Правила будови і безпечної експлуатації навантажувачів

Навантажувачі з місцем водія, що піднімається, навантажувачі з біч­ним узяттям вантажу (одно- і двобі­чні, фронтально-бічні) і комплекту­вальники

4

1,0v

9

в) Для швидкості навантажувача, км/год

Всі швидкості

D

Навантажувачі покращеної прохід­ності

25

Гальма, що приводяться в дію рухом педалі вгору (відпускання педалі), мають забезпечувати мінімальний коефіцієнт гальмування С_ь (відносно найбільшої заданої швидкості навантажувача), зазначений у табл. 1, або гальмі­вний шлях S, розрахований за формулою (3) (для робочих гальм), і втримувати навантажувач на ухилі, зазначеному в пункті 4.2.10 цих Правил (для стоянко­вих гальм), у разі прикладання зусилля, яке переміщає педаль вгору, не більше 300 Н (причому педаль має бути повністю відпущена). Зазначені гальма мають витримувати дію зусилля, що становить не менше 200 % максимального зусил­ля стиснення гальмівної пружини, без пошкодження та залишкової деформації всіх складових частин гальма.

Повністю натиснута гальмівна педаль і сполучений з нею механічний об­межувач мають витримувати дію зусилля не менше 1800 Н, прикладеного до центру робочої поверхні гальмівної педалі, без пошкоджень і залишкової дефо­рмації всіх складових частин гальма.

Робочі гальма, що приводяться в дію рукояткою, мають забезпечу­вати мінімальний коефіцієнт гальмування С_ь (відносно найбільшої заданої шви­дкості навантажувача), зазначений у табл. 1, або гальмівний шлях S, розрахова­ний за формулою (3), у разі прикладання зусилля не більше 150 Н у централь­ній точці місця захвату рукоятки. Зазначені гальма мають витримувати дію зу­силля не менше 300 Н, прикладеного до рукоятки, без пошкодження та залиш­кової деформації всіх складових частин гальма.

Робочі гальма, що приводяться в дію важелем, повинні забезпечу­вати мінімальний коефіцієнт гальмування С_ь (відносно найбільшої заданої шви­дкості навантажувача), зазначений у табл. 1, або гальмівний шлях S, розрахова­ний за формулою (3), у разі прикладання зусилля до центральної точки місця захвату важеля не більше 150 Н. Зазначені гальма мають витримувати дію зу­силля не менше 300 Н, прикладеного до важеля, без пошкодження та залишко­вої деформації всіх складових частин гальма.

Стоянкові гальма, що приводяться в дію важелем, мають утриму­вати навантажувач на ухилі, зазначеному в пункті 4.2.10 цих Правил (для стоя­нкових гальм), у разі прикладання зусилля до центральної точки місця захвату важеля не більше 500 Н. Зазначені гальма мають витримувати дію зусилля не менше 1000 Н, прикладеного до важеля, без пошкодження та залишкової дефор­мації всіх складових частин гальма.

Гальма, що приводяться в дію дишлом (як на штабелеукладачах, керованих водієм з підлоги), мають забезпечувати мінімальний коефіцієнт га­льмування С_ь (відносно найбільшої заданої швидкості навантажувача), зазначе­ний у табл. 1, або гальмівний шлях S, розрахований за формулою (3) (для робо­чих гальм), і втримувати навантажувач на ухилі, зазначеному в пункті 4.2.10 цих Правил (для стоянкових гальм), за повністю відпущеного положення дишла, причому зусилля, прикладене до центральної точки місця захвату рукоятки або до відпущеного дишла (рукоятки-повідця), або до перемикача керування рухом, не повинне перевищувати 150 Н. Зазначені гальма мають витримувати дію зу­силля не менше 900 Н, прикладеного в центрі захвату, без пошкодження та за­лишкової деформації всіх складових частин гальма.

Кут заносу машини під час гальмування робочим гальмом не по­винен перевищувати 8°.

Вимоги до вантажопідіймача

Максимальна висота підіймання вил, а також їх опускання в нижнє по­ложення має обмежуватися гідроциліндром підіймання чи спеціальним пристроєм.

Граничні кути нахилу вантажопідіймача вперед і назад мають об­межуватися гідроциліндрами нахилу чи спеціальним пристроєм. Пристрої, що здійснюють зсув, висунення, повертання та інші робочі операції, повинні мати обмежувачі ходу.

Вантажні плити кареток і вила вантажопідіймачів мають відповіда­ти вимогам НД.

Розрахунок вил на міцність слід проводити з урахуванням таких допущень:

рівномірно розподілене і центроване навантаження;

розподіл навантаження між осями вил відповідно до правил статики.

Вантажні плити кареток вантажопідіймачів, на які навішують вила чи змінні вантажозахоплювальні пристрої, і самі вила чи пристрої мають бути сконструйовані та виготовлені так, щоб унеможливлювалися:

випадкове від’єднання вил або пристрою від вантажної плити каретки;

випадковий поперечний зсув вил або пристрою вздовж вантажної плити.

Вила мають бути виготовлені з матеріалу суцільного профілю.

Під час приймальних випробувань дослідні зразки вил мають ви­тримувати без тріщин, залишкової деформації і руйнування статичне наванта­ження від випробувального вантажу масою, що дорівнює:

для вил вантажопідіймальністю до 5500 кг включно - триразовій номіна­льній вантажопідіймальності вил;

для вил вантажопідіймальністю понад 5500 кг - номінальній вантажопі­діймальності вил, помноженій на коефіцієнт запасу міцності R, який не може бути менше 2,5, визначений за формулою

(4)

R = 3 - 0,08(-^- - 10) ’ ^v1000 ^J

де С - номінальна вантажопідіймальність вил, кг.

Статичне навантаження від випробувального вантажу має бути прикладене плавно без поштовхів на відстані D від передньої поверхні спинки вил два рази протягом 30 с. Для вил вантажопідіймальністю до 5500 кг відстань D від перед­ньої поверхні спинки вил до центра ваги вантажу приймається відповідно до ви­мог НД або технічних умов і має відповідати зазначеним на рис. 1 і в табл. 2. Для вил вантажопідіймальністю понад 5500 кг відстань D має встановлювати виробник.

Також під час приймальних випробувань дослідні зразки вил мають піддаватися випробуванням на ударний вигин. Випробування проводять на зра­зку, який беруть із зони між верхнім і нижнім гаками вил з подовжнього напря­мку відносно перерізу вил відповідно до вимог НД.

Допускається зразок брати з шматка напівфабриката, довжина якого складає не менше подвійної ширини, виготовленого з матеріалу, підданого та­кому ж термообробленню, що й самі вила.

і

⁴

U

_ ^

П

І

а

Рисунок 1

Таблиця 2. Відстань D від передньої поверхні спинки вил до центра ваги вантажу

Вантажопідіймальність навантажувача, кг

Відстань D до центра ваги вантажу, мм

До 999

400

Від 1000 до 4999

500

Від 5000 до 10999

600

Понад 11000

600 або

900 або

1200 або

1500

Випробування на ударний вигин необхідно проводити відповідно до вимог НД, на зразках з концентратором виду V за температури мінус 20 °С. Зразок має витримувати роботу удару не менше 27 Дж.

Кожен дослідний зразок вил вантажопідіймальністю до 4000 кг включно піддається випробуванням на втому.

Випробування на втому необхідно проводити впливом динамічно­го навантаження постійної амплітуди. Максимальне значення навантаження має дорівнювати 1,25 номінальної вантажопідіймальності вил. Мінімальне значення навантаження має бути не більше 0,1 номінальної вантажопідіймальності вил.

Частота впливу випробного навантаження повинна становити не більше 10 Гц. Частоту варто зменшити, якщо температура вил перевищить 50 °С або з’являться симптоми резонансу.

Тривалість випробування має бути не менше 10⁶ циклів впливу ви­пробного навантаження.

Для проведення випробування вила закріплюють на стенді так, як на вилковому навантажувачі. Впливають на вила динамічним навантаженням на відстані D від передньої поверхні спинки вил (рис. 1).

Після випробування вила не повинні мати тріщин і залишкової деформації.

Виробник вил під час серійного виробництва має проводити відповідно до пункту 4.3.7 цих Правил випробування на двох зразках не рідше одного разу на два роки, а також у разі зміни конструкції або технології виготовлення.

Виробник вил має контролювати кожні вила в серійному виробни­цтві візуально на наявність тріщин і піддавати кожні вила неруйнівному конт­ролю, приділяючи особливу увагу п’яті та кожному зварному шву гаків, а та­кож зонам верхнього та нижнього гаків, які ушкоджуються під час нагрівання, у тому числі й місцям їх з’єднання зі спинкою. Вила бракують, якщо виявляють ознаки появи тріщин. Для неруйнівного контролю рекомендується застосовувати метод магнітної дефектоскопії.

Вила повинні мати чітке марковання, метод виконання якого має забезпечувати його схоронність протягом усього строку служби вил. Місце на­несення марковання має відповідати вимогам НД.

Марковання має містити такі відомості:

товарний знак (або найменування) виробника;

номінальну вантажопідіймальність вил у кілограмах;

номінальну відстань центра ваги вантажу від передньої поверхні спинки вил D в міліметрах;

місяць і рік виготовлення, серійний номер.

Вила мають бути оснащені пристроями для поперечної фіксації їх на вантажній плиті.

Номінальна вантажопідіймальність вил має бути не менше номі­нальної вантажопідіймальності навантажувача, поділеної на кількість вил.

Для навішування на вантажну плиту вил та інших змінних ванта­жозахоплювальних пристроїв вантажна плита повинна мати пази, один з яких має бути розташований на центральній лінії вантажної плити.

На кінцях вантажної плити мають бути передбачені обмежувачі, щоб унеможливити бічне спадання вил.

Якщо для зняття вил передбачений паз у нижній частині вантажної плити, то не повинно бути протилежного паза у верхній частині вантажної пли­ти, якщо не застосовуються засоби, що унеможливлюють випадкове відчеплен­ня вил.

Після монтажу вил на вантажну плиту необхідно контролювати різницю по висоті. Якщо різниця по висоті кінців вил перевищує 3 % довжини ікла або рекомендовані виробником значення, комплект вил не може бути допущений до роботи.

Конструкцією навантажувачів може бути передбачена можливість установлення замість вил інших змінних вантажозахоплювальних пристроїв.

Ланцюги, що застосовуються на навантажувачах, мають відповіда­ти вимогам НД.

Застосування ланцюгів, виготовлених за кордоном, дозволяється за умов наявності документа виробника, що підтверджує якість ланцюгів (сертифіката, декларації тощо).

Несучі ланцюги вантажопідіймача повинні мати статичний коефіцієнт запасу міцності відносно руйнівного навантаження не менше п’яти. У разі використання однорядного втулково-роликового ланцюга або в один ряд пластинчастого ланцюга з числом несучих пластин менше чотирьох коефіцієнт запасу міцності має бути не менше восьми. Під час визначення запасу міцності опір сил тертя між складовими частинами вантажопідіймача не враховують.

Швидкість підіймання та опускання має бути регульованою та ви­биратися водієм залежно від умов роботи, виключаючи керування за допомо­гою електромагнітів.

Номінальний вантаж, піднятий на будь-яку висоту, повинен утри­муватися на цій висоті. Мимовільне опускання поршня (плунжера) гідроцилін­дра підіймання через витік робочої рідини в гідравлічній системі протягом пер­ших 10 хвилин не повинне перевищувати 50 мм за вертикального положення вантажопідіймача.

Швидкість опускання вантажозахоплювального пристрою (вил тощо), що несе номінальний вантаж, у разі розриву трубопроводу гідравлічної системи не повинна перевищувати 1,0 м/с, крім штабелеукладачів з ручним пе­ресуванням відповідно до пункту 4.16.21.

Швидкість нахилу вантажопідіймача має бути регульованою та вибиратися водієм залежно від умов роботи, виключаючи керування за допомо­гою електромагнітів.

Мимовільний нахил вантажопідіймача вперед з номінальним ван­тажем через витік робочої рідини в гідравлічній системі не повинен перевищува­ти 5° за 10 хвилин за вертикального положення вантажопідіймача і на висоті пі­діймання номінального вантажу 2500 мм, а для навантажувачів з низьким підій­манням - на максимальній висоті підіймання. Середня швидкість мимовільного нахилу вантажопідіймача вперед не повинна перевищувати 0,5° за хвилину.

Вимоги до гідравлічного обладнання

Гідравлічна система має відповідати вимогам цих Правил і чинних НД.

Складові частини гідравлічної системи (гідропристрої, рукави, тру­бопроводи, їх з’єднання тощо) мають бути герметичними та витримувати ви­пробувальний тиск без пошкодження протягом часу, визначеного НД. Рукави, трубопроводи та елементи з’єднань не повинні мати видимих дефектів і пошко­джень.

Конструкція гідравлічної системи повинна забезпечувати фільтра­цію робочої рідини. Тонкість фільтрації встановлюється відповідно до вимог експлуатаційних документів на гідропристрої.

Навантажувачі повинні мати запобіжний клапан в гідросистемі або інший пристрій, що запобігає перевантаженню механізму підіймання. Клапан або пристрій мають спрацьовувати в межах робочих перевантажень механізму підіймання від 120 % до 140 % вантажопідіймальності навантажувача. Всі кон­тури гідравлічної системи мають бути оснащені запобіжним клапаном. Якщо запобіжний клапан є регульованим, то він повинен мати засоби захисту від ви­падкового відкручування та від недозволених регулювань. Запобіжний клапан повинен бути опломбованим.

Важелі або інші органи керування гідророзподільником мають від­повідати вимогам глави 4.9 цих Правил.

Вимоги до електричного обладнання

Електрична схема навантажувачів із швидкістю пересування більше 10 км/год має передбачати можливість оснащення світлосигнальною апарату­рою, що забезпечує безпеку роботи:

сигналом гальмування;

фарами (однією або декількома);

покажчиками повороту;

габаритними ліхтарями.

Навантажувачі мають бути обладнані звуковим сигнальним при­строєм, що спрацьовує незалежно від пристрою, який вимикає коло керування. Звук сигнального пристрою повинен бути добре чутним.

Навантажувачі мають бути оснащені пристроями, що приводяться в дію ключем (ключем-маркою) або іншим пристроєм (наприклад, який вмика­ється введенням PIN-коду тощо), за допомогою яких можуть бути ввімкнені або вимкнені кола керування (у навантажувачів з електроприводом згідно з пунк­том 4.13.11 цих Правил) і кола запалення і (або) пристрою для запуску двигуна (у навантажувачів з ДВЗ).

Електричною схемою має бути передбачене штепсельне з’єднання для заряджання акумуляторної батареї і відключення її від решти електричних елементів навантажувача.

У електричній схемі мають бути передбачені пристрої електричного захисту.

У місцях установлення запобіжників мають бути вказані значення номі­нального струму, на який вони розраховані.

З’єднання елементів електричного кола мають бути виконані за двопровідною схемою проводами або кабелями з мідними жилами.

Ізоляція проводів має бути стійкою до дії електроліту і мастил.

Всі проводи повинні мати чітке і стійке марковання відповідно до елект­ричної схеми.

Проводи електричних кіл повинні мати наконечники. Допускається приєднувати проводи кіл керування, освітлення та сигналізації перетином не більше 2,5 мм² без наконечників, у цьому разі кінці багатожильних проводів мають бути опаяні.

Проводи в місцях проходу через отвори металоконструкцій мають бути захищені від механічних пошкоджень.

Ізоляція струмоведучих частин електрообладнання повинна витри­мувати протягом 1 хв випробувальну напругу змінного струму частотою від 25 Гц до 100 Гц, зазначену в табл. 3. Під час проведення випробування мають бути відключені акумуляторні батареї, електронний блок керування, кола сигна­лізації та освітлення. Вимоги до проведення випробувань мають відповідати НД.

Під час повторного випробування змінним струмом застосовується 0,8 значення випробувальної напруги.

Допускається зменшувати тривалість прикладення напруги до 1 с за умо­ви підвищення випробувальної напруги на 25 %.

Таблиця 3. Випробувальна напруга

Напруга, В

номінальна електричних кіл

випробувальна

(постійний струм)

(змінний струм)

До 48 включ.

500

Понад 48

1000

Опір ізоляції струмоведучих частин електрообладнання відносно металевого корпусу навантажувача в холодному стані за відключеної акумуля­торної батареї має бути не менше 0,5 МОм.