4.15.2.8 Якщо елемент вищого рівня підпорядкованості має відомості, що стосуються всіх елементів нижчого рівня, то ці відомості розміщують одразу після заголовка структурного елемента вищого рівня і їх не нумерують.
4.15.2.9 Приклад поділу стандарту на структурні елементи та їх нумерування наведено в додатку Г
5 ВИКЛАДАННЯ СТАНДАРТУ
5.1 Загальні положення
5.1.1 Текст стандарту повинен бути стислий, точний, недвозначний та логічно послідовний. Вимоги викладають, дотримуючись норм чинного українського правопису, використовуючи стиль
ділового мовлення, придатний для службових документів. Треба користуватися усталеною лексикою, наявною в академічних словниках, уживаючи всі мовні засоби за своєю прямою призначеністю. Діалектизмів, засобів художньої літератури (образності, метафор тощо), новітніх іншомовних запозичень треба уникати.
5.1.2 Наявні в термінах дієслова і віддієслівні іменники відповідно до контексту, в якому вжито термін, можна замінювати всіма нормативними граматичними формами та категоріями. Наприклад, використане в застандартизованому терміні дієслово доконаного виду чи похідний від нього віддієслівний іменник за контекстом можна замінювати дієсловом недоконаного виду чи відповідним віддієслівним іменником. Викладаючи текст положення чи вимоги, треба скрізь, де це можливо, уникати нагромадження віддієслівних іменників на «-ння», вживаючи замість них відповідні дієслова.
Приклад
Правильно: Тиск вимірюють, щоб порівняти ... Неправильно: Вимірювання тиску здійснюється для порівняння ...
Зворотну форму дієслова відповідно до її прямої призначеності треба вживати лише тоді, коли йдеться про неперехідну дію і не вживати, коли йдеться про перехідну дію (в якій беруть участь і виконавець, і об'єкт).
Приклад
Правильно: Роботи треба виконувати, використовуючи вивірені засоби вимірювання. Неправильно: Роботи виконуються з використанням вивірених засобів вимірювання.
5.1.3 Позначаючи загальну назву процесу (дії), іменники вживають в однині.
Приклад
Правильно: прилади для вимірювання, засоби нарізування, для багаторазового згинання Неправильно: прилади для вимірювань, засоби нарізувань, для багаторазових згинань
5.1.4 Треба відрізняти назву процесу від назви наслідку процесу, використовуючи, де це можливо, різні іменники.
Приклад
розтягування — розтяг згинання — згин вимірювання — вимір нарізування — нарізь
5.1.5 У стандарті заборонено вживати іншомовні слова та терміни за наявності рівнозначних слів та термінів в українській мові. Якщо в академічних словниках є слово іншомовного походження і рівнозначне українське, перевагу треба надавати українському слову, наприклад: фактор — чинник; провайдер — постачальник; сервіс — обслуговування, послуга, трейдер — торговець.
Якщо іншомовного слова чи терміна в академічних словниках немає, треба визначити його в стандарті, обов'язково погодивши це з Технічним комітетом «Науково-технічна термінологія».
5.1.6 У стандарті заборонено вживати;
— звороти розмовної мови;
— техніцизми та професіоналізми з професійних говірок;
— в одному документі для одного поняття різні науково-технічні терміни;
— скорочення слів, крім установлених правилами українського правопису та чинними стандартами;
— відмінкові закінчення при ініціальних скороченнях.
У нормативних документах у всіх сумнівних випадках необхідно користуватися застандартизо-ваною науково-технічною термінологією, установленою стандартами на терміни та визначення понять. якщо застандартизованих термінів немає — Словником української мови [3].
Якщо немає потрібних слів у словниках, їх можна утворити за правилами українського словотворення, зокрема наведеними в ДСТУ 3966.
5.1.7 Стандарт на продукцію, що має обов'язкові вимоги, повинен містити тільки ті характеристики та вимоги, які можна перевірити об'єктивними методами.
5.1.8 Залежно від особливостей і змісту стандарту його положення та вимоги викладають у формі тексту, таблиць, рисунків або їх поєднання.
5.1.9 Викладаючи обов'язкові вимоги, у тексті стандарту треба вживати слова і словосполуки «потрібно», «треба», «треба, щоб», «повинен», «має», «дозволено тільки», «не можна», «заборонено» тощо, а також дієслова у третій особі множини, наприклад; «виконують», «виробляють». Викладаючи інші положення, треба вживати такі слова і словосполуки: «можна», «можуть бути», «за потреби», «можуть мати», «у разі», «дозволено» тощо.
