Страница 18: ДСТУ Б В.2.6-156:2010. Бетонні та залізобетонні конструкції з важкого бетону (34087)

^f/e “ ^з(Ц+Ц)/2 > Q4,(8.16)

де Ц, 12 - довжини прольотів, м, плит перекриття або у сторону балки (рисунок 8.15).

Величини qз і Q4 рекомендується приймати: д3 = 20 кН/м, a Q4 = 70 кН.

Рисунок 8.15 - В’язі Для аварійних дій

1. Внутрішні в’язі повинні з’єднуватись із крайніми в’язями так, щоб забезпечувалась передача зусиль.
2. Крайні колони і стіни повинні розв’язуватись горизонтально до споруди у рівні кожного перекриття і покриття.
3. В’язі повинні сприймати зусилля розтягу ftjefac на метр фасаду. Для колон

достатнє зусилля до Ftie col. Величини ftiefac і Ftjecol рекомендується приймати: ftje fac = 20 кН/м, а Ftie,сої ~ 150 кН.

1. Кутові колони повинні розв’язуватись у двох напрямках. У цьому випадку сталь, що забезпечується для крайніх в’язей, може використовуватись як горизонтальна в’язь.
2. У панельних будівлях заввишки 5 і більше поверхів необхідно забезпечувати вертикальні в’язі у колонах і/або стінах для обмеження пошкоджень перекриття у разі аварійного руйнування розташованої нижче колони або стіни. Ці в’язі повинні формувати частину прольотної системи для перекривання ушкодженої зони.
3. Зазвичай, нерозривні вертикальні в’язі повинні забезпечуватись від найнижчого до найрищого рівня, бути здатними сприймати навантаження від проектної аварії на перекриття над зруйнованою колоною/стіною. Інші рішення, наприкЬад, на основі роботи діафрагми із уцілілих стін і/або дисків перекриттів, можуть застосовуватись, якщо можна підтвердити статичну рівновагу і відповідну деформативність.

: 8.9.2.15 Якщо колона або стіна обпирається на своїй найнижчій відмітці на елемент, відмінний від фундаменту (наприклад, балку або плиту), аварійну втрату цього елемента необхідно враховувати при розрахунку і забезпечувати прийнятний альтернативний розподіл навантаження.

1. Нерозривність і заанкерування в’язей
2. В’язі у двох горизонтальних напрямках повинні бути належним чином нерозривні та заанкеровані вдовж периметра споруди.
3. В’язі можуть повністю забезпечуватись у монолітному бетоні або з’єднаннями збірних елементів. Якщо в’язі розриваються в одній площині, то необхідно враховувати впливи згинів, що виникають внаслідок ексцентриситетів.
4. В’язі, зазвичай, не повинні з’єднуватись напуском у вузьких швах між збірними елементами. У таких випадках необхідно застосовувати механічні анкери.

9 КОНСТРУКЦІЇ З НЕАРМОВАНОГО І МАЛОАРМОВАНОГО БЕТОНУ 9.1 Загальні положення

1. Вимоги стосовно надійності та придатності до експлуатації для неармованого бетону або арматури, яка менше ніж мінімально необхідна для залізобетону, задовольняються дотриманням наведених у цьому розділі правил, разом із загальними правилами, наведеними в інших розділах цих норм та розділу 12 ДБН В.2.6-98.
2. Положення цього розділу застосовуються до елементів, для яких впливом динамічних дій можна знехтувати. Прикладами таких елементів можуть слугувати:

• елементи, що переважно зазнають впливу стиску, окрім попереднього напруження, наприклад, стіни, колони, арки, склепіння та тунелі;
• стрічкові та окремі фундаменти;
• підпірні стіни;
• палі діаметром > 600 мм та якщо NEd І Ас <0,3 fck.

1. Елементи з важкого бетону не виключають застосування положень стосовно необхідної сталевої арматури для дотримання вимог як придатності до експлуатації і/або довговічності, так і армування певйих частин елементів. Цю арматуру можна враховувати при перевірці локальних граничних станів за першою та другою групами.
2. Матеріали
3. Бетон: додаткові розрахункові передумови
4. Внаслідок нижчих характеристик податливості важкого бетону величини асс р/ і act рІ можна приймати меншими ніжасс iacf для залізобетону і такими, що дорівнюють 0,8.
5. У разі врахування напружень розтягу при визначенні розрахункового опору (3.1.5 ДБН В.2.6-98) елементів з важкого бетону, епюру "напруження-деформації" можна продовжити аж до розрахункової міцності на розтяг за допомогою виразу (3.7 ДБН В.2.6-98) або за лінійною залежністю

^cW.pl ~ a ct.pl ^ctd.pl ^ctk,0,05/УС ■(9-1)

1. Спрощений метод розрахунку стін та колон
2. За відсутності більш точного підходу розрахунковий опір відносно критичної поздовжньої сили для гнучкої стіни або колони зі звичайного бетону можна визначати, як:

NRd =b-hw-fcd,pl-0<(9-2)

деNRd- несуча здатність за осьовою силою;

Ь- загальна ширина поперечного перерізу;

hw- загальна висота поперечного перерізу;

Ф- коефіцієнт, що враховує ексцентриситет, з урахуванням неточностейі дефектів

та йпливів повзучості.!

Для елементів із в’язями коефіцієнт Ф можна приймати, як:

Ф = 1,14• (1 — 2etof Ihw) -Q,Q2-l0 Ihw < (1 -efof Ihw),(9.3)

Деetot =eo +ei'<(9.4)

e0- ексцентриситет першого порядку з урахуванням у відповідних випадках впливів

перекриттів (наприклад, можливі моменти у закріпленнях, що передаються на стіну від плит) та горизонтальних дій;

6j -додатковий ексцентриситет, що враховує впливи геометричних неточностей (5.2. ДБН В.2.6-98).

10 ДОДАТКОВІ ПОЛОЖЕННЯ ДЛЯ ЗБІРНИХ ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ЕЛЕМЕНТІВ І КОНСТРУКЦІЙ

1. Конструктивний розрахунок
2. Загальні положення
3. Сприятливі впливи горизонтальних реакцій, викликаних тертям від власної ваги елемента на опорах, можуть враховуватись тільки у несейсмічних зонах (застосовуючи yG inf) і якщо:

• тертя не є виключним фактором надійності для загальної стійкості конструкції;
• конструкція опор виключає можливість накопичення одностороннього ковзання елементів внаслідок нерівномірного характеру роботи при повторюваних діях (наприклад, циклічних температурних впливів на гранях контакту шарнірно обпертих елементів);
• виключена можливість значних ударних навантажень.

1. Впливи горизонтальних зрушень на опір конструкції і цілісність з’єднань повинні враховуватись при розрахунку.
2. Моменти у плитах від защемлення
3. Моменти від защемлення можуть сприйматись верхньою арматурою, розміщеною у верхній частині або вставленою у відкриті порожнини елементів. У першому випадку горизонтальний зсув у з’єднанні необхідно перевіряти згідно з 4.6.5. У другому випадку передачу зусиль між монолітним бетоном і порожнинами елементів необхідно перевіряти відповідно до 4.6.5. Довжина верхньої арматури повинна прийматись відповідно до 8.2.3.
4. Впливи непередбаченого защемлення шарнірно обпертих плит повинні враховуватись спеціальною арматурою і/або конструюванням.
5. З’єднання стін і перекриттів
6. Для елементів стін, встановлених на плити перекриття, необхідно передбачати армування для сприйняття можливих ексцентриситетів і зосереджених навантажень на кінці стіни. Стосовно плит перекриття - див. 10.1.2.
7. Якщо вертикальне навантаження < 0,5/7 fcd , де h - товщина стіни (рисунок 10.1), то забезпечувати окремого армування не вимагається. За умови армування згідно з рисунком 10.1 та забезпеченні 0 > 6 мм, а кроку не більше ніж менше значення із h і 200 мм, навантаження можна збільшувати до 0,6/? -fcd. Для вищих рівнів навантаження армування слід визначати відповідно до
8. Окрему перевірку необхідно виконувати для нижче розташованої стіни.

1. З’єднання стін і перекриттів
2. Передача зусиль зсуву у з’єднаннях може досягатись різними способами. Три основних типи з’єднань показано на рисунку 10.2.
3. Розподіл поперечних навантажень повинен базуватись на розрахунку або випробуваннях з урахуванням можливої їх зміни між збірними елементами. Сумарні поперечні зусилля між елементами перекриття повинні враховуватись при розрахунку з’єднань і прилеглих частин елементів (наприклад, за межами ребер і стінок).

Для перекриттів із рівномірно розподіленим навантаженням, за відсутності більш точного розрахунку, це поперечне зусилля на одиницю довжини може прийматись, як:

^Ed = я Ed 'be ІЗ ,(10.1)

де qEd -^розрахункове значення змінного навантаження, кн./м2;

а - забетоновані або заповнені розчином з’єднання; б - зварювані або на болтах (як приклад показано один тип зварюваного з’єднання); в - армованою набетонкою (може знадобитись вертикальна арматура для передачі зсуву у граничному стані)

Ье - ширина елемента.

гз

■ *

а

Рисунок 10.2 - Приклади з’єднань для передачі зсуву

1. Якщо передбачається, що збірні перекриття утворюють жорсткі диски для передачі горизонтальних навантажень на системи в’язей, необхідно враховувати наступне:

• диски повинні бути частиною реальної конструктивної моделі з урахуванням сумісності деформацій із системою в’язей;
• повинні враховуватись впливи горизонтальних деформацій всіх частин споруди, на які передаються горизонтальні навантаження;
• диски повинні армуватись для сприйняття зусиль розтягу, які передбачені конструктивною моделлю;
• при конструюванні арматури повинні враховуватись концентрації напружень біля прорізів і у з’єднаннях.

1. Поперечна арматура для передачі зусиль зсуву у з’єднаннях дисків може зосереджуватись вдовж опор, формуючи умовні розтягнуті елементи, що відповідають конструктивній моделі. Ця арматура може розташовуватись у набетонці за її наявності.
2. Збірні елементи з набетонкою щонайменше 40 мм можуть розраховуватись як складені елементи за умови, що їх взаємодія перевірена на зсув згідно з 4.6.5. Збірні елементи необхідно перевіряти на всіх стадіях будівництва до і після досягнення спільного характеру роботи.
3. Поперечна арматура при згинанні та впливах інших дій може повністю розміщуватись у набетонці. Конструювання повинно відповідати моделі конструкції, наприклад, якщо запроектовано обпирання по контуру.
4. Стінки або ребра у відокремлених елементах плит (тобто елементах, що не передають зсув через з’єднання) повинні забезпечуватись поперечною арматурою як балки.
5. Перекриття із збірних балок і блоків без набетонки можуть розраховуватись як суцільні (монолітні) плити, якщо у монолітних поперечних ребрах передбачено безперервну арматуру, яка проходить через збірні поздовжні ребра із кроком sT згідно з таблицею 10.1.

Таблиця 10.1 - Максимальний крок поперечних ребер sT при розрахунку перекриттів із ребрами і блоками як монолітних

1. Середні поздовжні напруження зсуву, що діють у дисках плит перекриттів із заповненими бетоном або розчином з’єднаннями, повинні обмежуватись значенням 0,1 МПа для дуже гладких поверхонь і 0,15 МПа - для гладких і шорстких (4.6..5 - для визначення характеру поверхні).
2. Перевірка опору і жорсткості з’єднань може ґрунтуватись на розрахунку з можливим випробуванням (для проектування на базі випробувань). Необхідно враховувати неточності виконання. Розрахункові величини, визначені на основі випробувань, повинні включати несприятливі відхилення фактичних умов роботи від умов випробувань.*
3. З’єднання, що передають зусилля стиску
4. У стиснутих з’єднаннях зусиллями зсуву можна знехтувати, якщо вони становлять менше 10 % від зусилля стиску.
5. Для з’єднань на вирівнювальних та ущільнювальних матеріалах (розчин, бетон або полімери) необхідно виключати можливість відносних зрушень між поверхнями, що з’єднуються під час твердіння матеріалу.
6. З’єднання без вирівнювальних та ущільнювальних матеріалів (сухе з’єднання) повинно використовуватись тільки у випадках, коли можливо досягти необхідної якості виконання. Середні напруження на опорі між плоскими поверхнями не повинні перевищувати 0,3 fcd. Сухі з’єднання, що включають криві (випуклі) поверхні, повинні розраховуватись при обов’язковому врахуванні геометрії.
7. Необхідно враховувати напруження розтягу у прилеглих елементах. Вони можуть виникати внаслідок зосередженого стиску відповідно до рисунка 10.3а або розширення м'якого вирівнювального матеріалу відповідно до рисунка 10.36. Арматуру у випадку а) можна розрахувати і розмістити згідно з 4.9, у випадку б) арматуру необхідно розташувати близько до поверхонь прилеглих елементів.
8. За відсутності більш точних моделей арматуру у випадку б) можна визначати за виразом:

As = 0,25(f Ih)FEd / fyd,(10.2)

де As- площа арматури біля кожної поверхні;

t- товщина вирівнюйального шару;

h- розмір вирівнювального шару у напрямі арматури;

F,Ed~ зусилля стиску у з’єднанні.

1. Максимальну несучу здатність стиснутих з’єднань можна визначити згідно з 7.7 або на основі розрахунку, перевіреному випробуваннями (для проектування на базі випробувань).

а - зосереджене обпирання; б - розширення м’якого шару Рисунок 10.3 - Поперечні напруження розтягу у стиснутих з’єднаннях

1. Заанкерування арматури на опорах
2. Арматура в опорних елементах та тих, що обпираються, повинна конструюватись так,

щоб забезпечити анкерування у відповідному вузлі з урахуванням відхилень. Приклад показано на рисунку 10.4.

Фактична довжина обпирання контролюється через відстань d (рисунок 10.4) від грані відповідних елементів, де:

cf(- = С/ + Да,- при горизонтальних петлях або іншому заанкеруванні стрижнів. di = С/ + Да,- +Г/ при вертикальному загинанні стрижнів; с-, - захисний шар бетону;

Да,-відхилення (10.1.7.1); г-, - радіус згину.

Для визначення Да1 і Да2 див. рисунок 10.4 та 10.1.7.1.

*н

її

н

и

/1

ІІ

... J.L—..

1. І

II

Рисунок 10.4 - Приклад конструювання арматури в опорі

dn > а, + Да, і Сз

1. Опори
2. Опори для з’єднаних (неізольованих) елементів
3. Номінальну довжину а шарнірної опори, показаної на рисунку 10.5, можна визначити, як: