Метод ґрунтується на визначанні оптичної густини розчину кристалічної гідратної глюкози за довжини хвиль (400 ± 5) нм та (670 ± 5) нм.
Ваги лабораторні загальної призначеності 2-го класу точності з найбільшою границею зважування 200 г згідно з ГОСТ 24104.
Фотоелектроколориметр типів ФЭК-56М, КФК-2, КФО, КФК-2-УХЛЧ,2 чи іншого типу, який дає можливість виділити довжину хвилі (400 ± 5) нм та (670 ± 5) нм.
Термометр рідинний скляний з ціною поділки шкали 1 оС і діапазоном вимірювання від 0 оС до 100 оС згідно з ГОСТ 28498.
Кювети фотометричні довжиною не менше ніж 50 мм.
Колба мірна 1(2)-100-2 згідно з ГОСТ 1770.
Стакан В(Н)-1(2)-50 згідно з ГОСТ 25336.
Паличка скляна.
Вода здистильована згідно з ГОСТ 6709.
Дозволено застосовувати інші засоби контролювання та допоміжні пристрої з технічними і метрологічними характеристиками не нижче зазначених.
У стакан зважують 5 г кристалічної гідратної глюкози, розчиняють її в здистильованій воді і переносять в мірну колбу місткістю 100 см3. Розчин у колбі ретельно перемішують за допомогою палички і доводять до позначки здистильованою водою за температури розчину 20 оС і залишають на 40 хв для завершення процесу мутаротації.
Оптичну густину розчину кристалічної гідратної глюкози визначають на фотоелектроколори- метрі під час застосовування синього 1 = (400 ± 5) нм та червоного 1 = (670 ± 5) нм світлофільтрів в кюветах відстанню між робочими гранями 50 мм.
Попереднє налагоджування приладу «на нуль» проводять зі здистильованою водою.
Значення оптичної густини відраховують за шкалою приладу.
Кольоровість розчину кристалічної гідратної глюкози X в одиницях оптичної густини обчислюють за формулою:
X = D400 - 1,28 • D670,(1)
де D4oo — оптична густина розчину кристалічної гідратної глюкози, визначена за довжини хвилі 400 нм;
1,28— коефіцієнт світлорозсіювання;
D670 — оптична густина розчину кристалічної гідратної глюкози, визначена за довжини хвилі 670 нм.
За кінцевий результат беруть середнє арифметичне двох паралельних визначань за умови:
Результати округлюють до другого десяткового знака.
Метод полягає у визначенні світлопропускної здатності розчину кристалічної гідратної глюкози за довжини хвилі (670 ± 5) нм.
Значення світлопропускання розчину глюкози, приготованого згідно з 9.3.2, визначають на фотоелектроколориметрі при червоному світлофільтрі 1 =(670 ± 5) нм в кюветі з відстанню між робочими гранями 50 мм.
Попереднє налагоджування приладу «на нуль» проводять зі здистильованою водою.
Значення світлопропускання, виражене у відсотках, відраховують за шкалою світлопропускання.
За кінцевий результат беруть середнє арифметичне двох паралельних визначень за умови:
Результати округлюють до першого десяткового знаку.
Метод полягає в висушуванні наважки кристалічної гідратної глюкози за температури (105 ± ± 2) оС до сталої маси.
Ваги лабораторні загальної призначеності 2-го класу точності з найбільшою границею зважування 200 г згідно з ГОСТ 24104.
Шафа сушильна з автоматичним регулюванням температури до (105 ± 1) оС.
Стаканчики для зважування (бюкси) СН 34/12 або СН 45/13 згідно з ГОСТ 25336 чи інші, виготовлені з платини, нікелю, алюмінію.
Ексикатор 1(2)-140(190, 250) згідно з ГОСТ 25336.
Термометр рідинний скляний з ціною поділки шкали 1 оС і діапазоном вимірювання від 0 оС до 100 оС згідно з ГОСТ 28498.
Годинник механічний згідно з ГОСТ 10733 чи електронний згідно з ГОСТ 23350.
Рукавиці чисті сухі тканинні чи тримачі для стаканчиків (бюксів).
Силікагель згідно з ГОСТ 3956 чи хлористий кальцій згідно з ГОСТ 450.
Дозволено застосовувати інших засобів контролювання та допоміжних пристроїв із технічними і метрологічними характеристиками не нижче зазначених.
Пусті відкриті стаканчики для зважування (бюкси) разом із кришками ставлять у попередньо нагріту до (105 ± 1) оС сушильну шафу та витримують протягом 30 хв. Потім стаканчики виймають, закривають кришками і вміщують в ексикатор, заповнений самоіндукувальним силікагелем або безводним (прожареним протягом 1 год) хлористим кальцієм СаСІ2. Коли термометр, вставлений у кришку ексикатора, покаже температуру, яка на 2 оС вища ніж температура навколишнього повітря, стаканчики виймають і зважують з похибкою ± 0,0005 г. Під час вимірювання температури термометр повинен торкатися до одного із стаканчиків для зважування.
У стаканчик розміщують наважку кристалічної гідратної глюкози масою від 0,5 г до 0,7 г, закривають кришкою і зважують.
Наважки висушують з відкритою кришкою стаканчика у сушильній шафі. Стаканчики для зважування з наважками у сушильній шафі ставлять таким чином, щоб температура повітря на рівні (2,5 ± 0,5) см над стаканчиками становила (105 ± 1) оС. Тривалість висушування — 1 год. Початком сушіння вважають момент досягнення температури (105 ± 1) оС після внесення бюкси в шафу. Потім стаканчики з наважками закривають кришками, виймають із сушильної шафи, вміщують в ексикатор на 30 хв, охолоджують і зважують.
Зафіксувавши перше зважування, стаканчик із наважками вміщують в сушильну шафу на 30 хв. Висушування наважок повторюють доти, доки результат останнього зважування не почне змінюватись у сторону збільшення. Для розраховування беруть останній найменший результат зважування. Перед кожним зважуванням стаканчики з наважками охолоджують у ексикаторі, зважувати необхідно у можливо короткий час.
W Jm, -m2)-1°0^(2)
m1 - m
де m — маса стаканчика для зважування, г;
m1 — маса стаканчика для зважування з кристалічною гідратною глюкозою перед висушуванням, г;
m2 — маса стаканчика для зважування з кристалічною гідратною глюкозою після висушування, г;
100 — перерахування масової частки вологи у відсотки.
За кінцевий результат беруть середнє арифметичне двох паралельних визначань за умови, що:
Результати округлюють до цілого числа.
X1 = 100 - W,(3)
де W — масова частка вологи, %.
Метод полягає у визначанні кута повороту площини поляризованого світла під час проходження променя через розчин глюкози визначеної концентрації.
Ваги лабораторні загальної призначеності 2-го класу точності з найбільшою границею зважування 200 г згідно з ГОСТ 24104.
Шафа сушильна з автоматичним регулюванням температури до (105 ± 1) оС.
Годинник механічний згідно з ГОСТ 10733 чи електронний згідно з ГОСТ 23350.
Ексикатор 1(2)-140(190, 250) згідно з ГОСТ 25336.
Сахариметр універсальний типу СУ-3 або СУ-4 або автоматичний поляриметр фотоелектронний.
Термометр рідинний скляний з ціною поділки шкали 1 оС і діапазоном вимірювання від 0 оС до 100 оС згідно з ГОСТ 28498.
Трубка поляриметрична довжиною (100,00 ± 0,02) мм, (200,00 ± 0,02) мм з покривним склом з прозорого оптичного скла товщиною від 1 мм до 2 мм з паралельними і рівними поверхнями.
Стаканчики для зважування (бюкси) СН 34/12 або СН 45/13 згідно з ГОСТ 25336 чи інші виготовлені з платини, нікелю, алюмінію.
Колба мірна 1(2)-50-2 згідно з ГОСТ 1770.
Аміак водний згідно з ГОСТ 3760 (водний розчин з масовою часткою аміаку 25 %).
Вода здистильована згідно з ГОСТ 6709.
Дозволено застосовувати інші засоби контролювання та допоміжні пристрої з технічними і метрологічними характеристиками, а також реактиви за якістю не нижче зазначених.
У чисті, попередньо висушені згідно з 9.5.2, стаканчики зважують 5 г абсолютно висушеної згідно з 9.5.2 кристалічної гідратної глюкози, розчиняють у здистильованій воді і переносять в мірну колбу місткістю 50 см3. До розчину додають дві краплі розчину аміаку. Об’єм розчину в колбі доводять здистильованою водою до позначки за температури 20 оС, ретельно перемішують і залишають на 40 хв для завершення процесу мутаротації.
Розчин, підготований згідно з 9.6.2, заливають в поляриметричну трубку довжиною (200,00 ± ± 0,02) мм для універсального сахариметра або в трубку довжиною (100,00 ± 0,02) мм для автоматичного фотоелектронного поляриметра. Визначання кута обертання площини поляризації проводять згідно з паспортом до приладу.
Питоме обертання [a]^^ , в градусах, обчислюють за формулою:
Під час визначання на універсальному сахариметрі:
(4)
200,3462 • b -100
a
І • C
де 0,3462 — коефіцієнт приведення шкали сахариметра до шкали кругового поляриметра;
b—покази сахариметра;
І—довжина трубки, дм;
С—масова концентрація розчину кристалічної гідратної глюкози, г/100 см3;
під час визначання на автоматичному фотоелектронному поляриметрі:
a
Д° = P • 10,(5)
де Р — покази поляриметра.
За кінцевий результат беруть середнє арифметичне двох паралельних визначень.
Результати округлюють до першого десяткового знака.
Метод полягає в утворенні в розчині кристалічної гідратної глюкози забарвленого залізосуль- фосаліцилового комплексу і наступному визначанні інтенсивності його забарвлення вимірюванням оптичної густини розчину, яка залежить від масової частки заліза у кристалічній гідратній глюкозі.
Фотоелектроколориметр.
Ваги лабораторні загальної призначеності 2-го класу точності з найбільшою границею зважування 200 г згідно з ГОСТ 24104.
Стакан В(Н)-1(2)-50 згідно з ГОСТ 25336.
Піпетка місткістю 5 см3 згідно з ГОСТ 29169 чи поградуйована піпетка місткістю 5 см3 згідно з ГОСТ 29228.
Колба мірна 1(2)-100-2 згідно з ГОСТ 1770.
Циліндр мірний 1(3)-10 згідно з ГОСТ 1770.
Кислота сульфосаліцилова ч. д. а. згідно з ГОСТ 4478 (водний розчин з масовою часткою кислоти 10 %).
Аміак водний згідно з ГОСТ 3760 (водний розчин аміаку з масовою часткою 25 %).
Вода здистильована згідно з ГОСТ 6709.
Дозволено застосовувати інші засоби контролювання та допоміжні пристрої з технічними і метрологічними характеристиками, а також реактиви за якістю не нижче зазначених.
У стакан зважують 2 г кристалічної гідратної глюкози, розчиняють у здистильованій воді і кількісно переносять в мірну колбу місткістю 100 см3. Потім піпеткою додають 4 см3 розчину суль- фосаліцилової кислоти і циліндром — 4 см3 розчину аміаку. Об’єм розчину в колбі доводять здистильованою водою до позначки, ретельно перемішують і через 10 хв, рахуючи з моменту приготування розчину, вимірюють величини його оптичної густини в кюветах із відстанню між робочими гранями 50 мм, користуючись синім світлофільтром за довжини хвилі 400 нм.
Попереднє налагоджування пристрою «на нуль» проводять по розчину, який готують так само, тільки без внесення кристалічної гідратної глюкози.
Масову частку заліза в кристалічній гідратній глюкозі X2, у відсотках, (у перерахуванні на суху речовину) обчислюють за формулою:
^ _ 0,24 • Д• 100-100 _ 1,20• Д 2 m • 1000 • AA^)
де 0,24 — розрахунковий коефіцієнт, який враховує залежність оптичної густини від концентрації заліза, мг;
Д— оптична густина розчину;
m— маса наважки кристалічної гідратної глюкози, г;
А—масова частка сухих речовин в кристалічній гідратній глюкозі, % (згідноз9.5.3.2);
100—коефіцієнт перерахування маси наважки кристалічної гідратної глюкози на100 гсухої
речовини;
100—коефіцієнт перерахування масової частки заліза у відсотки;
1000—коефіцієнт перерахування масової частки заліза з міліграмів у грами.
За кінцевий результат беруть середнє арифметичне двох паралельних визначань за умови, що:
Результати округлюють до четвертого десяткового знака.
Метод полягає у визначанні залишку кристалічної гідратної глюкози після спалювання наважки в муфельній печі за температури від 600 оС до 650 оС.
Ваги лабораторні загальної призначеності 2-го класу точності з найбільшою границею зважування 200 г згідно з ГОСТ 24104.
Піч муфельна.
Тиглі фарфорові низькі 5(6) згідно з ГОСТ 9147.
Електроплитка побутова згідно з ГОСТ 14919.
Ексикатор 1(2)-140(190, 250) згідно з ГОСТ 25336.
Годинник механічний згідно з ГОСТ 10733 чи електронний згідно з ГОСТ 23350.
Щипці тигельні.
Олія рослинна: кукурудзяна згідно з ДСТУ ГОСТ 8808 чи соняшникова згідно з ГОСТ 1129.
Дозволено застосовувати інші засоби контролювання та допоміжні пристрої з технічними і метрологічними характеристиками не нижче зазначених.
