Страница 3: ДСТУ 4459:2005. Пепсини харчові (33886)

ДОДАТОК А (довідковий)

КОД ПРОДУКЦІЇ

Таблиця А.1

ДОДАТОК Б (обов’язковий)

МЕТОДИ ВИЗНАЧАННЯ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ І ХАРАКТЕРИСТИК

Б.1 Визначання масової частки пепсину та його активності по зсіданню молока

Засоби та допоміжні пристрої:

• ультратермостат, що забезпечує температуру (25,0 ± 0,5) оС — згідно з чинними нормативними документами;
• іономір універсальний — згідно з чинними нормативними документами;
• термометр рідинний скляний — згідно з ГОСТ 28498;
• ваги лабораторні — згідно з ГОСТ 24104;
• колби мірні місткістю 250; 500; 1000 см3 — згідно з ГОСТ 1770;
• стакан скляний лабораторний місткістю 100 см3 — згідно з ГОСТ 25336;
• секундомір — згідно з чинними нормативними документами;
• кислота оцтова льодяна, хімічно чиста — згідно з ГОСТ 61;
• натрію гідроксид — згідно з ГОСТ 4328;
• пепсин леофілізований (еталон) — згідно з чинними нормативними документами;
• молоко коров’яче питне — згідно з ДСТУ 2661;
• молоко коров’яче незбиране — згідно з ДСТУ 3662;
• вода здистильована — згідно з ГОСТ 6709.

Б.1.1 Визначання масової частки пепсину

Суть методу полягає в порівнянні часу зсідання молочно-ацетатної суміші (МАС) розчином пепсину і еталоном сичугового ферменту.

Б.1.1.1 Готування до випробовування

Готування розчину №1 (ацетатний буфер): наважки (45,00 ± 0,01) г натрію гідроксиду та (92,00 ± 0,01) г кислоти оцтової льодяної вносять в мірну колбу місткістю 1000 см3. Об’єм колби за допомогою води здистильованої доводять до 1000 см3. При цьому активна кислотність ацетатного буфера — від 5,00 од. рН до 5,05 од. рН. За необхідності pH буфера коригують додаванням натрію гідроксиду чи кислоти оцтової льодяної.

Готування молочно-ацетатної суміші (МАС): МАС готують змішуванням рівних об’ємів молока коров’ячого чи молока коров’ячого пастеризованого і розчину № 1.

Не дозволено потрапляння з повітря пепсину в розчини МАС і № 1.

Готування розчину № 2: у мірну колбу вносять 50 см3 розчину № 1 і додають воду здистильо- вану, доводячи об’єм розчину до 500 см3.

Готування розчину пепсину, що підлягає випробовуванню: у мірну колбу вносять (1,000 ± 0,001) г пепсину і розчиняють в розчині № 2, доводячи об’єм розчину до 500 см3.

Готування еталонного розчину пепсину (еталона): для випробування готують 250 см3 розчину еталона, що містить 0,1 мг пепсину в 1 см3. Для цього (25 ± 1) мг пепсину леофілізованого, який містить 100 % ферменту (зважування виконують з похибкою не більше ніж 0,001 г), вносять в мірну колбу, розчиняють в розчині № 2 і доводять об’єм розчину до 250 см3.

Якщо пепсин леофілізований містить менше ніж 100 % ферменту, то масу наважки обчислюють за формулою:

25 100

М =,(1)

X

деM—маса наважки еталона, мг;

25■100 —маса наважки еталона, що містить 100% ферменту, мг.

x—масова частка пепсину в еталоні, %.

Б.1.1.2 Випробовування

У два стакани місткістю 100 см3 вносять по 50 см3 розчину МАС і підігрівають в ультратермостаті до 25 оС. Указану температуру розчину підтримують протягом випробовування.

У один із стаканів з МАС вносять 1 см3 розчину пепсину, що підлягає випробовуванню, вмикають секундомір і швидко перемішують. Потім обережно з поверхні шпателем піднімають реакційну суміш на стінку стакана і під час її стікання спостерігають утворення пластівців парака- зеїну. У момент їхньої появи секундомір вимикають та фіксують тривалість зсідання.

Інший стакан з МАС використовують для визначання тривалості зсідання еталоном. Випробовування проводять аналогічно проведенню з розчином пепсину, що підлягає випробовуванню.

Б.1.1.3 Оцінювання результатів випробовування

Масову частку пепсину в препараті, що підлягає випробовуванню, обчислюють за формулою:

Т1 V ■ m ■ 100

^ ■ (2)

де Х-^ — масова частка пепсину в препараті, що підлягає випробовуванню, %;

Т- — тривалість зсідання МАС еталоном, с;

V — об’єм, в якому розчинено наважку пепсину, що підлягає випробовуванню, см3;

m — маса пепсину в 1 см3 еталонного розчину пепсину, г;

Т2 — тривалість зсідання МАС розчином пепсину, що підлягає випробовуванню, с;

Mi — маса пепсину, що підлягає випробовуванню, г;

V^ — об’єм розчину пепсину, який використали для випробовування, см3.

За кінцевий результат беруть середнє арифметичне значення двох паралельних обчислень. Розходження між результатами не повинно перевищувати ± 0,5 %. Остаточний результат округляють до першого десяткового знака.

Б.1.2 Визначання активності пепсину по зсіданню молока

Суть методу полягає в порівнянні часу зсідання молока розчином пепсину, що підлягає випробовуванню, та еталоном сичугового ферменту.

Б.1.2.1 Готування до випробовування

Готування розчинів пепсину, що підлягає випробовуванню, та еталона.

Відважують по 1 г з точністю до 0,001 г пепсину, що підлягає випробовуванню, та еталона і вносять у мірні колби місткістю 100 см3, додають (85 ± 5) см3 підігрітої до температури (35 ± 1) оС здистильованої води, ретельно перемішують і поміщають в ультратермостат з температурою (35,0 ± 0,5) оС. Розчини витримують не менше ніж 15 хв за періодичного перемішування, охолоджують до 20 оС і доводять до 100 см3 здистильованою водою.

Б.1.2.2 Випробовування

У чотири стакани відміряють піпеткою по 50 см3 молока з температурою 20 оС, підігрівають на водяній бані до (35,0 ± 0,5) оС і поміщають в ультратермостат з температурою (35,0 ± 0,5) оС.

У перші два стакани вносять по 0,5 см3 розчину еталона і перемішують. Секундомір вмикають зразу після внесення розчину еталона. У другі два стакани також вносять 0,5 см3 розчину пепсину, що підлягає випробовуванню, перемішують і вмикають секундомір.

Тривалість зсідання молока розчинами еталонного та пепсину, що підлягає випробовуванню, визначають за допомогою секундоміра з моменту внесення розчинів до моменту утворення пластівців параказеїну, який встановлюють візуально, обережним нанесенням молока на стінки стакана за допомогою скляної палички або шпателя.

Б.1.2.3 Оцінювання результатів випробовування

Загальну активність пепсину, що підлягає випробовуванню, по зсіданню молока в тисячах умовних одиниць (т.у.о.) обчислюють за формулою:

А=^^т~^-(3)

'4

де А — загальна активність пепсину, що підлягає випробовуванню, по зсіданню молока, т.у.о.; — активність по зсіданню молока розчином еталона, т.у.о.;

Т3 — тривалість зсідання молока розчином еталона, с ;

Т4 — тривалість зсідання молока пепсином, що підлягає випробовуванню, с.

Розраховують до першого десяткового знака. За кінцевий результат беруть середнє арифметичне значення двох паралельних обчислень. Розходження між результатами не повинне перевищувати ± 3000 у.о. Остаточний результат округлюють до цілого числа.

Б.2 Визначання масової частки вологи

Метод базується на здатності пепсину віддавати гігроскопічну вологу за певної температури.

Засоби та допоміжні пристрої:

• шафа сушильна, яка підтримує температуру в діапазоні від 30 оС до 150 оС з похибкою ± 5 % — згідно з чинними нормативними документами;
• ваги лабораторні — згідно з ГОСТ 24104;
• стаканчики скляні лабораторні СВ-14/8, СВ-4/9 — згідно з ГОСТ 25336;
• ексикатори 2 — 250, 2— 290— згідно з ГОСТ 25336;
• термометр рідинний скляний— згідно з ГОСТ 28498;
• калію хлорид — згідно з чинними нормативними документами.

Б.2.1 Випробовування

Пепсин, що підлягає випробовуванню, масою від 2 г до 3 г (результат зважування фіксують до третього десяткового знака) вносять у стаканчик, попередньо просушений до постійної маси. Потім стаканчик із пепсином просушують у сушильній шафі за температури (103 ± 5) оС протягом 1 год. Після просушування стаканчик охолоджують до кімнатної температури в ексикаторі з прокаленим хлоридом кальцію та зважують. Висушування продовжують, доки різниця між двома послідовними зважуваннями не перевищуватиме 0,001 г.

Б.2.2 Оцінювання результатів випробовування

Масову частку вологи в пепсині обчислюють за формулою:

^ = (m1 - m2) ■ 100,.

^ 2 = ,(4)

m3''

де Х2 — масова частка вологи в пепсині, %;

т^ — маса стаканчика з пепсином до висушування, г;

т2 — маса стаканчика з пепсином після висушування, г;

т3— маса наважки пепсину, г.

За кінцевий результат беруть середнє арифметичне значення двох паралельних обчислень. Розходження між результатами не повинне перевищувати ± 0,1 %. Остаточний результат округлюють до першого десяткового знака.

Б.3 Визначання масової частки жиру

Метод базується на екстракції жиру ефіром діетиловим.

Засоби та допоміжні пристрої:

• шафа сушильна, яка підтримує температуру в діапазоні від 30 оС до 150 оС з похибкою ± 5 % — згідно з чинними нормативними документами;
• ваги лабораторні загальної призначеності — згідно з ГОСТ 24104;
• екстрактор Сокслета — згідно з чинними нормативними документами;
• ексикатори 2 — 250, 2 — 290 — згідно з ГОСТ 25336;
• папір фільтрувальний лабораторний — згідно з ГОСТ 12026;
• ефір діетиловий — згідно з чинними нормативними документами.

Б.3.1 Випробовування

Відважують 5 г пепсину, зважування виконують з похибкою не більше ніж 0,001 г, і переносять в насадку для екстракції. Насадку з пепсином поміщають в екстрактор Сокслета і екстрагують ефіром діетиловим. Після закінчення екстракції відганяють ефір. Залишки ефіру видаляють висушуванням за температури від 100 оС до 105 оС до постійної маси.

Б.3.2 Оцінювання результатів випробовування

Масову частку жиру у пепсині обчислюють за формулою:

(m4 - m5) ■ 100

3 m,—'(=)

де Х3 — масова частка жиру в пепсині, %;

т4 — маса насадки з пепсином до екстракції, г; т5 — маса насадки після екстракції, г; т6 — маса наважки пепсину, г.

За кінцевий результат беруть середнє арифметичне значення двох паралельних обчислень. Розходження між результатами не повинне перевищувати ± 0,1 %. Остаточний результат округлюють до першого десяткового знака.

Б.4 Визначання масової частки солі кухонної

Суть методу полягає в титруванні хлориду сріблом азотнокислим.

Засоби та допоміжні пристрої:

• лійка В-1-100 ТХС — згідно з ГОСТ 25336;
• стакан лабораторний скляний місткістю 100 см3 — згідно з ГОСТ 25336;
• колба мірна місткістю 100 см3 — згідно з ГОСТ 25336;
• піпетка І-2-5 — згідно з ГОСТ 29227;
• папір фільтрувальний лабораторний — згідно з ГОСТ 12026;
• срібло азотнокисле — згідно з ГОСТ 1277, розчин 0,1 моль/дм3;
• калій хромовокислий — згідно з ГОСТ 4459, розчин 100 г/дм3;
• вода здистильована — згідно з ГОСТ 6709.

Б.4.1 Випробовування

Готують 1 % водяний розчин пепсину, що підлягає випробовуванню, який фільтрують через паперовий фільтр у попередньо просушену колбу. Фільтрат об’ємом 5 см3 переносять за допомогою піпетки в стакан і додають до нього приблизно 0,5 см3 розчину калію хромовокислого. Суміш розчинів титрують азотнокислим сріблом до отримання цегляно-червоного кольору.

Б.4.2 Оцінювання результатів випробовування

Масову частку солі кухонної в пепсині обчислюють за формулою:

0,00585■У, ■ 100■ 100 ^ 4 = ,(6)

де Х4— масова частка солі кухонної, %;

0,00585 — кількість солі кухонної, що еквівалентна1см30,1моль/дм3розчину сріблаазотно

кислого, г;

V2— об’єм 0,1 моль/дм3 розчину азотнокислогосрібла,щовикористанийпідчас

титрування, см3;

K— поправковий коефіцієнт до титру 0,1 моль/дм3 розчину срібла азотнокислого;

100— розведення наважки, см3;

100— коефіцієнт для перераховування у відсотки;

V3— об’єм 1 % водяного розчину пепсину, що підлягає випробовуванню, використаний під час

титрування, см3; т7— маса наважки пепсину, г.

За кінцевий результат беруть середнє арифметичне значення двох паралельних обчислень. Розходження між результатами не повинне перевищувати ± 0,2 %. Остаточний результат округлюють до першого десяткового знака.

Б.5 Визначання масової частки нерозчинного залишку

Засоби та допоміжні пристрої:

• ваги лабораторні — згідно з ГОСТ 24104;
• секундомір — згідно з чинними нормативними документами;
• термометр рідинний скляний — згідно з ГОСТ 28498;
• ультратермостат, що забезпечує температуру (35 ± 0,5) оС — згідно з чинними нормативними документами;
• шафа сушильна, яка підтримує температуру в діапазоні від 30 оС до 150 оС з похибкою ± 5 % — згідно з чинними нормативними документами;
• колба мірна місткістю 100 см3 — згідно з ГОСТ 25336;
• лійка В-1-100 ТХС — згідно з ГОСТ 25336;
• стаканчики скляні лабораторні СВ місткістю 50 см3 — згідно з ГОСТ 25336;
• папір фільтрувальний лабораторний — згідно з ГОСТ 12026;
• вода здистильована — згідно з ГОСТ 6709.

Б.5.1 Випробовування

Готують наважку (1,000 ± 0,001) г пепсину, яку вносять у мірну колбу місткістю 100 см3 і розчиняють у здистильованій воді за температури 35 оС. Колбу поміщають в термостат на 10 хв.

Після витримки в термостаті за температури 35 оС розчин фільтрують крізь паперовий фільтр. Попередньо фільтр із стаканчиком висушують у шафі сушильній за температури 105 оС протягом 1 год. Висушений фільтр і стаканчик зважують. Похибка під час зважування не повинна перевищувати 0,002 г. Відфільтрований осад промивають від 20 см3 до 25 см3 здистильованої води і поміщають разом із фільтром в стаканчик та переносять в шафу сушильну. Висушування здійснюють за температури 105 оС до постійної маси. Похибка під час зважування не повинна перевищувати 0,002 г.

Б.5.2 Оцінювання результатів випробовування

Масову частку нерозчинного залишку в пепсині обчислюють за формулою:

^(m8 - m9) ■ 100_

^ 5=—m—’(7)

"'10

де Х5—масова частка нерозчинногозалишку в пепсині,%;

т8—маса стаканчика з фільтромпісля фільтруваннята висушування, г;